Савік Шустер: Добрий вечір. В ефірі "Свобода" – програма, яка визначає лідерів, и программа, в которой сегодня свободу не ограничивает никто. Сегодня мы выбираем самого свободного человека в украинской политике 2007-го года. И я, Савик Шустер, буду гарантом справедливости этого выбора. Победитель будет награждён вот этим дипломом. Чтобы ввести вас всех в атмосферу соревнований, мы отобрали самые яркие, самые вкусные фразы, которые прозвучали в 19-ти программах "Свобода", начиная с 24-го августа, Дня независимости Украины. Но эти фразы принадлежат людям, которые не являются номинантами обязательно вот сегодня. Просто атмосферная такая история… (відеоролик) Итак, мы начинаем выборы самого свободного, самого искреннего человека украинской политики 2007-го года. Номинанты: Нестор Шуфрич... Кто близкий вам человек, который пришёл поддержать вас?

 

Нестор Шуфрич: Сын Александр.

 

Савік Шустер: Геннадий Москаль. А вас кто пришёл поддержать?

 

Геннадій Москаль: Я с крокодилом.

 

Савік Шустер: Андрей Шкиль...

 

Андрій Шкіль: Я сам. Я один прийшов. Сам себе буду підтримувати.

 

Савік Шустер: Анна Герман...

 

Ганна Герман: Я прийшла, Савік, з усіма тими людьми, що сидять за вашою спиною. Це мої найближчі.

 

Савік Шустер: Инна Богословская – она тоже номинант. Она была приглашена, но в последний момент должна была уехать срочно в Харьков. Сергей Терёхин...

 

Сергій Терьохін: Я прийшов зі своєю незмінною по життю дружиною, мамою моїх двох дітей.

 

Савік Шустер: Наталия Витренко...

 

Наталя Вітренко: Я пришла со своим преданным другом, соратником и крёстным моего внука Мишеньки – Владимиром Романовичем Марченко.

 

Савік Шустер: Арсений Яценюк, председатель Верховной Рады. Мы его приглашали, но он не смог прийти. Василий Волга...

 

Василь Волга: Я с женой своей Владиславой.

 

Савік Шустер: Александр Омельченко...

 

Олександр Омельченко: Підтримує мене Савік Шустер.

 

Савік Шустер: Юрий Луценко тоже должен был прийти, но в последний момент дела в министерстве. Михаил Добкин...

 

Михайло Добкін: Я приехал с супругой Алей.

 

Савік Шустер: Спасибо. Николай Рудьковский...

 

Микола Рудьковський: Родина підтримує перед екраном телебачення.

 

Савік Шустер: Владимир Литвин...

 

Володимир Литвин: Я з донькою Оленкою. Оскільки у сина сесія, то ми не змогли прийти всією сім’єю.

 

Савік Шустер: Давид Жвания, номинант, уже вот-вот должен подъехать. И мэр Киева Леонид Черновецкий, также номинант, тоже должен подъехать. Значит, я назвал 16 политиков. Эти 16 политиков получили топовые оценки нашей аудитории, которая по всем социологическим данным отражает народ Украины. И сегодня наша аудитория выберет самого свободного, самого искреннего человека в политике в 2007-м году. Правила игры мне очень близки: это правила футбольной Лиги Чемпионов после группового турнира. Четвертьфиналы, полуфиналы и финал. Из острых и всем запомнившихся диалогов, а также из ярких монологов мы сформировали восемь пар. Наша аудитория вот в этой четвертьфинальной фазе будет голосовать по парам. Я представлю сейчас бригаду арбитров четвертьфинальной стадии. Итак, Вадим Васютинский, доктор психологических наук, заведующий лабораторией психологии масс и общностей Института социальной и политической психологии Академии педагогических наук Украины... Роман Кечур, доцент кафедры психиатрии и психотерапии Львовского национального медицинского университета... Александр Кочерян, доктор психологических наук, заведующий кафедрой психологического консультирования и психотерапии Харьковского национального университета имени Каразина... Александр Фильц, президент Европейской ассоциации психотерапевтов, профессор, президент Украинского союза психотерапевтов. Два года жил и, я думаю, изучал материалы на квартире Зигмунда Фрейда... Итак, начинаем с первой пары. Первая пара – это Геннадий Москаль и Нестор Шуфрич. Приглашаю к микрофону господина Москаля. Господин Москаль, вы себя ярко проявили вот в этом эпизоде... Сейчас вы его увидите... (відео) Уважаемые арбитры, что можете сказать?.. Без слов?..

 

Вадим Васютинський: Я думаю, що в цьому є якась символіка цікава... Ви і крокодил. А якби не було крокодилів на нашій планеті, то яку б іншу тваринку ви для себе?.. Хотіли б з якою сьогодні прийти до нас?

 

Геннадій Москаль: Жаль, що рік, який прийде, – не рік крокодила. Але цього року, мабуть, крокодил був на вустах всього населення України. Тому він більш Україні запомнився і його мешканцям.

 

Вадим Васютинський: І ці події з крокодилом допомогли вам у вашому житті?

 

Геннадій Москаль: Я думаю, що так.

 

Олександр Фільц: Ви знаєте, ми, мабуть, в трошки складній ролі. В ролі, як сказав пан Савік Шустер, суддів чи рефері... Взагалі в нас в Україні суддів не люблять. І тому може бути багато до нас претензій. Але оскільки у нас така передача, то...

 

Савік Шустер: Нет, не то что их не любят, а им не доверяют. Вам ведь доверяют...

 

Олександр Фільц: Не довіряють, так. Але ми в трошки складній ролі. Я думаю, що ми попробуємо все ж таки задавати питання. І я хотів би у вас запитати, спостерігаючи дуже уважно за всіма передачами... У мене до багатьох є різні питання, але до вас... Ви знаєте, я собі так складав питання. Я хотів у вас запитати наступне. Є така приповідка, що найвірніші наші супутники в житті – це є наші вороги. Вони нам ніколи не зраджують. Ви знаєте, я хотів у вас запитатися... Ви дійсно досить щиро і емоційно завжди говорите. Я хотів запитати: ви б могли назвати вашого найвірнішого ворога?

 

Геннадій Москаль: Ні. Я можу мати опонентів, але особистих ворогів у мене немає. Опоненти є. Ви правильно сказали, що є така поговірка... Кажуть, що вороги – вони завжди настоящі, а друг може бути фальшивим. Тому я притримуюся такої теорії. Дякую.

 

Савік Шустер: Спасибо, господин Москаль... Нестор Шуфрич... Господин Шуфрич, у нас с вами был особый эпизод в программе. Давайте вспомним... (відео) Господа арбитры...

 

Олександр Кочерян: Скажите мне: как вы в школе учились?

 

Нестор Шуфрич: В плане оценок или в плане поведения? Потому что тут могут быть разные критерии.

 

Олександр Кочерян: И то, и другое.

 

Нестор Шуфрич: Вообще-то четыре четвёрки, а всё остальное пятёрки.

 

Олександр Кочерян: То есть вы отличник?

 

Нестор Шуфрич: Я не могу сказать, что отличник, но средний балл – это пять. Потому что выводили среднюю – и как раз пять был средний балл.

 

Олександр Кочерян: А какие предметы вам больше всего нравились?

 

Нестор Шуфрич: Я честно скажу, что мне сложно давалась физика... Кроме физики, со всеми остальными предметами у меня было очень хорошо. Но даже к физике я подготовился... Там был определённый, правда, такой момент... Честно скажу, что на экзамене помогли товарищи, но получил пять... Я извиняюсь, но я сказал, что помогли товарищи, а не учитель. Поэтому блат здесь ни при чём. А чувство плеча – это да, потому что я всегда это ценил, я всегда это поддерживал. Это принцип, который был изречён, в принципе, Дюма: "Один за всех и все за одного". Поверьте мне, что этот принцип помогает в жизни. Кстати, Савик, мы договорились о политике не говорить, но и парламент, и правительство есть в установленные законом сроки. Поэтому всё, что мы здесь говорили, – мы говорили правильно.

 

Савік Шустер: Вы очень... Вот вы человек удачливый. Реклама всегда на вас...

 

Нестор Шуфрич: Хорошо.

 

Свобода Савика Шустера

 

Савік Шустер: В эфире "Свобода". Мы выбираем самого свободного и искреннего человека в политике в 2007-м году. В четвертьфинальной фазе арбитры – известные, украинские психологи Вадим Васютинский, Роман Кечур, Александр Кочерян и Александр Фильц. У микрофона Нестор Шуфрич...

 

Нестор Шуфрич: Савик, я извиняюсь. Мы говорили по поводу рекламы. Вот действительно, мне, видно, так "везёт", но мы уже договорились с политиками почти всех фракций о том, что мы таки примем закон, чтобы реклама не прерывала фильмы, а была в начале и в конце. Чтобы и мы вам не мешали, и вы – нам.

 

Савік Шустер: Кстати, наш художник-карикатурист – вот он специально подготовил некоторые шаржи для этой программы. И некоторые мы взяли из тех наших прошлых программ. Вот когда выступает наш герой, над ним вот есть эти карикатуры. Итак, пожалуйста.

 

Роман Кечур: Я хотів вас запитати, пане Нестор, чи ви відчуваєте себе впертою людиною. Впертою.

 

Нестор Шуфрич: Впертою?

 

Роман Кечур: Так.

 

Нестор Шуфрич: Ви знаєте, впертість – це таке складне розуміння. Але я вважаю себе людиною, яка відчуває, що якщо вона права, то вона йде до кінця. Причому я можу вам сказати, що в мене в житті були випадки, коли я признавав помилки. Тобто я не можу сказати, що я безперечно от іду, іду і йду. Єдине – можливо, це вже не дуже впертість... Я ніколи не починаю протистояння. Але я і ніколи не буду відступати. Якщо з цієї точки зору дивитися, то, мабуть, це впертість. І ви знаєте, я завжди говорю: "Як ви до нас, так ми і до вас".

 

Олександр Фільц: Шановний пане Нестор, я взагалі із задоволенням так відчуваю, що я би з вами поговорив години три. Але, на жаль...

 

Нестор Шуфрич: Будь ласка. Враховуючи, що я вже не член Кабінету Міністрів України, я у вашому розпорядженні. Час є.

 

Олександр Фільц: Так. Але в мене і багато питань до вас є різних. Якщо я зможу, я задам два. Якщо не зможу...

 

Нестор Шуфрич: У Савіка запитайте. Він сьогодні обмежує час виступу.

 

Олександр Фільц: Я маю два.

 

Нестор Шуфрич: Будь ласка.

 

Олександр Фільц: Одне таке трошки абстрактніше, а друге конкретне.

 

Савік Шустер: Меня не волнует количество вопросов. Меня волнует продолжительность ответов...

 

Олександр Фільц: Отже, перше питання таке. Я би його назвав більше світоглядним. Я помітив з передач, що ви коли дуже агресивно відстоюєте свою правоту і дуже часто наполягаєте, говорите "давайте говорити щиро"... Так часто говорите. Але тоді, коли ви дуже агресивно говорите, ви говорите російською мовою. Коли ви говорите про якісь філософські матерії або спокійніше, ви говорите українською. Чи у вас є якийсь принцип відбору? Як ви думаєте?

