Внутрішній фронт. Хто й навіщо тисне на антикорупційних журналістів і активістів
Внутрішній фронт. Хто й навіщо тисне на антикорупційних журналістів і активістів
На початку цього тижня журналіст-розслідувач Юрій Ніколов заявив, що до дверей його київської квартири приходили невідомі й розклеювали листівки з написами від руки «Ухилянт». Наступного дня з’явилося відео, на якому видно операторів редакції журналістів-розслідувачів «Бігус.Інфо», котрі курили марихуану та вживали інші психотропні речовини. Відео зняте прихованими камерами, ба більше — співробітників редакції прослуховували. Фактів на відео редакція не спростувала, але додала, що робочі відносини з операторами завершено, а з обсягів інформації, яку наразі вдалося вивчити, зрозуміло, що прослуховували членів команди «Бігус.Інфо» приблизно впродовж року.
У той час, як про тиск на журналістів в Україні вже говорили в кулуарах у Давосі, президент Володимир Зеленський мовчав. І лише на другий день після інциденту з редакцією «Бігус.Інфо» у вечірньому зверненні заявив, що такий тиск неприпустимий. Але річ не тільки в журналістах-розслідувачах.
Те, про що розповідають Ніколов і Бігус, збіглося в часі щонайменше з трьома іншими випадками, але говорили про них громадські активісти. Михайло Жернаков із фундації DEJURE, яка займається просуванням принципу доброчесності серед суддів, Олександр Лємєнов — засновник громадської організації StateWatch, яка, зокрема, здійснює моніторинг запровадження санкцій щодо топпосадовців і бізнесменів, причетних до російського вторгнення в Україну. Також тиск відчувають команда та керівник Центру протидії корупції (ЦПК) Віталій Шабунін, які працюють у антикорупційному законодавчому полі.
Це червоний сигнал. Усі знакові розслідування Юрія Ніколова про корупцію на закупівлях МО, найгучніші з яких — про яйця по 17 грн і літні зимові куртки, були опубліковані в ZN.UA. Серії статей Олександра Лємєнова про зловживання в АРМА, лиходійства й недбалість БЕБ і, звісно, конфіскацію російських активів в Україні, болючу для всіх ексбенефіціарів та їхнього місцевого оточення, — теж. Віталій Шабунін і Михайло Жернаков також є постійними авторами нашого видання. Як і головний редактор «Цензор.НЕТ» Юрій Бутусов, якому влада через чесні та професійні репортажі з фронту першому максимально перекрила кисень.
Ці люди не ідеальні, вони припускаються помилок, — і ми завжди на них вказуємо, — але вони точно роблять те, що вважають правильним. Для країни. І це величезний шматок роботи. І саме ці люди якраз давно знайшли своє місце на цій війні, — адже саме до цього закликає президент. Вони тримають внутрішній фронт, а їх зараз системно намагаються з цього фронту демобілізувати. Прибрати. Дискредитувати. Щоб був марафон тиші. Щоб ніхто нікуди не рипнувся.
«Центр протидії корупції» та Віталій Шабунін
Іще восени 2023 року декілька анонімних Телеграм-каналів синхронно написали про те, що голова «Центру протидії корупції» Віталій Шабунін, який від початку повномасштабного вторгнення служив у 207-му батальйоні 241-ї бригади ТрО, нібито не воював у ЗСУ, а перебував у Києві.
Все це відбувалося на тлі чергового етапу боротьби ЦПК за скасування «поправок Лозового», «завдяки» яким може бути закрито понад тисячу справ топкорупціонерів. Процесуальна незалежність САП, збільшення штату НАБУ, реформа Верховного суду і головне — безкомпромісне озвучування прізвищ кураторів із Банкової — Татарова, Смирнова та голови правоохоронного комітету ВРУ Іонушаса тощо, які не дають реформам іти далі, — все це Шабунін і Ко.
