Річниця Незалежності держави більше нагадує не день народження, що відзначає окрема людина, а новий рік, який настає для всіх громадян. Свято, коли важливо не лише підбивати підсумки минулого, але й із надією дивитися в майбутнє. На тридцятиріччя української Незалежності «Детектора медіа» попросив медійників зазирнути вперед іще на десять років. І написати листа на сороковий ювілей нашої держави.

Що станеться із суспільством, екологією, культурою, технологіями? Як зміняться медіа? Чи / чим закінчиться війна? Якою буде Україна у 2031 році?

Ми вже публікували есеї власної кореспондентки в Україні «Новой газеты» Ольги Мусафірової, очільника Центру журналістики Київської школи економіки Андрія Яніцького, співзасновника Громадського радіо Андрій Куликова, виконавчої директорки «Радіо Культура» Ірини Славінської, головної редакторки агенції розслідувань «Слідство.Інфо» Анни Бабінець, журналіста «Української правди» Романа Кравця, екскерівниці Українського культурного фонду, директорки hromadske Юлії Федів, журналіста, письменника та засновника Ukraїner Богдана Логвиненка, головної редакторки проєкту Liga.Life Ірини Андрейців. Сьогодні ж читайте заключний лист циклу від оглядача «Детектора медіа» Ярослава Зубченка.

Поверніться у 2011-й та скажіть українцям, які голосували за Януковича і щойно пережили Харківські угоди, що за десять років вони ж підтримуватимуть головнокомандувача Володимира Зеленського, який воює з Росією. Для держави, якій усього тридцять, десятиліття — це величезний термін, за який життя може змінитися найбільш неправдоподібним чином. Якою б не була Україна у свої сорок, вона точно не буде такою, як сьогодні.

З очевидного — до 2031-го наш побут змінять технології. Десять років тому у вас не було смартфона та інстаграма, ніхто за межами США не знав про Netflix, а компанія Tesla ще не почала продавати свій перший справді серійний автомобіль. Дивлячись на сьогоднішні концепти, можна сподіватися, що сорокову річницю українці зустрінуть у доповненій реальності, на транспорті з автопілотом, зовсім без дротів та з усеохопним супутниковим інтернетом. Можливо, ми навіть опинимося посеред дискусії про нейронні інтерфейси і трансгуманізм, як у якому-небудь Deus Ex. Хоча старі рекламні ролики не дадуть збрехати, у своїх мріях про майбутнє нам дуже важко вийти за досвід теперішнього.

Інша близька кожному річ, яка точно зміниться, — це кіно та серіали. Десять років тому «Гаррі Поттер» якраз закінчився, а «Месники» ще не почалися. Хтозна, яка тематика домінуватиме в майбутньому, але підхід до виробництва точно зміниться. Уже сьогодні найбільші компанії вміють графічно омолоджувати акторів та «воскрешати» мертвих зірок. Цілком імовірно, що до 2031-го збудеться й найбільший страх облич Голлівуду, про який вони говорять ще з часів «Володаря перснів», — повністю цифрові персонажі.

Щодо українського кіно, то воно теж виграє від поступу графіки, а точніше її здешевлення. Раніше неможливі жанри — справжня фантастика та фентезі — завітають у вітчизняне виробництво. Але від «зеленого екрана» виграють і інші твори, наприклад, історичні та військові фільми. При цьому не варто очікувати, що наші стрічки навіть у 2031 році доженуть за популярністю Голлівуд. Причини цього дуже схожі на ті, чому ми не можемо створити власне NASA. Як на мене, майбутнє нашого кіно просто полягає не у блокбастерах (гляньте на потуги Росії). А в середньобюджетних, проте високосюжетних драмах, які цікаво було б дивитися ще комусь, крім українців.

Зрозуміло, що нікуди не подінеться й головна розвага українців — політика. Із усіх людей, які взяли участь у першому турі президентських виборів 2010 року, сьогодні у грі лишилася тільки Юлія Тимошенко. Сподіваюся, до 2031-го схожа історія повториться. А всі російські проєкти та рештки регіоналів повторять долю конкретно комуністів та Петра Симоненка. Ще дев’ять років тому вони були четвертими на парламентських виборах, а сьогодні в цей факт складно повірити.

При цьому, навіть якби Медведчук та Мураєв зникли ще вчора, вони вже встигли завдати Україні глибоких інформаційних ран. Хочеться вірити, що у 2031 році головною проблемою нашої держави буде не війна з Росією, а реінтеграція окупованих територій. І українцям знадобиться вся наша взаємна любов, аби пересилити брехню та штучні чвари, посіяні російською пропагандою. З точки зору суспільства це може бути найважчий період в історії нашої держави. Майбутнім українцям можна побажати хіба що мудрості.

Узагалі, як на мене, майбутнє України залежить саме від чеснот і цінностей пересічних людей. По-перше, вони впливають на курс країни. По-друге, визначають суспільство. Щастя українців залежить, зокрема, від того, чи переможемо ми сексизм. Чи станемо нарешті світською державою. Чи забезпечимо всім однакове право на любов. Чи визнаємо та почнемо нарешті працювати з нашими ксенофобськими проблемами. Якщо такі ідеї для вас занадто радикальні, то у списку є й більш побутові завдання. Від кожного з нас залежить, чи існуватимуть у 2031 році непотизм, корупція, обман у магазинах, сміття на вулицях, грубощі в чергах, куріння на зупинках. Чи почнемо ми переходити дороги «як за кордоном». Чи перестанемо будувати «по-багатому». Чи зрозуміємо, що дні народження та весілля повинні радувати винуватців свят, а не гостей.

На сьогодні я оптиміст. Поки Україна як держава не може приєднатися до Європейського Союзу, усе більше українців особисто приєднується до його ідеального образу. За десять років доля країни буде в їхніх руках. І я не знаю, чи стане вона від цього багатшою, а чи біднішою. Але дуже сподіваюся, що вона нарешті перестане бути пострадянською. Це буде Україна майбутнього.

Фото: архів ДМ