«Детектор медіа» писав, що у країнах Глобального Півдня бачать російсько-українську війну дещо інакше, ніж на Заході. Російська пропаганда, відносини азійських, латиноамериканських та африканських держав із Москвою, особливості історії регіонів та ставлення до Заходу стали плодючим ґрунтом для поширення російських наративів. У мусульманських країнах прихильне ставлення до Росії зростає на антиамериканських настроях та палестинському питанні. Натомість для України це простір, який потрібно відкривати та опановувати, просуваючи наше бачення ситуації та спростовуючи російські наративи. Саме цим займалися в останні місяці українські експерти — співрозмовники «Детектора медіа».

З початку війни найпопулярніший в арабському світі інформаційний телеканал «Аль-Джазіра» вів телемарафон, присвячений подіям в Україні. До Катару, де базується канал, запросили українських експертів. Виконавчий директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва Петро Бурковський працював спеціальним гостем на каналі з 20 лютого по 29 квітня; далі його замінила політична аналітикиня Фонду Марія Золкіна. Петро Бурковський і Марія Золкіна розповіли, як працювали з росіянами, як добре ведучі знають Україну та як, на їхню думку, нашій державі варто комунікувати на Близькому Сході. 

Російські опоненти

За словами Петра Бурковського, в арабському світі раніше мало знали про тонкощі російсько-українських відносин. «Цей регіон був для нас програний. Ми недопрацювали з цією аудиторією. На Близькому Сході дуже мало знають про наш контекст відносин із Росією», — каже експерт.

Однак із початком повномасштабного вторгнення про Україну стали говорити багато. Оскільки аудиторія мало знайома зі Східною Європою, Марії Золкіній доводиться розповідати в ефірі про події, які здаються нам загальновідомими, — наприклад, що 2014 року Росія загарбала Крим і розв’язала війну на Донеччині та Луганщині.

«Це дуже незвично, що вони запустили фактично свій власний марафон для висвітлення війни. Це саме по собі свідчить, що ця частина світу сприймає можливі наслідки цього конфлікту дуже серйозно, бо він апріорі не є чимось далеким від міжнародних проблем», — каже Марія.

Разом з українцями у студії працюють росіяни: гість із Росії опонує коментатору з України. За час перебування на каналі Петра Бурковського та Марії Золкіної змінилися три експерти з Росії: Андрій Онтіков — російський експерт із Близького Сходу, який дає коментарі російським державним ЗМІ; Станіслав Митрахович — експерт Фінансового університету при уряді Росії; Олена Супоніна — експертка Російської ради міжнародних справ. Росіяни зазвичай транслюють в ефірі позицію Кремля, зрідка відхиляючись від офіційної лінії.

«Митрахович намагався маневрувати і грати перед закордонною аудиторією. Я часто чула від нього, що може бути так, а може бути і не так. Демонстрував, що росіяни не настільки категоричні у визначенні своїх мотивів. Супоніна більш категорична, більш однозначна, менше маневрує. Її позиція значно ближче до позиції Міноборони Росії. Хай там що сталося, все йде за планом. Вона повністю вписується в образ науковця в російському розумінні, даючи нібито холодні наукові викладки, де є лише реалполітік — інтереси держав. Аргумент про людей я чула за три тижні буквально один чи два рази», — розповідає про своїх опонентів Марія Золкіна.

За словами Петра Бурковського, росіяни намагаються переконати аудиторію, що Україна та Європейський Союз — маріонетки США, і в інтересах останніх ведеться війна. Хоча росіяни й поширюють маніпуляції, в українців є змога реагувати в ефірі або звернутися до департаменту фактчекінгу. До того ж, в Україні працюють кореспонденти «Аль-Джазіри», які висвітлюють війну, тому росіяни в ефірі каналу не можуть повторювати всю брехню, яка лунає на російському телебаченні, а намагаються адаптувати свої наративи до міжнародної аудиторії.

