Закономірно, що в час війни 1,7 трильйона гривень піде на потреби оборони, і це в 250 разів більше, ніж на культуру. Наша армія і взагалі сфера безпеки і оборони є безумовним пріоритетом. Але понад 48% видатків ідуть не на оборонні потреби, і фінансування культури становить лише 1/240 від цієї суми, тобто культура і далі фінансується за залишковим принципом.

Водночас видатки, наприклад, на ДБР зростають у півтора раза майже до 4 мільярдів, видатки на БЕБ зростають утричі майже до 2 мільярдів. Лише на ці два, по суті, поліцейські органи (а є ж іще багато інших) уряд пропонує виділити стільки ж видатків, як на всю галузь культури. Тобто бюджетна політика поза зрозумілим пріоритетом оборони значно більше сприяє побудові поліцейської держави, аніж держави культурної.

Окремо хочу зупинитися на кількох напрямках бюджетного фінансування:

1. Інформаційна політика. Загалом видатки на медіа цього року перевищать 4 мільярди, але їхня структура і те, як держава використовує ці кошти, залишають бажати кращого. Видатки на НСТУ зростуть на 350 млн (до 1,8 млрд), і це добре. Хоча це досі лише третина від передбаченого законом. Але стаття, де йдеться про інші видатки (зокрема телемарафон та іномовлення) – залишається майже на такому ж рівні – 1,5 млрд грн. Іномовлення нам, безумовно, потрібне, але не в форматі каналу Freedom, а нормальне, переважно англомовне українське іномовлення, на яке є колосальний запит у світі. А от так званий єдиний телемарафон давно себе вичерпав, не даремно більшість українців його не дивиться і не сприймає. Україна має відновити нормальне телевізійне мовлення і припинити спроби будувати державне телебачення, що несумісно з нашим європейським вибором. Усі кошти, які витрачаються зараз на різні агітки для марафону чи каналу «Рада», який давно не є парламентським телебаченням, мають спрямовувати на НСТУ й на якісне англомовне іномовлення.

2. Мовна політика. На жаль, бюджет демонструє украй безвідповідальне ставлення до державної мовної політики. Незважаючи на надзвичайну важливість української мови як фактору національної безпеки і державної єдності, уряд досі не розробив Державну програму сприяння опануванню української мови. З бюджету МКІП (як і зі структури міністерства, до речі) випливає, що державна мовна політика і далі буде відсутня як така. Навіть всередині країни, не кажучи вже про величезну проблему з українцями за кордоном, особливо з дітьми, які зростають без україномовного середовища. Уповноважений із захисту державної мови отримає мізерні 20 млн, і ця сума знову не дозволить призначити хоча би по одному представнику уповноваженого хоча б у кількох областях, щоб дієво реагувати на тисячі звернень українців до Уповноваженого.

Несерйозним є ставлення уряду не лише до української мови, а й до мов і культур національних меншин і корінних народів. На програму реалізації прав і свобод національних меншин і корінних народів Держслужба етнополітики отримує жалюгідні 10 млн. І це знову той випадок, коли скупий платить двічі. За 10 млн гривень держава має забезпечити підтримку кримськотатарського народу? Караїмів і кримчаків, які на межі повного зникнення? Усіх національних меншин України? Яскравий приклад нерозуміння ваги цього питання для європейського майбутнього нашої держави.

3. Політика памʼяті. На програми Українського інституту національної пам’яті виділено мізерні 35 млн. Саме в таку суму уряд оцінив важливість політики пам’яті в час війни і в час виконання законодавства про деколонізацію. У той час коли Росія витрачає колосальні ресурси для донесення світові викривленого образу нашого минулого, яке слугує виправданням її агресії.

4. Культурна дипломатія. Уряд пропонує наступного року, як і цього, просто ігнорувати колосальний інтерес у світі до України і по суті не здійснювати активної культурної дипломатії. Тому що на Український інститут, формування позитивного іміджу України у світі і зв’язки з українцями за кордоном передбачено жалюгідні 80 млн грн, тобто 2 млн. доларів. Ми любимо розповідати про капелу Кошиця із знаменитим «Щедриком» Леонтовича, яку уряд УНР у надзвичайно скрутних фінансових умовах зміг державним коштом відправити у світове турне і про те, наскільки це турне було важливим для відкриття України у світі. Але зараз, маючи незрівнянно більші можливості й величезний запит на українську культуру, ми з неймовірною впертістю ігноруємо цей запит. Ця вперта бездумна економія на культурній дипломатії є не просто неприйнятною, а небезпечною.

5. Підтримка національних культурних індустрій. Те, що в проєкті бюджету передбачено зростання майже в 5 разів видатків на кіно (до 589 млн) і на книжкову галузь (до 466 млн), безумовно, є великим позитивом цього бюджету. І ми маємо зробити все можливе, щоб конвертувати це збільшення фінансування української книги і українського кіно у якісну зміну державної політики. Мінфін і державна влада в цілому має розглядати розвиток культурних індустрій не як витрати, а як інвестицію – ефективну інвестицію в нашу культуру, безпеку й економіку. Тому дуже важливо, щоб кошти на кіно і книжки були використані для розвитку і зростання цих культурних індустрій. Зокрема, щоб нарешті запрацювала державна допомога на видання книжок і програма підтримки книгарень, яка дасть величезний ефект при мінімальних вкладеннях.

Ми маємо в 2024 році показати, як правильні інструменти державної політики стимулюють розвиток книжкового ринку. Щоб на цій основі Україна нарешті перейшла до дієвої політики стимулювання розвитку всіх культурних індустрій, включно з музикою й різноманітним контентом, який люди споживають в інтернеті. Дієва політика підтримки виробництва і споживання власного культурного продукту – одна з ключових рис, що вирізняє успішні держави від неуспішних, і всі українські політики й урядовці мають нарешті це зрозуміти.

Володимир В'ятрович, депутат Верховної Ради України, історик

Текст публікується з дозволу автора, оригінал публікації за посиланням.

Ілюстративне фото: Міністерство культури та інформаційної політики України / фейсбук