Річниця Незалежності держави більше нагадує не день народження, що відзначає окрема людина, а новий рік, який настає для всіх громадян. Свято, коли важливо не лише підбивати підсумки минулого, але й із надією дивитися в майбутнє. На тридцятиріччя української Незалежності «Детектора медіа» попросив медійників зазирнути вперед іще на десять років. І написати листа на сороковий ювілей нашої держави.

Що станеться із суспільством, екологією, культурою, технологіями? Як зміняться медіа? Чи / чим закінчиться війна? Якою буде Україна у 2031 році?

Ми вже публікували есеї власної кореспондентки в Україні «Новой газеты» Ольги Мусафірової, очільника Центру журналістики Київської школи економіки Андрія Яніцького, співзасновника Громадського радіо Андрій Куликова, виконавчої директорки «Радіо Культура» Ірини Славінської, головної редакторки агенції розслідувань «Слідство.Інфо» Анни Бабінець, журналіста «Української правди» Романа Кравця, екскерівниці Українського культурного фонду, директорки hromadske Юлії Федів. Сьогодні читайте лист у майбутнє журналіста, письменника, засновника Ukraїner Богдана Логвиненка.

Я не футуролог, щоб робити передбачення, і мені здається, доволі складно спрогнозувати життя України навіть за два-три роки, бо багато речей залежать не від нас, не від України.

Але якщо заглядати наперед, будувати довгострокові плани, думаю, що за десять років ми пройдемо найскладніший шлях — військових дій, і це стане для нас новим етапом відродження.

Країна доволі довго живе в усе більшій напрузі на сході і в Криму, в момент розв’язки цього конфлікту з Росією і капітуляції Росії ми отримаємо новий поштовх у розвитку.

Такі суспільні поштовхи відбуваються все частіше, в нас як у суспільства наче пришвидшується серцебиття. Тому мені здається, цей двигун революційно-еволюційного процесу просто розганяється в нас на очах.

За наступні десять років якийсь український автор або авторка має отримати Нобелівську премію з літератури, бо «нобель» ходить навколо України, мені здається, що українська література вже заслужила цього визнання.

Україна все ще залишається недооціненою в туристичному плані, але ця оцінка приходить із часом. Я чекаю на новий сплеск зацікавленості, можливо, це станеться після капітуляції Росії, а може й раніше. Бо вже є втома від багатьох туристичних місць у світі, від комфортного туризму, а в Україні все ще є традиції, спільні із традиціями Центральної  та Західної Європи, які там не збереглися. Якщо нам вистачить мудрості зараз зберегти ці традиції, а не повністю піти за глобалізаційним процесом, у нас є величезний шанс перетворитися на один із світових центрів local experience tourism.

Наразі в Україні існує багато проблем, вирішення яких ми відтягуємо, й ці проблеми бояться вирішувати в першу чергу уряд і президент. Зокрема, це судова реформа. Якісь доволі прості й зрозумілі для нас тепер речі, як ЗНО чи сімейний лікар, практично повністю унеможливили хабарництво на цих ланках. Мені здається, що такі ж прості інструменти прийдуть у надзвичайно корумповані сфери — наприклад, у суди. Бо зараз так виглядає, що судочинство є найбільшою проблемою в Україні, але колись хабар за вступ в університет теж був суспільною нормою.

Ми щодня переживаємо зміни. Нам здається, що вони повільні, але насправді за кілька десятиліть після відновлення незалежності ми пройшли стільки ж, як країни Західної Європи за століття.

 Фото: Ukraїner