«Після 9 травня моя опонентка почала говорити в ефірі, що Путін запрошує Захід до проведення переговорів. Ведучий запитує мене, в чому ж тоді проблема, — переповідає Золкіна. — Я відповідаю, що Україна не проти ведення переговорів, але в нас є одна умова — це не просто припинення вогню на годину. Росіяни мусять забрати свої війська з території, яку вони незаконно зайняли після вторгнення, і тоді, як цивілізована держава, сідати за стіл переговорів і розв’язувати політичні проблеми співіснування Росії й України. Якщо вони готові до ведення переговорів, то що їхні війська роблять у декількох українських областях і продовжують стріляти? Ведучий тут же повертається до російської опонентки і запитує: “Справді, що ви там робите, якщо хочете дипломатично врегулювати проблему?”»

Коли Марія в ефірі розповіла про важливість надання Україні американських систем протиповітряної оборони та реактивної артилерії, Супоніна відреагувала на це лише наступного дня, причому відповідаючи на інше запитання. Тоді росіянка сказала, що, мовляв, Україні надають лише стару радянську техніку, якою не можна воювати і яка на хід війни суттєво не вплине. «Для мене це дуже симптоматично. Або їй допомагають готуватися до ефірів опісля, або в неї такий стиль роботи, що вона не може реагувати відразу», — вважає Марія Золкіна.

І Золкіна, і Бурковський розповідають, що ведучі «Аль-Джазіри» ретельно готувалися до ефірів і не віддавали переваги жодному зі спікерів, а дозволяли кожному висловити свою думку. «У них є можливість розповідати своє, у мене — своє. Наприклад, я кажу, що російська армія розбомбила госпіталь у Маріуполі. Арабська "Аль-Джазіра" була на місці й показала це, але росіянин Онтіков попри все казав, що там сиділи "азовці". Причому у студії йде інший текст», — наводить приклад Петро Бурковський. 

Фактор США

На те, як російсько-українську війну розуміють на Близькому Сході, впливає історія цього регіону. Арабські держави насторожено й часто вороже ставляться до США через підтримку Ізраїлю, війну в Іраку та Афганістані. Америку сприймають як наддержаву, яка втручається в чужі справи, захищаючи свої інтереси. На це упереджене ставлення добре лягає наратив про «війну між США і Росією до останнього українця».

«Ми в Україні знаємо, що цей меседж просуває російська пропаганда. Але вони дивляться на наш регіон крізь призму свого досвіду: що Сполучені Штати робили в їхньому регіоні, яку роль відіграє Ізраїль, як поводилися Сполучені Штати у конфліктах, починаючи з арабо-ізраїльських воєн, а далі — у війні у Перській затоці, вторгненні в Ірак та Афганістан», — пояснює Петро Бурковський.

За словами Марії Золкіної, хоча ведучі й запитують, чи немає в українців відчуття, що західні союзники використовують війну у своїх інтересах, та це не означає, що до України ставляться негативно. «Ці запитання ставлять зі співчуттям або розумінням. Є певні застереження, претензії до Сполучених Штатів з боку арабських країн, але це не означає автоматично, що тінь лягає на Україну і що Україну через те, що її підтримують Сполучені Штати, підтримувати не треба. Якраз навпаки», — розповідає Марія Золкіна.

На її думку, на Близькому Сході пропонують Україні партнерство зі США «перевіряти на міцність, тобто не покладатися безумовно на підтримку Сполучених Штатів і союзників, а враховувати, що в них можуть бути свої інтереси, і тому підтримка США може не завжди йти в тому ж фарвартері, у якому Україна бачить завершення цієї війни». Українським експертам доводиться в ефірі пояснювати, що Україна у війні з Росією відстоює власні цілі, а не виконує волю США. Так, Петро Бурковський розповідав, що для України це війна за незалежність.

«От ви кажете: Америка зацікавлена у знесиленні Росії. То чому ж тоді Америка дозує зброю? Якщо вони дійсно зацікавлені, якщо ми повністю підконтрольні маріонетки, то чому ми не отримаємо всю зброю відразу, щоб завдати поразку Росії? Чому вона нам не допомагає? Тоді ведучі теж задумуються і озвучують в ефірі: “У нас своя історія, у них — своя”. Я також пояснював, що Америка нам допомагає, бо ми у 1994 році відмовилися від ядерної зброї. Вони просто виконують свої зобов’язання щодо нас. Звісно, ми беремо допомогу в тих, хто нам її дає і хто має допомагати», — пояснює Бурковський. 