 

Нестор Шуфрич: Так. Є принцип відбору. На якій мові до мене звертаються, на тій я і відповідаю. Тільки що ваш колега звернувся до мене російською мовою. Ви звернули увагу? Я відповів російською. Із Савіком... Я просто йду йому назустріч. Я спілкуюся російською мовою. Крім того, коли я представляв Верховну Раду Автономної Республіки Крим, то, безумовно, я говорив російською мовою, поважаючи певну специфіку цього регіону. Але ви бачите, обмежень у мене немає. І я би хотів, щоби саме так і було в країні. Щоб кожен сам собі обирав, якою мовою в цій країні говорити. Адже в нас є багато країн, де декілька мов. Савік уже поняв... Де є декілька державних мов. Але люди живуть між собою в дуже нормальних стосунках. І я би хотів, щоб саме так було в Україні. Щоб люди самі обирали, як їм говорити, а їм ніхто не нав’язував.

 

Савік Шустер: Спасибо.

 

Нестор Шуфрич: Второе, Савик... Вы же меня ограничиваете, а не эксперта.

 

Олександр Фільц: Ну да. Але мені дозволили, я так розумію...

 

Нестор Шуфрич: Я підтверджую, що він вам дозволив. Це правда.

 

Олександр Фільц: І маю таке абстрактне до вас питання. Враховуючи, що ви так би дуже широких поглядів, скажіть, будь ласка... От часто ви говорите про зради. Різні зради бувають у нашому суспільстві. Я хочу вас запитати. Як ви думаєте, чи Майкл Джексон, який поміняв колір своєї шкіри – такий в історії прецедент, – чи він зрадив ідеї Мартіна Лютера Кінга? Чи не зрадив? Як ви думаєте?

 

Нестор Шуфрич: Ви знаєте, складний приклад, тому що Мартін Лютер Кінг якраз віддав своє життя за рівні права людей. А в даному випадку Майкл Джексон скористався своїм правом обирати, яка в нього має бути шкіра. Дякую.

 

Савік Шустер: Дякую. Раз ваш сын пришёл вас поддержать, то я сразу хочу к вам вопрос... Ваш отец свободный человек?

Свобода Савика Шустера

 

Син Нестора Шуфрича: Мой отец очень свободный человек. И на самом деле я бы сейчас хотел обратиться к людям, которые пришли. Я вижу этого человека каждый день. И я должен сказать, что... Шановні громадяни, він дійсно щирий. І те, що він говорить на телеекранах, є прямим відображенням його внутрішньої думки. Дякую.

 

Савік Шустер: Так что, господин Москаль, зря вы с собой не привели человека, который мог вас поддержать. Итак, мы сейчас голосуем. Первая пара. В алфавитном порядке. Кнопка один – "Геннадий Москаль". Кнопка два – "Нестор Шуфрич". Кто проходит в полуфинал?.. Принято. Смотрим результат. Так. (коментуючи діаграму) 66 процентов практически – Нестор Шуфрич, который проходит в полуфинал. Геннадий Москаль будет сейчас участвовать в качестве уже оппонента в этой программе к другим участникам. Следующая наша пара – это была... Была, потому что она, к сожалению, сегодня утром полностью не состоялась. Это Инна Богословская и Сергей Терёхин. Приглашаю Сергея Терёхина. И смотрим этот эпизод, этот конфликт, который произошёл между ними... (відео)

 

Савік Шустер: Господа арбитры, такой... серьёзный эпизод. Но надо его как-то очеловечить. Вот Сергей Терёхин перед вами.

 

Вадим Васютинський: Пане Терьохін, ми почули, як критикувала вас пані Богословська. А скажіть, будь ласка: за що вас найчастіше критикує ваша дружина?

 

Сергій Терьохін: Ви знаєте, це треба спитати в дружини.

 

Савік Шустер: Да. Мы можем сразу...

 

Вадим Васютинський: Але ж у вас теж якась думка є.

 

Савік Шустер: Сейчас мы проверим.

 

Сергій Терьохін: На жаль, останні 14 років я виконую функції нічного батька. Бо мені приходиться працювати дуже багато вдень. І дітей я своїх бачу, на жаль, тільки в неділю круглий день. Я не знаю. Може, ще якісь вади є такі підпільні, про які Світлана може сказати...

 

Вадим Васютинський: То це така позитивна вада. Ви багато працюєте – і за це вас дружина критикує.

 

Сергій Терьохін: Хотілося б... У мене є – я дуже перепрошую – маленька донька. Старшому в мене 19 років, а Даринці от тільки 4 виповнилося. А коли дитина виростає у такому віці, то батько треба. І тут є конфлікт просто між моєю політичною діяльністю і сімейною роллю – скажемо так.

 

Савік Шустер: Расскажите нам что-нибудь такое отрицательное в характере.

 

Дружина Сергія Терьохіна: Ви знаєте, я думаю, що серйозно я не критикую Сергія. Тому що ми вже 22 роки разом. І якби були якісь серйозні перешкоди, то я думаю, що в нас би просто...

 

Сергій Терьохін: Вже б не були.

 

Дружина Сергія Терьохіна: Не було б сім’ї. Так. Тому так... сімейні справи.

 

Сергій Терьохін: Мало грошей додому приношу...

 

Савік Шустер: Так. Спасибо. Спасибо, Сергей Терёхин. Я сразу... Это правда. В отсутствие не очень хорошо говорить о людях, но тем не менее скажем пару слов об Инне Богословской. Кто из вас?..

 

Олександр Фільц: Я попробую, бо з моменту того, коли... мені здається, коли вона увійшла в такий лідируючий склад тут на програмах і дуже часто брала слово, і дуже часто говорила... Дуже часто так – не знаю, яке м’яке слово підібрати для того... доволі гостро...

 

Савік Шустер: Но вот кажется, её шарж очень точный, да?

 

Олександр Фільц: Так. Доволі гостро, дійсно, говорила. Але мені здається, що...

 

Савік Шустер: Она свободный человек? Искренний?

 

Олександр Фільц: Я би не хотів говорити оцінку, бо то може... скажемо, повпливати може якось. Я тільки хочу сказати, що в мене враження моє... Раз уже йдеться про коментарі, то в мене враження таке, що вона... вона би хотіла, можливо, більше відобразити в тих дискусіях саме жіночий спектр як би політикуму, жіночу позицію, може, твердість певну жіночу... Я не знаю. І наскільки їй вдається – то судити іншим, мабуть. Але, напевно, щось є в ній таке, яке заставляє її як жінку бути такою твердою дуже... і, може, от близькою до шаржу. Я не знаю.

 

Савік Шустер: Хорошо. Тогда сразу давайте, голосуем. Кнопка один – "Инна Богословская". Кнопка два – "Сергей Терёхин"... Приняли. Смотрим на результат. (коментуючи діаграму) Сергей Терёхин – 63 процента – проходит в полуфинал. Следующая наша пара – это Владимир Литвин и Николай Рудьковский. Но там не было прямого конфликта. Просто мы отобрали два монолога, которые близки, потому что они такие личные. Начнём с Николая Рудьковского. Пожалуйста... (відео)

 

Роман Кечур: Я хотів у вас запитатися. А чому ви про себе говорите в третій особі? "Рудьковський", "Рудьковський", а не "я".

 

Микола Рудьковський: Бо так було сформовано запитання. І тому я відповідав на це запитання. Але те, що сказано під час цієї передачі... я говорив дійсно щиро. Так. Я не був професіоналом-транспортником. Але за допомогою тих фахівців, які увійшли в команду, ми змогли зробити багато. Ми зробили хороші речі. І за рік, дійсно, ми маємо Дунай – Чорне море, ми маємо програми розвитку і так далі...

 

Савік Шустер: Господин Рудьковский, Новый год...

 

Роман Кечур: Я ж вас питався зовсім про інше. Я у вас питався, чому ви про себе говорите в третій особі. Я не питався про Дунай – Чорне море. Я в тому нічого не розумію.

 

Микола Рудьковський: Нічого. Поїдьте – зрозумієте.

 

Савік Шустер: Есть ещё вопросы?

 

Олександр Фільц: Пане Рудьковський, ви сказали, що ви знаєте три мови.

 

Микола Рудьковський: Так.

 

Олександр Фільц: Зазвичай люди, які знають добре мови, – вони рахуються людьми, якими більше управляє права півкуля. Тобто гуманітарна. То така, очевидно, схематичність. А люди технічного складу і логічного – то є більше лівопівкульні люди. Я тому собі подумав... Ви і самі сказали, що "я взагалі не людина транспорту". І я хотів, якщо я маю право вас так запитати... Я хотів у вас запитати: що вас туди з гуманітарними такими схильностями – в транспорт – занесло?..

 

Микола Рудьковський: Формування коаліції – звичайно, це річ така серйозна. І коли визначається розподіл відповідальності, то таким чином і було прийнято рішення, що саме за фракцією соціалістів було закріплено це міністерство. А якщо говорити серйозно про мови, то мені завжди подобалася більше математика і фізика.

 

Савік Шустер: Спасибо. Вы пришли один – значит, некому поддержать. Владимир Литвин, пожалуйста. Итак, вот эпизод ваш... (відео)

 

Вадим Васютинський: Пане Литвин, кому ще, крім українського народу, ви відчуваєте себе потрібним?..

 

Володимир Литвин: Я відповім вам, що коли ти не потрібен сім’ї своїй, ти не будеш потрібен українському народу. Бо спочатку кожен чоловік – якщо він глава сім’ї, він повинен довести, що він потрібен своїй сім’ї, що він може забезпечити свою сім’ю і зробити її щасливою. Бо коли я дивлюся на українських політиків, які намагаються показати, що вони бідні, і хочуть цим сподобатися людям, у мене завжди виникає риторичне запитання, на яке, втім, відповідь і не потрібна. Якщо ти нічого не можеш зробити, якщо ти себе не можеш забезпечити і показуєш, що ти такий бідний, то що ти зробиш для українського народу? Тому я довів, що сім’я – це мій тил, це моя фортеця. І я переконаний, що коли буде відповідна підтримка, в Україні буде порядок. І буде спокійно.

 

Вадим Васютинський: Тобто ви свою сім’ю матеріально цілком забезпечили?

 

Володимир Литвин: Ви знаєте, треба мати розумну межу забезпечення. Бо якщо немає розумної межі, то ти ніколи сім’ю не забезпечиш. Бо грошей ніколи багато не буває. Треба, щоб були розумні потреби в сім’ї. Я переконаний, що це в нас присутнє. Я думаю, що це передалося нам від наших батьків.

 

Роман Кечур: Я хотів у вас запитати... Скажіть, будь ласка: так якщо заглибитися в себе... Скажіть, будь ласка: ким ви себе відчуваєте, коли говорите такі слова – "коли я дивлюся на українських політиків"?

 

Володимир Литвин: Ви знаєте, я відчуваю в той момент себе людиною, яка займається анатомією. Бо коли ти вивчаєш...

 

Роман Кечур: Тобто патологоанатомом?..

 

Володимир Литвин: Приблизно так. Десь щось у цьому роді. Бо коли ти вивчаєш політику, закони, механізми розвитку політичного процесу і політичного життя, то ти наче все розумієш. Це рівнозначно тому, що ти на таблиці дивишся на людину. Все наче зрозуміло. А коли ти приходиш уперше, скажімо, і розтин тіла бачиш, то наче все знайоме і водночас для тебе все це є новим. Тому я хотів сказати, що я відчув український політикум і українську політику зсередини. І побачив, що ви не такі, які декларуєтеся ззовні.

