За рік повномасштабної війни Росії проти України Зеленський часто спілкувався з пресою, але прес-конференцій в Україні з квітня 2022 року не було. З того часу багато чого змінилося і на фронті, і в заявах президента. Тож можна було очікувати, що проведена у річницю вторгнення Росії в Україну стане підведенням якихось підсумків та прояснить українцям бачення президента хоча б найближчого майбутнього країни. Натомість, конференція перетворилася на бенефіс президента – він вдало жартував, багато дякував, давав поради та м’яко докоряв, розповідав про свої почуття, звертався  до суспільств та урядів  різних країн, але майже не говорив про ситуацію в самій Україні. Заради справедливості потрібно зазначити, що запитань про ситуацію в Україні було вкрай мало, а тих, які хоча б якимось чином, з натяжкою, можна було б назвати критичними до дій президента – взагалі всього два. На обидва він не відповів. Іноземні медіа багато розпитували щодо міжнародного контексту. Але й тут  Зеленський вперто відповідав лише на ті запитання, які сам би хотів почути, та послідовно доносив до  західної преси (а значить, і аудиторії) ті меседжі, які вважав за потрібне. Часом ігноруючи конкретні запитання. 

Напевне, із міркувань безпеки для прес-конференції, на яку зібралися близько 320 журналістів з 170 медіа, здебільшого, іноземних, обрали невелике приміщення – тому зала була переповнена і наче нагадувала всім: в країні війна, тут не до комфорту. Президент почав спілкування з журналістами з короткого вступного слова. Він подякував всім представникам медіа, які  висвітлюють  події в Україні і для громадян всередині країни, і для закордонних аудиторій. Після вшанування пам’яті загиблих журналістів хвилиною мовчання Володимир Зеленський запропонував перейти до запитань.

Першим прессекретар президента Сергій Никифоров надав слово CNN. До кінця  конференції, яка тривала майже дві з половиною години, запитання поставили 37 журналістів, з них десять  - представники українських медіа. Тобто більше, ніж кожне четверте запитання було від вітчизняних ЗМІ. Але чомусь склалося враження, що їх було недостатньо, а  журналісти західних медіа отримали більше часу і більш змістовні відповіді.

Насправді, це лише враження:  представникам західних медіа так само діставалися відповіді неповні, або не зовсім про те, про що вони питали. Найбільш яскравим прикладом такого ухиляння можна назвати відповідь президента кореспонденту польського телебачення, який прямо запитав: чи вважаєте ви, що українські танки повинні дійти до Москви, аби  примусити росіян до перемовин? Він також задав додаткове запитання – попросив Зеленського звернутися до українців закордоном.  Зеленський передбачувано закликав українців повертатися, коли буде змога, в черговий раз подякував  всім країнам, які надали прихисток українцям – і розповів про необхідність «деокупувати якомога більше» українських територій, аби мати сильну переговорну позицію. Але жодним чином не згадав про те, чи повинна українська армія наступати на територіях,  визнаних міжнародною спільнотою російськими.

Так було і в багатьох інших випадках – президент або забував, або навмисно відповідав на частину поставлених запитань. Цікаво, що більшість іноземних журналістів взагалі ставили не одне, а кілька запитань – і,  очевидно,  не звикли до того, щоб мікрофон тримав хтось інший, ніж вони самі. І тому періодично намагалися взяти його в свої руки. Але помічниці, які носили мікрофон по залу, міцно трималися і нікому його не віддавали.

Перше ж запитання, від журналіста CNN, стосувалося термінів війни – і Зеленський відповів, що якщо всі, включно з американським урядом, зроблять свою «домашню роботу», вона може закінчитися вже цього року.

Ведучий каналу «Рада» Максим Зборовський намагався спитати у Зеленського про шляхи реінтеграції Криму після його деокупації, але конкретної відповіді не отримав. Зборовський також подякував президенту, що той «з нами весь цей рік».

З українських медіа першим Сергій Никифоров надав можливість задати  запитання  представнику каналу ICTV,  власник якого, Віктор Пінчук, був  присутній в залі та сидів поруч з колишнім президентом Польщі Александром Квасневським. 24 лютого Фонд Віктора Пінчука та YES проводили в Києві неформальну зустрічі  «Один рік – боротьба триває» за участі західних політиків та експертів. Вочевидь, саме цим можна пояснити присутність Пінчука та його гостей на прес-конференції президента України.

Протягом конференції запитання задали також представники українських видань «Українська правда», Обозреватель», агенції «Українські новини»,  продакшна «Ми з України», «Лівий берег», «Суспільне», «Freeдом» та 5-й канал. Цікаво, що каналу «1+1»  слова не дали.  