Фактор Палестини

На висвітлення російсько-української війни впливає ще один регіональний фактор — ізраїльський. На нашу війну дивляться через призму арабо-ізраїльських воєн. «Окрема історія, яка нам "грає на руку": в арабського світу через арабо-ізраїльський конфлікт є своя історія виселення із земель, які палестинці вважають своїми. Це історія окупації для них», — пояснює Марія Золкіна.

Експерти й журналісти арабського телеканалу не завжди розуміють деталі конфлікту: у приватних розмовах Марію часто запитують, чому між Україною і Росією така ненависть або чого хоче Москва. «Але при цьому, не розуміючи цих тонкощів, більшість людей, із якими я тут спілкувалася, згодна, що ми — жертва агресії. В ефірі це знаходить вияв у тому, що Росії ніхто не підіграє. В особистому спілкуванні це виливається у співчуття. Я чула від однієї людини на каналі: “Коли Росія вторглася в Україну, ми всі тут зрозуміли, що Україна — це Палестина”. Це пояснює, чому я не чую в ефірах жодного тиску чи підштовхування України до неприйнятних до нас речей. Я ніколи не чула від ведучого запитання, що, можливо, варто було б чимось поступитися. А ось на німецькому каналі — чула», — говорить Марія Золкіна.

Власне, і прихильне ставлення України до Ізраїлю в арабської аудиторії може викликати насторожені емоції, чим поспішають скористатися росіяни. «Тема Ізраїлю дражлива. Коли Олексій Арестович сказав, що Україна буде новим Ізраїлем — зрозуміло, що в нашому контексті ішлося про взірець спроможності оборонятися, — Митрахович чотири дні підряд це повторював. На п’ятий день мені це набридло. Це збіглося з тим, що в Ізраїлі побили людей біля мечеті Аль-Аксу. Десь того ж дня росіяни побили людей у Херсоні. Я сказав, насправді не Україна — новий Ізраїль. Це Росія вчиняє ті ж самі злочини проти цивільних, що й Ізраїль у Єрусалимі. Це був останній день, коли росіянин вдавався до таких порівнянь. Що більше наші політики згадують Ізраїль, то негативніше це сприйматиметься в арабському світі», — згадує Петро Бурковський.

Іноді українські політики не говорять взагалі. Так сталося зі вбивством палестинсько-американської журналістки «Аль-Джазіри» Ширін Абу Акле, яку застрелили 11 травня. Палестинська влада поклала відповідальність на ізраїльських снайперів. Ізраїльські військові дійшли висновку, що «неможливо однозначно визначити», звідки стріляли. Розслідування CNN показало, що, найімовірніше, журналістку застрелили ізраїльтяни. Попри те, що більшість країн та ООН відреагували на вбивство журналістки, українські дипломати вирішили промовчати.

«Я вважаю, що відсутність реакції на вбивство Ширін була свідомою. Її свідомо не було саме через те, що ми не знали, як це правильно подати, щоб нас не засудив Ізраїль. Ми жодним чином не програли би і не втратили б у відносинах з Ізраїлем, якби зробили дипломатичну заяву — хай не від президента, а бодай когось із Міністерства закордонних справ, — як це зробили ЄС і ООН: ми висловлюємо співчуття, ми засуджуємо вбивство журналістів та закликаємо до незалежного неупередженого міжнародного розслідування», — каже Марія Золкіна. На думку політичної експертки, ця історія серед іншого доводить, що Україна не розуміє, хто може бути її союзником на Близькому Сході. Україна сподівалася на підтримку Ізраїлю, однак Тель-Авів навіть для членів родин ізраїльтян, які шукають прихистку, не спростив візовий режим.

