Юристка-кримінологиня, колишня телевізійна ведуча Ганна Маляр прийшла в Міністерство оборони України на початку серпня 2021 року. Кабмін 4 серпня призначив її заступницею міністра оборони зі стратегічних комунікацій та інформаційної політики. Свою роботу за цим напрямом вона розпочала ще 2014 року на громадських засадах, а нині продовжує вже як чиновниця. Своїми цілями вона називає розбудову стратегічних комунікацій у секторі безпеки та оборони й популяризацію військових ЗМІ: «Військового телебачення», радіо «Армія FM» та агентства «АрміяInform».

За її словами, Україна є першопрохідцем у побудові стратегічних комунікацій для сектору безпеки й оборони та вже передає набутий досвід іншим державам. Водночас Міноборони запустило кампанію із протидії фейкам та дезінформації, в межах якої протистоїть потоку маніпуляцій. Відомству також доводиться конкурувати із соціальними медіа та блогерами, однак цю ситуацію планують переломити й досягти того, щоб суспільство черпало інформацію про роботу оборонних структур виключно з офіційних джерел.

Ганна Маляр в інтерв’ю MediaSapiens розповіла про стратегічні комунікації, про результати та здобутки України в інформаційній війні, про соціальні медіа та блогерів, про запуск кампанії проти фейків, про дезінформацію про оборонні структури та як її виявляти.

— Ганно, ви очолили напрям стратегічних комунікацій та інформаційної політики Міністерства оборони. Можете розповісти про цілі, які перед вами поставили? Які реформи плануєте провести у відомстві? Хто допомагає Україні будувати стратегічні комунікації?

— Перед нами стоїть дуже амбітна ціль — побудувати стратегічні комунікації в секторі безпеки та оборони. Наша держава стоїть перед абсолютно новими викликами: їх називають гібридною війною, інформаційною війною, асиметричною війною, когнітивною війною. На сьогодні все зводиться до того, що інструментарій війни давно вже вийшов за межі військової зброї. Сьогодні зброя геть інша — інформаційно-психологічна. Після початку російсько-української війни у 2014 році це стало очевидно, не лише для України, але й для НАТО. Саме країни НАТО пропонують Україні використовувати концепцію «стратегічних комунікацій» як альтернативу несиметричним ворожим діям Росії. Фактично Україна є першопрохідцем у побудові стратегічних комунікацій для сектору безпеки й оборони. Ми перші у світі будуємо їх в умовах війни та є носіями унікального досвіду. З одного боку, ми стали об’єктом не тільки збройної агресії, а й гібридної, з іншого боку — ми в цій боротьбі стали сильнішими.

Сьогодні неправильно говорити, що Україна програє інформаційну війну. Це було вчора. Ми її не програємо, ми набули потужного досвіду. Ми ефективно виявляємо інформаційні операції Росії та навчилися на них відповідати, навчилися проводити власні інформаційно-психологічні операції та потужно воювати на інформаційному фронті. Тому кінцева мета — побудувати ефективні стратегічні комунікації у сфері безпеки та оборони. На сьогодні на цьому шляху в нас уже є успіхи — свій досвід ми передаємо іншим країнам, які потерпають від зазіхань Росії.

На шляху створення системи стратегічних комунікацій у сфері безпеки й оборони в нас є чимало партнерів. Насамперед це держави — члени НАТО: США, Канада, Велика Британія, Латвія, Литва, Естонія, Польща та інші.

— Що вдалося зробити за майже два місяці роботи?

— Потрібно розуміти, що наш інформаційний простір украй мінливий. Нові виклики в нас щодня. У сфері стратегічних комунікацій та інформаційної політики, яку я вибудовую в Міністерстві оборони, вкрай складно прописувати довгострокові плани, тому що інформаційний простір вкрай мінливий за рахунок розвитку технологій. Скажімо, розвиток соціальних медіа абсолютно змінив структуру сучасних війн. Якщо двадцять років тому інформаційні операції супроводжували та підтримували бойові дії, то сьогодні навпаки — основною ударною силою стають інформаційно-психологічні операції, а бойові дії їх доповнюють.

На сьогодні держава як така втратила монополію на інформацію про війну чи будь-який збройний конфлікт. Гравців, які виходять на це інформаційне поле, навіть не можна перелічити і зрозуміти, з ким ми працюємо. Багато прикладів, коли під час збройного конфлікту з’являються люди зі смартфонами, які стають ключовими ньюзмейкерами. Тобто людина з доступом до соціальних мереж має сьогодні безмежні можливості поширювати наративи та брати участь у глобальних політичних процесах.