 

Олександр Кочерян: У меня вопрос. Скажите, пожалуйста: вы шли когда-то на выборы со слоганом "МЫ"...

 

Володимир Литвин: Да.

 

Олександр Кочерян: Я хочу спросить. Что значит для вас "мы" в соотношении с "я"? Где вы, а где "мы"?

 

Володимир Литвин: Я розумію вашу іронію. Коли я говорю про "ми", я мав на увазі і маю на увазі, що "ми" – це є народ, якого правда і сила ніким звойована ще не була. І я хотів би, щоб сьогодні в нас була народна ідеологія і народна політика. Поки що не все вдається. Очевидно, треба бути більш переконливішим.

 

Олександр Фільц: Пане Володимир, я ще, якщо можна... Я завжди дивувався, наскільки організовано ви говорите, наскільки організована у вас і така раціонально побудована мова. Але є такі свої невеликі таємниці в психології. Ви, я думаю, навіть їх і добре знаєте. Що люди, які так організовану мають мову добре, – вони є всередині дуже часто мрійники. Можливо, я помиляюся. Можливо, так не є. Але я би вас хотів запитати: якщо ви такий трошки мрійник є, то у вас є якась така мрія, от не така банальна якась, не така прагматична, а якась така, скажемо, романтична мрія?

 

Володимир Литвин: Про романтичну... можна, я не буду розповідати вам мрію? Ви знаєте, з вашого запитання я зрозумів, що ви професіонал. Так. Я в душі мрійник. Я мрію. І інколи бажане намагаюся видавати за дійсне. Але я переконаний, що коли немає мрії, коли ти не визначаєш для себе перспективу, то ти завжди будеш топтатися на місці. Ви знаєте, я скажу: не банальна в мене мрія. Але вона є. Мрія бути корисним і для своїх близьких і рідних, і для широкого загалу. Це не патетика. Це, мабуть, вистраждане отими складними умовами, в яких довелося мені перебувати і прожити... І маю на увазі в тому числі і 2004-й рік.

 

Олександр Фільц: То така мрія, яка дуже легко реалізується.

 

Савік Шустер: Спасибо. Извините...

 

Володимир Литвин: Ні. На превеликий жаль, я переконався, що коли ти твориш добро, обов’язково будеш отримувати зло. Дуже важко реалізувати таку мрію. Бо всі ми хочемо щастя, але в кожного свій шлях і своє бачення того, як досягти щастя. В нас, на превеликий жаль, немає такої єдиної магістральної дороги.

 

Савік Шустер: Дочь Владимира Литвина. Отец – свободный человек?

 

Донька Володимира Литвина: Отец – свободный человек. Но в меру своего мировосприятия. И в меру своего воспитания, конечно же.

 

Савік Шустер: Спасибо. Мы сейчас будем голосовать во время рекламной паузы. И сразу после рекламы вы узнаете результат – кто прошёл в одну вторую финала. Владимир Литвин или Николай Рудьковский.

 

Свобода Савика Шустера

 

Савік Шустер: В эфире "Свобода". Мы выбираем самого свободного и искреннего политика 2007-го года. Итак, результаты голосования по паре Владимир Литвин и Николай Рудьковский... (коментуючи діаграму) Побеждает убедительно Владимир Литвин. Итак, у нас из трёх пар – я напомню – уже три полуфиналиста. Это Нестор Шуфрич, Сергей Терёхин и Владимир Литвин. Следующая наша пара – это Василий Волга и Александр Омельченко. Это опять не прямой конфликт в программе. Мы взяли два монолога, которые стилистически похожи. Поэтому начнём с Василия Волги. Алфавитный порядок... (відео) Достаточно свободный и искренний ответ. Пожалуйста...

 

Роман Кечур: Я хотів би запитати вас: а що ви тоді відчули, коли вам задали це, не дуже приємне, питання? Може – не знаю, – неприємне, може, якесь інакше... Що ви тоді відчули?

 

Василь Волга: Ви знаєте, я думаю, будь-який політик має на такі питання... Він готується. І якщо говорити відверто, то є низка заготовок щодо цих запитань. Я був готовий до такого запитання – от і все.

 

Роман Кечур: А які почуття були?

 

Василь Волга: Їх часто задають, ці запитання, тому почуття... Так, як і будь-яке запитання. Як і зараз те, яке задали ви.

 

Роман Кечур: Тобто ви відчували себе так, як на роботі?

 

Василь Волга: В певному розумінні так. Але я хочу задати, Савік, одне запитання, щоб я для себе дещо з’ясував. Скажите мне: вот у нас передача про самого свободного политика, да? Я для себя хочу, чтобы понять, потому что эта оценка, я думаю, важна каждому политику, здесь присутствующему... Самый свободный от чего?

 

Савік Шустер: "Самый свободный" – это в смысле "самый искренний".

 

Василь Волга: Всё, понятно. Спасибо.

 

Вадим Васютинський: Пане Василю, ви б хотіли перемогти в сьогоднішній передачі?

 

Василь Волга: Да, конечно.

 

Вадим Васютинський: А чому? Навіщо це вам потрібно? Тобто ще й сьогодні перемогти.

 

Василь Волга: Вы знаете, у меня есть один недостаток... И вот те, кто следит за тем, что происходит...

 

Савік Шустер: Один?

 

Василь Волга: Один из ряда... Но этот недостаток такой, что я не очень гонюсь за симпатией зрителей. Есть ряд убеждений, в который я верю, который я отстаиваю. Иногда их отстаивать приходится, но оно не всегда получается корректно, не всегда так, чтоб оно понравилось. Я завидую тем людям, которые, вы знаете, умеют менять эти убеждения, а при этом оставаться чистенькими. Вот просто потому, что как так может быть? Во-вторых, вы знаете, которые постоянно думают о том, как бы это понравиться. У них это получается. А у меня это, к большому сожалению, не всегда получается. Но я пытаюсь строить политическую карьеру. Есть вещи, в которые я верю. И я считаю, что эти вещи должны быть реализованы. И я верю в то, что у меня достаточно сил, чтоб эти вещи реализовать. И мне нужна эта победа, как прочее, для того, чтобы добиться результата. Спасибо.

 

Олександр Кочерян: Как-то я вас встретил на Крещатике... И я смотрю, что... Я с вами не знаком, впервые близко вижу. Но я вот смотрел программы. И я увидел, что идёт такой вот вальяжный человек, в такой... Я бы сказал, что с образом мачо. Такой образ мачо, такой серьёзный. И я себе подумал... Я ещё не идентифицировал вас, но я уже подумал: "Ходят ведь такие люди... Вот это мужик". И я себе думаю: "Это образ? Это вы?" И зачем вам это нужно? С кем вы боретесь? И за что?

 

Василь Волга: Образ мачо... Может быть. Это интересно, я подумаю. Я никогда себя не чувствовал в образе мачо.

 

Савік Шустер: А мы у супруги можем спросить. Он мачо, ваш муж?

Свобода Савика Шустера

 

Дружина Василя Волги: Нет. Он просто настоящий мужик...

 

Василь Волга: А если в этом отношении, то я думаю, что не мне вам, психологам, рассказывать... То есть в отношении того, что все мы играем какие-то роли. И вы в том числе сейчас играете.

 

Олександр Кочерян: Да, к сожалению.

 

Савік Шустер: Что значит "к сожалению"?

 

Олександр Кочерян: "К сожалению" почему? Вот хочется, как господину Волге, не играть, а жить.

 

Савік Шустер: Хорошо. Всё, спасибо, господин Волга. Теперь Александр Омельченко. И сразу начинаем показывать тот эпизод, который, я думаю, многие зрители запомнили надолго. Смотрим... (відео) Я для себя это называю "поэма о кнопке".

 

Вадим Васютинський: Олександре Олександровичу, у вас є дуже цікавий імідж, який знайомий усім тим, хто бачить вас переважно по телебаченню, так? Мабуть, ще є ви як реальна людина. Скажіть, будь ласка: в чому найбільша різниця між тим іміджем, який є по телевізору, і вами, живим і реальним чоловіком?

 

Олександр Омельченко: Дякую. Мені говорять, що візуально в моїй присутності я виглядаю набагато краще, ніж по телебаченню...

 

Савік Шустер: У арбитров больше нет вопросов? Нет?..

 

Вадим Васютинський: Можна, я тоді ще задам?.. Тоді ви сподіваєтеся, що участь у такій – скажемо так, не дуже політично серйозній передачі – поліпшить ваш такий імідж? Що ви будете виглядати по телевізору приблизно так само, як і у житті, симпатичним?..

 

Олександр Омельченко: Дякую. Бачите, мені, мабуть, вже важко міняти свій стиль, свій спосіб життя, форму поведінки, тому що в такому, достатньо зрілому, віці гибкість чи пластичність міняти неможливо. Можна отримати хрупкість і зламатися. Тому залишуся таким, як є.

 

Савік Шустер: Спасибо, спасибо... Итак, голосуем. Василий Волга – это кнопка один, Александр Омельченко – кнопка два... Приняли. Смотрим результат. (коментуючи діаграму) Василий Волга... Это как бы уже... Если по Лиге Чемпионов, то это ещё такой счёт... Практически 3:2, да? 53 и 46. Проходит дальше, в полуфинал, Василий Волга... Наша следующая пара – тут уже у нас должен быть прямой... То есть должен был бы быть прямой конфликт, но, как я говорил, Юрий Луценко не смог приехать к нам. Михаил Добкин приехал из Харькова с супругой. Поэтому, пожалуйста, к микрофону... Итак, мы посмотрим тот момент конфликта между вами и Юрием Луценко... (відео) Михаил Добкин, пожалуйста...

 

Роман Кечур: Я хотів би задати вам таке серйозне питання... Все ж таки трошки комічна була історія цього діалогу. Я хотів би задати вам серйозне запитання. Я так думаю, що громадяни України, коли вибирають політиків, делегують політикам вирішувати ті конфлікти, які без політики неможливо вирішити. Ми живемо в країні різній. Ті люди, які тут живуть, – ми відрізняємося один від одного. І досить суттєво відрізняємося. І коли ми вибираємо політиків, то ми делегуємо їм вирішити протиріччя, які є між нами. Можливо, вони не є такі глобальні, але вони існують. Як ви думаєте: ось цей діалог між вами служить цій меті? Тобто вирішувати протиріччя між громадянами... Чи цей конфлікт експлуатує ці протиріччя?

 

Михайло Добкін: Нет. Я считаю, что тот диалог, который состоялся в этой студии, полностью решает вопрос о примирении всех. По крайней мере, я очень надеюсь, что Юрий Витальевич в этой жизни собачью будку всё-таки построит. И хоть одной собаке от этого будет лучше...

 

Роман Кечур: Я так зрозумів, що ми будемо свідками наступних таких діалогів...