«Ми мало розбираємося в цьому регіоні. Ми маємо сформовану сталу позицію, що Ізраїль — ключовий, із ким тут варто мати справу. Це автоматично нас вводить у конфронтацію. Ізраїль нас не підтримав, здавалося б, навіть в очевидному — питанні геноциду та засудженні дій Росії. Вони нас відверто не підтримали, а ми це не використали. Ми зі спокійною душею могли би грати у дипломатичну гру — шукати допомоги звідусіль, у тому числі в арабському світі. З моєї точки зору, це жодним чином не завадило би нам зберегти нормальні (бо вони не є перфектними чи однозначно союзницькими) відносини з Ізраїлем», — вважає Марія Золкіна.

Натомість ситуацією користується Росія, поширюючи в арабських країнах наратив, що Україну не варто підтримувати, тому що вона є союзницею Ізраїлю, додає Золкіна. Україна повинна пояснювати, що вона звертається до всіх, хто здатний надати підтримку, але також може балансувати у відносинах між арабським світом і Ізраїлем. 

Що робити Україні, щоб її чув Близький Схід

Українській владі Петро Бурковський радить насамперед розібратися в інфопросторі арабського світу, а також сприяти відкриттю корпунктів арабських медіа в Україні. Українська влада водночас і сама повинна працювати над створенням контенту та інфоприводів.

«Медіа працюють за принципом подій. Є події — вони про нас говорять. Нема подій — не говорять. Виступи президента — це завжди події. Що частіше президент говорить, то частіше ми з’являємося навіть в арабському світі. Вони дуже часто давали цитати Михайла Подоляка і самого Володимира Зеленського. Зеленський коментує цю війну частіше, ніж Путін, тому частіше з’являється в ефірі. Журналісти також шукають щось цікаве. Коли Генштаб показує байрактари чи як збивають літак, це крутять по "Аль-Джазірі"», — розповідає Петро Бурковський. Він радить використовувати антиколоніальний дискурс і позиціонувати себе частиною Глобального Півдня, а Росію — Півночі.

«Найскладніше — це має бути не лише риторика, а й політика. Якщо ми боремося проти порушень прав людини, воєнних злочинів, несправедливості щодо себе, ми маємо підтримувати інших у такій самій боротьбі. Звісно, при цьому ми маємо розуміти, де проходить межа між нашою солідарністю і національними інтересами, тому що все-таки нам допомагають Сполучені Штати і Велика Британія. Ми не маємо у всьому солідаризуватися зі своїми союзниками, якщо вони теж визнають свої помилки», — вважає Бурковський.

Інший важливий наратив — це переслідування мусульман росіянами. Україна має частіше розповідати про кримських татар, вважає Марія Золкіна. На її думку, Київ не докладався до роботи з арабським світом, бо не до кінця розумів, що ця співпраця може принести Україні. Зараз українська влада зосереджена на пошуку союзників, які могли б допомогти зі зброєю, й через це ігнорує країни, які не мають великої військової потуги й не можуть нею ділитися.

«Порада номер один: ухвалити принципове рішення, що Близький Схід має для нас значення, бо зараз у мене складається враження, що ми європоцентричні і західноцентричні як ніколи, — вважає Марія Золкіна. — Друге — з’ясувати, як нам це може допомогти: в першу чергу це економічна складова, інвестиції у відбудову України. Гроші треба шукати не тільки у заморожених російських активах і в допомозі Європи, а й серед потужних інвесторів, тому коли ми зараз формуємо пул країн, готових долучитися до фінансової підтримки України, я би радила дивитися в бік нових економічних тигрів, одним із яких є Катар — країна, у якої є потужні економічні можливості та інтерес вкладатися в інвестиційні проєкти. Вони будуть шукати нові ринки, особливо якщо Росія залишиться під жорсткими санкціями. Адже вони не зможуть інвестувати в Росію, щоб не потрапити під санкції самі».

Окрім фінансових можливостей, додає Марія Золкіна, регіон може стати постачальником газу й нафти. Коли Європа шукає заміну російським ресурсам, Україна могла би включитись у переговори та стати стороною домовленостей. Регіон Близького Сходу також важливий для підтримки України в міжнародних організаціях та міг би долучитися до тиску на Росію для розблокування Чорного моря. Для цього Україна повинна пояснити арабському світу, який зараз дотримується нейтралітету, чому підтримати нас — це важливо, справедливо і правильно.