Крім того, ми живемо в світі, коли незаконні збройні терористичні формування можуть вкладати шалені гроші у своє брендування в інтернеті. Фактично створюючи друге своє збройне формування — віртуальне. На ці гроші іноді працюють фахові журналісти, фахівці зі стратегічних комунікацій.

Якщо говорити про можливості держави як джерела інформації, то потрібно розуміти, що в нас є декілька обмежень. Людина зі смартфоном, яка може вести пряму трансляцію з поля бою, не обмежена жодними зобов’язаннями, позицією державного органу, може скільки завгодно правити свої дописи, на відміну від міністерства, яке не має права на помилку. Ми повинні узгоджувати інформацію, натомість блогер може працювати оперативніше. Ми обмежені кордонами нашої держави — бо лише з нашої території можемо поширювати інформацію, а блогери чи фрилансери — не обмежені в цьому.

Мета, яку я перед собою ставлю, — формування сучасної інформаційної політики, яка може в усіх цих умовах встигати за новими викликами, гідно представляти позицію Міноборони та воювати.

— Як іде процес впровадження змін? З якими складнощами ви стикнулися?

— Перше — відповідальність. Сфера оборони в контексті інформування вкрай чутлива. З одного боку, в нас є абсолютно переможні історії: Україна гідно протистоїть Росії; ворог не має змоги просуватися нашою територією; Україна відбудувала та реформує армію, яка була розвалена вісім років тому. Але ми на різних рівнях намагаємося захистити суверенітет та відновити територіальну цілісність. Окрім активної оборони від обстрілів російських окупаційних військ, ми ще беремо участь у міжнародних перемовинах щодо мирного врегулювання ситуації. Тож коли ми видаємо публічну позицію, мусимо враховувати, що вона може впливати на процес перемовин та позиції України на міжнародних майданчиках. По-друге, багато інформації, яку ми видаємо, за внутрішніми нормативами має узгоджуватися з різними підрозділами — це забирає певний час. З іншого боку, це дає якість інформації. Якщо інформація виходить від офіційного джерела, то для читача чи глядача це повинно означати перевірену, якісну інформацію.

Ще одна особливість нашої сьогоднішньої роботи великою мірою пов’язана з вивченням та спростуванням різної хибної інформації, яку безконтрольно ширять усі, хто має смартфон. Ще десять років тому такого виклику не було.

— Ви казали, що працювали над комунікацією в оборонному секторі від початку війни. На вашу думку, яких змін зазнав цей сектор за сім років? Над чим іще треба працювати?

— Український досвід інформаційної війни — унікальний. Не лише через те, що ми перші стикнулися з такою війною, але й через потужний волонтерський сектор, у тому числі у сфері інформаційної війни.

Я можу й себе віднести до громадського та волонтерського сектору. Із 2014 року я допомагала сектору безпеки й оборони напрацьовувати інструменти інформаційної протидії ворогу. До війни я займалася своїм фахом — вивчала злочини проти національної безпеки — й у 2010 році захищалася з теми політичної злочинності. У 2014 році я почала працювати з проблемою кваліфікації агресивної війни та інших злочинів, які вчиняються у східних областях України. Під час розробки підходів до правової оцінки цих подій я зрозуміла, що не так просто дати цю оцінку злочинам, які там відбуваються, адже є інформаційна складова, яку не можна юридично оцінити, — немає законів, які дозволяли б визначити, що це за вплив; у нас не встановлена за це жодна відповідальність; у нас не прописаний інформаційний вплив як елемент війни.

Скажімо, якщо ми кваліфікуємо дії керівництва Росії як агресію (побутовою мовою «війна»), чи можемо ми вважати готуванням до війни інформаційні операції, що передували війні? Бо готування до війни — це теж злочин. Ані в міжнародних актах, ані в національному законодавстві не прописані інформаційні операції як елемент злочину. Коли я почала працювати з цією проблемою, тоді назріло питання, що з проблемою інформаційної війни мають працювати фахівці не лише з інформаційної сфери, а й юристи. У той момент я потрапила в групу фахівців, які на волонтерських засадах допомагали сектору безпеки виявляти інформаційні спецоперації та протидіяти їм.