Це саме ЦПК першим заявив про те, що Міноборони під керівництвом Резнікова спустило в трубу 36 мільярдів простроченої дебіторської заборгованості. Під час війни! Звісно, такі «крикуни» заважають берегти правоохоронну, судову, урядову та законодавчу системи в їх первозданному гнилому вигляді. Тому Шабуніна треба скомпрометувати?
«Що мені кажуть ізсередини: Олег Татаров дав команду ДБР знайти спосіб мене заткнути кримінальними провадженнями. Бо публічно мені нічого не пред’явиш, — я мобілізувався в перший день війни в Києві, — коментує ситуацію голова ЦПК. — Я чув різні історії, як вони збираються це зробити. Одна пов’язана нібито з моїм відрядженням до НАЗК.
Після закінчення звільнення Київщини моя рота розмістилася за кілька кілометрів від столиці. Мені ж потрібен був доступ до південного та східного фронтів. Тому я відряджаюся до НАЗК, що дає мені свободу пересування по обох діючих фронтах.
І зараз люди Татарова хочуть скористатися тим, що я нібито не мав права відряджатися до НАЗК. Як вони це натягнуть на глобус — поняття не маю. Але ж це ДБР, а там керуються волею Татарова, а не законом.
Заяву в ДБР про мою службу зробив адвокат Ростислав Кравець, бо Кравець — це частина команди Павла Вовка з ОАСК (ліквідації останнього домоглися ми з партнерами). А це чистої води портновська команда, частиною якої є Татаров. Тут усе зрозуміло. Я не розумію, з чим вони можуть до мене прийти, аби порушити кримінальну справу.
Щодо загальної тенденції тиску на журналістів і активістів. У якийсь момент влада зрозуміла, що медійні атаки б’ють по ній, а не по нас, кримінальні справи так само б’ють по ній. І тоді вона, впевнений, піде в історію з утилізацією неугодних через фронт. Бо для влади це — найбезпечніший і найефективніший інструмент», — упевнений Віталій Шабунін.
Довідки, ТЦК та персональні візити поліції
Олександр Лємєнов із організації StateWatch розповідає, що закінчив військовий інститут 2011 року, перебуває на військовому обліку, повісток наразі не отримував, але вже замислювався над тим, що одного дня піде воювати. «Питання перед собою ставив. Із цим проблем немає, потрібен відповідний підрозділ, аби мої здібності використовувалися на максимальних обертах. Однак служба у Збройних силах України не має стати покаранням, як того хочуть організатори переслідувань представників громадськості та їхні кінцеві бенефіціари», — каже Лємєнов.
Переслідування, про які згадує активіст, для нього почалися наприкінці грудня минулого року. За двома адресами — одна в місті Біла Церква Київської області, де колись жив Лємєнов, інша — в Києві, де він зараз живе, — приходили співробітники Територіального центру комплектування (ТЦК, військовий орган, який власне й вручає громадянам повістки на службу в армію. — Т.Б.) та поліції. Загалом такі ситуації не викликають подиву в країні, яка вже десятий рік поспіль протистоїть російському вторгненню. Чоловікам призовного віку вручають повістки, вони проходять медогляд, навчання та їдуть на фронт. Проте Олександр Лємєнов розповідає деталі візитів ТЦК та поліції, які свідчать про інший характер таких зустрічей.
«Коли вони прийшли вдруге, то спілкувалися з сусідом, а він запитав: «Ви до кого?». Співробітники ТЦК показали фото і назвали моє прізвище. Мене сусіди знають. Поліціянти дослівно відповіли (Олександр переказує слова поліціянта зі слів сусідів. — Т.Б.): «Нам сказали його прийти забрати, ми його зараз зустрінемо й під руки поведемо». Нагадаю, один із поліціянтів, підходячи до моєї квартири, знімав це на камеру свого мобільного телефону», — розповідає Лємєнов.
