Комісія з журналістської етики винесла дружнє попередження редакції «BBC News Україна» через публікацію від 22 червня 2021 року «"Який же я був дурень". Як британець шукав кохання в Україні, а втратив $250 тисяч» за авторством Джони Фішера, який було опубліковано 22 червня 2021 року. Скаргу 24 червня 2021 року подала Ганна Гриценко.

У матеріалі розповідається історія британця Джеймса (ім’я героя є вигаданим, також на фото його обличчя розмите, однак журналіст стверджує, що історія перевірена за допомогою наданих банківських документів, повідомлень та офіційних документів), який приїхав до України з метою одружитися з українкою Іриною. Як наслідок, він залишився майже без заощаджень, а після «весілля» потрапив до лікарні.

Британець приїхав до України працювати у благодійному фонді, що займався підтримкою дітей з зони конфлікту на Донбасі. З Іриною його познайомила перекладачка Юлія; фото обох жінок містяться в матеріалі. Перекладачка через мовний бар’єр між парою постійно їх супроводжувала на побаченнях; втім, Джеймс та Ірина листувалися у Viber. Частина їх листування подана у матеріалі як скриншоти.

Як наслідок, Джеймс запропонував Ірині одружитися, однак при цьому Ірина втягнула його у сумнівну схему з фіктивним одруженням з організаторкою їх весілля Христиною та купівлею квартири за $200 тис. (при справжній ціні у $ 60 тис.). Під час фіктивного весілля Джеймса отруїли: зрештою, внаслідок усіх процесів та витрат він втратив дві третини власних заощаджень.

Джеймс спробував звернутися до правоохоронної системи задля повернення власного майна, але через небажання поліції ефективно розслідувати справу без хабаря він був вимушений звернутися до приватного детектива, Роберта Папиняна. Його називають одеським Шерлоком Холмсом через облаштування офісу у відповідній стилістиці, однак журналіст наводить його цитату про те, що одним з методів роботи є залякування, а також про необхідність вдаватися до незаконних методів повернення вкрадених грошей. У матеріалі надані кілька прикладів дій зі сторони Папиняна та тиску на чоловіків Ірини та Христини, учасниць історії.

Матеріал закінчується поясненням: «Джеймс вирішив розповісти ВВС свою історію, щоб попередити інших шукачів кохання в Україні. Єдине, що хоч якось втішило, це те, що його сумний досвід змусив британське міністерство закордонних справ змінити свої рекомендації щодо подорожей в Україну».

На думку заявниці, у програмі було допущено порушення вимог пунктів 3, 7 та 15 Кодексу етики українського журналіста.

16 липня 2021 року Комісія звернулася з листом до видання «BBC News Україна» з проханням надати коментарі щодо вказаного матеріалу та зазначених у скарзі аргументів. Відповідь від видання надійшла 21 липня 2021 року. У ній головна редакторка видання Марта Шокало стверджує, що при підготовці матеріалу автори видання дотримуються Редакційних настанов, які прагнуть до досягнення балансу між правом на свободу вираження поглядів та правом на повагу до приватного життя.

Що ж до матеріалу, то на думку редакторки, скаржниця безпідставно стверджує про те, що публікація фотографій героїні матеріалу можлива винятково за рішенням суду. Суспільний інтерес в поширенні фото героїні матеріалу полягав у тому, що вона досі має профіль на сайті знайомств, у якому зазначається, що вона є розлученою нянею (хоча насправді вона одружена). Марта Шокало також стверджує, що у матеріалі відсутнє схвалення діяльності приватного детектива, а навпаки зазначено, що інструментом його роботи є залякування, а відповідні методи є незаконними. Згадування його діяльності має чітке редакційне обґрунтування – «показати до яких шляхів вирішення проблеми з шахрайськими одруженнями вдаються потерпілі». Насамкінець, редакторка вважає, що в матеріалі відсутня будь-яка згадка про соціальну нерівність та між героєм та жінкою, а також про експлуатацію жінки західноєвропейськими чоловіками у стосунках.

Відповідні етичні стандарти

Пункт 3 Кодексу етики українського журналіста: «Журналіст має з повагою ставитися до приватного життя людини. При цьому не виключається його право на журналістське розслідування, пов’язане з тими або іншими подіями і фактами, якщо суспільна значущість інформації, яка збирається і поширюється журналістом є вищою, ніж приватні інтереси особи».

Пункт 7 Кодексу етики українського журналіста: «Інформаційні та аналітичні матеріали мають бути чітко відокремлені від реклами відповідною рубрикацією».

Пункт 15 Кодексу етики українського журналіста: «Ніхто не може бути дискримінований через свою стать, мову, расу, релігію, національне, регіональне чи соціальне походження або політичні уподобання. Вказувати на відповідні ознаки особи (групи людей) слід лише у випадках, коли ця інформація є неодмінною складовою матеріалу. Необхідно утримуватися від натяків або коментарів, що стосуються фізичних недоліків чи хвороб людини, уникати вживання образливих висловів, ненормативної лексики».

Щодо порушень вимог пункту 3 Кодексу

Пункт 3 Кодексу спрямований на захист права на повагу до приватного життя осіб, що можуть ставати героями матеріалів у медіа. Належне врахування цього права є запорукою відповідальної журналістики, а також забезпечує медіа від потенційних дифамаційних позовів. Варто пам’ятати, що право на приватність не є абсолютним – і має збалансовуватися правом аудиторії на отримання інформації, що становить суспільний інтерес.

Заявниця вважає, що публікація фотографії жінки, яку британець підозрює у шахрайстві, без рішення суду є порушенням цієї вимоги Кодексу. В той же час, видання аргументує наведення у матеріалі фотографій жінок, причетних до можливого шахрайства, суспільним інтересом. Зокрема, профіль Ірини на сайті знайомств досі є доступним, а, отже, хтось інший може опинитися на місці Джеймса.

Комісія в цілому погоджується з аргументами редакції «BBC News Україна». Журналіст зробив спробу належним чином збалансувати інтерес захисту приватності жінок та інтерес в убезпеченні потенційних жертв весільного шахрайства. Свобода вираження поглядів захищає осіб, які готують публікації на теми, що несуть значний суспільний інтерес – і в цьому випадку він може існувати, про що може свідчити окреме попередження на сайті посольства США в Україні щодо випадків такого шахрайства. З огляду на це, Джона Фішер частково дотримався вимог журналістської етики щодо публікації фотографій жінок в матеріалі.

В той же час, Комісія не вважає абсолютно виправданим та необхідним заходом публікацію фотографій жінок у цьому випадку та не вважає, що їх публікація надала додаткової ваги матеріалу. З огляду на це, журналіст та видання порушили вимоги пункту 3 Кодексу етики українського журналіста.

Щодо порушень вимог пункту 7 Кодексу

Це положення Кодексу зобов’язує медіа належно маркувати рекламу та оплачені матеріали. Таке маркування має сприяти споживачам інформації у ідентифікації оплачених публікацій, спрямуванням яких є промоція певних товарів, послуг чи осіб. Воно також допомагає споживачам у формуванні очікувань щодо матеріалів, адже від рекламних публікацій дотримання професійних стандартів журналістики не вимагається, і має допомагати у боротьбі з «джинсою».

Заявниця вважає, що фотографія офісу детектива, наведення у матеріалі його імені, а також використання епітету «Шерлок Холмс» має ознаки немаркованої реклами та некритичного ставлення до його діяльності. В той же час, заявниця не звернула увагу на те, що автор матеріалу, Джона Фішер, наводить у матеріалі прямі цитати Роберта Папиняна про те, що його діяльність не є законною. Він також заявляє, що «методи Папиняна мало пов’язані з методами детектива з Бейкер-стріт».

З огляду на це, а також на виправдану позицію видання щодо потреби продемонструвати способи, до яких вдаються жертви потенційного шахрайства аби відновити своє матеріальне становище та повернути власні кошти, Комісія доходить висновку про відсутність у матеріалі порушень вимог пункту 7 Кодексу.

В той же час, Комісія вважає за потрібне наголосити на тому, що для більш належного дотримання цієї вимоги Кодексу видання мало б подати власні застереження щодо законності діяльності приватного детектива, а не обмежуватися цитатою з визнанням Папиняна про незаконність власної діяльності. Саме таким чином редакція могла б відмежувати себе від згаданих на користь детектива позитивних для українського читача епітетах.

Щодо порушень вимог пункту 15 Кодексу

Принцип недискримінації закріплений у більшості міжнародних документів, які стосуються захисту прав людини. Дискримінація за ознакою статі є забороненою, а держави мають вживати належних заходів для того, аби усувати дискримінацію між статями. Такий же обов’язок лежить і на журналістах, які готують матеріали на відповідну тематику. В той же час, варто пам’ятати, що під час аналізу матеріалів на предмет дотримання в них стандарту недискримінації слід зважати на мету створення матеріалу. У цьому випадку, на думку Комісії, метою створення матеріалу є застереження читачів щодо потенційної протиправної діяльності, жертвами якої вони можуть стати в Україні.

Заявниця вважає, що «позиція героя матеріалу подається некритично, як нібито він шукав кохання і був готовий одружитися з кохання, хоча він жодного разу до шлюбу не перебував наодинці з коханою, не доклав зусиль, щоб вивчити її рідну мову та культуру тощо. Соціальна нерівність між героями матеріалу настільки велика (у доходах, між країнами походження, у віці, сама гендерна нерівність тощо), що такі стосунки мають дуже великі ризики для експлуатації української жінки західноєвропейським чоловіком. Матеріал ніяк не адресує ці ризики, отже, некритично підтримує наявну нерівність».

Ситуація справді є неоднозначною: з одного боку, ризики, згадані заявницею, справді можуть існувати. Історії зловживань зі сторони чоловіків, що приїжджають до України та загалом пост-радянських країн у пошуках нареченої, щодо таких наречених, а також вимога бути вдячними їм за те, що вони вивезли дружину у «краще життя» є не поодинокими. Так само непоодинокими є і історії шахрайства зі сторони українських жінок. Обидва явища потребують глибшого аналізу зі сторони українських медіа, які рідко висвітлюють цю тему.

Втім, у таких випадках представники обох статей, до певної міри, експлуатують соціальну нерівність, яка може існувати, з окремими вигодами та окремими негативами для себе. Люди, які погоджуються на такі стосунки, мають самостійно оцінювати ризики та вирішувати для себе чи такий варіант є для них підходящим.

Матеріал висвітлює одну з таких ситуацій, де чоловік-іноземець довірився жінкам-українкам і опинився жертвою дій, які можуть бути кваліфіковані правоохоронними органами як шахрайство. Його метою є описати цей тип шахрайства та застерегти від нього, а не підтримувати нерівність, що, безумовно, може існувати в таких випадках. На думку Комісії, мета написання матеріалу є головною в оцінці того, чи містить він дискримінаційні висловлювання: і цей матеріал не спрямований на підтримку нерівності. Додатковим аргументом на користь цього є і те, що Ірина та її справжній чоловік знали про створення матеріалу, однак, по суті, не надали коментарів для його створення. Про це свідчить речення з матеріалу: «Чоловік Ірини Андрій відповідає, що тут якась плутанина, і він передасть наші контакти дружині. Вона не перетелефонувала, але ми знайшли в мережі її профіль знайомств. Вона вказана як розлучена няня, котра обіцяє: "Моє серце належатиме одному чоловіку, лише одному"». З огляду на це, матеріал відповідає вимогам пункту 15 Кодексу.

Висновок та рекомендації

Зважаючи на викладене вище, Комісія вважає, що матеріал видання «BBC News Україна» «”Який же я був дурень”. Як британець шукав кохання в Україні, а втратив $250 тисяч» за авторством Джони Фішера, який було опубліковано 22 червня 2021 року, порушує вимоги пункту 3 Кодексу етики українського журналіста. Комісія висловлює журналістові та виданню дружнє попередження.

У матеріалах, що стосуються стосунків та випадків протиправної поведінки в таких стосунках, зокрема щодо домашнього насильства, весільного шахрайства тощо, Комісія рекомендує медіа:

• утримуватися від використання кліше та стереотипів щодо поведінки сторін у стосунках;
• уникати утвердження більшої нерівності через створення відповідних матеріалів, а, за можливості, сприяти усуненню такої нерівності;
• обґрунтовувати звинувачення у протиправній діяльності належними та достовірними фактами та документами;
• дотримуватися балансу щодо надання позицій обох сторін конфліктної ситуації, в той же час належно редагуючи позиції щодо конфлікту аби не сприяти розпалюванню конфліктної ситуації чи поширенню мови ворожнечі;
• захищати право на повагу до приватного життя героїв матеріалу, публікуючи їх справжні імена та фотографії винятково у випадках, коли цього вимагає переважний суспільний інтерес щодо публікації відповідної інформації.

Окрема думка

Олексія Погорелова, члена КЖЕ, президента Української Асоціації Медіа Бізнесу,

та Сергія Гузя, члена КЖЕ

«Цей матеріал вчить усіх нас декільком речам. Перша – критично мислити, не сприймати бажане за дійсне. Друге – що зло має бути покараним. Третя – що вихід завжди є, адже життя багатоваріантне, і мало коли є тільки одне рішення для нашої задачі.

З цих міркувань стаття «Який же я був дурень…» – прекрасний приклад. Найголовніше – вона передає історію, описує досвід головного героя Джеймса. Автор та редакція обрали жанр розповіді дуже влучно – адже розповідь дозволяє описувати події такими, якими вони були, додаючи за потреби інформацію, додатково зібрану редакцією. Але на то він і досвід – щоб передавати ситуацію такою, якою вона є, і нічого не додумувати. Джеймс спробував звернутися до правоохоронних органів, але побачив, що вони не зацікавлені допомагати йому відновлювати справедливість. Тоді він звернувся до приватного детектива. Так, можливо редакція могла глибше опрацювати напрям щодо бездіяльності правоохоронців, звернутися до них за коментарем, тощо. Але це вже був би інший матеріал – який можна було присвятити пошуку відповідей на запитання чому правоохоронці не допомогли Джеймсу. Але на то вона й історія – що передає те, що було.

А ще ця стаття показує обличчя аферисток – так само як у банках показують фото крадіїв. Для того, щоб убезпечити від їхніх дій інших, потенційних жертв. Чи можна і чи варто «заблюрувати» обличчя аферистів та крадіїв? Напевно, технічно це можливо. Але якщо їх взагалі не показувати, то стаття втрачає частину своєї практичної корисності.

Чи мали журналісти чекати вироку суду, який би визнав чи спростував звинувачення щодо осіб, підозрюваних у шахрайстві, перш ніж друкувати їх світлини? Мабуть, якби поліція займалася цією справою, висунула офіційні звинувачення, а суд вже розглядав цю справу – то так. Проте, як зазначено в публікації, правоохоронці відмовилися допомогти Джеймсу, не висунули жодних звинувачень, тоді як, на думку редакції, існує вірогідність, що у пастку шахрайства може попасти інша жертва. Більше того, редакція мала вагомі докази, що подібна ситуація може повторитися.

Тож у цьому випадку редакція ВВС, як і будь-яка інша, має дилему, з якою стикаються більшість журналістів, які пишуть про злочини чи шахрайство: чи мають вони повідомити суспільство про хай навіть потенційну небезпеку, чи приховати обличчя або персональні дані підозрюваних осіб, до винесення рішення органами правосуддя? На нашу думку, суспільний інтерес у роботі ЗМІ, навіть їх обов’язок якраз і полягає в тому, щоб попереджувати свою аудиторію про існуючу загрозу стати жертвою злочину чи шахрайства. Цей обов’язок стає ще більш значущим в умовах, коли правоохоронна система не здатна захистити інтерес того, хто вже став жертвою злочину чи афери, як от Джеймс.

Тому звертаємо увагу на те, що етичні стандарти та Кодекс етики українського журналіста – це важливий дороговказ, який задає напрямок та узгоджує цінності для усіх, хто ці цінності розділяє та дотримується. При цьому Кодекс залишає багато свободи для вибору та для творчості – і було б дивно, якби цього не було в журналістиці. Тому дуже важливим є мудрість та професіоналізм журналіста та редактора під час вибору жанру матеріалу. Адже в одному випадку обличчя мають бути «заблюрені» і персональні дані мають залишатися захищеними, а в іншому – навпаки.

Так само як у вже наведеному вище прикладі з дослідженням причин та нюансів реакції правоохоронців. Є ситуації, коли без перевірки фактів не можна публікувати матеріал. Але в даному випадку отримання коментарів правоохоронців щодо причин їхньої бездіяльності не впливало на достовірність опублікованої історії. Що б правоохоронці не сказали – Джеймс так чи інакше працював із приватним детективом, хоча спочатку звернувся до правоохоронців. Саме у цьому і є факт. А вивчення нюансів чому саме так сталося могло б якщо не зупинити публікацію статті, то принаймні затримати її вихід. Хоча справа, звісно, не в цьому, тому що цей ракурс на має суттєвого впливу на хронологію подій, які висвітлені.

В цілому ж – на нашу думку – стаття має чітку задачу, яку вона вирішує: попередити про те, що подібне весільне шахрайство існує, і наголосити на моментах, які мають викликати підозру і змушувати тверезо оцінити ситуацію. Саме в цьому полягає і сила, і цінність досвіду Джеймса, тому публікація є цілком виправданою, а жанр підібраним вдало. Щодо розслідування дій (а точніше бездіяльності) правоохоронців – то нехай це буде окремий матеріал, не менш важливий для суспільства, аніж той, що вже опублікований».

За підтримки Координатора проєктів ОБСЄ в Україні.

Фото: «BBC News Україна»