Олег Базар з «ЛБ» спитав президента про «так званий мирний план Китаю», журналістка ICTV – про  перемовини, які неминучі при війні на виснаження.

Роман Кравець з «УП» спитав  у президента, якій день під час війни був для нього найстрашнішим, яка помилка – найважчою, і що стало для нього найбільшим розчаруванням

Саме відповідаючи на питання Кравця, Зеленський розхвилювався і, здається, був вимушений пити воду, аби стримати сльози –  коли назвав Бучу найбільш страшним спогадом цієї війни. Розчарували його ті керівники державного апарату, хто покинув свої робочі місця  та втекли, здали ворогу територію, а помилки, на думку  Зеленського, він робить кожен день – «але жодної фатальної». Жодного прізвища тих, хто його розчарував, він не назвав.

Надаючи слово телеканалу «Freeдом», Сергій Никифоров чомусь сказав: «Може, запитання російською?». Вочевидь, підкреслюючи, на яку аудиторію перш за все працює канал.  Але журналістка каналу Ксенія Барвіненко підкреслила, що запитання буде саме українською – і спитала про можливість передачі Україні авіації

Перше запитання, яке викликало очевидне незадоволення  президента, поставив журналіст агенції «Українські новини» - причому, не з першого разу. Спочатку він спитав, чому  українські санкції не введені проти Едуарда Ставицького, якого, як з’ясувалася, не пам’ятає і не знає Зеленський. А потім журналіст намагався спитати президента по «кейс Резніченка-Буданова»

Чи то через хвилювання, чи то з інших причин, питання про можливу відставку міністра оборони Резнікова та його можливого наступника Буданова  журналіст «Українських новин» сформулював таким незрозумілим чином, що Зеленський прямо сказав йому: «Поставте мені чітке запитання». На жаль, навіть отримавши  бажане чітке запитання, президент на нього не відповів – просто сказав, що як  верховний головнокомандувач «не обговорює» такі рішення під час війни. І було видно, що на фоні теплих ван з іноземними журналістами, які зверталися до нього майже як до пророка або «морального авторитета»,  Зеленський нервував через доволі невинне запитання. Журналіст запитав навіть не про  скандал із закупівлями, корупцію в Мінобороні, а лише натякнув на те, що Резнікова збиралися, начебто, змінити, без зазначення причин.

Але найбільш агресивною  реакція була у президента на запитання журналістки 5-го каналу.

Журналістка 5-го каналу Ганна Рибалка нагадала, що з початку великої війни три канали були виключені з цифрового  мовлення. Далі  спитала, чи шкодує президент про те, що  заспокоював українців, кажучи, що нападу не буде,  що не  попередив українців «належним чином», чи, може,  його оточення применшувало загрозу, і яке покарання має понести «друг дитинства, екс-голова СБУ Іван Баканов». Ганна Рибалка також намагалася спитати, чи Баканов і досі в Україні, але Никифоров її перебив і не дав поставити всі запитання, хоча журналісти західних медіа неодноразово ставили два і більше  різних запитань.

Замість відповіді на ці, скажімо так, не дуже приємні, але не можна сказати, що непередбачувані чи провокативні запитання, Зеленський почав перераховувати досягнення: Україна встояла, Київ встояв, Україна отримує натівську зброю, а не підписує «зрадницькі договори, Мінські угоди». Президент, звісно, зауважив, що не лише він зробив так, аби країна встояла – але з подальших відповідей з’ясувалося, що без нього це було б не можливо. Він «знищив російську присутність в парламенті України, знищив російські канали в Україні, знищив олігархів» –  виклав Зеленський перед журналісткою  на стіл всі свої козирі. І  прямо згадав Порошенка, якого назвав олігархом – так, наче журналістка 5 каналу відповідає за всі гріхи власника каналу та документи, ним підписані.

Ми не знаємо, що з цього всього зрозуміли  іноземні журналісти, але контрасти між  жартами, якими сипав Зеленський на їхню адресу і тим, як він відповів Ганні Рибальці, був очевидний навіть без перекладу. Тримати себе в руках при згадці  про політичного конкурента, навіть після року війни, він не  може або не вважає за потрібне. Тож зрозуміло, чому відмовили в акредитації  головному редактору «Цензора.нет» Юрію Бутусову. Якщо під час минулої прес-конференції, до війни,  вони кричали  один на одного, а пафос президентської відповіді зводився до твердження «Я президент України і зі мною не можна так розмовляти», нескладно уявити, що б сталося на цій пресконференції.

