Сміх, гріх і бабак. У прокат виходить новий фільм Романа Бондарчука «Редакція»

Сміх, гріх і бабак. У прокат виходить новий фільм Романа Бондарчука «Редакція»

27 Листопада 2024
1077
27 Листопада 2024
09:00

Сміх, гріх і бабак. У прокат виходить новий фільм Романа Бондарчука «Редакція»

Дмитро Десятерик
для «Детектора медіа»
1077
Стрічка розповідає історію молодого науковця, який випадково стає свідком підпалу, шукаючи бабаків у херсонському степу. Він несе фотографії підпалювачів до редакції місцевої газети, але залишається працювати журналістом.
Сміх, гріх і бабак. У прокат виходить новий фільм Романа Бондарчука «Редакція»
Сміх, гріх і бабак. У прокат виходить новий фільм Романа Бондарчука «Редакція»

Діється в містечку на Херсонщині. Науковець природничого музею Юра (херсонський журналіст Дмитро Багненко) стає свідком навмисного підпалу лісу. Прагнучи розповісти правду про лісові пожежі, він починає працювати в редакції місцевої газети. Та натомість опиняється у вирі фейкових новин і корупційних схем. Адже на носі вибори мера, і головний кандидат роздає передвиборчі обіцянки попри те, що перебуває в комі.

Життя містян просякнуте абсурдом. Кандидати влаштовують на відео і на вулицях якісь ідіотські танці. Мама Юрка (Римма Зюбіна) хоче інвестувати в біткойн, нічого в цьому не тямлячи. Кавалер мами, впливовий чиновник Руслан (Андрій Кирильчук), весь час витягає довірливу панну з халеп, а ще керує цілим екопоселенням, у якому проводять ритуал виведення мера з коми. Юрко разом з активісткою Лерою (Жанна Озірна) намагається добитися правди, але потрапляє як не у стрілянину, то в мордобій.

В епілозі, втім, Україні випадає кілька шелягів надії: ми перемогли ворогів, журналісти вивчили фемінітиви, на пустирі висаджують новий ліс.

Ми поговорили з Романом Бондарчуком після офіційної прем’єри фільму.

— Романе, як тобі спала на думку ця доволі химерна ідея?

— Це тягнеться ще з вражень юності. Батько працював на обласному телебаченні, вів новини, потім був журналістом, їздив по області, знімав колгоспи. Я приходив після школи і пропадав у редакторській кімнаті. Все виглядало дуже незвично й цікаво. У 1990-х усе розвалювалося, платили дуже мало, тож основним джерелом прибутку родини були ці виїзди в колгоспи, звідки привозили їжу, овочі, м’ясо. І це все називалося журналістикою. Коли я зацікавився фотографією, батько став брати мене на виїзди. Пам’ятаю ці безкінечні, по 4-5 днів, подорожі Херсонщиною, коли ми від ферми до ферми їздили й записували одні й ті самі інтерв’ю, а потім нас чекав стіл, накритий у якій-небудь посадці, і все закінчувалося анекдотами, танцями навколо або на столі. Провідний журналіст, який ці репортажі вів, щоранку просив: «Ромчик, зніми мені сонечко, щоб відрізнити один репортаж від другого». Це дуже тоді вразило.

Кадр фільму «Редакція»

Потім батько працював у одній із перших комерційних газет на Херсонщині. Треба було писати якісь вигадані історії про ювелірний магазин і спроби його пограбування. Згодом ми видавали молодіжну газету «Бивні», в якій усю цю реальність намагалися висміювати, брали оці абсурдні дикуваті речі, але писали про них інакше. Було ще одне видання нової хвилі, розслідувальна журналістика — викривали корупціонерів, писали про активістів і благодійність. Але тогочасна влада сказала всім бізнесменам цій газеті реклами не давати, інакше розоримо і закриємо.

Коли з’явилася можливість повернутися до тих вражень, у 2019 році я приїхав із Дар’єю Аверченко, ми підключили Дмитра Багненка до розмов із найактивнішими журналістами. З’ясували, що є нові медіа, але збереглися й старі з 1990-х, вони мали своїх читачів, формували громадську думку, робили вибори всяким негідникам. Найбільш успішні журналісти, як правило, мали найменше публікацій, бо несли одразу ці публікації фігурантам розслідувань і отримували гроші за те, що це не буде оприлюднено. Зібравши там кількадесят свідчень, я зрозумів, що реалії не надто змінилися за останні 15–20 років. Тож із поєднання давніх спогадів і нових вражень ми й зробили цю історію.

Кадр фільму «Редакція»

— А наскільки задум змінився в процесі роботи?

— Не особливо змінився. Потрібна була магістральна тема, яка об’єднає журналістські історії. На той момент із півднем України асоціювалися лісові пожежі. Була жахлива історія з Катериною Гандзюк, яка писала про лісові пожежі та прямо вступила в конфлікт із людьми, які цей ліс і палили, і пиляли. Її облили кислотою і вона померла в лікарні. А пожежі були дуже помітні в Херсоні. Є багато фотографій, де чорний дим стоїть стіною, а люди гуляють по набережній на його тлі. Тобто така потужна візуальна метафора, що пожежа наближається, а всі хочуть жити своє життя і просто не помічати загрози. Тож ми вибрали лісові пожежі як хребет, на який усе нашаровується. Нам потрібен був персонаж, який проведе нас крізь цей абсурд. Я знав Дмитра Багненка як доволі помітного журналіста в Херсоні. Багато характеристик героя я позичив у нього. Але ми придумали йому професію, пов’язану напряму з лісами: співробітника природничого музею, який шукає рідкісний вид бабака, бо якщо знайде, той ліс внесуть у Смарагдову мережу Європи. Це не змінилося. Ми все зняли до повномасштабного вторгнення. Єдине, що ми змінили, — це епілог, зроблений вже у 2023 році. Загалом фільм знятий так, як був написаний.

