«Детектор медіа» підбиває підсумки 2021 року в медіасфері та за допомогою експертів прогнозує тенденції наступного, 2022 року. Ми звернулися до медійників, громадських діячів, які працюють у сфері медіа, аналітиків, із запитаннями про головні події та тренди року, що минає, а також порядок денний на майбутнє. Ми вже писали про проєкти з медіаграмотності, які втілили в Україні у 2021 році, про топдесятку ухвалених у 2021 році законів щодо реформ, публікували колонку Євгена Федченка — керівника фактчекінгового проєкту StopFake та Могилянської школи журналістики із підсумками цього року та прогнозами на наступний.

Сьогодні публікуємо колонку Любові Цибульської, експертки з протидії гібридним загрозам, колишньої очільниці Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки, а нині його радниці. Любов розповідає про боротьбу з дезінформацією в Україні, світі та головні загрози у 2022 році.

Цього року поступ у боротьбі проти дезінформації у світі був досить повільним, але це природно: все, що стосується дезінформації, перетинається з питаннями демократичних прав та свобод. Відповідно, виникає купа складнощів, і надто в таких країнах, як Україна, де низький рівень довіри до влади, до держави як такої. Наприклад, у таких умовах ухвалити закон про дезінформацію або закон про медіа надзвичайно складно, оскільки потрібно, аби медіа вірили, що це не перетвориться на цензуру й «полювання на відьом». Тому в наших обставинах позитивом можна назвати запуск Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки при МКІП та Центру протидії дезінформації при РНБО. Ці кроки були необхідними, аби держава мала експертизу в питанні боротьби проти дезінформації та стратегічних комунікацій. На жаль, усі минулі роки якісна експертиза переважно була зосереджена в громадянському суспільстві. Зараз — теж, проте у 2021 році держава хоча б намагається зібрати цю експертизу на державному рівні й залучати громадянське суспільство до співпраці.

Безумовно, складнощів у роботі Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки, який очолювала я, а зараз очолює Ігор Соловей, ще багато. Якби подібний центр запускали, припустімо, у Швеції чи Естонії, то підготовча робота була би значно ґрунтовнішою. І центр, запустившись, не мав би стільки проблем, із якими стикнулися ми, як-от відсутність бюджету. Україна зробила це досить спорадично, і це була помилка: треба було підготуватися, витратити пів року чи рік, і запуститися належним чином. Але те, що наш Центр є, — вже добре. І те, що держава дозволила творити його громадським активістам і привести туди інших представників громадського сектору, — це теж добре, адже підтверджує: спроб цензурування, мети займатися обмеженнями свободи слова держава, принаймні при створенні Центру, не мала. Що відбувається з іншим центром при РНБО, важко сказати, тому що інформації мало, він дуже закритий.

З позитиву ще виділю нашу брошуру виживання «У випадку надзвичайної ситуації або війни». Там є розділ про те, як поводитися в інформаційному полі й захиститися від дезінформації. Зараз, під час ескалації на кордонах, це актуально. Брошуру можна завантажити онлайн, а Мінкульт надрукував 100 тисяч примірників, які поширюються у східних прикордонних регіонах.

Але в цю боротьбу проти дезінформації мають бути залучені в першу чергу медіа й великі соціальні мережі, які значною мірою несуть відповідальність за те, що ми всі споживаємо. І тут прогресу за цей рік дуже мало. Коли відбулись американські вибори, ми бачили, як Росія поляризувала настрої американців через фейсбук і твітер, і бачили, до яких наслідків це призвело. Тоді ж почалися розслідування, зокрема, участі соцмереж у цьому. Facebook і Twitter декларували бажання взяти на себе відповідальність і почати діяти. Натомість цього року ми побачили, що ці компанії не виробили правильних нових алгоритмів, щоб боротися проти дезінформації та пропаганди, і що наявні алгоритми слабкі. Так, зараз вони відстежують скоординовану неавтентичну поведінку в мережах, але все одно можливостей для маніпуляцій багато. Наприклад, якщо велика кількість людей поскаржиться на сторінку або пост, то її можуть видалити. Що, як ми розуміємо, відкриває вікно можливостей для агресора, для зловмисника, хоч би хто це був.

Росія, яка має колосальні ресурси для створення мереж ботів і тролів, за останні роки дещо змінила тактику і вже не працює настільки «в лоб», як раніше. Тепер Кремль залучає місцеві піар-компанії в різних країнах, а також купує акаунти справжніх людей. Мобілізовує їх, наприклад, аби забанити потрібну їм сторінку або пост, навіть якщо на ньому немає ані мови ненависті, ані чогось іншого, що порушує стандарти соцмережі. Також очевидно, що є проблема з месенджерами Viber і Telegram. У вайбері дезінформація поширюється в маленьких групах, де люди довіряють одне одному: це чати мешканців будинку, шкільні батьківські чати тощо. В них вищий рівень довіри не тільки через те, що користувачі знають одне одного, але й через те, що в подібних чатах менше публічного шеймінгу, який може бути на інших платформах. До того ж у закритіших, камерних групах дезінформацію складніше відстежити. При цьому вайбер — дуже популярний месенджер в Україні. У телеграмі як запускалися безкінечні анонімні телеграм-канали, які розповсюджують фейки, так і запускаються; як підписувалася на них купа людей, так і підписується. І це все дає можливість поширювати безліч конспірологічних теорій, зокрема про коронавірусну хворобу та вакцинацію. Ми всі зрозуміли, що цього року найбільше ми постраждали саме через цю тему, й це також абсолютно вкладається в мету Росії — розхитати суспільство, поляризувати його та підірвати довіру до інституцій, до держави, змусити людей сумніватися в державі Україна. Також смуток викликає факт, що наші політики дуже люблять читати телеграм-канали й подекуди приймають рішення на основі того, що там прочитали. І росіяни це знають і маніпулюють цим. Це й називається рефлексивним контролем.

Не забуваймо про ютуб — розсадник російської пропаганди. Його алгоритми надзвичайно шкідливі: українські користувачі, які дивляться український контент, завжди отримують у рекомендаціях російські відео. Більше того, навіть якщо користувач дивиться начебто ліберальний російський контент, то наступним кроком йому рекомендують суперпропагандистські програми — Кисельова, Соловйова і тому подібне. Ми бачили гарні приклади, коли ютуб закрив на прохання української влади якісь сторінки, але глобально картина все одно не змінилася: український споживач втягується в російську пропаганду за рахунок непродуманих алгоритмів. Виходить, війна триває вже стільки років, а нас із Росією досі такі інтернет-гіганти відносять до одного регіону, до людей одного культурного коду.

На жаль, події в Україні, скарги української держави часто залишаються без уваги. Коли відбулися американські вибори, це стало причиною для ворушіння IT-гігантів; війна України з Росією їх турбує значно менше. Тому нам корисно, аби щось відбувалось у світі, щоб інші країни бачили тактику Росії, як її спецслужби впливають на їхні суспільства.

Але глобально метою цих соцмереж є заробляння грошей на рекламі, й вони не демонструють, що збираються серйозно нести відповідальність за дезінформацію. Хоча варто визнати: через пандемію онлайн-платформи старалися обмежити чи видалити дезінформаційний контент щодо коронавірусу. Але все, що стосується російсько-української війни, — ні. А іноді навпаки: фейсбук трактує пости на тему цієї війни як мову ненависті, і видаляє їх, не вникаючи в деталі. Тобто тут проблема більша: це про нашу суб’єктність і визнання її західним світом. Ми досі мусимо переконувати всіх, що ми не належимо до так званої зони впливу Росії.

У нас були великі сподівання, що коли в офісі компанії Facebook з’явиться представник України, багато чого зміниться, проте наші сподівання були надмірними. Звісно, представниця України Катерина Крук робить багато добрих справ, і її присутність там важлива, але дії соціальної мережі в цьому питанні не відповідають рівню проблеми.

Цього року, як і за останні вісім років, я відвідала безліч конференцій із протидії дезінформації. На жаль, уже всі експерти визнають, що нічого нового не звучить. Ми повторюємо старі тези, намагаючись донести їх до тих, хто приймає рішення.

Що важливо зробити в 2022 році?

Важливо в наступному році дотискати державу, аби вона продовжувала боротьбу проти дезінформації і, в першу чергу, вибудовувала систему стратегічних комунікацій. Щоб розуміла, що створені центри — це не єдині її можливості в цьому напрямку. Добре, що ці центри з’явилися. Але надзвичайно важливо тиснути на найвищих керівників держави, аби вони звикали, що стратегічні комунікації держави — це не їхній піар, а боротьба проти дезінформації — це не боротьба проти політичних опонентів.