 

Михайло Добкін: Я очень люблю смотреть по телевизору юмористические передачи. И сегодня большая часть нашего общества находит больше юмора не в "Камеди-клаб", не в "КВН", а включая, допустим, прямую трансляцию из сессионного зала Верховной Рады. Или просматривая то или иное шоу с участием ведущих политиков. Это стало частью нашей жизни. Вот как раньше обсуждали сериалы все домохозяйки и, честно говоря, даже некоторые главы семейств... То есть, скрывая это, но всё равно узнавали, как дон Педро отнёсся к какой-то Хуаните. То сегодня всё это отошло на второй план, потому что сегодня все обсуждают политическую жизнь страны. Ну что? Проголосовали, сели, подняли руки, как закончилось то или иное заседание из Верховной Рады... Поэтому это часть нашей жизни. И мы не денемся никуда от этого. Люди, выбирая того или иного политика... Ведь те, кто голосовал в своё время за Луценко, – они ведь прекрасно знают, что из себя представляет этот человек. Я не говорю, что он плохой, а я просто описываю его как бы собирательный образ. Те, кто голосуют за любого из присутствующих в этом зале, кто выбирался, тоже... О нас все всё знают. Поэтому, доверяя нам представлять или территориальную громаду в кресле мэра, или часть какой-то области, имея для этого мандат депутата Верховного Совета, люди в том числе и просят нас отстоять свою позицию. Те, кто не любят меня, просят сделать это в частности Луценко, те, кто не очень любят Луценко, просят меня сделать это. И я не вижу в этом ничего плохого.

 

Олександр Фільц: Ви знаєте, у мене ніби разом б’ється між двома питаннями до вас... Я все ж таки задам перше, мабуть, питання. Так виглядає, що ви людина в конфліктах безстрашна. Але виглядає і так, що пан Луценко також був досить безстрашний. Завжди є так, що якщо є такі гострі конфлікти, то йдеться про дуже подібних людей. Ось так дискутують люди, які насправді дуже подібні. Тому що вони знаходять такі удари, які попадають. Тобто один другому ніби підбирають удари. Вони знають один одного дуже добре. Я хотів би сказати, що ви, напевно, дуже подібні з паном Луценком. Так треба думати. Але питання моє... Напевно, воно і до нього, тому шкода, що його нема. Якщо ви людина безстрашна, якщо це так, то мусить бути все рівно якась емоція, яка вами керує в такій серйозній справі, як політика. Ви можете сказати, чим ви керуєтеся, якщо ви безстрашний? Може, то і неправда.

 

Михайло Добкін: Мне в этой жизни везло. На моём жизненном пути всегда попадались люди, которые играли в моей жизни какое-то большое значение. Я не хочу называть фамилии, потому что это будет, во-первых, долго, во-вторых, если кого-то пропущу, то это будет абсолютно несправедливо, но меня учили в жизни правильным вещам. И я стараюсь придерживаться этих вещей. Есть грань, за которую я никогда не переступлю. То есть ни в отношениях со своими оппонентами, ни в представлении интересов территориальной громады, которую сегодня вот уже два года я представляю... Но единственное, что я вам скажу, – я стараюсь быть толерантным человеком, я стараюсь уходить от конфликтов. Не я ищу конфликты, а конфликты ищут меня. В том числе и в этом зале. Но вот здесь задавали Нестору Ивановичу вопрос по поводу упрямства и упорства. Не помню кто, но кто-то передо мной говорил о том, что некоторые политики очень часто меняют свою позицию – я называю это позой, – очень быстро перевоплощаются. Я не из таких. Может быть, поэтому всегда в тех избирательных кампаниях, в которых я участвовал, я всегда побеждал. И я не переступлю это, если у меня даже будет суперконфликт с очень влиятельным человеком в этом государстве. Я этих конфликтов не боюсь. Я считаю, что за мной есть правда, потому что мне доверяют люди в каких-то вопросах. И я буду отстаивать ту точку зрения, о которой я говорил в том числе и во время избирательной кампании. Поэтому... Вот здесь сидит очень много людей из разных регионов. Я надеюсь, что в этом зале сидят и харьковчане. Я хочу сказать, что я есть такой, какой я есть. Меняться под кого-то я не буду, какую бы должность человек в этом государстве не занимал. Поэтому либо будут воспринимать таким, какой есть, либо навсегда забудут.

 

Савік Шустер: У меня к супруге вопрос. Спасибо... Вам вопрос сейчас. Вы всегда смотрите программы, в которых участвует ваш муж?

 

Дружина Михайла Добкіна: Конечно, смотрю.

 

Савік Шустер: Он вам нравится?

 

Дружина Михайла Добкіна: Безумно. И я его очень люблю.

 

Савік Шустер: Нет. Я имею в виду, что в телевизоре... Я не о том, что в жизни...

 

Дружина Михайла Добкіна: Нет… Конечно, мы комментируем, обсуждаем всё это дома. И я могу высказать что-то. Он самокритичный человек, поэтому искренне принимает мои замечания.

 

Савік Шустер: То есть искренний человек, да?

Свобода Савика Шустера

 

Дружина Михайла Добкіна: Абсолютно искренний человек. Потому что я считаю, что я счастливая женщина. И только искренне любя, можно сделать себя счастливой женщиной.

 

Савік Шустер: Спасибо. Пару слов о Луценко скажем в его отсутствие? Или как?.. Нет, вам не надо о нём... (звертаючись до Михайла Добкіна)

 

Олександр Фільц: Я думаю, що з цього епізоду випливає... Це такий він для мене. Може, трошки і не з цього епізоду. Тому що тут було зштовхування дуже подібних по суті. Тобто в характері дуже подібних натур. І тому віддати перевагу одному з них є насправді дуже важко. Але є такий принцип. Він є, я б сказав, ще старий і давньоримський absens carens. Тобто той, хто відсутній, той програє...

 

Савік Шустер: Римляне – мудрые люди. Были... Древние римляне. Итак, голосуем... У нас по алфавиту получается, что "Добкин Михаил" – это кнопка один, "Юрий Луценко" – кнопка два... Приняли. Смотрим... (коментуючи діаграму) Это даже лучше Лиги Чемпионов. Михаил Добкин проходит в полуфинал. Значит, следующая наша пара – это Анна Герман и Андрей Шкиль...

 

 

Савік Шустер: В эфире "Свобода". Мы выбираем самого свободного, самого искреннего политика 2007-го года. Наша следующая четвертьфинальная пара – Анна Герман и Андрей Шкиль. Анна Герман уже у микрофона. Я напомню вам эпизод вашего конфликта... (відео)

 

Вадим Васютинський: Пані Ганно, знаєте, коли я спостерігав оцей епізод, то я, чесно кажучи, був на вашому боці. Хоча я не дуже ваш симпатик у політиці. Але кілька днів пізніше ви знову вимагали перепросин з боку коаліції за... Пам’ятаєте ці політичні всякі справи. Скажіть, будь ласка: ця потреба, щоб вас перепрошували, – наскільки вона вам властива?

 

Ганна Герман: Я вважаю, що жінка повинна вміти відстояти свою гідність у суспільстві, де гідність жінки так часто буває потоптана.

 

Вадим Васютинський: І коли йшлося про справи коаліції, опозиції, суто політичні, то ви теж відчували приниження вашої жіночої гідності.

 

Ганна Герман: Я виступала тоді від імені моєї політичної сили, яку звинуватили незаконно і безневинно в тому, що ми втручалися в систему "Рада". В систему "Рада", як з’ясували експерти, ніхто не втручався. Ми – так само. І це було принциповим питанням – щоб люди почули, що ми цього не робили. І ті, хто безпідставно звинувачує, повинен завжди знайти мужність у собі перепросити. Я намагаюся завжди мати мужність перепросити, якщо знаю, що я не маю рацію.

 

Олександр Кочерян: Мне очень импонирует ваш саркастичный и ироничный ум. И вы, как я в программах смотрел, очень умело находите недостатки у других. Скажите, пожалуйста: могли бы вы найти в этой же... продолжить эту традицию и найти недостатки у себя?

 

Ганна Герман: У цьому немає жодних проблем, тому що БЮТ недавно написав про те, що я мушу схуднути, я мушу заплести косу і я мушу щось іще зробити для того, щоб бути схожою на Тимошенко. Тому, бачите, я мушу схуднути, мушу заплести косу, мушу, може, якось інакше вбиратися...

 

Олександр Кочерян: Но это БЮТ так думает. А вы?..

 

Ганна Герман: Я цілком згоджуюся з тими закидами. І окрім того, я вважаю, що я буваю часом зарізкою. Я би хотіла позбутися цієї якості.

 

Олександр Кочерян: И ещё один вопрос... Вы так рьяно отстаиваете права женщины на то, чтобы быть уважаемой, ценимой. Скажите, пожалуйста, в этой связи: у вас есть с этим проблема где-то по ходу жизни – что к вам отнеслись не так, как к женщине, достаточно уважительно, что вы боретесь с этим? Или это общие какие-то...

 

Ганна Герман: Ці проблеми є в мільйонів моїх співвітчизниць, які на кожному кроці відчувають приниження. Приниження способом життя, приниження тим, що вони мусять їздити, наймитувати по світах. Приниження в тому, що вони не можуть бути оцінені... їхня праця не може бути гідно оцінена. І якщо вони послали мене до парламенту, то я відчуваю себе винною їм відстоювати їхню гідність. І свою. Бо я одна серед них.

 

Олександр Фільц: Хочу заздалегідь, пані Ганно, вибачитися, аби не впасти в певний, як прийнято говорити, конфлікт інтересів. Бо я зі Львова.

 

Ганна Герман: Не шкодить. Я переживу.

 

Олександр Фільц: Ні-ні. Я розумію, що не шкодить. Я то розумію – що не шкодить. І мені не шкодить, чесно кажучи. Але я так все ж таки мусив сказати. Але я хотів у вас запитатися... достатньо серйозно запитатися. Можливо, без іронії зовсім. Якби ви не пішли в політику... Ми у Львові знаємо, що ви мали інші... як би могли мати перспективи життєві. Ви пишете, здається. То якби ви не пішли в політику, то що би ви вибрали собі?

 

Ганна Герман: Як О’Генрі – я би вирощувала капусту.

 

Савік Шустер: Спасибо. Андрей Шкиль. Что спросим у Андрея Шкиля?

 

Андрій Шкіль: Страшно питати.

 

Роман Кечур: Пане Андрій, я хотів у вас запитати, чи відчували ви себе в тому конфлікті таким чоловіком, який ображає жінок. Так як вам делегували таку роль, то чи ви так себе відчували? Чи, може, якось інакше?

 

Андрій Шкіль: Ви знаєте, я вам хочу сказати щиро і відверто: я у своєму житті не образив жодну жінку. За жодних обставин. І ніколи би собі не позволив цього зробити. Я хотів би наголосити на цьому. В тому конфлікті, який щойно всі ми бачили, просто був нерівний діалог. От і все. Тому що коли ми говоримо про одну симпатичну людину і іншу, то це я не розумію, що тут конфліктного. Хоча якщо це викликало які-небудь... скажемо, не таке тлумачення, то я готовий вибачитися перед вельмишановною пані... Але, знову ж таки, я не вважаю, що я когось хотів образити і образив. Я тоді натякнув – не знаю, чи це було почуто, – що кожен сприймає ті чи інші слова в міру своєї вихованості. Ось і все.

 

Олександр Фільц: Пане Андрій, знову ж таки, не можу, будучи львів’янином, не задати вам питання. Не можу. І я, правда, думаю, що може бути така ситуація, яка у футболі є. Але тут не передбачається так званий реміс, тобто нічия. Я не знаю, чи вона може бути тут – нічия. Але...

 

Савік Шустер: Если ничья будет – сразу переголосование дополнительное.

 

Олександр Фільц: Ясно. Я хочу вас запитати.

