Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав головні фейки та наративи пропаганди за 24 жовтня.

1. Герасимов і Шойгу носяться з черговою «червоною лінією»
2. Як Кремль використовує піратську тактику ХVІ століття
3. Навіщо Москва згадала «Білі каски»
4. Чому в Україні не вийде «карибський компроміс»

Герасимов та Шойгу носяться з черговою «червоною лінією»

«З першого разу не зрозуміло». Саме так можна охарактеризувати спробу вже начальника Генштабу ЗС РФ Герасимова після міністра оборони Шойгу пожалітися своїм іноземним колегам на «українську брудну бомбу».

24 жовтня він зателефонував начальнику Штабу оборони Великої Британії адміралу Рейдейкіну та розповів про ядерний удар, який нібито готує Україна. Очільник російського МЗС Лавров паралельно заявив, що «інформація про підготовку Києвом «брудної бомби» була перевірена ще раз, і з боку Москви це не порожнє звинувачення. А публічні заяви Заходу про недовіру до наших попереджень не означають, що там легковажно ставляться до інформації Москви у внутрішніх дискусіях».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Шойгу лякає світ «брудною бомбою»

Відчайдушно розраховуючи спровокувати ці «внутрішні дискусії», Кремль витягнув джокера: начальника російських військ радіаційного, хімічного та біологічного захисту (РХБЗ) Ігоря Кирилова, який свого часу став головним героєм «біолабораторної епопеї».

На черговому брифінгу Кирилов заявив, що «план української сторони полягає в тому, щоб видати підрив «брудної бомби» за нештатне спрацювання російського ядерного боєприпасу малої потужності».

Що, власне, робить «російський ядерний боєприпас малої потужності», який столиця України планує підірвати, на території України, головний начхім не пояснив. Натомість представив перелік об’єктів, які, на думку МО РФ, нібито і становлять небезпеку. Це – українські АЕС, Харківський фізико-технічний інститут, Придніпровський хімічний завод.

НАСПРАВДІ, Україна вже зробила головний крок у цій «телефонній ядерній каруселі» (за висловом президента Володимира Зеленського). Місія МАГАТЕ погодилися відвідати нашу країну. Зокрема, ці самі об’єкти, які Росія описує як місця розробки «брудної бомби». «На відміну від Росії, Україна була і залишається прозорою. Нам немає чого ховати», — зазначив голова МЗС Дмитро Кулеба.

Міністр оборони України Олексій Резніков за підсумками бесід із колегами з Великої Британії, Туреччини та Франції також заявив про готовність Києва прийняти будь-яку міжнародну моніторингову місію.

Щодо «прозорості» Росії, принагідно нагадаємо, що комісія ООН з 7 вересня (тоді про це заявила заступниця Генсека із політичних питань Розмарі ДіКарло), через зволікання/відмову російської сторони не може потрапити до окупованої Оленівки, де внаслідок вибуху 29 липня загинули 53 українських військовополонених.

Генерал армії США у відставці Марк Гертлінг помітив, що Пентагон назвав розмову Шойгу і Остіна «професійною». І це може означати, що американський міністр доніс до російського певну інформацію, яка «змусить його задуматися». 

«Пам’ятайте, Шойгу – корумпований шахрай, він несе найбільшу відповідальність за провал російської армії. Остін був моїм командиром в Іраку. Я бачив, як він вів жорсткі переговори з корумпованими чиновниками і тримався твердо. Він не розкриває свої карти опоненту і доносить чіткі сигнали, які не можна інтерпретувати неправильно», – заявив Гертлінг.

Тому «українська брудна бомба» – просто чергова путінська «червона лінія», про яку й намагалися так незграбно розповісти Шойгу з Герасимовим.

Як Кремль використовує піратську тактику ХVІ століття

Крім того, «брудна бомба» – це за всіма ознаками чергова російська (поки що інформаційно-психологічна) «операція під чужим прапором». 

Відзначимо, під цим визначенням розуміється – справжня чи постановочна – атака однієї сторони конфлікту для звинувачення іншої. Під час таких операцій можуть використовуватися символіка, атрибутика, екіпірування, зброя чи техніка супротивника. Подібні атаки отримали свою назву ще у ХVІ столітті, коли пірати Карибського й інших тропічних морів маскували свої кораблі, піднімаючи офіційні прапори якихось держав для несподіваного нападу на мирні судна чи поселення.