Кадр фільму «Редакція»

— Ти поєднуєш і професійних акторів різних поколінь, і непрофесіоналів. У тебе є спільний метод для роботи з ними?

— Усе досі інтуїтивно відбувається. Немає отакого плану, що я хочу зняти фільм із непрофесіоналами. Може, це моя зіпсутість документальним кіно, коли я шукаю сюжети у своєму досвіді або в досвіді тих, із ким говорю перед написанням сценарію, і потім шукаю цю правду в акторах. У «Редакції» я просто не міг уявити в головній ролі нікого, крім Дмитра. Ми робили кастинг, дивилися професійних акторів, але я розумів, що має бути він. Ми організували йому і Жанні Озірній індивідуальні акторські курси.

Римма Зюбіна підійшла одразу: ідеальна мама, турботлива, з елементами гіперопіки, водночас довірлива і зворушлива. Андрій Кирильчук, відомий в Івано-Франківську як мім, має харизму проповідника і гіпнотизера, теж гарно з ним склалося. А епізоди, маленькі ролі, не кажучи про масовку — це все херсонці. Це в мене давно: хочу, щоб люди з цієї землі представляли її.

Кадр фільму «Редакція»

— Ти не тільки завжди фільмуєш на Херсонщині, а ще й Херсонщина в тебе постає більш чи менш абсурдною. Це все ґрунтується на реальних ситуаціях і людях?

— Ми зараз їздимо Україною, показуємо картину регіональним журналістам і питаємо, чи вони впізнають ці історії. В Херсоні впізнавання було аж до заголовків, обговорюваних героями. Тобто за кожною, навіть цілком сюрреалістичною сценою є конкретна подія. Ти можеш назвати епізод, а я можу розповісти, де ми це взяли.

— Ну, наприклад, обряд воскресіння мера в цьому божевільному екопоселенні.

— Я бачив це. Звичайно, вони не оживляли мера, але в Олешках місцевий бізнесмен, розбагатівши, ставши депутатом міськради, вирішив, що цього недостатньо і треба розвивати духовність. І дійсно збудував екопоселення класу люкс. Справді мальовниче, з дуже гарних матеріалів. Переїхав туди, ходив там босий і носив білі сорочки. Раз на рік влаштовував фестиваль: на автобусах привозили людей, він читав зі сцени проповіді про здорове харчування, про енергії, про цигун. Запрошував різних «учителів», які проводили майстер-класи. І це все в лісі, який горів постійно. З одного боку вогонь підбирається, а з другого люди намагаються жити в гармонії з природою і практикувати тонкі енергії. Готова метафора. Звичайно, у фільмі вже все будується на ритуалах. А чим ритуал оживлення мера принципово відрізняється від відкриття фальшивої газової труби? Або ці всі ритуальні передвиборчі танці, які, до речі, всі херсонські політики впізнали — фотки ж розходилися з майданчика.

Кадр фільму «Редакція»

— До речі, як вони відреагували?

— Подумали, що ми знімаємо на них пасквіль, і почали зачиняти перед нами двері в різні локації навіть із дозволами на зйомки — тому що тоді танцювали всі. У той передвиборчий сезон ішли в хід і чечітка, і циганочка, і Сальдо танцював із комунальниками, які з мітлами танцювали на вулиці. Спільна технологія для всіх. У сюжеті нам треба було підіймати градус абсурду, і ми його підняли оцим трагікомічним ритуалом оживлення мера, знятим у реальному поселенні. Власник погодився, але з умовами: не їсти м’ясо, не матюкатися і не курити. На щастя, в нас було два мікроавтобуси, які возили кіногрупу за межі поселення — покурити, поматючити й поїсти м’яса.

Кадр із фільму «Редакція»

— Наостанок: у тебе доволі саркастичний фінал — таке враження, що все йде по колу, і знову ті ж пройдисвіти говорять правильні речі та саджають ліс, який раніше спалили. Ми як суспільство маємо хоч якусь надію?

— Безумовно. Для мене це не виглядає як замкнене коло. Адже це відбувається через 6 місяців після перемоги України, і землю вже розміновано так, що на ній можна садити ліси. Звичайно, є елемент іронії та показухи, але в будь-якому разі ті, хто приїхав на показуху, сфотографувалися і поїхали, але ж лишилися небайдужі люди далі садити ліс. Вони завжди в меншості, вони не такі видимі, але на них усе тримається. Для мене це фінал про те, що ми переможемо, але буде ще більше роботи, зокрема з відновлення цих територій, із відновлення соціальних зв’язків між нами. Так, відкрите завершення, але не таке вже й сумне.

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1077
Читайте також
03.12.2024 13:00
Дмитро Десятерик
для «Детектора медіа»
554
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду