З’явилася інформація, що в Києві перейменували вулицю імені американського письменника Теодора Драйзера на вулицю американського ж президента Рональда Рейгана. Є така приказка: шило на мило. Так я би тут сказав, що золото на діамант. Рональд Рейган — достойна фігура, яка приклала руку до розвалу імперії зла. Хоча в Україні, на відміну від Драйзера, він не бував.

Я щирий, послідовний, палкий прихильник декомунізації. Я вважаю, що оте червоне сміття має бути винесене з наших міст або зовсім на смітник, а краще в музей комунізму, в якому б розповідалося про ті жахи, які принесла нам комуністична система. Я з розумінням ставлюся до того, що, маючи такий величезний обсяг роботи, відповідні структури в Київраді можуть у чомусь помилитися.

Мені здається, що перекреслення імені Теодора Драйзера на київських вулицях є такою помилкою. Мені заперечать, мовляв, Драйзер був комуністом. І це правда. Одначе він не вбивав, не організовував Голодомори, не творив беззаконня. А в першій половині XX століття зачарування комуністичними ідеями було досить поширене серед західних інтелектуалів. Та ще й побув він у компартії кілька місяців — вступив у серпні 1945 року, а в грудні помер. Так що комуністом він був таким собі.

Набагато важливіша за партійну приналежність його літературна спадщина. Здавалося б, письменник-комуніст має ліпити образи капіталістів приблизно в дусі радянської пропаганди. Такі собі товсті, пузаті, жорстокі й позбавлені всяких людських рис типажі.

Тим часом у його романі «Фінансист» головний герой Френк Каупервуд змальований не плакатно, а об’ємно, справді достатньо цинічний, авантюристичний, такий, що не дуже зважає на принципи, одначе його людські суперечності вписуються в суперечності тієї епохи. Обставини впливають на нього, він впливає на обставини — дія роману відбувається в такому взаємопоборюванні.

Звісно, ви можете сказати, що це мої суб’єктивні уявлення. Я міг би продовжити цю дискусію, говорячи про інші його твори, які я вважаю просто чудовими. Просто прийміть той факт, що це класик світової літератури.

Я запитав у людей, причетних до рішення усунути ім’я Драйзера з однієї з київських вулиць, чому це зробили. У відповідь почув дивну річ: він виправдовував Пакт Молотова-Ріббентропа і вихваляв Сталіна. Потім я знайшов ці твердження в українській Вікіпедії.

Я дуже здивувався першій тезі, адже те, що було опубліковано після підписання, мало цілковито нейтральний характер — така собі угода про ненапад. Можливо, Драйзер і відгукувався про нього позитивно, але це радше свідчило про його політичну наївність, аніж про виправдання злодійства. У відкритій частині не було нічого крамольного. У нашій Вікіпедії я не знайшов жодного доказу виправдання — просто декларацію.

А таємна частина цього документа, де йшлося про розподіл сфер впливу у Європі, була опублікована значно пізніше, після смерті Драйзера. Він, навіть якби дуже хотів, не міг виправдовувати вищезгаданий Пакт, бо на час його публікації просто вже не жив на цьому світі.

І ще цікавий факт. 1927 року він на запрошення СРСР приїздить у країну і мандрує нею. За підсумками поїздки він випустив книжку «Драйзер дивиться на Росію». Але радянцям не вдалося використати це в пропаганді. Бо книжка була аж ніяк не апологетичною. Її переклад російською у скороченому вигляді видали в СРСР лише 1988 року, а повний — іще через десять років.

На жаль, я проґавив процес перейменування. І думав, що мій допис уже ні на що не вплине. Але 16 липня з’явилася надія. Українські новини повідомили, що перейменування не відбулося. Я би закликав столичну владу не робити цього. Для Рональда Рейгана знайдеться багато інших вулиць, які носять імена справжніх комуністичних злодіїв.

Юрій Луканов, вільний журналіст