«Українська правда» оголосила переможців Премії «УП» за 2023 рік.  

Редакція «Української правди» визначає найкращих у шести номінаціях: «Журналіст року», «Митець року», «Волонтер року», «Громадянська позиція», «Найкращий соціальний проєкт», «Герой “УП”».

Як зазначає видання, для «УП» «завжди важлива думка читачів, тому учасники "Клубу “УП” також визначили своїх переможців у номінаціях "Інноватор року" та "Натхнення року"». 

 Цьогорічними переможцями у вказаних номінаціях стали: 

•  Олена Толкачова, «Громадянська позиція»; 

•  Олександр Мацієвський, «Громадянська позиція» (посмертно); 

•  Павло Казарін, «Журналіст року»;  
•  Фумінорі Цучіко та Наталія Грама, «Волонтери року»;  
•   Артем Чех, «Митець року»;  

•   Superhumans, «Найкращій соціальний проєкт»;  

•  Олександр Яковенко, засновник Благодійного фонду «Хвиля 91» , «Інноватор року»;   

• спецпризначенець ГУР із позивним «Конан», «Натхнення року»; 
• Тетяна Шевченко (баба Надя), «Герой “УП”». 

Переможці Премії «УП» — це люди, які вийшли із соціуму України або інших країн і стали на захист суверенності української держави з 24 лютого 2022 року. Стали добровільно, кожен по-своєму, і саме завдяки таким, як вони, наша Україна виборює свою Перемогу у черговій війні з російською імперією. 

Щоб українці та весь світ зрозуміли більше про цих людей, «Українська правда» надала детальну інформацію про кожного переможця. Ми процитуємо основне.  

Олена Толкачова, очолює патронатну службу «Азову» з самого початку українсько-російської війни.  

«Патронатна служба, якою керує Олена, не якась бюрократична установа. Це команда людей, які займаються лікуванням та реабілітацією військових — тільки за минулий рік вони поставили на ноги чотири тисячі поранених бійців. Також патронатна служба підтримує родини, які втратили на війні своїх рідних, допомагає їм з похованням загиблих. 

Окремим напрямом для Толкачової є боротьба за створення в Києві великого меморіального кладовища для полеглих героїв. 

Складно навіть уявити, скільки болю, розпачу, нервів пропускає крізь себе Олена та її команда. 

Робота патронатної служби "Азову" стала прикладом для багатьох інших бригад. А це значить, що зі своєю надскладною місією "азовська" патронатна служба справляється гідно. І в цьому, без перебільшення, велика заслуга її керівниці». 

Олександр Мацієвський 

«Про незламну громадянську позицію Олександра Мацієвського, як, власне, і про нього самого, Україна та світ дізналися вже після загибелі героя.  

На початку березня цього року в мережі з'явилося відео страти українського військового. На ньому видно чоловіка у військовій формі, який палить, і чутно голоси росіян. Після того, як український військовий промовляє "Слава Україні!", його розстрілюють з автомата. 

Кадри жахають нелюдською, але такою притаманною російським військовим жорстокістю. І водночас не менше вражає вчинок героя, його слова.  

За кілька днів по тому світ дізнався його ім'я.

 Олександр Мацієвський більшу частину своїх неповних 43-х років прожив у Молдові, де народився і громадянином якої залишався усе життя. Навіть попри те, що став громадянином України після того, як у 2008-му переїхав жити до Ніжина.

"Він був російськомовним і говорив: от закінчиться війна, і я піду вчити українську мову", — розповіла “УП” мати Олександра Параска Демчук». 

• Читайте також: СБУ остаточно встановила особу українського воїна, розстріляного окупантами за «Слава Україні!»

Павло Казарін

«“Військовий медійник”, — саме так журналіст і публіцист Павло Казарін характеризує себе після повномасштабного вторгнення. 

Своє рішення мобілізуватись пояснює коротко: "У 2014-му я не пішов на війну. Інші люди вигравали для мене час, який я міг витратити на рефлексії. Тож, коли сталося 24 лютого, я зрозумів: це — можливість борг повернути". 

За військовою спеціальністю Казарін — "солдат-стрілець". Утім, в армії вирішили, що його медійний досвід може принести більше користі. Зараз завдання Казаріна — "показувати війну там, де цього через низку обставин не можуть зробити звичайні журналісти». 

• Читайте також: Павло Казарін планує після війни повернутись у журналістику: Подобалось те, чим я займався

Фумінорі Цучіко та Наталія Грама

«У травні 2022 року Фумінорі Цучіко приїхав з Японії у прифронтовий Харків, який постійно обстрілювали росіяни.  

Пів року Фумінорі, або просто Фумі, жив із харків'янами в метро, купував для них їжу і ліки. Там він познайомився з Наталією Грамою, яка працювала у кав'ярні, а в перші дні повномасштабного вторгнення стала волонтеркою. Мовний бар'єр не завадив їм порозумітися та зайнятися волонтерством разом».