У коментарі ZN.UA активіст каже, що пов’язує такі візити поліції зі своєю роботою, зокрема з критикою роботи заступника голови офісу президента Олега Татарова, який відповідає за координацію роботи правоохоронних органів на Банковій. «Також я коментував історії щодо ненакладання санкцій на колишнього юриста Януковича Андрія Портнова. Нагадаю, що вони обоє дуже близько спілкуються», — додав Лємєнов.
Схожа історія повторилася з активістом Михайлом Жернаковим. Наприкінці минулого року анонімні Телеграм-канали почали поширювати інформацію про те, що він нібито ухиляється від служби в армії і має фальшиві довідки з лікарні, які дозволяють йому не йти на фронт. Михайло Жернаков у коментарі виданню також пояснив, що вважає такі інформаційні хвилі на свою адресу тиском.
«У нас — два заступники голови офісу президента, які в минулому або досі є друзями й партнерами Портнова (Андрій Портнов — колишній заступник голови адміністрації президента. — Т.Б.). Я досі не розумію, яким чином ці люди — Татаров і Смирнов — там, і дуже дивуюся, що в нас відновилися методи Януковича. І я хотів би бачити, що наша українська влада їх рішуче засуджує. Бо якщо вона не знайде винних у цих нападах, то вочевидь розпишеться в тому, що сама це організувала», — каже Жернаков.
Михайло Жернаков пояснює, що його робота й зусилля, докладені до реалізації судової реформи, дають плоди. Як приклад він наводить роботу Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС, органу, який проводить різного роду перевірки суддів на їх відповідність роботі в судах. — Т.Б.) щодо звільнення конкретних осіб. «Росія втрачає сітку своїх агентів, у тому числі всередині судової влади. Як свідчить практика, судді-корупціонери й ті, хто проросійськи налаштований, — це часто ті самі особи. Тому саме зараз які інструменти доступні, такими вони й користуються, у кому вбачають проблему, на того й нападають», — додає активіст.
Під час підготовки матеріалу ми запитали у Михайла Жернакова, чи в нього справді є довідки з лікарні про те, що він не може служити в армії. На це Жернаков відповів, що довідок у нього декілька, як і висновків військово-лікарської комісії, яка зазначила, що він є «обмежено придатним до військової служби» й це пов’язано з хворобою, яка в нього з дитинства. А вчора стало відомо, що Жернаков увійшов до групи реформ при Міноборони, однак, за його власними словами, це — не військова служба.
Невідомі гості та приховані камери
Журналіст-розслідувач і головний редактор видання «Наші гроші» Юрій Ніколов провів найрезонансніші розслідування у 2022–2023 роках. Саме Ніколов розповів про те, що Дніпропетровська ВЦА виділила 1,5 млрд грн на фірму, близьку до голови обладміністрації Валентина Резніченка, радником якого свого часу був «колишній-теперішній» куратор президентської програми «Велике будівництво» Юрій Голик. І саме Юрій Ніколов у ZN.UA розповів про «яйця по 17 грн», і розголос зрештою призвів до звільнення чинного тоді міністра оборони Олексія Резнікова.
16 січня Ніколов опублікував на сторінці Фейсбук скріншот із дописом з анонімного Телеграм-каналу. На фото видно двері до квартири журналіста, спини людей у капюшонах і листівки з написами «провокатор» і «ухилянт». Як пояснює сам Юрій Ніколов, коли невідомі прийшли до його квартири, вдома була лише його хвора матір. Після цього Ніколов написав заяву до поліції. На момент спілкування журналіста з виданням невідомо, за якою саме статтею правоохоронці порушили кримінальну справу.