Відповідь 5-му каналу зіпсувала все більш-менш позитивне враження від пресконференції. Так, вона не була, м’яко кажучи, інформативною для українських громадян. Але президент виконував функцію, яка дуже добре йому вдається останній рік: він заспокоює, підбадьорює,  демонструє стійкість та єдність українців, підтримує впевненість в перемозі і не дає всьому світу забути чи «втомитися» від війни, зменшити допомогу Україні. А ці агресивні випади на адресу колишнього конкурента спаплюжили це враження: одразу ж згадалося, що оточення Зеленського – поза контролем суспільства та журналістів, своїх кумів (бізнес-партнерів, друзів дитинства) він так само прикриває, як і попередник, і навіть величезна трагедія, війна, не примусила хоча б на час бойових дій забути попередні сварки. Для «морального авторитета» це якось дивно.

Азербайджанський журналіст ставив запитання українською. А потім передав прохання сина про селфі з президентом. Никифоров попросив більще не повторювати

Протягом пресконференції Никифоров не лише координував черговість запитань, а ще й виступав перекладачем – не дуже вдалим, здається. Принаймні у випадку з китайською журналісткою

Майже так само, як представниці 5-го каналу, дісталося журналістці з Китаю. По-перше, через поганий переклад та неуважність Зеленського (після другої години спілкування з журналістами він очевидно втомився та забував запитання), прессекретарю довелося повторити  президенту запитання. Здається, Никифоров додав в запитання щось від себе –  і спитав у керівника, як Україна буде привертати на свій бік «геополітично віддалені країни – зокрема  африканські та Китай». Хоча саме про Китай журналістка нічого не питала. Але Зеленський не тільки одразу ж перейшов до обговорення відносин з Китаєм та його мирного плану, а ще й вступив в діалог з журналісткою. «Ви ж вважаєте, що не можна вбивати мирне населення?» Вона несміло кивнула. «А вважаєте, що війна – це погано?». Журналістці було важко сперечатися. Ці її ледь видимі кивки головою Зеленський назвав спільною позицією Китаю та України, порадів тому, що в нас так багато спільного, - наче журналістка відповідає за дії уряду та правлячої партії КНР.

З журналістами інших країн Зеленський був більш милосердний. Хоча і постійно жартував над ними. Відповідаючи на запитання  німецького каналу ZDF  про те, чи не передумав вбивати його Путін, Зеленський відповів: «Мені здається, німці зазвичай знають більше про думки Путіна, ніж я» - натякаючи на тісні зв’язки Німеччини та Росії, а також кількість путінферштейнерів в країні. Австралійському журналісту з каналу SBS, який спитав, чи хотів би Зеленський повернення посла Австралії до України та більшої допомоги від уряду Австралії, сказав, що йому приємно спілкуватися з журналістами, яким можна відповісти коротке «так» на їхні запитання. Тим, кому жарти на діставалися, отримували різні відповіді – але серед них було багато таких: я не знаю, як відповісти на ваше запитання. Або – знаю, але зараз не можу сказати з міркувань безпеки чи військової таємниці. Не можна сказати, що і запитання були дуже різноманітні:  здебільшого журналістів хвилювало те, що думає/може сказати/порадити Зеленський їхнім країнам або урядам. Як підготуватися до війни, якщо Росія все ж таки піде в наступ на країни НАТО? Що  сказати людям, які вважають, що підтримку Україні потрібно скорочувати? Якої б підтримки ви хотіли від Бразилії/Австралії/Південної Кореї  (потрібне підкресліть).

Запитання про особисте стало останнім

Завершити прес-конференцію вирішили на особистому: журналістка продакшну «Ми - Україна», похваливши першу леді, спитала, що змінилося у президента в стосунках з близькими та рідними під час війни. І додала: «Я впевнена, багатьом хотілось би знати про особисте» — наче вона на пресконференції поп-зірки. Зеленський довго підбирав слова, але потім розповів, як пишається тим, що робить дружина, як намагається не розчарувати її та дітей, що діти залишилися в Україні і тут навчаються, а батьків взагалі не бачить -  хоча вони теж тут.  Прямо ідеальна відповідь ідеального президента: всім вдячний,  особливо сім’ї, дуже щирий, дуже відвертий,  не втік, став символом українського спротиву. Зрозуміло, чому він і є зараз поп-зіркою у світі. Але судячи з відповідей на не найбільш компліментарні запитання, є у Володимира Зеленського один суттєвий недолік: президент, здається, щиро вважає, що він поза критикою. І це трохи бентежить.

Фото: Максим Полищук