Макрон, «братні народи» та «історична близькість»

Макрон, «братні народи» та «історична близькість»

17 Квітня 2022
1532
17 Квітня 2022
15:16

Макрон, «братні народи» та «історична близькість»

1532
Чи варто дивуватися, що російські пропагандистські стереотипи у світі сприймають за правдиві?
Макрон, «братні народи» та «історична близькість»
Макрон, «братні народи» та «історична близькість»

Президент Франції Емманюель Макрон назвав українців та росіян «братніми народами». Побіжно, мимохідь — і, судячи з усього, не хотів сказати нічого поганого. Просто звик до цього штампу, ставши жертвою російської пропаганди.

І якби ж то тільки він. От що відповів йому у своєму коментарі речник Міністерства закордонних справ України Олег Ніколаєнко: «Україна та Росія історично близькі з об’єктивних причин, але міф про два братні народи Росії та України почав руйнуватися після окупації Криму та агресії на Донбасі в 2014 році. Тоді російські “брати” нібито прийшли захищати російськомовне населення. Але за вісім років вбили 14 тисяч українців. Цей міф остаточно зруйнувався, коли перші російські ракети полетіли на українські міста в лютому». І додав: «”Братній” народ не вбиває дітей, не розстрілює цивільних, не ґвалтує жінок, не калічить літніх людей та не знищує будинки іншого “братнього» народу”».

Еге ж, були собі два братніх народи, а потім один із них скурвився — отак усе просто. Всього вісім років тому сталася драматична зміна — а до того була ідилія й пастораль. І головне, якщо так було, чому ж Ніколаєнко зве це міфом?

Макрон і Ніколаєнко не поодинокі. У нещодавній публікації The Washington Post (оригінал та переклад) поставлено риторичне запитання: «як могла Росія — країна з такими глибокими сімейними, культурними та історичними зв’язками зі своїм західним сусідом — настільки невірно розуміти Україну?» Ми бачимо й бачили давно безліч прикладів, коли й західні, й українські політики — причому аж ніяк не з медведчучої когорти — ведуть мову про якусь «історичну» та «культурну» близькість. Це саме трапляється й в авторських матеріалах ЗМІ.   

А насправді? Почнімо з «братніх» народів. Мабуть, єдині у світі народи, чий братній статус зафіксовано в прадавніх джерелах, — це євреї та араби, «діти Авраамові». Чи треба розвивати далі й зазначати, як це на практиці?

Вони різної віри, — скажете ви. Але ж до, та й певний час після 1654 року українська та російська віри не мали нічого спільного, окрім назви, й належали до різних патріархатів. Тим паче що нинішня РПЦ Кирила є «церквою» без Бога, яка вклоняється Путіну замість Бога, освячує вбивства й вимагає тупого виконання обрядів, не розуміючи й не пояснюючи їхнього змісту — немов язичницьких магічних.

Колись, багато століть тому, через кілька століть після розпаду Давньої Русі на її колишній далекій-далекій околиці постала Московія, увібравши до себе, окрім віддалених слов'янських племен, численні фіно-угорські. Подібних випадків в історії Європи були десятки — ну то й що тепер? Як відомо, історія не є аргументом у міжнародних відносинах. 

От цікаво: поза межами пострадянських країн бодай де-небудь фігурує цей термін — «братні народи» — з такою частотою вживання в усіх контекстах? Чи сам пан Макрон називає якісь народи «братніми» до французів?

Та й що, коли вдуматися, це означає? Бувають народи та країни — брати по зброї, але про це згадують дуже рідко й лише в дуже специфічних контекстах. А чи бувають народи — двоюрідні брати, народи — дядьки й народи — тітки? «Братні народи» — це взірець типового сталінського лексичного примітивізму, розрахованого на учнів лікнепу — поруч із «лампочкою Ілліча», «народним господарством» і, до речі, «слугами народу». Російське поняття «братні народи» означає «підпорядковані», «неповноцінні», «несправжні» й «такі, на відносини Росії з якими не поширюється міжнародне право».