У наші часи метою таких операцій є дискредитація опонента, звинувачення його в початку агресії та навіть створення приводу для війни.

НАСПРАВДІ, саме таку операцію з боку РФ прогнозували на Заході ще до початку повномасштабного вторгнення. 14 січня 2022 року офіційний представник Пентагону Джон Кірбі заявив, що розвідка США отримала тривожні дані про плани Росії напасти на Україну. Приводом для цього, за його словами, може стати масштабна диверсія спецслужб РФ під «чужим прапором» на окупованій території Донбасу, в якій потім росіяни звинуватять ЗСУ. Згодом наявність таких даних підтвердив радник з національної безпеки США Джейк Салліван.

Після початку масштабного вторгнення загарбники також не відмовилися від планів влаштувати диверсію зі зброєю масового знищення і звинуватити в цьому Україну.

З середини березня окупанти почали активно розкручувати тему хімічної атаки в інформаційному просторі. Офіційний Лондон тоді повідомив, що Росія може повернутися до ідеї застосування хімічної зброї, явно натякаючи на сирійську кампанію (про це нижче), та подальше звинувачення України.

Росія також заявила, що Україна нібито виготовляє біологічну зброю за підтримки США. Через це вже у Вашингтоні запідозрили, що саме Москва може використати таку зброю у війні.

З передостаннього варто звернути увагу на заяви Росії про нібито намір українських сил знищити дамбу в Новій Каховці. 

З останнього, МО РФ розповсюдило заяву, що «київський режим готує криваву провокацію із розстрілом артилерією своїх громадян, яка планується 24 жовтня у Вовчанську Харківської області під час роздачі продуктової допомоги». 24 жовтня минуло, але жодних розстрілів у Вовчанську не відбулося.

Але операція «під чужим прапором» залишається на порядку денному росіян у цій війні. Тим паче, що Суровікін суворо проанонсував «прийняття непростих рішень».

Навіщо Москва згадала «Білі каски»

А досвід таких операцій у росіян багатий, наприклад, у сирійській кампанії. Цього разу Москва, розповідаючи про головну мету «застосування українцями брудної бомби», також згадала про Сирію і про «Білі каски».

НАСПРАВДІ, Центр стратегічних комунікацій вже зачекався появи в російських наративах історії з «Білими касками». Вона вже давно витала у хімічних вітрах війни проти України. Треба було тільки знайти привід. І ось нарешті Москва його знайшла і виклала на стіл.

Нагадаємо, «Білі каски» — неурядова волонтерська організація, створена під час війни у Сирії, яка налічувала понад 3000 волонтерів, що надавали допомогу цивільному населенню, постраждалому від наслідків бойових дій. Ними було врятовано більш ніж 114 000 життів. 204 добровольця були вбиті під час рятівних операцій.

Крім того, «Білі каски» займалися документуванням того жаху, що відбувався в Сирії. Вони були серед кількох організацій, які й передали з місць повідомлення про випадки ймовірного застосування отруйних речовин у місті Дума в квітні 2017-го. Асадівська Сирія та путінська Росія тоді заявили, що свідчення про їх хімічну атаку, включно з фото та відео отруєних дітей, були сфальшовані.

Інформаційна боротьба з «Білими касками» взагалі стала ледь не головною в підконтрольних Асаду ЗМІ, а також у Росії та в Ірані. В цих та інших країнах вийшло багато публікацій (які найчастіше цитували одна одну), в яких «Білі каски» звинувачувалися у фальсифікації свідчень бомбардувань мирного населення авіацією Сирії та Росії, а також хімічних атак. При цьому в багатьох випадках «спростовані» факти мали підтвердження з боку інших спостерігачів та міжнародних організацій.

Вже під час війни в Україні, в червні 2022 року, з’явилася ґрунтовна доповідь Міжнародного Інституту стратегічного діалогу (ISD) та проєкту The Syria Campaign, в якій стверджується, що Москва підтримувала мережу дезінформаторів, які протягом років публікували неправдиві відомості про події в Сирії. Дослідники проаналізували тисячі твітів та сотні постів у Facebook, опублікованих у 2015 – 2021 роках.

Згідно з доповіддю, однією з головних цілей для дезінформаторів і стали «Білі каски», які першими повідомили про застосування хімічної зброї військ Асада у 2017 році. Тоді загинули щонайменше 83 людини, у тому числі діти.

Згодом використання токсичних хімікатів, зокрема в тому самому Хан-Шейхуні в провінції Ідліб (на який посилається МО РФ), підтвердили експерти ООН та ОЗХО. Однак дезінформатори, діяльність яких вивчили в ISD, намагалися представити ці атаки як постановочні сцени.

Автори доповіді звертають особливу увагу на британську блогершу Ванессу Білі, яка зустрічалася з Асадом.

А також неодноразово прилітала до Москви для зустрічей з особами різного ступеня офіційності, серед яких була, наприклад, представниця МЗС РФ Марія Захарова. Саме конспірологічні теорії Білі Росія і представляла в Радбезі ООН як докази брехливості «Білих касок».

Окремо у доповіді наголошується, що «зараз Росія використовує в Україні ту ж програму дезінформації, що й у Сирії. Багато кар’єрних конспірологів, яких ми досліджували для цієї доповіді, зараз розповсюджують брехню про воєнні злочини, що вчиняються в Україні».

Тому, нічого нового в Москві за часів сирійської війни так і не вигадали. Все та ж невіра у висновки ООН (на розгляд якої Росія при цьому чомусь вперто хоче винести питання «української брудної бомби») та все та ж боротьба із сучасними «білими касками» за допомогою кар’єрних конспірологів, які літають у Москву. Або скоріш за все вже живуть в ній. Нехай і під прізвищами «західних експертів, журналістів чи політологів».

Чому в Україні не буде «карибського компромісу»

Експерт аналітичного центру RAND Corp Дара Массікот також вважає, що розповіді Шойгу та Герасимова про «брудну бомбу» в Україні схожі на підготовку до російської операції під чужим прапором. 

«Тривогу викликає те, що все це відбувається на рівні міністрів», – зауважує вона. Втім, на її думку, швидше за все, Москва таким чином намагається виторгувати якісь кроки з боку Києва чи Заходу.

Під ними, очевидно, розуміються переговори. 24 жовтня про це заявив вже голова Служби зовнішньої розвідки РФ Наришкін. Крім найпопулярнішої останньої московської мантри про те, що «міжнародне співтовариство має не допустити отримання Україною ядерної зброї», він згадав Карибську кризу і висловив побажання пошуку компромісу.

НАСПРАВДІ, у перекладі з розвідницької це звучить як: «Ну поговоріть з нами хоч хтось серйозніший, ніж президент Гвінеї-Бісау!». Але, що стоїть за нав’язливими пропозиціями кремлівських «миротворців», відомо ще з часів їх втечі з-під Києва.

До того ж ситуація сьогодні досить сильно відрізняється і від тієї, що була 60 років тому між СРСР і США навколо Куби.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Катастрофа, яку можна запобігти. Уроки Карибської кризи для сучасного світу

Зараз, у Путіна-2022 на відміну від Хрущова-1962 дуже вузький простір навіть не для оперативного, а тактичного маневру. 

Адже, якщо з окупованого Херсону вже вивозять пам’ятники символам російської воїнської слави Суворову та Ушакову (які, до речі, увесь цей час спокійно і нікому не заважаючи стояли у «русофобській Україні») – це дійсно ментальна «червона лінія» Путіна.

Проте в його відчайдушному плані кинути чи не останню свою карту на майбутній стіл переговорів є декілька але:

• Те, що йому разом зі своїм хімічним другом Асадом вдалось у Сирії, не пройде в Україні – географічному центрі Європи.
• І якщо це не розуміють його газові друзі на кшталт Орбана, то звичайні угорці розуміють добре.
• Технологія «операція під чужим прапором», або в звичній для росіян інтерпретації «настамнет», вже не спрацює. Про що однозначно заявили в своїй спільній заяві міністри оборони всіх країн, з якими Шойгу та Герасимов влаштували дводенну «ядерну телефонну карусель».
• Маленький, але дуже чутливий натяк цього «неспрацювання» у вигляді дірки в «Північних потоках» Кремль вже отримав.
• Про можливі набагато більші дірки цілком вірогідно і довели Остін і Ко російським генералам, які бавляться в «операції під чужим прапором з брудними бомбами» в Україні.

А взагалі-то – через регулярні прохання Росії про переговорні компроміси (і не менш регулярні відмови від них з боку України), Путіну вже дали зрозуміти найстрашнішу для нього річ. Вже не він формує порядок денний, він лише слідує за ним.