 

Андрій Шкіль: Тут нічиї не буде. Це однозначно.

 

Олександр Фільц: Ви для мене є подібний на мушкетера, який носив назву Араміс...

 

Савік Шустер: Это его духовность вас так?..

 

Олександр Фільц: Ні-ні. Але то була людина, з одного боку, духовна, а з другого боку, войовнича. Але ще з третього боку, то була людина, яка здійснювала певні, скажемо, такі трошки напівсірі кардинальські функції. Він відігравав таку роль. Я розумію, що то є мої чистої води фантазії. Я так собі даю ту справу... Але раз така подібність мені впала в око...

 

Савік Шустер: Вот Давид Жвания к нам присоединился наконец-то. Один из номинантов на звание самого свободного политика 2007-го года. Пожалуйста (запрошуючи до студії Давида Жванію). Извините.

 

Олександр Фільц: Раз мені вже такий образ впав, я вас хотів запитатися: як ви взагалі могли би бачити – якщо так дуже коротко і лаконічно – свою роль... таку роль у політиці на перспективу довгу?

 

Андрій Шкіль: Ви знаєте, якщо говорити про чотирьох мушкетерів, то кожен хотів себе бачити ким там? Д’Артаньяном, звичайно. Але дякую, що Арамісом... Але хоча би на якусь іншу фігуру... Як там кардинал був негативною фігурою чи його якась там прислуга. І я себе... Знаєте, от мій життєвий шлях у політиці відмічу все ж таки певними негативними рисами, які я маю. Таку негнучку спину. Треба в політиці, виявляється, мати гнучку спину і сильні лікті. Тому що гнучи спину, розштовхуючи всіх ліктями, кричати "ви всі негідники!", "ви всі кажете неправду!", "ви хамите!", "ви ображаєте!"... А самому в цей час працювати ліктями і проходити руками. Я якби пройшов свій життєвий шлях, ні разу не згинаючись, хоча згинали... І ви це знаєте – що мені довелося стати депутатом із в’язниці. Не всім вдається повторювати подібні речі. Тому що я займав завжди позицію... Знаєте, інколи хотілося відійти вбік. Інколи хотілося стати м’якшим, сказати, чи мені це все потрібно... Чи, можливо, дійсно, зайнятися якоюсь іншою справою... Але от почуття обов’язку кликало. І попри всі там позитиви і негативи... А зараз політики, як тут сказав Володимир Михайлович... Щоб вивчати політику, треба бути патологоанатомом. Тобто я розумію, що він таких, як я, напевно, хоче вивчити... Через таку призму як я. Тому що я є професійним політиком. У мене, на жаль чи на щастя, немає олігархічного минулого. У мене немає і олігархічного майбутнього. На жаль, я можу ствердити, що я недостатньо забезпечую свою родину. Тому що враховуючи, що займаюся тільки політикою, і не вистачає мені часу на написання того, що я хотів би написати... Хоча я інколи пишу. Але я не вірю, що можна бути одночасно добрим у двох напрямках. Навіть тим паче: хтось хоче бути в трьох. Я поки займаюся цією справою, її роблю, намагаюся її робити добре... І намагаюся її робити фахово. І сумніваюся, що хтось мене може звинуватити в тому, що я колись робив нефахові чи необґрунтовані заяви. Хоча не сперечаюся, що саме запальні чи саме з певним натяком... Але без натяку дуже тяжко жити в цьому світі.

 

Савік Шустер: Спасибо.

 

Андрій Шкіль: Дякую.

 

Савік Шустер: Пожалуйста.

 

Олександр Кочерян: А скажите, пожалуйста... Есть увлечения азартные игровыми автоматами и прочее, и прочее... Скажите: политика не может быть таким же азартным увлечением, от которого трудно отказаться и делать то, что вы бы делали?

 

Андрій Шкіль: Влада є азартною штукою. Тут я з вами цілком згоден. Я як би владою не володію, тому що всі мої можливості – це наділення мені мандата народом. Тобто я можу тільки представляти людей у парламенті, писати закони, тобто законопроекти, які пізніше потім стають законами... Тут тяжко порівнювати зайняття політикою з автоматами. До речі, ніколи в них не грав. Не знаю. Але азарт в іншому може бути. Азарт може бути в тому, що як би є бажання жити в країні, паспорт котрої не соромно пред’являти на кордоні. Щоб коли ти показуєш, проїжджаючи кордон, паспорт, казали: "О! Україна!.." А не казали: "Та! Проходьте!.." От у цьому, можливо, є певний азарт. Дуже хочеться, щоб наші діти жили в прекрасній країні. Але й самому хочеться пожити. У цьому азарт у мене є.

 

Олександр Кочерян: У меня второй вопрос. Вы сказали, что кто-то идёт такими органами как локти. Прошу прощения… Каким органом вы идёте в политике?

 

Андрій Шкіль: Я йду ногами. Все. Тільки.

 

Савік Шустер: Спасибо.

 

Андрій Шкіль: На ліктях я ніколи не стояв і на колінах. Дякую.

Свобода Савика Шустера

 

Савік Шустер: Спасибо. Голосуем. "Анна Герман" – кнопка один. "Андрей Шкиль" – кнопка два. Голосуем. Нажимаем на кнопку. Держим десять секунд. Нам Омельченко всё объяснил... Приняли. Смотрим. (коментуючи діаграму) Андрей Шкиль... Так. Следующая наша пара – это Наталия Витренко и Арсений Яценюк, который не смог приехать на программу. Наталия Витренко, пожалуйста. И мы сразу вспомним тот эпизод вашего, скажем так, противостояния... (відео) Я оговорился.

 

Наталя Вітренко: Нет.

 

Савік Шустер: Вы там видите что-то такое подсознательное? По Фрейду? Слушайте, четыре человека... По Фрейду? Вот скажите.

 

Олександр Фільц: "Подсознательное" очевидно є, але я нічого не бачу.

 

Савік Шустер: Пожалуйста.

 

Вадим Васютинський: Пані Наталя, от ви маєте образ такої пасіонарної жінки-політика. Ви завжди впевнена в собі, ви завжди знаєте відповідь на будь-яке запитання. Мабуть, це дуже добре. Але, в принципі, в психології добре відомо, що якщо людина дуже впевнена ззовні, то це означає, що в глибині душі її мучать дуже сильні сумніви. То якщо можна, скажіть, будь ласка: от у чому з ваших таких політичних поглядів ви внутрішньо найбільше сумніваєтеся?

 

Наталя Вітренко: Безумовно, сумніви є. Тому що я вчений. І коли я якусь проблему розглядаю, я спочатку думаю з різних боків... І так, і так на неї дивлюся. Тобто сумніви є. Але коли вже я прийшла до якогось висновку, то тут я вже точно знаю, що треба робити так чи інакше. І це саме і захищаю. Де є сумніви, де можуть бути сумніви?.. Ви знаєте, от змінюється ж світ. Так? Є нові вже такі здобутки. І думаєш: а можна, дійсно, інакше, може, побудувати податкову систему – і вона буде інакшою?.. Тобто є такі сумніви.

 

Вадим Васютинський: Найбільші ваші сумніви стосуються податкової системи.

 

Наталя Вітренко: Ні. Економічні проблеми.

 

Вадим Васютинський: Я спитав вас про найбільші сумніви.

 

Наталя Вітренко: Економічних проблем – скажемо так.

 

Вадим Васютинський: Добре. Дякую.

 

Олександр Кочерян: Вы создаёте образ такого харизматического лидера, за которым идут много эмоций, резкость. И я думаю, что в отношении с электоратом у вас должны быть отношения чисто эмоциональные. Очень мало людей реагирует на реальные программы содержательно, потому что фактически они ориентированы... вот это вот выступление и образ ориентированы на какую-то такую вот эмоциональность. Несмотря на то, что много содержательных вещей вы проговариваете. И вот в этой связи в отношениях с народом возникают такие отношения как архаические какие-то способы воздействия... Они могут не осознаваться, но они где-то сродни когда-то были... толпа и лидер, который возникает. В этой связи вы можете терять людей, которые чего-то умеют думать, как-то умеют чувствовать, имеют своё мнение. А как вы к этому?.. Не хотите ли вы присоединить к себе и к своей команде, и к своему электорату людей, которые умеют думать?

 

Наталя Вітренко: Конечно, хочу. А как же! Я очень хочу, чтобы команда была самая мощная. А это значит, чтобы люди думающие были у нас в команде.

 

Олександр Кочерян: Тогда у меня ещё вопрос. Есть ли у вас внутреннее ощущение, что кроме той правды, о которой говорите вы, есть ещё какая-то правда? То есть, сомневаетесь ли вы в том, что вы говорите?

 

Наталя Вітренко: Вы знаете, есть ощущение, что ту правду, которую я защищаю, не все понимают. И вот чтобы она была понятна как можно большему количеству людей, нужно идти на какие-то компромиссы. Но чтобы больше людей объединять.

 

Олександр Фільц: Пані Наталя, я так от сиджу і думаю, чому Савік Шустер оговорився. І він навіть сам запитався, чому сталася така обмовка дуже важлива.

 

Савік Шустер: Ну, дуже важлива...

 

Олександр Фільц: Виникло питання. Значить, вона важлива. Вона не є індиферентна. І я подумав... Можна багато гіпотез на ту тему будувати. Я перше, що подумав: напевно, та оговорка свідчить про те, що для тої дискусії був якийсь, знову ж таки, ваш образ і образ пані Тимошенко... вони як би зійшлися в один образ. В певному як би сприйнятті Савіка Шустера. А тому я хочу вас запитатися: може, вам треба об’єднати свої зусилля з пані Тимошенко в одну... як би в одну струю?..

 

Наталя Вітренко: Вы знаете, можно было бы думать об этом, если бы мы были с ней единомышленники в самом главном вопросе. Для Украины самый главный вопрос – это с кем будет Украина. Или Украина сохранит себя как составная часть восточноправославной цивилизации, или Украину оторвут от России, подтянут к западной цивилизации... И Украину ожидает перспектива просто жалкой обслуги западной цивилизации. Так вот мы с Юлией Тимошенко – это полная альтернатива... Она западница, а я отстаиваю славянское единство. Вот почему не может быть объединения.

 

Олександр Фільц: Ви представляєте, що буде, як ви об’єднаєтеся? Така абсолютна западніца і абсолютна...

 

Наталя Вітренко: Я хочу сказать, что неслучайно в 2000-м году мы создали женскую организацию... Всеукраинскую женскую организацию "Дар жизни", объединили женщин, готовим женщин-лидеров... Потому что я вообще глубоко убеждена, что женский потенциал в Украине не раскрыт и не реализован. И вот когда он будет раскрыт и реализован, и женщины придут в органы власти не только в Верховный Совет, но и на места, и станут мэрами или мэршами городов, и станут губернаторшами, и так далее... то, в общем-то, ситуация изменится радикально в Украине.

 

Савік Шустер: Спасибо. Значит, можем два слова... Я вам задам... Вот вам, психологам, задам вопрос: вот как вам эти первые дни работы Арсения Яценюка на посту председателя Верховной Рады? Вот какие у вас ощущения, мнения?

 

Вадим Васютинський: Відчувається така невпевненість, мабуть. Кажуть, молодість. Це швидко мине. І мабуть, йому треба трошки позбутися оцього іміджу кіндер-сюрпризу невеличкого, який є. Я думаю, що це справді мине.

