31 жовтня Держкіно винесло на розгляд Кабміну проєкт Стратегії розвитку кіно до 2027 року, мета якого полягає у визначенні напрямів розвитку кіноіндустрії та її фінансової підтримки державою.

Наразі документ не опублікований на сайті Держкіно, але кінематографісти зберегли його витяг.

Зміст документа викликав обурення та критику з боку української кіноспільноти, а також заклики до членів Кабміну не ухвалювати це. Яку загрозу несе нова стратегія для українського кіно і чим саме занепокоєні українські кінематографісти — читайте у матеріалі Суспільного Культура.

Менше кіно — більше телесеріалів

Найбільшу критику викликав пункт про зменшення кількості виробництва українських повнометражних фільмів та збільшення телевізійних серіалів.

У документі йдеться:

" — ігрових повнометражних фільмів для широкої аудиторії — не більше ніж 20 на рік;

— авторських повнометражних фільмів для фестивалів категорії А — не більше ніж 7 на рік;

— телевізійних серіалів — не менше ніж 600 годин на рік".

Для порівняння: у 2022 році Держкіно зазначало, що у виробництві перебувають 137 фільмів і ще 42 уклали договори на виробництво.

Ще один пункт, що викликав дискусію, — це авторські повнометражні фільми для фестивалів категорії А.

Авторським кіно вважають стрічки, що підкреслюють художній погляд режисерів та команди, виходять за межі традиційного наративу та використовують нестандартні візуальні прийоми. Такі фільми часто націлені на фестивальну аудиторію, а не на комерціалізований прокат.

Натомість можна припустити, що у термін "фільмів для широкої аудиторії" Держкіно вкладає значення стрічок, що орієнтовані на широкий прокат, який збере велику касу.

Критика цього пункту пов'язана з тим, що такі фестивалі категорії А (до яких зараховують Канни, Венецію, Берлін та інші) не можуть підтвердити участь жодного фільму в конкурсі фестивалю на етапі пітчингу сценарію. Комісія фестивалю просто не має змоги оцінити готовий продукт, а команда фільму не може гарантувати цю участь. Навіть якщо цей фільм зніме Мартін Скорсезе чи Френсіс Форд Коппола.

"Що значить «для фестивалів категорії А»? Тобто спеціально знімати для Канн і Венеції — а якщо їх туди не візьмуть? Тобто кіно зняли, так званий фестиваль А не взяв, і що далі — «підстрижіть мене під нуль»? Тоді де квота «кіно для Оскара»?" — запитує кінокритик Денис Буданов у своєму коментарі до посту в Facebook.

Варто зазначити, що іноді фільми "категорії А" можуть бути й стрічками "для широкої аудиторії". Наприклад, фільм Антоніо Лукіча "Мої думки тихі" отримав приз на кінофестивалі у Карлових Варах (який так само вважають фестивалем категорії А), але при цьому є одним із найкасовіших сучасних українських фільмів. Тобто стрічка одночасно може вважатися "авторським кіно для фестивалів", але й відповідати параметрам "для широкої аудиторії" (за перший тиждень прокату фільм переглянуло близько 29 тисяч глядачів).

"Як вони [комісія Держкіно] на етапі пітчингу будуть знати, потрапить цей проєкт далі на фестиваль класу А чи ні? І чому не більше ніж сім на рік? Адже зараз, якщо подивитись на дійсність українського авторського кіно, на кожному важливому фестивалі є український фільм. Роттердам, Сан-Себастьян — «Ля Палісіада» режисера Філіпа Сотниченка, «Берлінале» — «Залізні метелики» Романа Лютого, «Ти мене любиш?» Тоні Ноябрьової, «Ми не згаснемо» Аліси Коваленко. Локарно — «Степне» Марини Вроди. Венеція — «Назавжди-Назавжди» Анни Бурячкової. Варшавський фестиваль — «Дім за склом» Тараса Дроня, «Божевільні» Дениса Тарасова, Талліннський кінофестиваль — «Уроки толерантності» Аркадія Непиталюка, «Киснева станція» Івана Тимченка. Це тільки 10 фільмів за рік! А наші автори і режисери можуть ще більше, якщо будуть можливості", — зазначила продюсерка фільму "Ля Палісіада" Валерія Сочивець у коментарі Суспільному Культура.

Такий розмитий розподіл фінансування викликає чимало запитань і зайвий раз підкреслює некомпетентність ради Держкіно та людей, що працювали над документом.

"Довженко-центр": чергова спроба "оптимізувати"

Також одним із пунктів нової стратегії є "оптимізація" "Довженко-центру". І хоча у 2023 році суд визнав незаконним наказ Держкіно про реорганізацію "Довженко-центру", Держкіно все одно має намір повернутися до цієї теми.

На цю інформацію вже відреагував "Довженко-центр".

"Замість ліквідувати неробочі державні підприємства та установи, у стратегії пропонується фактично ліквідувати «Довженко-центр», єдину живу інституцію серед підпорядкованих Держкіно. Функції центру хочуть розподілити між групою неспроможних установ, вливаючи під час війни у них державний ресурс. Вважаємо небезпечним схвалювати Стратегію розвитку кіно у запропонованому вигляді, оскільки навіть перелічені пункти матимуть наслідки для євроінтеграційних процесів, культури, освіти та національної безпеки загалом", — йдеться у заяві.