Цього року Facebook у своєму звіті розказав, що існувала ціла мережа сторінок із неприродною активністю, яка була пов’язана з партією «Слуга народу», так само перед цим — із партією «Європейська солідарність». Ми писали про цей звіт на сторінках Центру. Влада мала б розуміти: якщо створені центри на це реагують, це ок. Бо вони працюють не на владу, а на державу й не повинні ототожнювати ці речі. Принаймні, це те, чим керувалася наша команда, коли я очолювала центр. Тоді народні депутати писали гнівні есемески, бо не очікували, що ми будемо про це говорити. Але вибачте. Ми — Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки, й не повинні толерувати дезінформаторів. Інакше це працює на руку ворогу, підриває довіру до влади, а отже підриває довіру до держави.

Я переконана, що середній рівень державних діячів, а також громадянське суспільство дуже добре озброєні експертизою щодо боротьби проти дезінформацію. Але щоразу, коли ми питаємо, чого нам бракує, у всіх міністерствах відповідають те саме: бракує розуміння на найвищому рівні.

І друга наша найважливіша проблема — це зростання загрози Китаю, його гібридний вплив в Україні. У нашої влади розуміння цього надзвичайно низьке. І це насправді дивно, адже за останній час про Китай сказано дуже багато. Подивіться на реакцію на цю загрозу в Литві, Швеції, Чехії та інших країнах. У Чехії свого часу був великий скандал, коли з’ясувалося, що Китай найняв чеські піар-компанії для лобізму власних інтересів, просування китайських наративів через лідерів думок. Також Китай вчиться в Росії всього, що стосується дезінформації. Китай активно займається політичною корупцією. Заходить у міністерства, пропонує свою нібито допомогу: підтримка проєктів, програм, купівля комп’ютерів, облаштування офісів тощо. Все це часто робиться не напряму через китайський уряд, а через великий китайський бізнес. Хоча смішно думати, що це непоєднані явища. Думаю, що Китай сам у шоці, наскільки дешево він купує Україну, буквально за фенечки з бісеру. При цьому ми бачимо, скільки українських представників влади пропіарили книжку китайського лідера Сі Цзіньпіна, комуніста. І це в країні, яка досі не може пережити наслідків комунізму, в країні, де комунізм забрав мільйони життів, країні, яка пережила геноцид із боку комуністичної влади. Але зараз представники української влади розказують, який прекрасний у Китаю лідер-комуніст, які чудові поради дає з управління в своїй книжці.

Китай в Україні йде двома шляхами в роботі із владою: підкуп людей, яким платять за промоцію іміджу Китаю, і фінансування проєктів українських органів влади (але можна не хвилюватися, громадські ініціативи точно не лишаться без уваги). І те, що недавно Укрдержспецзв’язок підписав із китайською компанією Huawei угоду про співпрацю у сфері кібербезпеки та телекомунікацій, для наших та міжнародних експертів було абсолютним шоком. Нагадаю, ми вже бачили, як Китай поводиться з «партнерами», коли їм потрібно. Коли Україна поставила свій підпис на засіданні Ради з прав людини під документом про утиски уйгурів, а потім цей підпис довелося прибрати через ультимативну поведінку Китаю, який вимагав від нас прибрати підпис в обмін на вакцини Coronavac. Китай, безумовно, є партнером України в певних сферах, але він не може бути стратегічним політичним вектором. І ми не можемо йому продавати наші стратегічні активи. Інакше це буде наступна наша велика проблема після Росії. Насправді, коли почалася цього року ця прокитайська істерія нашої влади, наш Центр був єдиною державною інституцією, яка чітко і ясно написала про цю загрозу.

На відміну від і Росії, яка стагнує і слабшає щороку, Китай потужний і лише набирає обертів. Так, Росія неконтрольована, дурна і скажена, тому ми не знаємо, чого від неї очікувати. Росія все одно продовжує фінансувати пропаганду й дезінформацію, виділяє на це більше грошей, навіть якщо скорочує витрати на військово-промисловий комплекс. Але це короткозорий підхід. З 2014 року економічно Росія стрімко йде вниз, і це лише питання часу, коли ця ситуація вибухне. А ось Китай — багатий, агресивний та сильний, і рахує свої кроки на десятиліття вперед.

Тому два наші головні завдання на наступний рік — по-перше, дотискати владу, аби вона сама не сприяла розповсюдженню дезінформації і по-справжньому, а не для галочки, розбудовувала систему стратегічних комунікацій. А не кризовий центр зі спростування маячні в заявах Офісу президента. І по-друге — вивчати гібридний вплив Китаю.

Фото: Український кризовий медіа-центр/Flickr