Юрій Ніколов пов’язує такі дії невідомих зі своєю професійною діяльністю. «Я в жодному разі не вважаю, що Юрій Голик був замовником нападу на мене. Але Голик не зійшов з орбіти офісу президента. Й тому люди роблять припущення стосовно його причетності до цієї історії. Я брав участь у програмі «УПчат» напередодні Нового року, й ми розбирали події довкола законопроєкту про мобілізацію. Тоді Верховний головнокомандувач дозволив собі кілька шпильок на адресу Валерія Залужного, мовляв, це він має пояснити українцям, навіщо йому потрібна та чи та кількість мобілізованих. Відмовився коментувати плани щодо заміни Залужного, й узагалі «це тьорки Мар’яни і Валєри». Із цього трешу я зробив висновок, що Зеленський ухиляється від своїх обов’язків Верховного головнокомандувача, до яких я відношу й організацію мобілізації. Так, я і вжив слово «ухилянт» стосовно Зеленського. Бо він здійснив спробу скинути на когось іншого необхідність повідомити «погану» новину про мобілізацію 500 тисяч воїнів», — пояснює Ніколов.
Одразу після історії Ніколова з’явилася новина про стеження за редакцією видання «Бігус.Інфо» — журналістами-розслідувачами, які впродовж 10 років роблять матеріали про владу — і попередню, й теперішню. Причиною заяви про стеження стало відео, що з’явилося в мережі: на ньому видно, як оператори під час святкування Нового року курять марихуану. Крім того, є записи телефонних розмов тих самих співробітників видання. У своєму зверненні головний редактор Денис Бігус розповів, що в готелі, який винаймала редакція, було встановлено приховані камери. Також редакція припустила, що до прихованого знімання можуть бути причетні українські правоохоронці, й поставила публічно питання про те, хто санкціонував прослуховування телефонів (синхронно з виходом статті Денис Бігус опублікував ще одне відео з подробицями дій правоохоронців щодо їхньої команди).
Згідно опитування, проведеного Центром Разумкова, 84 % громадян вважають, що про корупцію під час війни мовчати неприпустимо. И приблизно стільки ж вважають її головною внутрішньою загрозою. Тому суспільство обурилося тим, що відбувається. Медіаспільнота об’єдналася й написала звернення до влади. Голови профільних парламентських комітетів зробили правильні заяви. Президент — хоч і з запізненням, але нібито жорстко відреагував. «Служба безпеки України розпочала розслідування та з’ясує всі обставини. Будь-який тиск на журналістів неприпустимий», — наголосив Зеленський.
Але ж очевидно: все, що відбувається в нашій країні, відбувається під патронатом президента. Це наслідок концентрації влади. Він добре орієнтується, кому і яке розслідування доручити. В СБУ є два дуже досвідчених діяча: Сергій Дука й Антон Кравчук, які, за інформацією ZN.UA, дуже добре обізнані в тому, що відбувається всередині держави та знайомі з її методами.
Є такі фахівці й в Нацполіції, яким би теж не перечепитися в ході розслідування за пана Татарова, який курує структуру. (Нацпол уже зареєстрував заяву редакції «Бігус.Інфо» про перешкоджання журналістській діяльності та втручання в особисте життя.)
Питання не тільки в тому, що журналісти та активісти, які стали ціллю атак, публікували в медіа критичні матеріали. А в тому, що їхні виступи та матеріали впливали і досягали результату. Відставка Рєзнікова і низки високопосадовців у МО та армії. Прозорість в закупівлях і перебудова Міністерства оборони. Якісне перезавантаження Вищої ради правосуддя і Вищої кваліфікаційної комісії суддів. Десятки розслідувань зловживань у різних сферах: від енергетики і будівництва, до виводу десятків мільярдів коштів з Міноборони в офшори. Ми розуміємо: це дратує і заважає царювати.
Однак влада за всієї своєї образливості, самовпевненості та чванливості має розуміти одне: світова підтримка, яка в нас досі зберігається, вибудувана на нашій моральній правоті. На тому, що Росія — це диктатура, а Україна — це демократія, яку цивілізований світ має рятувати. І чим більше рис Мордору проступатиме в Україні, тим більше ми будемо схожі на нашого ворога на догоду всім, хто хоче позбавити Україну підтримки Заходу.
Хлопці, схаменіться й увійдіть у береги! Тому що бумеранг прилетить не тільки зсередини, а й ззовні. І вдарить так, що не тільки ви завалитеся, а й країну за собою потягнете.