 

Савік Шустер: Согласны все?

 

Роман Кечур: Мені здається, він занадто експлуатує образ відстороненої людини. Він так експлуатує образ... "я так зі сторони і згори з цієї трибуни так на це все дивлюся"... Мені здається, життя змусить його більш емоційніше до цього відноситися. Більше докладатися.

 

Олександр Кочерян: У меня ощущение, что это совсем другая фигура. По крайней мере, образ другой, который пришёл. И этот образ – образ, который, мне кажется, не совсем вписывается в тот менталитет сложившийся, который имеется в том же парламенте.

 

Олександр Фільц: Напевно, ми для того тут і є, щоб, може, в нас були різні позиції. Мені здається, що пан Арсеній Яценюк був непоганим... Не було нічого сказано, що він поганий міністр закордонних справ. Він був непоганий на своїх попередніх місцях. Так виглядає, що зовсім він... досить себе нормально почуває і головою Верховної Ради. І я думаю, що будуть і наступні позиції, де він буде себе добре почувати. Тобто я хочу сказати, що він усюди, мені здається, себе добре почуває.

 

Савік Шустер: Так. Значит, в рекламной паузе мы проголосуем. Наталия Витренко или Арсений Яценюк.

 

Володимир Марченко: Савик, а голос друга?..

 

Савік Шустер: А вы что, супруга, что ли?

 

Володимир Марченко: Голос друга...

 

Савік Шустер: Голос друга. Видите, я опять оговорился. Вот как вижу Витренко, так и оговариваюсь. Хорошо. После рекламной паузы. Тогда мы дадим господину Марченко слово. Потом проголосуем. Потом у нас последняя пара – Давид Жвания и Леонид Черновецкий, мэр города Киева. И уже тогда начнутся после сразу... полуфинал.

 

Свобода Савика Шустера

 

Савік Шустер: В эфире "Свобода". Мы выбираем самого свободного, искреннего политика 2007-го года. В рекламной паузе мы проголосовали пару Наталия Витренко – Арсений Яценюк. Смотрим на результаты. Так. (коментуючи діаграму) "Наталия Витренко" – 57.6. "Арсений Яценюк" – 42 процента. Но вот что значит не присутствовать. Естественно, это правильно. Когда не присутствуешь, проигрываешь. Итак, наша последняя четвертьфинальная пара. Давид Жвания, пожалуйста. Конфликт с мэром города Киева Леонидом Черновецким. Смотрим... (відео) Так случилось, что у нас в студии Александр Омельченко. Если вам есть что сказать по этому эпизоду... Или давайте пропустим...

 

Олександр Омельченко: Вместо Черновецкого можно?

 

Савік Шустер: Вместо Черновецкого? Пожалуйста. Вы будете защищать его кандидатуру. Нет. Давайте. Это всё же новогодняя программа. Так. Господину Жвании...

 

Вадим Васютинський: Пане Давиде, ви один із небагатьох відомих політиків, хто відверто заявляє про те, що він людина не бідна, так?

 

Давид Жванія: Так.

 

Вадим Васютинський: Те, що ви про це говорите, дає вам якесь задоволення? Чи, навпаки, може, якісь інші почуття? Те, що відверто заявляєте: "Я не бідний".

 

Давид Жванія: Нет. Это мне даёт шанс развиваться в политике. Потому что, в принципе, я считаю, что будущее политики – это правда. Чем больше ты говоришь правду... Но если ты всегда говоришь правду, то люди это очень сенситивно... они это чувствуют. И я думаю, что это даёт шанс быть публичным политиком.

 

Савік Шустер: Я прошу немножко громче говорить, потому что у нас люди на верхних рядах не всё слышат.

 

Вадим Васютинський: Зважаючи на те, що в нашому суспільстві взагалі-то недолюблюють багатих – переважна більшість, – вас це не тривожить? Ви не боїтеся втратити в цьому своєму іміджі, коли ви говорите про те, що ви не бідний?

 

Давид Жванія: Есть такой момент – что богатых не любят. Но на самом деле я показывал свою биографию, с чего я начинал, как я действовал, к чему я шёл. Все этапы моей жизни. И как я состоялся в конечном итоге уже как политик. И на что я претендую. Поэтому я думаю, что такой нюанс существует. Но я этого не боюсь.

 

Вадим Васютинський: І ще можна?.. І поклавши руку на серце, ви можете сказати, що ваш перший мільйон такий кришталево чистий?

 

Давид Жванія: Вы знаете, это вопрос – что такое... Я его не украл. Это однозначно. Первый миллион – он был заработан, естественно, в тех условиях, когда Советский Союз развалился. И начались вот первые, скажем так, бизнес-схемы, технологии, перепродажи. Поэтому сказать, что он кристально чистый... Наверное, такого не скажешь. Но то, что украденный, я сказать тоже не могу.

 

Вадим Васютинський: Просто ви були спритним.

 

Давид Жванія: Я его заработал. Я для себя, положа руку на сердце, чувствую, что я его заработал.

 

Олександр Фільц: Пане Давид, я не знаю, чи ви отримали інструкцію, яка наша функція. Ми вам повинні задавати якісь такі незручні питання.

 

Савік Шустер: Это самые уважаемые психологи в Украине.

 

Давид Жванія: Как политик я думаю, что я привык.

 

Олександр Фільц: Але я так відчуваю, що я вам просто не в стані задати незручне питання з дуже простих причин. Я – людина, закохана в Грузію. Я люблю цілий грузинський народ. Пісні. Все. Мені дуже трудно задати незручне питання. Але я попробую все ж таки задати якесь питання, яке би апелювало до вашої щирості. От мене-то воно дійсно цікавить. Скажіть, будь ласка: що відчуває грузинська душа в Україні?

 

Давид Жванія: Что видчувает грузинская душа?.. Во-первых, комфорт. Не совсем я уже такой стандартный грузин. Я приехал на Украину уже с Запада. Я долгое время проживал на западе после Грузии, а потом приехал на Украину. Во-первых, это для меня была большая ностальгия. Такой разрыв... Я всё-таки вернулся, как домой. Второе: в грузине заложена государственность и патриотизм с пелёнок. Он родился уже с такими чувствами, потому что это вот, скажем, сама аура... Вот грузин воспитывается в патриотизме. И там, где у него дом, там, где у него семья, там, где он живёт, у него есть друзья... То есть вокруг него образовывается общество, в котором он себя чувствует комфортно. То, наверное, он обретает полное душевное спокойствие. Он сбалансирован как личность. Поэтому я думаю, что как раз грузинская душа на Украине ощущает полный баланс, скажем... что называется человек.

 

Олександр Фільц: Тобто щастя.

 

Давид Жванія: Тобто щастя.

 

Олександр Фільц: Прекрасно.

 

Савік Шустер: Спасибо. Вы хотите вопрос?.. Господин Жвания, вернитесь, пожалуйста. К вам ещё есть один вопрос от наших арбитров.

 

Олександр Кочерян: Да. Я хочу как грузину вам задать вопрос. Есть грузины такие... У вас образ какого-то такого хитрющего грузина.

 

Давид Жванія: Хитрющего?..

 

Олександр Кочерян: И я хочу спросить: что вы утаиваете?

 

Давид Жванія: Что я утаиваю?

 

Олександр Кочерян: Потому что вы сказали: "У меня миллион заработан был..." И я вспомнил закон Ломоносова. Закон сохранения вещества. Где в одном месте прибывает, то в другом месте убывает. И в этом смысле я хочу спросить у вас... На самом деле, что у вас за душой? К чему вы стремитесь? Ваш образ хитрого – это образ... то, что вы скрываете что-то? Или вы отдаляетесь?..

 

Давид Жванія: Вот ваше восприятие меня как хитрого грузина – я не думаю, что это общий образ восприятия такой.

 

Олександр Кочерян: Но я о себе.

 

Давид Жванія: Так я же об этом и говорю. Поэтому утаивать... Что бы я утаивал?.. Я не мучаюсь. То есть меня ещё с детства приучили, что чем меньше врёшь, тем меньше нужно помнить историю. Потому что если ты врёшь, то нужно помнить дальше, чтобы потом тебя не обозвали вруном. Поэтому я действовал именно вот этим принципом. Я обычно не вру. Стараюсь не делать.

 

Олександр Кочерян: Но хитрить – это не значит врать.

 

Давид Жванія: Хитрить – это не значит врать. Что бы я хотел?.. Я в себе не чувствую образ хитрого грузина. То есть это не технология. Я это не выстраиваю. И как бы я есть такой, какой я есть. То есть вот как меня воспринимаете вы или кто-либо другой – это уже более ваше восприятие. Потому что я, может быть, колкий в каких-то вещах. Вы слышали, наверное, мои выступления. Или иногда бываю даже остроумным, говорят.

 

Савік Шустер: Спасибо, господин Жвания. Значит, я перед аудиторией... Вот я же сказал, что арбитр. Я буду пытаться быть честным. Но раз уже такие слова были сказаны, то я должен сказать что-то доброе о Леониде Черновецком. Он хороший человек. Голосуем. "Давид Жвания" – кнопка один. "Леонид Черновецкий" – кнопка два... Приняли. Смотрим. Так. (коментуючи діаграму) Давид Жвания проходит в полуфинал. В полуфинал, значит, прошли... Я сейчас в алфавитном порядке... Но опять то же правило – что кого нет, тот проигрывает. Значит, в алфавитном порядке. Наталия Витренко. Василий Волга. Михаил Добкин. Давид Жвания. Владимир Литвин. Сергей Терёхин. Андрей Шкиль и Нестор Шуфрич. В этом порядке сейчас будут проходить полуфиналы. Правила полуфинала. В одну минуту максимум – меньше можете, больше не можете – вы должны сказать, какой был в этом году, 2007-м, ваш самый свободный, то есть самый искренний поступок. В 2007-м году. Начинаем. Наталия Витренко. Ещё немножко подумать можно. Вы готовы?

 

Наталя Вітренко: Да.

 

Савік Шустер: Так. Ваш самый искренний и свободный поступок.

 

Наталя Вітренко: Это было 22-го июля 2007-го года.

 

Савік Шустер: Секундочку. Вот сейчас вы повторите. Аудитория, слушайте очень внимательно. Потому что вы будете голосовать сразу по восьми. Извините, пожалуйста. 22-го июля, вы сказали.

 

Наталя Вітренко: 22-е июля 2007-го года. Завершились наши бои против натовцев. И я объявила, что будет парад. И я принимала парад победы. Это было в Николаевской области. Широколановский полигон. И вот представьте себе выжженную солнцем степь, наши бойцы, которые две недели утром, днём, ночью пасли натовцев, высказывали свой протест против натовских учений... И вот они выстроились все в шеренгу. А это было более 300-т человек. И музыка... вот именно музыка "День победы" гремела. И я шла, как маршал, вдоль шеренги и принимала этот парад победы.

 

Савік Шустер: Василий Волга.

 

Василь Волга: Савик, мне кажется, это моё выступление на Политсовете Социалистической партии Украины за один час до съезда, на котором утверждались списки. И отказ баллотироваться в парламент по спискам Социалистической партии Украины в связи с тем, что я считаю, что партия ушла от идеологических основ.

 

Савік Шустер: Михаил Добкин. Секундочку. Сейчас микрофон...

