Уже заледве не всі, хто мав що сказати, висловились щодо чєлобітной режисера Андрєя Звягінцева до російського батюшкі-царя на закритті Каннського кінофестивалю. Додам і свої кілька рядків.

Це справді чєлобітная, мають рацію ті, хто визначив жанр звернення в отакий спосіб. Талановитий режисер, людина ліберальних поглядів, яка не приховує своєї ненависті до Путіна,- і навіть він вважає, що диктатор є чи не єдиним винуватцем війни Росії проти України (принаймні так це прозвучало з його уст, його позиція можливо що складніша). Війни, яка, до слова, ведеться упродовж кількох століть, одна із знакових подій у цьому ряду Батуринська різня початку 18 століття. Путін є продовжувачем справи своїх попередників на російському троні, справи, яку підтримує більшість разєйського люду.

Саме останнє добре розуміла Надєжда Мандельштам, вдова геніального поета. "Дєло нє в сталінє,-сказала вона,- дело в нас". Після смерті "важдя і учітєля", у роки Відлиги, було зроблено все, аби покласти усю відповідальність за епоху терору на одну людину. Усі інші навіть рядом нє стаялі. Відомо, скажімо, що перш ніж Нікіта Хрущов вийшов на трибуну ХХ партійного з'їзду, аби звинуватити в усьому сталіна, в Україні побувала комісія, очолювана зятем Хрущова Аджубеєм. Вони профільтрували архіви, знищивши весь компромат на Хрущова, усі ті розстрільні списки, які він підписував (про це мені розповів якось світлої пам'яті Василь Костенко). Важко сумніватись у тому, що подібним чином відбілювали й інших зі сталінської команди.

Одначе ж мова не тільки про керівництво партії і держави. Ні в чому не винними виявились і всі ті, чиїми руками ті злочини сталінської доби здійснювались у так званому державному низу, усі ті, хто убивав і гвалтував, звісно, в ім'я свєтлого будушєго. Так само не винними будуть всі ті, хто сьогодні стріляє, метає ракети і бомби по українцях.

От сей сценарій видання 1954-1956 років найімовірніше реалізовуватиметься в завтрашній Росії. Все покладуть на Путіна - он злодєй, в ньому прічіна всєх бєд і недопобєд. Всі інші є жертвами, їх от сей бєс крємльовскій попутал.

Такий сценарій прозирає навіть в промові Звягінцева в Каннах, людини талановитої, порядної, чесної. Чий авторитет якраз і підкріпить сценарій вибілювання не тільки російського керівництва, але і російського народу, власне росії як такої. Звісно, йдеться не тільки про Звягінцева.

Колись, у 90-ті, в Берліні, знайома німкеня докладно оповіла мені, що трапилось з німцями після 1945 року. Вона тоді навчалась у школі, юних німців виховували у тому дусі, що саме німці є винними у розв'язуванні двох світових воєн, у нищенні євреїв, інших геноцидних СВО. Тому й Німеччина стала іншою.

Те, чого не трапилось в СССР, в росії передусім. І не трапиться, судячи по всьому. А, як добре відомо, непокаране і неусвідомлене зло має властивість відроджуватись. Що ми й бачимо.

В Україні теж чимало людей, які підтримували і готові підтримувати росію. Днями мені розповіли, як в одній із церков московського патріархату закликають здатися на милість росії, путіна - бо інакше голод страшний в Україні буде. Звісно, при цьому не згадують, що голод у наших краях був саме за кремлядського правлєнія...

Тарас Шевченко виставляв рахунки не тільки імперським правителям, а й українцям. Передусім отим рабам, подножкам, грязі московській, яка в усі часи облипала українській корабель...

Путін почув Звягінцева. І відповів: жахливою нічною атакою на Київ і Україну. Ото і є справжня ціна от сим чєлобітним ламентаціям до царя людожерського.

Мала рацію Надєжда Мандельштам: справа не тільки, а може й не стільки у вождях. Допоки народ російський почуватиметься безкарно, понад те, вважатиме себе совєстью міра, нацією, яка має право читати мораль іншим, в тому числі і із застосуванням ракет і бомб, доти нічого не зміниться.

На фото: кадр із фільму "Вечір на Івана Купала" (режисер Юрій Іллєнко, 1968). Сокира обрубує канат, який єднав із човном, населеним презентантами нечистої сили.