З’явилися дані опитування Київського міжнародного інституту соціології про те, що якби респонденти опинилися у 1991 році й брали б участь у виборах тодішнього президента між  Леонідом Кравчуком і В’ячеславом Чорноволом, то останній набрав би 86 відсотків голосів  тих, хто визначився з вибором, а Кравчук — 14 (опитування проводили серед усіх людей, зокрема, і теперішньої молоді, яка тоді ще не могла голосувати. Тому КМІС навів не менш цікаву статистику: серед респондентів, які тоді справді мали право голосу, тобто зараз це люди віком 50 років і старші, 81% проголосував би за Чорновола і 10% — за Кравчука — «ДМ»).

Це ніби українське підтвердження ідеї про Моїсея та народ, який він водив 40 років пустелею, щоб помер останній, хто народився у рабстві. Нагадаємо, що 1991 року Чорновіл набрав понад 23 відсотки, а його опонент — понад 61. Зміна пріоритетів свідчить про світоглядний прогрес, про те, що суспільство змінилося дуже суттєво за роки Незалежності. Але не все так однозначно. Совок вивітрився далеко не з усіх голів.

1991 року я працював керівником «Рух-прес», тобто пресслужби Народного Руху, який висунув Чорновола в президенти. Іноді виходив з офісу на площі Перемоги, що розташовувався навпроти готелю «Либідь», і йшов на вокзал особисто агітувати, щоб відчути народні настрої.

Роздавав на вокзалі листівки. Мені врізався у пам’ять такий епізод. Жінка років трохи за 50, явно з провінції, бере листівку і каже: «За тюремщика — ніколи у світі!». Під словом «тюремщика», думаю, вона мала на увазі зека, сидільця. Їй було «какая разніца», за що він сидів. Сьогодні як лютий сарказм сприймається те, що через 20 років країна таки обрала собі двічі «тюремщика» Януковича.

Я до того, що 1991 року Україна голосувала на референдумі за УРСР, але незалежну. 70 років тоталітаризму не могли не позначитися на менталітеті українців. У народі панували патерналістські настрої, народ не вмів відстоювати свої права. Коротше, обирали такого собі першого секретаря ЦК КПУ, але під назвою президент.

Сьогодні багато хто фантазує, мовляв, якби обрали Чорновола, то... Але його тоді не могли обрати з причин, які я вище згадав — він був чужий світоглядно більшості українців. Ще фантазують, якби обрали Чорновола, то він би не дозволив робити якісь негідні речі. Думаю, що це перебільшення ролі однієї особи. Якщо в суспільстві панують певні настрої, то одна особа не змінить їх кардинально. А Радянський Союз привчив, що все навколо всенародне, значить нічиє. Тягати з роботи якісь дрібниці не вважалося злочином. Та навіть серйозніші речі теж толерувалися суспільством.

Я в другій половині 80-х зробив розслідування для газети «Молодь України» під назвою «Корова за пазухою». Йшлося про Ужгородський м’ясокомбінат, з якого чи не всі робітники виносили продукцію. І про це всі знали. І всі заплющували очі. Ви думаєте, що народ, який мав такі традиції, не став би красти після Незалежності? Тож ніякий Чорновіл не змінив би це одним махом.

Отож, уявлення про одну особу, яка може домогтися принципових змін, дає підстави підозрювати, що, попри зміну симпатій, зміну вектора руху від Москви до Європи, чимало елементів совкового мислення в нашому народі залишилася.

Якось у прямому ефірі, здається, ще домедведчуківського ZIKу в мене серед опонентів був молодий чоловік на ім’я Назар (прізвища не пам’ятаю), який народився явно на кілька років пізніше проголошення Незалежності. Він був переконаний, що на початку 90-х нас пограбували. Він виголошував ідею про те, що в олігархів треба відібрати власність та повернути її державі, тобто таким чином відновити справедливість.

Те, що ми вже жили в країні, де вся власність належала державі, яка в підсумку розвалилася через неефективність, його абсолютно не бентежило. Звідки молодий чоловік, який не жив за совка, міг набратися знань не про те, щоб заробити та збільшити, а про те, щоб відібрати й одержавити — гадки не маю. Але думаю, що совкові підходи передаються у спадщину. При цьому приватизація 90-х відбулася не найдосконалішим чином. Але очевидно, що влаштовувати через 30 років перерозподіл власності, тим більше повертати щось у державну власність — смерті подібно.

Кілька років тому в Києві проходив марш протесту проти забудовників. Я на фото побачив плакат у двох дівчат років 18–20 «Приватна власність — це зло». В СРСР із приватної власності були хіба що предмети домашнього вжитку. Звідки у цих дівчат таке уявлення? Можливо, батьки, ностальгуни за світлим минулим, це вклали їм у голови.

Ви скажете, що це окремі випадки. А ви згадайте: після приходу до влади Володимира Зеленського виявилося, що 39,1 відсотка виборців сподівалися, що він знизить комунальні тарифи. Оце змахне глава держави чарівною паличкою — і тарифи дивовижним чином підуть униз. Це при тому, що він нічого подібного не обіцяв. Власне кажучи, він узагалі майже нічого не обіцяв. Суспільство приписало йому якісь риси, які саме хотіло в ньому бачити.

Ви пригадуєте, яку маячню поширювали у соціальних мережах з приводу зняття мораторію на ринок землі? Російська пропаганда просто відпочивала. Говорили, що Ізраїль спрямував — і називалася сума, яка була більшою від річного бюджету Ізраїлю, — на купівлю української землі.

Опитування показували, що 65,2 відсотка респондентів були проти відкриття ринку землі. У такої величезної кількості наших співвітчизників у голові сиділо уявлення, що досить накласти заборону — і ринку не буде. Типова радянська практика. Той простий факт, що ринку начхати на всі заборони й забороняти його — все одно, що забороняти дихати, не вкладався у них у голові. Ринок землі все одно існував, але нелегально.

До речі, ринок відкритий з 1 липня 2021 року. І небо на землю не впало, підступні іноземці не кинулися скуповувати Україну-неньку і якихось надмірно гучних скандалів із цього приводу не сталося. Але спробуйте згадати ринок землі у соціальних мережах — до вас, попри очевидні реалії, набіжить купа народу, яка продовжуватиме виголошувати гасла з доринкових часів.

З одного боку, українці організували два Майдани, відстоюючи свої права. Українці мужньо пішли на війну захищати свою країну. З іншого боку, у багатьох головах усе ж таки лишається радянський погляд на життя. Отож, вони б обрали сьогодні Чорновола, але вимагали від нього типових радянських кроків. Принаймні, велика частина з них.

Але нам до 40-річчя Незалежності ще сім років лишилося. Може, тоді ми зовсім від спадщини совка відмовимося? Як ви гадаєте, чи вдасться це зробити?

Юрій Луканов, вільний журналіст