 

Михайло Добкін: В этом году летом в городе Харькове прошёл благотворительный марафон, все средства от которого были собраны для лечения детей с онкологическими заболеваниями. И когда я впервые приехал в нашу городскую больницу, где лечатся эти дети, и мы вручали сертификаты, я посмотрел в эти глаза, я посмотрел в глаза их родителей... И абсолютно неважно, какая была собрана сумма. Самое главное – что когда люди увидели, что ими пытаются заниматься, ради них проводят грандиозный концерт – а концерт в Харькове был очень большой, – то, честно говоря, эмоции описать, которые я тогда испытал, было очень тяжело. Но, наверное, в тот момент я себя почувствовал абсолютно свободным человеком.

 

Савік Шустер: Давид Жвания. Самый свободный, самый искренний поступок 2007-го года.

 

Давид Жванія: В этом году, в самом начале года, стартовала "Народная самооборона". И я чувствую, что тот момент, когда никто в это не верил, никто даже об этом не думал... Мы приняли решение поехать в первый тур по Украине. Это была зима. И это были митинги, которые должны были проходить по всей Украине. И первый митинг... Мы ехали и не знали. 20 градусов мороза. Падает снег. Вся сцена заснеженная. Выйдет ли хоть один человек в такую погоду на улицу? Мы там увидели 15 тысяч людей, которые стояли плечо в плечо и ждали как раз тех лидеров, которые туда ехали. Вот я считаю, что вот в этот момент... это для меня был самый такой и свободный поступок, и я ощутил чувство свободы.

 

Савік Шустер: Владимир Литвин.

Свобода Савика Шустера

 

Володимир Литвин: Зрозуміло, що 2007-й рік – це рік виборів. І я вважаю, що моя самостійна участь разом із командою у виборах, не дивлячись на всі пропозиції до когось притулитися, додала мені впевненості в тому, що треба діяти самостійно, досягати результату. І друга подія – це абсолютно зважена відмова від пропозиції зайняти одну з найвищих посад у країні через входження до коаліції. Це зробило б мене невільним. І призвело б до того, що мені диктували б умови політичної поведінки.

 

Савік Шустер: Сергей Терёхин.

 

Сергій Терьохін: Ви знаєте, для мене свобода – це взагалі квінтесенція мого життя. Знаєте, в житті я завжди сам обирав собі роботу і завжди сам із неї йшов. Мене жодного разу не звільняли. І я люблю свободу як... не американці кажуть, за гроші, що гроші дають свободу, або за фізичну силу, яка дає свободу... Моя свобода – це мої знання, мій розум. І саме тому, напевно, мені здається, що самий такий серцевий поступок у цьому році – це тоді, коли я відпросився від участі в новому уряді Юлії Тимошенко.

 

Савік Шустер: Андрей Шкиль.

 

Андрій Шкіль: Я також, до речі, повністю підтримую думку Сергія. Що і моїм головним гаслом у житті є свобода. От я вважаю, от тільки тоді, коли я почую себе де-небудь невільним, я піду з того середовища, від тих людей, де я почуваю себе невільним. Але тим не менше, от знаєте, два моменти. Я не можу виділити все ж таки один. Це початок кампанії дострокової. Бо вона звільнила від очікування. Насправді це було неприємне, тривале і, знаєте, таке невмотивовано подразнююче очікування. І коли ми проголосували вже уряд. Коли знялося інше очікування. Це ми як би в передпокої, в коридорі стояли дуже довгий час. З багатьох причин. Це от було звільнення від очікування. Бо я у своєму житті найбільше не люблю двох речей: це наздоганяти і чекати. І от очікування зникло. І я відчув себе реально вільним. Вільним від того, що треба буде знову чекати, знову сподіватися на якісь обставини. Тепер ми будемо капітанами власної долі. І я як би буду працювати в цій команді. Це мене звільняє від найнеприємнішого – від очікування.

 

Савік Шустер: И Нестор Шуфрич.

 

Нестор Шуфрич: Вы знаете, в силу той должности, которую я занимал до того, как мы перешли в оппозицию, к сожалению, у меня было очень много эпизодов в жизни, когда я действовал свободно и когда я действовал вместе с людьми и ради людей. Это была моя работа. Но, наверное, учитывая, что Новый год, я постараюсь вспомнить и другой случай. Их было два. Первый – когда я вернулся, снова-таки, из Днепропетровска. Ночью еду домой. И буквально у меня на глазах... Мы издалека видим, что происходит столкновение машины с человеком. Машина уезжает, а сзади нас едет "Камион". Мы смогли остановить целый караван "Камионов". Подбежали к пострадавшему. Он когда узнал... Это надо было видеть. Это было нечто. И, конечно же, это позитив. Он не верил. Он просто не поверил. Когда мы его накрыли – а я был в форме... накрыли нашей форменной курткой. Он когда всё прочитал, то он, конечно, когда в больнице отошёл, то был удивлён. А что касается Нового года... Херсонский лес. Пожар. Я подхожу к Виктору Андреевичу и говорю: "Виктор Андреевич…" – это видела вся страна – "Хватит толкать пожарную машину. Она уже в сосну упёрлась". Был и такой эпизод в моей жизни. Спасибо.

 

Савік Шустер: Итак, сейчас мы голосуем полуфинал. Я повторяю: кнопка один – "Наталия Витренко"... Вы помните её событие. Я не стану повторять. "Василий Волга" – кнопка два. "Михаил Добкин" – кнопка три. "Давид Жвания" – кнопка четыре. "Владимир Литвин" – кнопка пять. "Сергей Терёхин" – кнопка шесть. "Андрей Шкиль" – кнопка семь. Кнопка восемь – "Нестор Шуфрич". Итак, нажимайте на свою кнопку. На ваш выбор... Приняли. Итак, мы смотрим итоги голосования в полуфинале. Итак, мы видим... (коментуючи діаграму) Давид Жвания занимает последнее место из восьмёрки. Михаил Добкин – предпоследнее. То есть седьмое. Наталия Витренко – шестое. Василий Волга – пятое. Итак, четвёрка победителей. "Нестор Шуфрич" – первое место. 27.6. "Андрей Шкиль" – 21.4. Второе место. "Владимир Литвин" – 18.6. Третье место. И "Сергей Терёхин" – 8.6. Четвёртое место. Вот это наша четвёрка финалистов, которые после рекламы разыграют уже звание самого свободного человека... политика 2007-го года. После рекламы.

 

 

Савік Шустер: В эфире "Свобода". Мы сейчас начнём финальную часть выборов самого свободного и искреннего политика 2007-го года. Вот этот диплом нашей программы мы вручим нашему победителю. Итак, какая у нас будет... Значит, какой регламент? Значит, вот в алфавитном порядке вытягивают один конверт... Один из. Какой хотите. Терёхин, вы второй. И показываете номер. Это последовательность выступления у микрофона. Кто в какой последовательности будет выступать. Номер третий у Владимира Литвина. Номер четвёртый... Номер первый у Нестора Шуфрича. И второй – у Андрея Шкиля. А это будет выглядеть таким образом. Вы выходите к микрофону и как свободный человек выбираете себе двух политиков, которые зададут вам по вопросу. Хорошо? Вот вы выберете себе тех политиков, которых хотите. Вот здесь, в зале, их много. Нестор Шуфрич, пожалуйста. Вы первый. Выберите себе...

 

Нестор Шуфрич: Спасибо большое за возможность выбрать. И большое спасибо за ту поддержку, которую я сегодня ощутил. Вы знаете, я в такой ситуации... Мне как бы некорректно выбирать. Может быть, Савик, вы выберете? Я полностью доверяю. Несмотря на всю историю наших отношений, я полностью доверяю. Выберите вы...

 

Савік Шустер: Хорошо. Выберу я. Но это, конечно, неправильно… Нет-нет. Почему одного? Правильно, вы считаете, да? Ну давайте. Я начну с Геннадия Москаля. Слушайте... Это самый банальный выбор. Я согласен.

 

Нестор Шуфрич: Второй?.. Чтобы человек подготовился.

 

Савік Шустер: Второй, чтобы человек подготовился?.. Может, Давид Жвания.

 

Геннадій Москаль: Правильно.

 

Савік Шустер: Тогда и нашей девочке далеко ходить не надо.

 

Нестор Шуфрич: Короче, вся "Народная самооборона" против меня.

 

Геннадій Москаль: Против Шуфрича.

 

Савік Шустер: Да. Вопрос господину Шуфричу.

 

Геннадій Москаль: Нестор Іванович, ви знаєте, я щиро вас поважаю і бажаю вам у новому році тільки щастя і здоров’я. Я хотів би задати таке питання, яке дискутувалося протягом року в Україні, – що девіз у вас був як міністра внутрішніх справ "що не згорить цього року, то згорить на слідуючий". Як ви це скажете?..

 

Нестор Шуфрич: Ви знаєте, Геннадій Геннадійовичу, людина проявляє себе завжди. Я, чесно кажучи, чекав щось новорічне. Але зверніть увагу: ви кажете, що ви щиро бажаєте... А що ви бажаєте людям? Щоб у них у наступному році щось горіло?.. Так я сподіваюся, що все те, що я зробив у цьому році, не дозволить, щоб горіло. На жаль, це не завжди залежить від рятувальників, керівництвом яких я пишаюся. І я гордий тим, що працював із цими дуже сміливими людьми. І цей рік роботи я ношу у своєму серці. І де б я не був – у Верховній Раді, поза Верховною Радою – я завжди буду підтримувати цих хоробрих людей, хто б не був при владі.

 

Савік Шустер: Давид Жвания. Да, я тоже прошу держать вопросы и ответы в рамках минуты.

 

Нестор Шуфрич: Давид, ну Новый год через три дня.

 

Давид Жванія: Так вот я как раз и хочу спросить о новогоднем… Осталось ли до сих пор у вас это в памяти: ждёте ли вы Деда Мороза, который должен к вам прийти на Новый год?

 

Нестор Шуфрич: Давид, скажу честно… Так вы определитесь: Деда Мороза или Снегурочку? Мы договорились про два вопроса. Про один вопрос – постараюсь. Вы знаете, я немножко, конечно, жалею, что я уже знаю – пусть дети закроют ушки, – что Дед Мороз – это иногда наши бабушки, наши родители. Но, наверное, все, кто здесь, в зале, присутствует, хотели бы встретиться с Дедом Морозом. И, конечно же, со Снегурочкой. Если не сам, то, безусловно, со своими детьми. И я надеюсь, что 31-го декабря Дед Мороз к нам придёт.

 

Савік Шустер: Спасибо. Андрей Шкиль. Ну давайте, выберите вы себе двух политиков, которые вам зададут вопрос.

 

Андрій Шкіль: Савік, можна попросити, щоб самі політики зголосилися, хто хоче мені задати питання?

 

Савік Шустер: Нет.

 

Андрій Шкіль: А як?

 

Савік Шустер: Вы выберите. Это же показательно. Вот выберите тех политиков, которые могут вам задать вопрос. От которых вы хотели бы услышать вопрос.

 

Андрій Шкіль: Я від усіх би хотів почути. Мені просто незручно вибирати.

 

Володимир Литвин: Не торгуйтеся.

 

Андрій Шкіль: Дивіться, добре… Щоб Анна Герман задала мені питання…

 

Ганна Герман: Я так собі думаю завжди: чи ви маєте хоч одну пару вишитих шкарпеток?