Насправді «братні народи» в російському розумінні — це підготовча стадія до стану «один народ». І цей стереотип може спонукати західних лідерів «не розумом, так серцем» вважати, що Путін бодай у чомусь має рацію.

«Історична єдність». Знову ж таки, давня історія не має жодного значення — бо з таким самим успіхом можна оголосити про історичну єдність геть усіх індоєвропейських народів та вимагати їхнього об'єднання в одну державу зі столицею, звісно ж, у Москві.

Усе решта — це типова «єдність» метрополії та колонії, коли метрополія не погоджується з правом давно вже колишньої колонії на незалежність. До поглинання Росією України історії двох народів були не лише не спільними, а прямо протилежними за цивілізаційною належністю. А Руссю у Європі, до речі, нерідко називали Велике Князівство Литовське.

«Культурна єдність». Насправді це була асиміляційна «єдність», коли Росія нав'язувала Україні свою культуру, а українську утискала чи, в найкращому разі, перешкоджала поширенню поза межами України, локалізувала її. Дивною є та «єдність»: українці російську культуру знали, їм її нав'язували як «свою», а росіяни про українську культуру й гадки не мали — й свято вірили, що української культури не існує.

Причому з відновленням незалежності України такий стан речей не зник: протягом десятиріччя президентства Леоніда Кучми культивувався «єдиний культурний простір», де російська культура була «вітчизняною», а українську, як і за радянських часів, заганяли до фольклорно-етнографічної ніші.

«Народна», побутова, прикладна культура двох народів є дуже відмінною.

Так, Макрон у цій царині перебуває під впливом тих стереотипів, які й досі нав'язує російська пропаганда. Заперечень йому почути нема звідки — бо ніхто, крім української дипломатії та українських ЗМІ, цього не зробить.

Слово «Україна» надто довго було відоме у світі лише вузьким фахівцям. Так, подеколи назва нашої країни вживалася здавна — скажімо, у «Собаці Баскервілів» Артура Конан Дойла написано, що «ця історія є непоодинокою — нещодавно подібна сталася в Україні, під Гродно» (привіт Лукашенку, до речі). Але вживали її нечасто, тоді як навіть СРСР на Заході називали Росією, й на цьому російська пропаганда вибудовує свої маніпуляції — адже в самому Союзі його весь називали Росією зовсім нечасто, а Російська республіка мала рівно такі кордони, у яких Росія є визнаною сьогодні.

Але річ, власне, не в тім. Чи знаємо ми, наскільки Нідерланди є спорідненими з Німеччиною, а наскільки не є? Якщо доводилося зустрічати, як в українській та російській вікіпедіях у статтях про нідерландців їхні імена подавали в нідерландському оригіналі з позначкою «нім.». Чи багато хто з нас знає, що ірландці та англійці — це не лише різні, а не дуже споріднені народи? Що каталонці — то окремий від іспанців народ? Що ж до росіян, то — пересвідчився на досвіді — багато з-поміж них свято впевнені, що естонці, латиші та литовці — то німці. 

Отак і з українцями: це Україна мала розповідати світові про себе, й не лише про борщ та сало. Більше нема кому. Чи робила вона це? А от Росія робила — маніпулятивно й брехливо, але інтенсивно. То чи варто дивуватися, що російські пропагандистські стереотипи у світі сприймають за правдиві?  Макрон — не славіст і не україніст, не етнограф і не культуролог.

Висновки? Їх три.

Перший. Настав час нам самим критично й вдумливо ставитися до штампів і стереотипів, які  є нібито звичними, а насправді навіяними російською пропагандою. Й самим не тиражувати оті побрехеньки про «братні народи» та «історичну та культурну спільність із росіянами».

Другий. Дипломатичним представництвам України треба надолужувати згаяне й вести просвітницьку роботу, поширюючи популяризаторські праці визнаних фахівців.

І третій. У протидії російській пропаганді, тим паче адресованій світовому співтовариству, не існує понять «це дрібничка», «це не варте уваги» та «це самоочевидно». Бо навіть, здавалося б, найочевидніші речі у світі, та й чимало кому в Україні, є невідомими. 

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1532
Читайте також
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду