«Мені подобається, коли кіно створює проблеми». Розмова з румунським режисером Раду Жуде

«Мені подобається, коли кіно створює проблеми». Розмова з румунським режисером Раду Жуде

13 Липня 2024
812
13 Липня 2024
11:13

«Мені подобається, коли кіно створює проблеми». Розмова з румунським режисером Раду Жуде

Дмитро Десятерик
для «Детектора медіа»
812
«Одним із моїх зразків для наслідування є французький сатиричний журнал Charlie Hebdo. Вони розсувають кордони, вони критикують речі, перебільшуючи ідіотські складові того, що вони критикують. Я вважаю за краще піти на ризик і бути незрозумілим, ніж робити щось надзвичайно політкоректне заради чогось дуже зрозумілого і дуже простого, щоб ні в кого не виникало проблем».
«Мені подобається, коли кіно створює проблеми». Розмова з румунським режисером Раду Жуде
«Мені подобається, коли кіно створює проблеми». Розмова з румунським режисером Раду Жуде

Раду Жуде — одне з найважливіших імен румунського «нового кіно». Він має призи десятків міжнародних фестивалів, зокрема «Золотого ведмедя» Берлінале за найкращий повнометражний фільм.

Закінчивши Бухарестський медіауніверситет, Жуде дебютував у режисурі в середині 2000-х. Його авторська манера вирізняється стилістичною поліфонією: він вдається до свого роду візуальної мімікрії, аби загострити послання фільму. Щодо змісту, то пан Раду є надзвичайно дошкульним сатириком. У своїх історіях він б’є по найболючіших місцях румунського посттоталітарного суспільства: расизму, антисемітизму, гомофобії, профашистських настроях, релігійному мракобіссю, безпардонній експлуатації найманих працівників — і веде цю війну в парадоксальній і провокативній формі.

Нова робота Жуде «Не очікуйте забагато від кінця світу», відзначена спецпризом журі в Локарно — блискучий зразок інтелектуальної кіносатири, що розгортається у двох паралельних оповідях. Головна героїня картини на ім’я Анжела, захоплена в чорно-білій реальності брудного і шумного Бухареста, понаднормово гарує на зйомках відеосюжету про безпеку на робочому місці — при цьому роботодавець, велика іноземна корпорація, платить їй копійки. Аби відволіктися від стресу, вона знімає агресивні кольорові ролики на TikTok у масці такого собі Бобіти — тупого сексиста й хама. Водночас режисер уводить паралельний сюжет, вмонтовуючи фрагменти кольорового ігрового фільму часів пізнього Чаушеску «Анжела рухається далі» (режисер Лучан Брату, 1981 рік), в якому тодішня зірка румунського кіно Доріна Лазар грає таксистку Анжелу. Героїні-тезки стикаються з мізогінією та знеціненням, а потім історія повертає в несподіваному напрямку, коли вони зустрічаються, причому Жуде залучає Лазар у ролі постарілої Анжели.

Цей скандальний, смішний і гіркий фільм цілком зрозумілий поза румунським контекстом. Кінець світу відбувається на наших очах — і ми в певному сенсі всі є його співавторами.

У четвер, 11 липня, «Не очікуйте забагато від кінця світу» виходить в український прокат. Ми пропонуємо розмову режисера з глядачами, яка відбулася на кінофестивалі «Миколайчук Open» у Чернівцях.

— Чому для вас важливо, щоб ваш фільм був показаний тут?

— Я дуже зворушений можливістю показати його в такому контексті, в цей момент, у такій чудовій і зворушливій країні. Ви — героїчна нація, тому для мене честь розмовляти з вами. Для нас, дуже близьких сусідів, надзвичайно тривожно те, що відбувається поруч із нами. Коли щось таке жахливе, як російське вторгнення в Україну, відбувається настільки близько, раптом усе стає під питанням. Врешті-решт, все, що ми могли зробити — це намагатися допомогти.  Я і моя родина, коли зустрічаємо українських біженців на вокзалі, то допомагаємо їм, як і інші румуни. Але ти не можеш не продовжувати жити й знімати фільми про своє суспільство. І ми намагаємося іноді висміювати всіляких ідіотів, як у фільмі, наприклад, цей персонаж Бобіта, якого удає Анжела — жінконенависник, путініст.

Я все ще вірю, що кіно має деяку силу, щоб показати, що не так у певному контексті, у суспільстві, у житті людей. Сподіваюся, цю невелику силу кіно ми все ще матимемо скрізь, навіть в Україні після війни, яка закінчиться вашою перемогою.