Артем Чех 

«Автор книг "Точка нуль", "Район "Д"", "Хто ти такий?" сьогодні здебільшого говорить про прірву. Між тими, хто там, і тими, хто тут. Між тими, хто бачив на власні очі, і тими, хто дивиться "єдиний марафон". Між тими, хто відчував тваринний страх в окопах, і тими, хто лише читав про це в Ремарка. Між усіма і усіма».

• Читайте також: Письменник Артем Чех отримав контузію на фронті біля Бахмута
  

Superhumans 

«Superhumans — це результат спільної важкої роботи багатьох видатних особистостей та відомих людей і з України, і з закордону.  

Ідея створення Центру, де б поранені на війні люди могли пройти реабілітацію чи отримати супертехнологічні протези, належала бізнесмену Андрію Ставніцеру. Він разом із партнерами втілили її в життя менш ніж за рік.  

Центр "Superhumans" надає українцям, постраждалим від війни, широкий спектр безкоштовних медичних послуг: протезування, реабілітацію, реконструктивну хірургію та лікування ПТСР». 

 Олександр Яковенко 

«Минулоріч бізнесмен Олександр Яковенко з'являвся на сторінках “УП”, але за важчого і прикрішого приводу. Як герой нашого тексту про справи проти волонтерів, що раптом почали з'являтись під приводом боротьби з торгівлею гуманітаркою. 

За рік, що минув, одеська команда Олександра не лише не відступила від допомоги фронту попри юридичні проблеми. Вона добилась унікального рішення в суді — прокуратура відмовилась від обвинувачень. А головне — запустила новий фонд "Хвиля 91". 

Він сконцентрувався на зброї, що вже стала символом технологічної війни 21 століття — дронах. 

Фонд виробляє FPV-камікадзе, роблячи ставку на технологічність, організовує навчання для пілотів і передає на фронт розвідувальні безпілотники, спецтехніку, автівки та іншу допомогу. 

Яковенко — це водночас і ефективні бізнес-підходи, і рефлексії харизматичної особистості. Він шукає новаторів й інженерів, щоб їхнім талантом посилити захист українського неба. Інвестує підприємницький досвід і власні кошти в боротьбу з окупантами. Планує залучати до своєї команди поранених ветеранів. Зустрічає День народження в Костянтинівці, куди привозить оснащення для військових». 

Спецпризначенець ГУР «Конан» 

«Його жага до життя справді надихає. У серпні цього року Конан випав за борт під час однієї з операцій у Чорному морі.  

Російський літак атакував човен, в якому він знаходився з групою, і, побоюючись за життя побратимів, Конан махнув їм рукою — щоб ті виходили з-під вогню без нього.  

Так він опинився один, за 130 кілометрів від берега, під носом у ворога.

Конан не розумів, у який бік рухатись і коли буде допомога. А тому обрав для себе орієнтир — одну з газовидобувних вишок, і плив до неї. 

Він боровся з хвилями, подумки говорив із дружиною, молився, думав про сина, якому не виповнилося і року, мріяв про фрукти і солодку воду. На нього сідали чайки. Його постійно відносило від вишок течією. Але він продовжував рух. 

Його врятували лише через 14 годин». 

Тетяна Шевченко (баба Надя) 

«Від перших днів вторгнення РФ аж до цьогорічної осені "баба Надя" залишалась скоріше маніфестом, міфом, мемом, ніж справжньою людиною. Поки в Мигалки не приїхали репортери "Української правди", підбадьоривши країну, виснажену війною, звісткою: "Надія є”». 

Акцентуючи на важливості та значущості для українського суспільства відзначення пересічних громадян, які вже другий рік поспіль тримають оборону у повномасштабній війні з Російською Федерацією, «Українська правда» зазначає: 

«Кожний день приносить українцям випробування та втрати. Але й кожен день народжує нових героїв. Коли пітьма густішає, стають помітнішими люди, що несуть в собі світло. Вони діляться своєю мужністю та вірою, надихають інших і розсіюють морок навколо себе. Вони тримають Україну на своїх плечах. 

Ми не можемо розповісти про них усіх, але намагаємося, щоб у цій війні не було невідомих героїв. І одна з можливостей віддячити хоча б кільком людям, що перемагають темряву — щорічна премія "Української правди". 

У 2020 році, коли у світі вирував Covid-19 і багатьом здавалося, що вони переживають найважчий на випробування рік у своєму житті, “УП” започаткувала премію, щоб відзначити українців за їхні здобутки, які стали важливими Україні. Військових, волонтерів, митців, журналістів, активістів, бізнесменів — людей, що роблять внесок у майбутнє країни, який важко переоцінити. 

20 грудня “УП” нагороджує переможців уже вчетверте. Не кожен з них народився на українській землі, не кожен є громадянином України, але кожний несе її в серці, а дехто віддає в боротьбі за її майбутнє найцінніше». 

Фото: Олександр Мацієвський / «Главком»