Прокат фільму «Іван і Марта» Сергія Буковського в кінотеатрах (у центрі картини — Дзюба та його дружина) мав початись 2 листопада 2023 року. І треба ж, саме цього дня прокат фільму зупинили — нібито внаслідок «невирішених питань продюсерів із Держкіно».

Схожі історії, чи не так? І схожі вороги в Івана Михайловича і його родини. Хоча й живуть вони в різних містах і навіть державах…

Звісно, у Держкіно скажуть: нічого особистого, продюсери недопрацювали, а ми тут з якого боку? Знову срач (улюблене слівце керівниці того самого Держкіно) розводите, замість ділом зайнятись?!

Тільки скажіть, хіба це не знущання: уже квитки в кінотеатрах продаються, уже прем’єрний показ кінострічки в Українському домі 2 листопада відбувається (аншлаг, грандіозний успіх у публіки, а це здебільшого молодь) і тут з’ясовується: щось там у бомагах не так промальовано? Це підлість, дами і гаспада із Держкіно, це звичайнісінька підлість, тільки ви цього навіть зрозуміти не можете — як це виглядає в очах не зіпсутих запроданством і аморальністю людей.

Буковський із чимось подібним зустрічався ще в благословенні совітські часи. Один із його перших фільмів, «Завтра свято» (про суцільну фальшованість радянської пропаганди) не випускали на світ Божий сім місяців. Так це ж тоді, коли правили совки, які стежили, аби жодне «криве», з їхньої точки зору, слівце не побачило й не почуло світу. А тепер нині, за кудерчуків і кудерчукізму, знов ті блаженні стандарти упроваджуються? Кто нє с нами — тот протів нас, і відтак такого й таких належить стерти в порошок або, принаймні, засунути кудись подалі від очей? Коли так піде, то й затримувати почнуть, і відправляти за відомим маршрутом на нари, нє столь отдальонниє? Не пам’ятаєте, про що йдеться? То почитайте біографію Івана Дзюби, за свої погляди (за погляди, себто за те, що «неправильно» дивився на совіцьку систему) його запроторили за ґрати…

Є, є така підозра в даному випадку. Не тільки в мене. Зацитую Лєну Чиченіну, «Детектор медіа»:

«Але багато наших кінематографістів підозрюють у цьому якусь диверсію з боку Держкіно. Нагадаємо, що Сергій Буковський днями підписав листа від кіноспільноти до прем’єр-міністра Дениса Шмигаля. Вони просять Кабмін не підписувати Стратегію розвитку кіно до 2027 року, яку розробили представники Держікно. Саме керівництво інституції — Марину Кудерчук та Юлію Шевчук — спільнота вимагає звільнити через, як вони вважають, профнепридатність та руйнування вітчизняного кінопроцесу. Далі — оголосити новий конкурс, прозоро його провести і розробити нову Стратегію».

Ага, шшас вони й звільняться — недоруйнувавши, недовиконавши поставлене перед ними завдання. Ким поставлене? Та всі їх знають, але ж вони личка свого не показують, тому зобидяться сильно і ще й до суду потягнуть… Тільки ж і так зрозуміло, що коли отаке чиновницьке непорозуміння сидить у кріслі три з половиною роки, то хтось те кріселко добряче промастив клеєм.

Справа не тільки у зверненні до Кабміну, підписаному Буковським. Видатний режисер послідовний у своїх оцінках Кудерчук і компанії. Пригадую, ще 2020 року я брав участь у якійсь програмі каналу ICTV, саме там Буковський сказав тодішньому міністру культури Олександрові Ткаченку: «Невже ви не розумієте, що Кудерчук ганьбить і вас, і Міністерство культури, і владу в цілому?». Думаю чомусь, що Ткаченко те розумів, тільки ж от і його самого вже немає серед міністрів, а Кудерчук є. Ну, діамант у діадемі владної команди, ніззя його, її міняти — й квит.

Правда, Сергій Буковський нині закликає не тільки до відставки очільниці Держкіно. Справа ж не в ній, зрештою. Треба переналагоджувати систему, яка й до Кудерчук виглядала недосконало (одначе ж дозволяла продукувати доволі велику кількість фільмів), а тепер розбалансована геть і дише на ладан. По суті справи йдеться про один із елементів ідеологічного та культурного роззброєння, менш помітного, аніж в інших сегментах, але від того не менш небезпечного і просто підлого.

Підлого, так! От і у випадку із зупинкою прокату фільму «Іван і Марта»… Це підлість, цинічна й ганебна за своєю суттю. Навряд чи Іван Михайлович Дзюба подивувався от сій зупинці-забороні — його стільки разів зупиняли й забороняли… Тільки ж нам із вами, нині сущим, мовчати не випадає. Інакше житимемо в країні рабів і холопів. Моє покоління там прожило досить довго, молодшим не раджу — ну просто ніяк…

Сергій Тримбач, кінокритик, кінознавець та кіносценарист

Текст публікується з дозволу автора, оригінал публікації за посиланням.

Фото: Єви Джишиашвілі та Сергія Буковського