— У «Не очікуйте багато від кінця світу» є багато гострих, провокативних моментів. Чи мали ви побоювання, що глядачі щось неправильно зрозуміють?

— Я думаю, що це завжди трапляється, особливо з картинами, які балансують на межі. Але у фільмі навіть сказано, що одним із моїх зразків для наслідування є французький сатиричний журнал Charlie Hebdo. Вони розсувають кордони, вони критикують речі, перебільшуючи ідіотські складові того, що вони критикують. Тож так, завжди є ризик, але я вважаю за краще піти на цей ризик і бути незрозумілим, ніж робити щось надзвичайно політкоректне заради чогось, як би це сказати, дуже зрозумілого і дуже простого, і щоб ні в кого не виникало проблем. Мені подобається, коли кіно створює проблеми, мені подобаються дискусії. В цьому також є певна можливість: кіно може спробувати те, що ви не спробували б у реальному житті.

— На звуковій доріжці фільму багато найрізноманітнішої музики. За яким принципом ви її добирали?

— Це дійсно мікс різних композицій, деякі з них я знав і вибрав їх, наприклад, пісні стилю манеле або класичну музику, десь і техно, яке робить мій друг із Німеччини, а інші — з місцевої звукозаписної компанії.

— У фільмі багато згадок про королівські сім’ї — і про британську, і про румунську. У вашому всесвіті Румунія все ще залишається монархією чи все ж є республікою?

— Перш за все, я хотів відобразити те, що відбувалося навколо в момент зйомок, наприклад, смерть англійської королеви, що дуже зрезонувала в Румунії. Румунія була монархією до 1945 року, а потім стала республікою, потрапивши під контроль СРСР. Після революції 1989 року велося багато дискусій, чи відроджувати монархію. Я прихильник республіки, оскільки мені не подобається ідея монархії — якоїсь сім’ї, що керує всім просто за правом народження. Але багато освічених людей мають таке філістерське ставлення до інституту монархії. Тож це посвята для цих людей.

Це також пов’язано з певною формою націоналізму, ностальгії за великою Румунією. Наприклад, наша фашистська партія — вони проросійські, пропутінські — повторює: «О, як було б добре, якби ми подружилися з Росією, а Чернівці знову стали б румунськими». Такого роду сантименти дуже небезпечні, і я проти них.

— У мене більш філософське питання. В «Не очікуйте багато від кінця світу» наявні дві сторони — традиційна й прогресивніша, як у більшості ваших фільмів. Де, на вашу думку, ми перебуваємо в реальному житті?

— Луїс Бунюель казав, що якщо ви показуєте річку у фільмі, то маєте показати її так, щоб люди бачили, що ця річка брудна й у ній більше не можна купатися. Я думаю, що роль кіно — байдуже, прогресивне воно або традиційне, румунське або українське — може полягати в тому, щоб показати, що не працює добре в певний момент, в певному суспільстві, в певній сім’ї, в житті однієї людини. Мій попередній фільм «Мені наплювати, якщо ми ввійдемо в історію як варвари» — про різанину, вчинену румунською армією в Одесі в 1941 році. В Румунії мене запитують: «Нащо ви показуєте погані речі про нашу країну?». Я відповідаю, що наш обов’язок — дати обличчя проблемі за допомогою кіно, показати те, що погано, а не приховувати.

— Та чи доводилося вам коли-небудь йти на компроміси з вашими моральними принципами під час роботи в кіноіндустрії?

— Не тільки в роботі, а й в особистому житті, в усьому. Життя складається з компромісів. А головний принцип я почув від свого друга, старого друга-письменника, який помер торік у віці 92 років. Він сказав, що єдиний компроміс, на який не варто йти — це той, який компрометує тебе самого (гра слів: only compromise you shouldn't do is the one that compromises yourself). Так, життя складається з компромісів. Ви можете піти на один компроміс, і ще на один, і ще — але в якусь мить настає межа, яку не варто перетинати. І всі шукають цю межу.

— Дякую, Раду.

— Дуже дякую вам. Слава Україні! Я вами дуже захоплююся.

Фото: Артем Гвоздков

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
812
Читайте також
02.07.2024 13:00
Дмитро Десятерик
для «Детектора медіа»
1 924
07.06.2024 13:00
Дмитро Десятерик
для «Детектора медіа»
1 018
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду