Росія продовжує вести війни не лише на полі бою, а й в інформаційному просторі. Хоча на Заході Кремль поки що не досягнув великих успіхів у цьому, однак не факт, що так буде і надалі, попереджає старша наукова співробітниця Центру імені Джоани Шоренстейн при Гарвардській школі Кеннеді Джейн Литвиненко.

«Росія не досягла таких успіхів, яких могла би. Але Росія працює з аудиторіями дуже довго. Я думаю, що зарано говорити, що Росія зазнала невдачі на Заході у цілому. Українці робили справді потужну роботу, відбиваючи російську пропаганду. Проросійські наративи в багатьох західних країнах є непопулярними. Але це не означає, що з часом вони не можуть стати популярними​​», — попереджає дослідниця.

Джейн Литвиненко досліджує технології, дезінформацію, а віднедавна й Україну. «Детектор медіа» поговорив із дослідницею про боротьбу з російською пропагандою, російські наративи та стратегію України у її стримуванні.

— Джейн, на вашу думку, чи адміністрація соціальних мереж успішно бореться з російською пропагандою?

— Я думаю, соціальні медіа повинні були бути набагато більш підготовленими до російської дезінформації, аніж як виявилося. Соціальні мережі під час криз та надзвичайних ситуацій дуже часто передбачають кілька різних етапів, у які вони реагують на міфи, дезінформацію та маніпулювання на своїй платформі. А після повномасштабного вторгнення, 24 лютого, ми побачили авральний підхід, особливо в перші півтора місяці вторгнення. Ми бачили багато стримування зовнішньої російської пропаганди, багато відповідей на запити влади, особливо в ЄС, видалення російських пропагандистських медіа і загалом дуже активний підхід до російської пропаганди, особливо в західних і англомовних країнах.

У той же час були деякі, я б сказала, шкідливі підходи, які соціальні мережі вже застосовували раніше і які проявляються зараз. Один із них полягає в тому, що російська пропаганда, навіть зовнішня, — наприклад, сайт Russia Today — не припиняє працювати іспанською та арабською мовами та й загалом в незахідних частинах світу. Ми спостерігаємо цей нерівномірний підхід із боку соціальних медіа, йдеться про глобальне правозастосування.

Інша проблема: щойно подія перестає домінувати в заголовках, соціальні мережі починають вживати менше обмежувальних заходів. Наприклад, під час першого спалаху коронавірусної епідемії ми бачили, що багато шкідливої інформації видаляли. Але з розвитком ситуації обмеження послабили. Цей етап послаблення починається і щодо війни в Україні. Ми бачимо все більше російської дезінформації, яка здатна знаходити аудиторію в інтернеті.

Стратегія російської дезінформації полягає у тому, що не вся вона настільки очевидна, як RT, який публікує неправдиву інформацію про Росію, або російське посольство, яке публікує фейки в твітері. Чимало повідомлень завуальовані, і їх не поширюють люди, безпосередньо пов’язані з російською владою. Люди, які поширювали проросійські наративи в минулому, продовжують робити це на платформах соціальних мереж. Після 2014 року соціальні мережі мали засвоїти багато уроків, коли йдеться про російську дезінформацію в Україні, вторгнення в Крим та збиття MH17. На жаль, у деяких випадках ми навіть бачимо, що ті самі канали, які поширювали дезінформацію про MH17, поширюють дезінформацію про війну.

— У вас є розуміння, чому соціальні мережі виявилися не готовими? Я можу зрозуміти, чому вони не були готовими після 2014 року. Україна не була у сфері їхнього особливого інтересу. Це все-таки американські компанії. Але, з іншого боку, у США в 2016 році була розгорнута кампанія з дезінформації. Американські спецслужби та уряд були стурбовані цим. То чому ж не було винесено жодних уроків, принаймні після 2016 року?

— Це складне запитання. 2014 року проблема була ще досить новою і лишалася поза увагою західної аудиторії, тому американська громадськість тоді не тиснула на соціальні мережі, щоб вони щось зробили. А кампанія дезінформації у 2016 році дуже розколола суспільство, тому що це питання політизували і воно стало питанням виборів [демократи наполягали на російському втручанні у вибори, а республіканці через перемогу Дональда Трампа намагалися його всіляко применшити — ДМ.]. Розслідування російського втручання у вибори в США  2016 року зайняло тривалий час. Зрештою, у доповіді Мюллера були окреслені всі способи, якими Росія намагалася втрутитися у вибори, зокрема в соціальних мережах, але не лише там. У той же час соціальні мережі всіляко намагалися ухилитися від відповідальності. Тепер вони вже внесли деякі зміни.

Фейсбук створив програму перевірки фактів, яка діє донині. Твітер запровадив кілька попереджувальних заходів і багато в чому змінив свій продукт, щоб спробувати боротися з дезінформацію. Ютуб інкорпорував Вікіпедію до своєї платформи і, здається, змінив роботу деяких алгоритмів рекомендацій. Але ці компанії рідко співпрацювали. Дезінформація не ізольована на одній платформі. Ви, подивившись відео на ютубі, не будете його поширювати тільки на ютубі. Інформаційні потоки так не працюють. Це створило багато прогалин, якими скористалися дезінформатори. Багато з цих уразливостей так і не були виправлені.

У той же час американські законодавці провели багато слухань з цього приводу, але так і не вжили комплексних заходів, які могли б залатати прогалини у соціальних мережах, а це означає, що компанії по суті діють відповідно до власних правил. Тому запитання, чому не засвоєні уроки, — це запитання до компаній, з одного боку. З іншого, ми бачили, як вони неадекватно працювали з дезінформацією рік за роком, подія за подією, криза за кризою, революція за революцією. У цьому випадку справді був задіяний елемент геополітики, де на їхні дії впливало те, як працювали дипломатичні канали. Я маю на увазі, що коли ютуб і фейсбук спробували застосувати обмеження проти Росії, про які просили законодавці, Росія негайно помстилася і почала блокувати ці соціальні мережі на своїй території. І це ускладнило ситуацію.

Ці компанії, як відомо, не зосереджені на незахідній аудиторії та незахідних ринках. І тому ми насправді не маємо достатньо інформації, наскільки вони готувалися до модерування напередодні вторгнення. Ми не знаємо, чи найняли вони більше працівників, коли зрозуміли, що вторгнення відбудеться. Ми не знаємо, скільки часу потрібно на навчання цих людей. І ми насправді не маємо багато інформації про роботу цього процесу за межами програми для перевірки фактів. Соціальним мережам бракувало готовності протягом восьми років.

— Нещодавно ютуб заблокував іспаномовний канал RT. Як ви думаєте, це пов’язано з тим, що вони стали більше працювати з незахідними аудиторіями, чи причина у тому, що вони бояться поширення дезінформації серед іспаномовного населення США? Як би ви загалом оцінили успіх Росії серед незахідних аудиторій?

— Є очевидні джерела пропаганди — RT, Sputnik. Інша річ, до якої вдавалася Росія, — це використання офіційних облікових записів, таких, як акаунти посольств чи інших дипломатичних установ, для поширення дезінформації, образ, маніпуляцій і пропаганди. Вражає те, що, до прикладу, акаунт російського посольства в Індії мав більше охоплення, ніж російської місії в Женеві. У Швейцарії проблема російської пропаганди загальновідома…

Однак, як і в багатьох російських пропагандистських кампаніях, питання, яке залишається відкритим: чи є прихований вплив. Не секрет, що росіяни опосередковано фінансували ЗМІ, які потім поширювали проросійські наративи. І це справді проблема. У західному світі відбулася помітна дискусія, і розслідування Мюллера зробило багато роботи. Про цю проблему було відомо. У незахідних країнах, наскільки ми знаємо, з Росії надходить фінансування для певних організацій, але ми не знаємо масштабу проблеми. Це мають дослідити журналісти на місцях.

— Чому ютуб закрив іспаномовний акаунт RT, а твітер — ні?

— Так, це хороше запитання. Як я розумію, до фейсбука та ютуба зробили запити на урядовому рівні, але я не впевнена, що вони були зроблені до твітера. Фейсбук, до речі, видалив RT з пошуку. Тобто якщо ви зайдете на фейсбук, ви не знайдете RT у пошуковій стрічці чи стрічці новин, хоча сам акаунт з платформи не видаляли. У ЄС та США були різні підходи. ЄС підійшов до нього більш наполегливо. Через це виникла ціла суміш підходів і вимог, які уряди висували до цих соціальних мереж. Але також стає зрозуміло, що цей підхід не працює, адже постає питання, чому акаунт активний на одній платформі, але не на іншій? І це свідчить, наскільки нескоординованими були зусилля боротьби з дезінформацією.

— Чому США не так жорстко, як ЄС, ставиться до російської пропаганди? Через Першу поправку до Конституції про свободу слова?

— Перша поправка, безумовно, надзвичайно важлива в США, але і питання російської пропаганди досить політизоване. ЄС загалом випередив США не лише у боротьбі з дезінформацією, але й у захисті даних. Сполучені Штати стикнулися з труднощами при ухваленні законопроектів, хоча штат Каліфорнія уважно стежив за тим, що робив ЄС, і намагався це повторити.

— Давайте тепер поговоримо про російські наративи. Які з них були найдієвішими у західних та незахідних країнах?

— Росія адаптує свої наративи відповідно до того, з якою аудиторією вона говорить. У кожній країні чи навіть частині країни вони будуть різними. На початку ми побачили, що українці дуже добре протистояли російській пропаганді, просто чесно пояснюючи, що відбувається в країні і з ними особисто, пояснюючи реалії війни. І це було важливо, тому що це не лишало наративам російської пропаганди шансу визначити те, як цю війну розуміють, особливо на Заході.

Я засмутилася, коли всі поспішали заявити, що Україна виграла війну з дезінформацією, тому що ​​поки триває війна, триває і битва за наративи. Зараз ми перебуваємо на набагато складніший стадії, коли ​​ЗМІ продовжують звертати увагу на Україну, але це вже не єдина новина на першій шпальті щодня. Коли утворюються інформаційні прогалини, дезінформація може почати заповнювати ці їх. У різних країнах були різні рівні успіху, але я б сказала, що Росія орієнтується на аудиторію, яка в минулому була схильна до теорій змов. Наприклад, на людей, які вірили в QAnon-змову, яка була поширеною в США, або групи, які вірили в антивакцинаторські наративи, або які вважали, що багато нападів у Сирії також були інсценовані чи що Росія не несе відповідальності за збиття MH17. Серед багатьох таких аудиторій ці наративи спрацьовували.

— Чи справедливо буде сказати, що Росія зазнала поразки на Заході?

­— Ні, я думаю, що ні. Звісно, Росія не досягла таких успіхів, яких могла би. Але Росія працює з аудиторіями дуже довго. Я думаю, що зарано говорити, що Росія зазнала невдачі на Заході у цілому. Українці робили справді потужну роботу, відбиваючи російську пропаганду. Проросійські наративи в багатьох західних країнах є непопулярними. Але це не означає, що з часом вони не можуть стати популярними.

— Зараз ми спостерігаємо цікавий феномен, коли ультраправі й ультраліві у США поширюють однакові наративи щодо України, часто співзвучні з російськими. Чому вони зійшлися у поглядах і чи має до цього стосунок Росія?

—  Почну з лівих. Ліві віддавна поширювали дезінформаційні наративи про Сирію. Антисирійська дезінформація була однією з найуспішніших кампаній Росії. Знайшлося багато людей на лівому фланзі, які готові були відмити і повторити ці наративи.

Частково причиною цього є те, що американські крайні ліві, зокрема, виступають проти американського імперіалізму, бачать у ньому великого ворога, проти якого їм потрібно боротися. Через цю позицію багато з них не помічають, що є інші імперіалістичні країни, такі, як Росія, які своїми імперськими амбіціями також завдають багато смертей, руйнувань і збитків. Росія використовує цю антиамериканську позицію дуже активно й успішно.

На правому фланзі ситуація складніша, і, на мою думку, цьому сприяє рівень політизації довкола російської дезінформації, який принесли вибори 2016 року. Багато прихильників президента Трампа вирішили підтримувати його попри все. Попри  його зв’язки з Росією, підтримку Росії, яку він активно заохочував, і не тільки він, але й багато політичних оглядачів, зокрема Такер Карлсон, який має великий вплив і велику аудиторію в США. 