Одна з методик, яку я розробляла, дозволяє охопити декілька шарів виявлення та знешкодження інформаційних технологій впливу, які використовує Росія, коли планує інформаційну операцію. Це не лише статті в газетах або сюжети на телебаченні. Це потужна серйозна робота, тому, щоб виявити початок операції, потрібно відпрацювати всі ці рівні за цією методикою. Ця група фахівців-волонтерів працює й сьогодні, проводить тренінги із сектором безпеки й оборони. До мого призначення ми вже проводили спільні тренінги підрозділів безпеки й оборони.

— Волонтери InformNapalm нещодавно критикували Міноборони за негнучкі механізми, зокрема й щодо комунікації. Вони запропонували для налагодження ефективної співпраці створити канал комунікації 24/7 між профільними громадським сектором та посадовими особами, які уповноважені публічно коментувати та спростовувати інформацію. Розглядаєте можливість створення такого каналу?

— Хочу подякувати всім волонтерам в інформаційній сфері за державницьку позицію — це інформаційні воїни нашої держави. Я вже мала зустріч із цими людьми (представниками InformNapalm. — Ред.). Я стою на позиції, що в 2021 році й у майбутньому держава повинна тісно співпрацювати із громадським сектором, тому що громадянське суспільство — це найактивніші члени суспільства та фахові люди. Влада лише виграє, якщо повноцінно працюватиме з громадським сектором.

Сьогодні ці комунікації різні, бо громадянське суспільство, фактично, визріло нещодавно. Буду відвертою: є різні прояви — бувають і деструктивні. Є представники громадянського суспільства, які використовують можливість спілкуватися з представниками влади, щоб самим потрапити у владу або щоб лобіювати чиїсь інтереси. Сьогодні доходить до того, що лобіюють інтереси певних представників бізнесу. Наприклад, державі потрібно закуповувати товари чи послуги; патріот та активіст може заявити, що відбулися корумповані закупки. Але люди, які прочитали це, не знають, що він потім приходить у відомство і лобіює інтереси іншого постачальника.

Однак більшість — це абсолютно щирі, патріотичні люди, особливо у сфері комунікацій. Я налаштована тільки на співпрацю. Сподіваюся, що вона дасть результат.

— Дослідження «Стійка Україна» Міжнародного центру оборони та безпеки свідчить, що військові незадоволені через некомпетентність журналістів, які працюють із темою війни; що матеріали ЗМІ призводили до обстрілу позицій армії тощо. Чи справді у прифронтову зону часто акредитують журналістів, які не вміють працювати з темою війни? Як, на вашу думку, можна виправити ситуацію?

— Починаючи з 2014 року до 2021-го постійно відшліфовується ця робота. Ми вчимося на власному досвіді — до 2014 року такого досвіду не було. Інформація із зони бойових дій надзвичайно чутлива і ворог її вивчає першим та використовує для ефективнішого ведення війни проти нас. Журналісти, блогери, небайдужі громадяни повинні це усвідомлювати.

Якщо представники українських спецслужб проводять операції на тимчасово окупованій території — часто вдалі та героїчні, — то важливо не оприлюднювати прізвища людей, які це робили. Натомість у нас були прикрі випадки, коли відома людина нібито робить добру справу — публічно називає працівника спецслужб, який виконав завдання, і пропонує його відзначити за успішну операцію, — але насправді це небезпечно й ми ризикуємо життями цих людей. Цього потрібно вчити. І журналісти вчаться та опановують ці знання — їх не опановують інші люди, які претендують на те, щоб висвітлювати ситуацію в зоні бойових дій.

Другий момент — наша відкритість. Це наріжний камінь. Ми живемо у вільній та відкритій країні, але все, що відбувається на фронті, будь-яка інформація може призвести до нових обстрілів, до нових смертей. Коли нібито щирі люди, патріоти без кінця провокують нас на те, щоб ми розкрили до кінця інформацію — як саме ми відповідали, чим саме стріляли, куди влучили тощо. В нас війна — якщо ми оприлюднимо всю інформацію, ми просто дамо можливість ворогу наступного разу краще координувати свої дії.

— Це ж дослідження показує, що військові часто використовують вайбер для комунікації та надсилають у месенджері стратегічні документи, або ж використовують незахищені мережі WiFi. Чи навчають військових навичок цифрової грамотності та безпеки?

— Проблема цифрової грамотності стоїть гостро не лише в армії, а й у суспільстві загалом. Інформаційні інструменти та медіатехнології розвиваються швидше, ніж ми встигаємо опанувати їх та навчити людей орієнтуватися в інфопросторі. Одним із завдань, які я перед собою ставлю, є підвищення обізнаності військовослужбовців щодо користування соціальними мережами та безпеки обміну інформацією. Треба розуміти, що цю роботу вже проводили, просто її не можна провести один раз, поставити крапку й сказати: «Ми навчили». Щодня з’являються нові виклики.

— Нині курсантів вчать медіаграмотності в межах різних курсів, зокрема Peer-to-peer, який провели у співпраці з американською агенцією EdVenture Partners. А чи навчають працівників Міноборони та військових медіаграмотності та протидії дезінформації? Зокрема, чи проводять їх для військових у зоні бойових дій, адже багато інформаційних вкидів спрямовані саме на дестабілізацію на фронті?

— Я планую організовувати ці навчання. У нас є фахівці, серйозна наукова база, є органи стратегічних комунікацій по багатьох підрозділах, де є багато практичних напрацювань. Зараз я працюю над тим, щоб організувати ці навчання, тому що від військових із зони бойових дій такий запит є. Ми зараз на нього формуємо відповіді й навчання.

— Як Міноборони та армія взаємодіють із пресслужбами бригад, розташованих у зоні бойових дій? Як налагоджена ця комунікація?

— У мене щотижня проходять наради всіх підрозділів, які в Міністерстві оборони та Збройних силах відповідають за стратегічні комунікації та інформаційну політику. Ми постійно на зв’язку; постійно аналізуємо, як інформаційно відпрацювали минулий тиждень; плануємо, що будемо робити наступний тиждень-місяць; залучаємо фахівців в інформаційній сфері.

— Кампанія протидії фейкам — це офіційний проєкт із медіаграмотності Міністерства оборони?

— Це частина нашої роботи. Стратегічні комунікації мають декілька напрямів, один із яких — інформаційно-психологічні операції. Елементом цієї роботи і є протидія фейкам. Ця робота ведеться в декількох напрямках: спростування фейків, побудова репутації відомства як джерела інформації тощо. Ми повинні ще працювати в полі репутації, сегментувати нашу інформацію та вибудовуватися різні підходи до споживачів інформації.

Як організовується ця робота? На сьогодні працюють люди, які збирають, моніторять неправдиву інформацію про армію й Міністерство оборони. У нас є електронна адреса, на яку шлють таку інформацію всі, хто її «виловлює».

Свіжий кейс: почалися спільні військові навчання в Росії та Білорусі. Вони знали, що невдовзі стартують наші навчання, й почали інформаційну атаку: що в нас нібито зриваються навчання, що ми неспроможні й не готові, що з нами не працюють партнери, що в нас є спалахи пневмонії в конкретній частині. Це ширили соціальними мережами і їхні боти розкручували цю тему. Щоби спростувати інформацію, скажімо, про спалах пневмонії, спершу ми повинні звернутися до Командування медичних сил, вони — до підпорядкованих їм підрозділів. Тобто ми керуємось офіційним відповідями підрозділів Міноборони та Збройних сил. Лише після цього ми формуємо публічну відповідь відомства, що ця інформація не відповідає дійсності, що в нас немає спалахів пневмонії. Але на це потрібен час. Раз на тиждень ми оприлюднюємо зафіксовані фейки з нашим офіційним спростуванням.

— Хто відповідальний за проведення кампанії? Скільки людей працює в команді?

— Я — заступниця, яка відповідає за інформаційну політику та стратегічні комунікації. Цей напрям роботи передбачає серед усього і протидію неправдивій інформації та фейкам. Безпосередньо цією ділянкою займаються декілька працівників із двох підрозділів — Управління преси та інформації й Директорату інформаційної політики у сфері оборони.

— Чи координуєте роботу з Центрами протидії дезінформації?

— Зараз там відбуваються кадрові зміни, але в нас запланована спільна комунікація. Якщо ми говоримо про національну безпеку в інформаційні сфері й про побудову стратегічних комунікацій у сфері оборони, то це не може базуватися лише на Міноборони та армії. Має бути координація з Офісом президента, Верховною Радою, іншими міністерствами — спільна велика робота.

— Як плануєте просувати свою роботу та ініціативи? Чи є задуми щодо запуску блогу чи телепроєкту?

— У мене немає цілі популяризувати себе. Мені важливо, щоби в інформаційному просторі були присутні військові ЗМІ. Моя амбітна мета — це розвиток військових ЗМІ. У нас є «Військове телебачення», радіо «Армія FM» та агентство «АрміяInform», зараз працюю над тим, щоб на наших інформаційних майданчиках було сконцентровано якомога більше інформації про армію, оборонну політику, оперативну ситуацію на сході.

Фейки ми спростовуємо на сайті Міністерства оборони, на сайті інформаційного агентства «АрміяInform», частину інформації я викладаю в себе на фейсбук-сторінці. Водночас ми провели переговори із громадським сектором та будемо співпрацювати з ГО «Група Патріот». Вони роблять підбірки та поширюють спростування фейків. Збірки випускаються трьома мовами — українською, англійською, російською.

Крім того, я, як заступниця міністра з питань стратегічних комунікацій та інформаційної політики, використовую кожен ефір, де я з’являюсь, аби розказати людям, що йдуть інформаційні атаки, шириться відверта неправда. Привернення уваги до цієї проблеми, демонстрація конкретних прикладів дезінформації — це теж протидія фейкам, адже це підвищує медіаграмотність. Важливо людям донести: якщо ви читаєте чи чуєте інформацію про армію — її треба перевірити на офіційних джерелах Збройних сил та Міністерства оборони. Ми за підтримки журналістів можемо навчити людей критично споживати інформацію та довіряти лише перевіреним джерелам.

— Які найпоширеніші російські вкиди можете назвати? За якою схемою їх поширюють? Як звичайний користувач може їх розпізнати, за якими маркерами?

— Я раджу перевіряти будь-яку інформацію, взяту не з офіційного джерела, на наших сайтах. Якщо ви її там не знайшли, то можете звернутися до нас і запитати. Ми приймаємо ці звернення онлайн і паперовим листуванням. Отримуємо сімдесят тисяч звернень на рік.

Я намагаюся бути максимально відкритою й іноді встигаю в інтернет-переписці відповісти, але це складно через щільний робочий графік. Натомість це роблять наші підрозділи.

Як відрізнити? Принцип дії один: що абсурдніша інформація, тим більше в неї вірять. Є різні інструменти дезінформації, наприклад, вигадана історія про нібито самогубство військового. Якщо цю історію буде розповідати умовна мама цього «загиблого», то вірити будуть всі. Вони часто використовують жінок і дітей. Лайфхак, як зрозуміти, що інформація ворожа: вона має мету — підірвати довіру до армії, до військово-політичного керівництва держави. Якщо інформація підриває цю довіру — її треба перевіряти.

— Легкоатлетка Ярослава Магучіх сказала, що після скандалу з її обіймами з російською спортсменкою з’явилися правила поведінки для спортсменів. Що це за правила?

— У нас є Доктрина публічного спілкування військовослужбовця від серпня 2020 року, затверджена Головнокомандувачем Збройних сил України. Ці правила з’явилися набагато раніше, ніж історія з Магучіх, просто військовослужбовців-спортсменів із ними не ознайомили. Ці правила ґрунтуються на тому, що військовослужбовець є представником Збройних сил — його позицію і слова сприймають як офіційну позицію армії, а ворог може використати їх на шкоду обороноздатності України. Спортивні змагання теж згадуються в цій доктрині.

Спортсмени (перед Олімпійськими іграми в Токіо-2020. — Ред.) не були ознайомлені з цією доктриною. Тепер спортсменів та їхніх тренерів уже знайомлять із цими правилами.

На міжнародних змаганнях до спортсменів підходить не російський спортсмен, а людина, яка, скоріш за все, є частиною спецоперації ФСБ. Вона не просто підходить обнятися. Разом із нею підходять ті, хто це фотографує й миттєво передає у ЗМІ. Підходить не звичайна спортсменка, а військова ворожої армії, й основний меседж, який закладається в це фото в Росії: «Их там нет. Война — это фейк». Думати, що це випадковість, — наївно.

Якщо наші спортсмени думають, що їхня популярність на тлі цих фото — щось несподіване, то мушу повідомити, що цю популярність їм створює ворожа держава. Вона їх робить популярними, щоби потім використати у провокаціях. Вони можуть потім стати жертвами не лише фотографій, а й фізичного насильства, яке буде організовано під виглядом «фашизму в Україні». Це буде зроблено руками ФСБ, але з використанням наших громадян. Спортсмени мусять розуміти, що йдеться про їхню безпеку, життя та здоров’я. Ніхто не забороняє фотографуватись на п’єдесталі пошани під час офіційного вручення нагород. Натомість позування для фото під час публічних заходів українського спортсмена-військовослужбовця в обіймах військового російської армії, яка вбиває наших громадян, я вважаю порушенням норм публічного спілкування військовослужбовців.

Фото: Фейсбук Ганни Маляр