Президент Росії Володимир Путін у низці останніх публічних заяв дедалі більше став повертатись до історичних маніпуляцій, щоб обґрунтувати свою агресію проти України. Чимало тез уже були озвучені в його псевдоісторичному есе два роки тому. Про це йдеться в новому зведенні Інституту вивчення війни (ISW).

Аналітики ISW дійшли висновку, що Путін дедалі частіше посилається на псевдоісторичну риторику Кремля, яку озвучував ще до вторгнення, «щоб видати себе за сучасного російського царя та представити вторгнення в Україну як історично виправдану імперську реконкісту (відвоювання)».

У своїх нових заявах на колегії міністерства оборони Росії, що відбулася 19 грудня, Путін повторив шаблонну риторику Кремля, звинувативши НАТО та «колективний Захід» у нібито посяганні на кордони Росії.

При цьому, щоб виправдати вторгнення в Україну з ідеологічних мотивів, кремлівський диктатор знову використав поняття «співвітчизників за кордоном», говорячи про мешканців «південного сходу України» які, за його словами, буцімто мають історичну, культурну та мовну приналежність до Росії.

В останніх своїх виступах, як пише ISW, Путін повторює тези, які він озвучував у його есе 2021 року «Про історичну єдність росіян і українців».

Зокрема, в останніх публічних виступах — від прямої лінії до заяв 19 грудня — Путін постійно повторює твердження про те, що нібито лише Росія може бути єдиним справжнім гарантом суверенітету України. В есе він так само стверджував, що «справжній суверенітет України можливий саме в партнерстві з Росією». ISW оцінює, що це свідчить про максималістські цілі війни Росії проти України.

Під час виступу 19 грудня Путін відтворив псевдоісторичні тези про структуру відносин України та Росії, яка буцімто визначає землі сучасної суверенної України як частини Малоросії, Новоросії або фрагменти інших історичних імперій. Більше того, він заявив, що і західні регіони України нібито не є насправді українськими, а радянський диктатор Йосип Сталін, мовляв, «відібрав і віддав» в Україну частини Польщі, Румунії та Угорщини після Другої світової війни.

Путін безпідставно заявив, що люди, які живуть на заході Україні, буцімто хочуть повернутися «на свою історичну батьківщину» і стати частиною Польщі, Румунії чи Угорщини. Мовляв, саме тому лише Росія могла б бути «гарантом територіальної цілісності України».

«Ця заява свідчить про те, що Путін перетворює на зброю вибіркові аспекти історії Східної та Центральної Європи, наскільки вони відповідають його ідеологічній лінії на подальше позбавлення України її міжнародно визнаного суверенітету», — пишуть аналітики.

Заяви Путіна на колегії міноборони «рясніють риторичними протиріччями та ґрунтуються на хитких історичних алегоріях», а його аргументи «розпадаються», якщо розглядати їх у різних історичних контекстах, відзначає ISW.

Зокрема, наприкінці листопада Путін визначив обриси «русского міра» як території, які належали Давній Русі (Київській Русі), Московському царству, Російській імперії, Радянському Союзу та сучасній Російській Федерації. Тобто Путін загалом включив сюди і такі східноєвропейські держави як Польща та Румунія (тут аналітики, вочевидь, помилились, адже Румунія ніколи не належала до жодного з цих утворень, доречніше було б згадати про держави Балтії. — «ДМ»). Однак уже 19 грудня Путін заявив, що Польща, Румунія та Угорщина нібито мають власні історичні претензії на західні області України.

Ці протиріччя підкреслюють те, що Путін вдається до історичних наративів, які умисно ігнорують тогочасні контексти, якщо вони не пасують до кремлівської ідеології. Крім того, ці наративи часто не узгоджуються між собою.

«Виходячи з путінської інтерпретації східноєвропейської історії, сучасна карта Європи могла б бути абсурдно “перекроєна”: Польща та Швеція тоді б контролювали країни Балтії та частину Білорусі і Росії, а російські кордони простягнулися б до Аляски та узбережжя Каліфорнії», — пише ISW.

«Можна також навести абсурдний і безглуздий аргумент, що відроджене Польсько-Литовське Королівство має права на більшу частину Східної Європи та західну частину Росії. Вибіркові посилання Путіна на зручні історичні “твердження” відображають поверховий характер його оповіді», — додають аналітики.

Нагадаємо, «Детектор медіа» присвятив один зі своїх спецпроєктів розвінчанню культурних та історичних міфів, які десятиріччями насаджувала українцям пропаганда. В одному з текстів ми розповідали про головний фундамент російської пропаганди — «міф про один народ».

Про міфи, які просувають думку, начебто Україна — «нацистська держава», можна прочитати тут. А також про те, як ворожа пропаганда «розповідає казки» про Крим та південь України, — за посиланням. 

Читайте також:

• Переяславська рада: «возз’єднання», якого не було
• Міф про «один народ» — чи була історична єдність росіян та українців | Спецвипуск «Історична локшина»