 

Андрій Шкіль: До речі, я думаю… Якщо тут присутній хоча б хтось із наших гір українських… От Нестор, я думаю, також має пару вишитих шкарпеток. Тому що в горах це дуже важливий асортимент одягу. Це зараз тут можна ходити, в місті, менш-більш… А в горах вони вишиваються. Також туди кладеться… Тому що українець кожний, і не тільки… Усі люди, які власними руками робили одяг, – вони завжди його прикрашали. Тому що всі хотіли бути гарнішими. Щоб навіть у повсякденні шкарпетки і сорочка виглядали гарно, вкладали душу в них. І пізніше з душею носилося це. Дуже часто. Так, є, звичайно. В’язані, великі. У Косові я купив особисто собі й дружині. І коли буваємо в горах, то надягаємо їх, щоб ходити по кімнаті. Дуже вигідно. Усім рекомендую.

 

Ганна Герман: Я в цьому не сумнівалася.

 

Андрій Шкіль: Я також.

 

Савік Шустер: Так, кому второй?

 

Андрій Шкіль: Можна опонентам з…

 

Савік Шустер: Марченко?

 

Андрій Шкіль: Можна Марченко, так.

 

Савік Шустер: Нет, это вы называйте.

 

Андрій Шкіль: Так, добре, добре.

 

Володимир Марченко: Андрей, моделируем новогоднюю ситуацию. Первый новогодний тост. Ты поднимаешь бокал шампанского, провозглашаешь классический тезис за независимость Украины и говоришь о том, что главным инструментом, главным условием независимости Украины есть роспуск НАТО, и «я пью за это»…

 

Савік Шустер: Трудный Новый год.

 

Андрій Шкіль: Я гарантую, що на Новий рік я не буду говорити нікому політичних тостів. Це я вам гарантую. Ні з ким, де б я не був. Тому що невідомо, де ми будемо зустрічати. Можливо, і у Верховній Раді. Але…

 

Савік Шустер: Не пугайте нас.

 

Андрій Шкіль: Може! Усе може бути! Але знаєте, що я вам скажу? Що кожному тостові – свій час. Я впевнений, що… До речі, я… З іншого боку, я вважаю, що НАТО не ми будемо розпускати і ніхто інший. І за це пити не варто. Але на Новий рік я хотів би пити за те, щоб… Знаєте, як в Італії… Італійські є традиції: все старе викидати і входити в Новий рік з новим. Щоб ми, може, не викидали, тому що в нас не такий уже матеріальний достаток, але щоб ми всі старі міфи, всі старі стереотипи, все старе, все минуле, все поношене і непотрібне – не в матеріальному, а в духовному плані – лишили у старому році. За це я вип’ю, звичайно, перший тост. Дякую.

 

Савік Шустер: Спасибо. Владимир Литвин. Кого же вы выберете?

 

Володимир Литвин: Я повинен сказати, що мені сьогодні надзвичайно сподобалися позиції експертів. Я відчув, що це професіонали, оскільки вони дуже фахово ставили питання. Вони відчувають людину, її глибинну сутність. Але коли мова йде про політиків, я хотів би попросити Василя Волгу… На моє переконання, це динамічний політик, і за такими людьми майбутнє. Ну а тут… Олександра Олександровича Омельченка. Сплав молодості й досвіду.

 

Василь Волга: Владимир Михайлович, у меня… Спасибо за комплимент, но у меня получается слишком серьёзный вопрос, Савик.

 

Савік Шустер: Ну что делать?

 

Василь Волга: Как с этим быть?

 

Савік Шустер: Ну что делать?

 

Василь Волга: Владимир Михайлович, меня – очень честно и очень серьёзно – волнует вопрос вашего такого сильного, резкого, как мне кажется, очень откровенного поворота в «левую» сторону. Я имею в виду, в «левый» политический спектр. И вот мне интересно: когда это произошло, и что было толчком для того, чтобы вы так откровенно… Сейчас я не вижу в политике человека, который бы, кроме вас – и меня, извините, – откровенно отстаивал «левые» взгляды. Что произошло на самом деле? И когда этот поворот произошёл? Спасибо.

 

Володимир Литвин: Я дякую за запитання. Я хотів би вас одразу заспокоїти, що вашу нішу я не займу. Це перше. І друге. Я переконаний, що нам сьогодні потрібна політика "лівого центру". Я далекий від того, щоб говорити, що я "лівий". Я не лівіше серця і не правіше здорового глузду. Я переконаний, що це те, що потрібно сьогодні людям. Дякую за запитання.

 

Савік Шустер: Александр Омельченко.

 

Олександр Омельченко: Шановний Володимире Михайловичу, ми з вами живемо в місті Києві як столиці України, Великої Київської Русі. Скільки років у слідуючому році, в травні-місяці, буде місту Києву? І наскільки молодший від Києва… Тобто скільки років буде Житомиру – вашій рідній землі, де ви народилися?

 

Володимир Литвин: Олександре Олександровичу, я думаю, що на вступні іспити вас варто запросити в Київський університет на історичний факультет, а потім ще запитати князя Олега, як звали коня… Або запитати, як ще в нас інколи люблять: «Скажіть, будь ласка, розмір Бородинського поля». Це коли треба дитину «зарізати». Але я вам скажу: Олександре Олександровичу, відносно Києва і Житомира дати умовні й приблизні. Я можу сказати: коли визначали, скільки років місту Житомиру, тут, в інституті, в Академії наук, написали цифру – я не буду говорити яку. Повезли цю цифру в Москву. А в Москві порадилися і кажуть: «Не може бути такого, щоб місто Житомир був набагато старіше за місто Москву». Перекреслили і написали цифру. І це ввійшло в кров і плоть. І ми святкуємо сьогодні річниці міста Житомира. Те ж саме стосується і міста Києва, коли були дискусії – вони до сьогоднішнього дня продовжуються, – від якої дати вести відлік часу заснування міста Києва. Це все умовне. Єдине, що мене пригнічує… І коли йдеш по місту Києву, згадуєш слова: «Пливе нудьга, пливе безнадія, тихо схлипує сум». Бо місто європейське на словах, а місто Київ втрачає своє обличчя. І нам треба думати, скільки нам потрібно буде років, п’ятирічок, щоби привести місто в той вигляд, у якому воно має бути, через недолугу політику в останні роки.

 

Савік Шустер: Спасибо. Сергей Терёхин. Ваш выбор.

 

Сергій Терьохін: По-перше, всім дякую теж за підтримку. Знаєте, років п’ять тому один із присутніх персонажів за мою любов до свободної економіки запропонував мене послати на рудники уранові. Наталія Михайлівна Вітренко. Будь ласка.

 

Наталя Вітренко: Во-первых, не только вас, но и Пинзеныка. Там целая команда… Но я хочу в этом русле задать вопрос. Под самый Новый год 95-й именно вы стали автором, инициатором и лоббистом принятия в парламенте Закона «О налоге на добавленную стоимость». Так вот, может быть, уже хватит душить Украину этим налогом? И учитывая, что вы сейчас опять захватили власть, какие у вас планы на следующий год в отношении именно этого конкретного налога?

 

Сергій Терьохін: Дякую. Ви трошки все попутали. ПДВ придумав ваш ідейний наставник Михайло Сергійович Горбачов для Радянського Союзу. Друге. Я вам зроблю подарунок. Закінчується розробка закону, який скасовує цей ганебний "терьохінський" податок з наступного року.

 

Наталя Вітренко: Вот это правильно! Это единственное хорошее, что можно от вас ожидать.

 

Савік Шустер: Второй.

 

Сергій Терьохін: Друге питання хотів би поставити теж дуже цікавій людині. Нас одне ріднить, а в одному ми абсолютно різні. Ріднить те, що ця людина заявила, що знає, як і я, три іноземні мови. Не включаючи російської, я так розумію. А різні ми тому, що я, як було з’ясовано, 22 роки вже в сім’ї, а він знаменитий дамський угодник. Микола Рудьковський. Будь ласка.

 

Савік Шустер: Николай Рудьковский. Только не спрашивайте его, пожалуйста, про поезда.

 

Микола Рудьковський: Серьожа, я так розумію, що тебе це дуже турбує. У тебе є можливість наступного року.

 

Сергій Терьохін: Завидки беруть.

 

Микола Рудьковський: Але я б хотів, по-перше, привітати і вас, і всіх присутніх з наступним роком. І побажати і вам, і присутнім, щоб у слідуючому році підводили підсумки не політичних баталій, а добрих справ. Хочу у вас запитати: яку добру справу ви запланували на слідуючий рік для нас і для всієї України? Спасибі.

 

Сергій Терьохін: Я не буду розповідати про мої професійні плани. Їх «громадьё», як кажуть. І саме тому я й залишився у Верховній Раді – для того щоб підпирати уряд, новопризначений уряд Тимошенко. Стосовно таких, особистих, планів… Знаєте, я хотів би почати вивчати японську мову, щоб четверта була. Я знайшов уже викладача. І хотів би почати навчати англійської мови мою доньку чотирирічну Даринку. І викладача не буду шукати, бо я сам це зроблю для неї. Я вам дуже дякую.

Свобода Савика Шустера

 

Савік Шустер: Спасибо. Итак, торжественный момент. Сосредоточились, пожалуйста. Голосуем за самого свободного человека в украинской политике в 2007-м году. Итак, вы видите: кнопка один – "Владимир Литвин", кнопка два – "Сергей Терёхин", кнопка три – "Андрей Шкиль" и кнопка четыре – "Нестор Шуфрич". В алфавитном порядке… Смотрим, что у нас получается. (коментуючи діаграму) Итак, Нестор Шуфрич – самый свободный человек в украинской политике. Самый свободный человек в украинской политике в 2007-м году!..

 

Нестор Шуфрич: Спасибо! Большое спасибо всем вам! Спасибо, Савик, тебе и твоему чудесному коллективу. Спасибо моим товарищам по политике, коллегам – как и соратникам сочувствующим, так и оппонентам. Я сказал «сочувствующим»?.. Дорогие мои, я глубоко тронут. Честно скажу: я переживал. Но всё, что я делал, я всегда делал так, как думаю, и так, как оно получалось. Может быть, по-другому я не умею. Может быть, это будет плохо в политике в будущем. Но судя по тому, что вы сегодня сказали, может, это правильно как для человека. Не знаю, как для политика, а как для человека – спасибо. Давид Важаевич, 31-го декабря, если я увижу Деда Мороза с грузинским профилем, я уже не удивлюсь. Спасибо! И пусть к каждому придёт Дед Мороз! С Новым годом!

 

Савік Шустер: Ну что ж, я благодарю всех участников нашей программы. Я благодарю наших уважаемых психологов. Особенно политиков, которые не побоялись прийти на такой, достаточно экспериментальный, формат. Нашли в себе храбрость и, в общем-то, смогли улыбнуться. Нашим зрителям и вообще всем людям – с наступающим Рождеством и Новым годом. Много счастливых дней. И чтобы, правда, все наши мечты – и ваши мечты особенно – осуществились в 2008-м. Мы вернёмся в эфир, наверное, уже 18-го января. Если наши дорогие политики уважаемые будут продолжать улыбаться, а не устроят нам какие-то политические баталии, и нас всех вызовут, и мы будем делать специальные выпуски. А если нет, то до 18-го января. Счастливых праздников!

 

Примітка редакції: Стилістика висловлювань учасників програми збережена в оригіналі.

 

Стенограму взято з офіційного сайту програми