Отже, ці два політичні табори підтримують Росію з різних причин. Але важливо сказати, що це досить маргінальні позиції. Опитування показують, що громадська думка з Україною, незалежно від політичної позиції. Таке у США буває досить рідко, особливо зараз, країна дуже розділена. Я думаю, що і демократи, і республіканці продовжать підтримувати це політично.

— У вас є розуміння того, звідки такі люди, як Такер Карлсон чи конгресвумен Марджорі Тейлор Ґрін, беруть інформацію? Адже мейнстримові ЗМІ не поширюють фейки про біолабораторії.

— Карлсон відстоював проросійську позицію віддавна, тому що протягом усього президентства це була позиція, якої дотримувався Трамп. Звідки він бере ці наративи – хороше питання. Як правило, вони перегукуються з іншими ультраправими медіа, не тільки в США, але й в інших неангломовних західних країнах. Іноді дезінформація з’являється на дуже маргінальних онлайн-платформах, анонімних форумах, чатах. Сайт 4chan має великий вплив; звідти інформація пробивається в більш популярні соціальні мережі. Потім ми бачимо, як такі коментатори, як Карлсон, або частина політиків, як Марджорі Тейлор Ґрін, повторюють ці наративи. Вони майже завжди поширюють популістські, антиелітарні погляди — після пандемії, після випадків масових убивств в громадських місцях, під час виборів, революцій чи зараз, під час війни в Україні. Це частина послідовної моделі спілкування з аудиторією.

— Коли ви говорите, що українці успішно борються з пропагандою, кого саме ви маєте на увазі? Уряд, журналістів чи інших людей?

— Усіх. За цим успіхом було справді цікаво спостерігати, тому що, на мою думку, сталося кілька дуже примітних речей. По-перше, українські ЗМІ, які раніше не мали англомовних версій, створили англомовні версії, щоб мати можливість спілкуватися із західною аудиторією. Крім того, як некомерційні, так і державні організації негайно перейшли на англійську мову. Організації, які збирають пожертви, створили англомовні версії своїх сайтів. Вони працювали над тим, щоб їх зрозуміла аудиторія, яка розмовляє англійською. Це неймовірно важливо. Інша річ — використання соціальних медіа. Це вже поза межами офіційних структур, чи то урядових, чи медійних. Українці використовували соціальні мережі, щоб пояснити, що з ними сталося. Вони робили це через тікток, через слайд-шоу в інстаграмі, через пости у фейсбуці, через треди у твітері. Звідси, з США, мені здається, що це зусилля всього суспільства, де кожен інфлюенсер розповідає людям, що відбувається в Україні.

Останнє, що я вважаю важливим, — це діаспора. Україна має досить велику діаспору в США, в Канаді і по всій Європі. Ця діаспора також мобілізувалася і подбала, щоб ті меседжі, які українці посилають, дійшли до політиків. І вони потрапляють до широкої аудиторії, до звичайних людей. Навіть тут, у Бостоні, мене запитують про мій маленький український прапорець і стрічку. Люди хочуть знати, що відбувається. Вони не апатичні.

Я думаю, що це поєднання точної офіційної та особистої й емоційної інформації, звичайних розмов між людьми і підсилення діаспорою, яка розуміє, як спілкуватися зі спільнотами, у яких вона живе, створило комунікаційну мережу, яка, на мою думку, була неймовірно ефективною і може продовжувати бути неймовірно ефективною до тих пір, поки все це триває.

— Як щодо стратегії українського уряду?

— У всьому світі знають Зеленського, чи не так? Після імпічменту Трампа його імені не знали, але після початку великої війни — знають. Люди поширюють українські меми з українських акаунтів. Безперечно, були й помилки, — помилки завжди будуть, — але в цілому ефективність, із якою український уряд спілкувався, сприяла не лише глобальному розумінню війни, а й прямій політичній та військовій реакції на війну.

— Чи варто уряду вдаватися до інформаційно-психологічних операцій? У нас були скандали у медіаспільноті, коли влада брехала. Як ви думаєте, чи це хороша стратегія?

— Знаєте, я думаю, що зараз у глобальному масштабі Україна сприймається як дуже щира країна, яка намагається воювати чесно на всіх фронтах. Так багато людей у світі підтримують Україну тому, що вони розуміють, що чесний і рішучий український народ бореться з російською агресією. І я думаю, що цю репутацію важливо підтримувати.

Головне фото — MSNBC