Колаж: Вікторія Желєзна / Суспільне Культура

У своєму коментарі Суспільному Культура Олена Гончарук, яка є очільницею "Довженко-центру", сказала, що влітку 2023-го документи стратегії були викладені онлайн і "Довженко-центр" разом з кіноспільнотою звернувся до Держкіно із закликом передивитися стратегію. Наполягали на тому, що громадськість та активісти індустрії мають брати безпосередню участь у створенні стратегії.

"Формально якісь дії були виконані, але навряд чи це було обговорення. Видно, що з представниками індустрії, які є некомфортними для пані Кудерчук, зустрічей не було", — сказала Гончарук.

Критика кіноспільноти: чи буде почутою

У квітні 2023 року журналісти зверталися до Держкіно з проханням надати проєкт стратегії розвитку, на що Держкіно повідомило, що документ наразі не може бути наданий, адже є "інформацією з обмеженим доступом", а також "перебуває на стадії опрацювання, постійно змінюється, доповнюється та коригується". При цьому повідомляють, що сам проєкт надіслано органам державної влади та державним установам ще у лютому 2023 року.

"Це та сама стратегія, яку не надавали на прямі звернення медіа і ховали від громадськості. Кіноспільнота дізналась про існування цього документа від джерел, а не від Держкіно, і відреагувала листами протесту з конструктивною критикою", — зазначив продюсер Денис Іванов.

Держкіно звинувачують у створенні видимості реагування на коментарі кінематографістів, а де-факто підпільних махінаціях без обговорення проєкту з українською кіноспільнотою. Це є прямим ігноруванням Закону України "Про державну підтримку кінематографії в Україні" (ст. 4, п. 5), який вимагає "забезпечення участі суб'єктів кінематографії, громадських об'єднань, що представляють їхні інтереси, творчих спілок у формуванні та реалізації державної політики у сфері кінематографії".

"На Кабмін сьогодні виносять знову Стратегію розвитку кіно до 2027 року. Нібито обговорену зі спільнотою: заявлені як ті, з ким «обговорювали», — це ті, хто надіслали в Держкіно правки. Чи варто казати, що правки ті переважно не врахували?", — зазначила кінокритикиня Дарія Бадьйор у своєму пості у Facebook.

"Складається враження, що люди, які займаються виробництвом кіно в Україні, не є кіноспільнотою в уявленні Марини Кудерчук", — зазначив у своєму коментарі Суспільному Культура Андрій Котляр, продюсер фільму "Залізні метелики".

Котляр зазначив, що було багато спроб влаштувати панельні дискусії та обговорення з кінематографістами про майбутнє індустрії, але вони ні до чого не призвели.

Відсутність врахування війни та її наслідків

Також кінематографісти критикують позицію Держкіно щодо стану українського кіно під час війни. Вони називають її такою, що ігнорує реальні виклики та проблеми.

"Проєкт стратегії реалії воєнного часу не відображає взагалі ніяк. Жодним чином в ньому не йдеться про те, що галузь фактично не функціонує. Що чимало її представників перебувають у лавах ЗСУ і багато хто в перспективі до 2027 року ще до війська приєднається. Що актори, оператори, режисери монтажу, режисери, звукорежисери, художники й інші кінолюди гинуть на фронті, як і інші оборонці незалежності України. Що відбувся величезний відтік фахівців за кордон, і це ще не фінал. Що переважна більшість кінематографістів, які поки не приєдналися до війська, наразі або безробітні, або шукають заробітки в інших сферах", — зазначила продюсерка Жанна Максименко-Довгич.

Як наслідок, українські кінематографісти закликають Кабмін не затверджувати документ та розпустити раду Держкіно.

Позиція Марини Кудерчук

У своєму коментарі Суспільному Культура голова Держкіно Марина Кудерчук зазначила, що нова стратегія ще не була затверджена, але була узгоджена з кіноспільнотою.

"Якщо ви подивитися наш тариф, то там є і об'явлення, і збиралася громадська рада при Держкіно, і ми отримували листи від громадськості — звичайно, все процедурно було зроблено", — сказала Кудерчук.

На зауваження про те, що частина кінематографістів заявляють про те, що з ними не проводили жодних обговорень, Кудерчук відповіла так:

"Їм дуже хочеться зради і дуже хочеться сидіти у фейсбуках і писати якусь гидоту про когось замість того, щоб щось робити".

Також було поставлено запитання стосовно оптимізації "Довженко-центру" і чому Держкіно не хоче відмовлятися від цієї ідеї.

"Оптимізація — це не ліквідація. Хочу наголосити, що нам потрібен повноцінний фонд фільмів, який прописано в законі. На сьогодні «Довженко-центр не є повноцінним фондом фільмів, в них не узгоджені до кінця вся їхня діяльність і всі заходи, які вони роблять. Потрібно, щоб фонд фільмів був повноцінною установою, на сьогодні це підприємство, яке живе на дотації. Оптимізація — це перехід до установи, а не те, що всі намагаються кричати про те, що це ліквідація», — сказала Кудерчук.

На питання стосовно 600 годин телесеріалів  Кудерчук сказала, що "ті, хто сидить і пише дописи у фейсбуці, навряд чи читали саму стратегію і володіють цифрами".

Колаж Вікторія Желєзна/Суспільне Культура