Дорогою до Берліна на цьогорічну Ukraine Recovery Conference я роздивлялася лауреатів конкурсу World Press Photo. Протести проти вирубки лісів у Німеччині. Порятунок метеликів, які страждають від плантацій авокадо у Мексиці (шах і мат, вегани). Фантазія про космічну гей-агенцію. Стигматизація хворих на деменцію на Мадагаскарі.

Але водночас і затонулі в Атлантиці човни з нелегальними мігрантами. Афганські діти в таборі для біженців та одне на всіх яблуко, яке нажебрувала їхня мати. Війна в Газі, війна в Україні (саме в такому порядку в ієрархії нагород конкурсу), війна в Ефіопії. Берегова охорона Китаю та філіппінські рибалки в Південнокитайському морі. Революція в М’янмі.

 Слон допомагає транспортувати автівку з їжею до заблокованих військовими та повінню селищ у М’янмі. Це моє улюблене фото нинішнього конкурсу: нагадує нашу боротьбу з відімкненнями електроенергії за допомогою портативних накопичувачів.

World Press Photo завжди був таким: у світі багато горя та нещасть, але всі вони відбуваються за межами західного світу. Проте цей рік особливий. Цього року конкурс виглядає так, наче він описав щось у далекому минулому. Наче ми дивимося мюзикл «Кабаре»: до влади вже прийшли нацисти, але герой єврейського походження все ще заспокоює себе, що його не чіпатимуть, адже він народився в Німеччині та вважає себе німцем. Власне, вибори в ЄС принесли голоси для ультраправих (а також відібрали їх у «зелених»). І як кажуть експерти, можливо, не без впливу Росії. У комплекті з дозволом США на використання зброї «Азовом» складно втриматися від їдкого жарту, що українські ультраправі — це чомусь чи єдині ультраправі, які готові воювати з Росією.

 Дорогою до Ukraine Recovery Conference потрібно було пройти повз банер виставки канабісу…

 …і дуже нечисленну демонстрацію, яка намагалася зміксувати меседжі на підтримку України та «зелений» порядок денний.

 А вхід власне в будівлю конференції відкривала інсталяція SuperHumans.

Ukraine Recovery Conference саме як конференція пройшла дуже вдало. Прийшла рекордна кількість учасників, всі заяви високопосадовців з обох країн були позитивними, теми для обговорення були обрані влучно. Чого тільки вартувала не дуже елегантна, але дуже ефективна ідея поставити кейтеринг прямо між стендами виставки про можливості інвестицій в Україну: потік людей не спадав усі два дні. «Квадратіш. Практіш. Гут» — хоча це й слоган шоколадки-колаборантки Ritter Sport, але більш вдалого виразу про німців я сходу не згадаю.

 Ядро виставки було присвячено окремим містам України. Як я не намагалася, Харків не знайшла.

 Харків фігурував на таких фото.

Люди в кулуарах цієї конференції ще пам’ятали амбітну презентацію Харкова інвесторам на початку великої війни. Його нинішні жорстокі обстріли наочно ілюструють головну проблему з відбудовою під час війни: остаточний результат диктує ситуація на полі бою, а вона дуже динамічна. Ukraine Recovery Conference 2024 запам’яталася точковими заявами про плюс один Patriot чи плюс один ГВт. Але вона не намагалася запропонувати дорожню карту відбудови: щось на кшталт принципів і закономірностей, на що будуть спрямовані зусилля під час великої війни, під час війни низької інтенсивності, після її завершення, межі обсягів відбудови тощо (я зараз не намагаюся применшити значення Інвестиційного гіда від Мінекономіки та КШЕ або Матрицю реформ від Кабміну).

Це нагадало мені випадок, як кілька років тому для однієї статті я витратила кілька годин, щоб із цілої підбірки пресрелізів з окремими цифрами вирахувати загальну суму інвестицій однієї державної установи в певний процес. Коли я запитала в піарника цієї установи, чому він не озвучив цю загальну цифру, він відповів: «Ми не хочемо, щоби платники податків могли легко зрозуміти, скільки насправді нам це коштує».

 Історія не повторюється, вона римується. На першому фото — стенд із Ukraine Recovery Conference. На другому — з National Archives Великобританії часів Другої світової війни.

Через оцю невизначеність і деякі обговорення під час конференції іноді сприймалися різними людьми діаметрально протилежно, залежно від інформаційної основи, на яку вони спиралися. Дуже показовою була дискусія про людські ресурси. Спікери говорили, що українці з-за кордону обов’язково повернуться, але для цього потрібно створити умови, побудувати дитсадочки тощо, і що їхні вимоги будуть вищими, бо вони все порівнюватимуть з умовами в країнах Заходу. І ті в аудиторії, хто вірив, що відбудова України може бути успішною, сприймали цю панель з оптимізмом. Ті ж, хто був скептично налаштований щодо перспектив відбудови, вважали, що слова цих спікерів — не більше, ніж політична ввічливість.

Складно, майже неможливо, бути об’єктивними, коли мова про нас самих. Це буквально як із World Press Photo: іноді легше пофантазувати про космічну ЛГБТ-одіссею, ніж пошукати всередині свого суспільства прояви світоглядних змін. Але інколи відірваність від реальності коштує втраченого часу чи грошей, а інколи — долі й життя. Україна перебуває перед обличчям другого варіанту. Наші західні партнери — усе ще першого, і там вони й залишаться, якщо Україна продовжить воювати та виграє.

Скриншот на головній: зустріч Володимира Зеленського та Олафа Шольца, відеотрансляція Ukraine Recovery Conference; фото з конференції: Галина Петренко, Детектор медіа