Проросійська пропаганда в локальному медіапросторі: чому це досі можливо?
Проросійська пропаганда в локальному медіапросторі: чому це досі можливо?
Реформування районних газет завершилося у 2018 році. Друковані органи місцевої влади Житомирської області успішно і вчасно «роздержавилися». Усі районні газети змінили форму власності та втратили гарантоване фінансування з місцевих бюджетів, а взамін цього отримали право самостійно заробляти кошти й можливість змінити контент газети на суспільно-важливий, орієнтуючись на потреби читачів, а не засновників – органів місцевої влади. Та чи це означає, що вони мають стати рупором особистої думки редактора чи нового власника? Адже неупередженість і збалансованість різних точок зору – це те, що є ознакою чесної та професійної журналістики. Однак іноді важко побачити різницю між авторським блогом у соцмережі та публікацією в місцевій газеті чи на сайті. Крім порушень стандарту збалансованості та неупередженості, житомирська експертна група Інституту демократії імені Пилипа Орлика під час моніторингу регіональних ЗМІ Житомирської та Чернігівської областей іноді фіксувала присутність проросійських меседжів у матеріалах обласних і районних газет та сайтів. Останній моніторинг обласних ЗМІ 8 областей України, який проводився у травні цього року, зафіксував загалом до 0,5% проросійських меседжів та 0,2% пропаганди в матеріалах газет та 0,2% проросійських меседжів на сайтах.
Від проросійських меседжів до проросійської пропаганди
У поточному році житомирська експертна група ІДПО здійснювала моніторинг чернігівських обласних медіа. В обласній газеті «Чернігівщина» проросійські меседжі було виявлено у двох публікаціях. Зокрема, це привітання з Днем Перемоги: «…доморощені переписувачі історії тепер зневажають нашу святу Перемогу і воліють відзначати День примирення» (номер за 6 травня) та «Могильщики української економіки навчаються в Європі» (номер за 13 травня), де автор висміює європейські прагнення України. На сторінках обласної газети «Житомирщина» іноді можна зустріти публікації з проросійською риторикою. На це звернули увагу місцевих посадовців житомирські активісти: «У нас на території Житомирської області, на території Житомирської обласної ради є друкований орган, який називається газета “Житомирщина”. Ця газета пише на замовлення статті, де нівелюється подвиг наших захисників на фронті, значення Революції Гідності».
У даному випадку йшлося про статтю «Непокаране зло на Майдані»(19.02.2021р.) – матеріал з ознаками замовності, в якому акценти зміщено на користь «антимайданівців» із «безапеляційною аргументацією» від Портнова та Лукаш. Хоч дану статтю не писали журналісти цієї газети, однак проросійські меседжі зустрічаються й у власних публікаціях видання. Наприклад:
Не можна не помітити, що авторка свідомо маніпулює, шляхом висмикнутої з контексту цитати з іншого видання насаджує читачеві одну – «єдино правильну» – точку зору в дусі радянської пропаганди. Про що свідчить і псевдопідпис – Лариса Рейснер (російська революціонерка і журналістка початку ХХ ст.). Приклади проросійських меседжів у місцевій пресі зустрічаються не так часто тільки тому, що й моніторинги здійснюються один раз на три-чотири місяці, й далеко не всі локальні видання до них потрапляють.
Втім, тези, як добре було в СРСР, часто можна зустріти в локальних друкованих виданнях. Важко сказати, чи це загравання з аудиторією поважного віку, на яку чомусь орієнтується переважна більшість районних газет, чи власна позиція редакції. Остання, до речі, заміняє редакційну політику, якої більшість місцевих видань просто не мають. Деякі локальні медіа, до яких відносять друковані видання громад, мають у штаті одну-дві творчі одиниці, і контент газети виглядає[N1] як суцільний блог одного автора. Як приклад, газета «Сільське життя», що орієнтована на читацьку аудиторію Житомирського району. Як і більшість «районок», вона має давню історію. Минулого року відзначила 80-річчя з часу заснування (за цей час газета виходила під назвами «Прапор комунізму», «Колгоспний прапор» і «Зоря комунізму»). До певного часу це був друкований орган Житомирської районної ради, однак ще задовго до реформування комунальних ЗМІ через конфлікт редактора із співзасновниками, газета стала приватною і відтак вважалася опозиційною, бо місцева районна влада швидко заснувала новий друкований орган – газету «Приміське життя». У чому ж полягає нинішня «опозиційність» газети «Сільське життя»? У кожному номері газети публікуються матеріали, які містять здебільшого оціночні судження автора та підкріплені чималою дозою мови ворожнечі, ще й дублюються на сайті газети. Те, що матеріали, які містять проросійські меседжі та відверту антиукраїнську риторику, непоодинокі, свідчить систематичність публікацій, як у газеті, так і на її сайті.
Вільна преса, редакторський блог чи рупор російської пропаганди локального масштабу?
Аналізуючи контент газети «Сільське життя» та її сайту, можна простежити декілька основних дезінформаційних наративів проросійської пропаганди:
«Україна – «країна-лузер, реформи провальні, країна перебуває на зовнішньому управлінні»
«…за завданням з-за кордону, нинішні “реформатори” при владі, продовжують добивати в Україні рештки колись могутньої та найкращої у світі радянської системи охорони здоров'я» (Як знищується українська медицина.09.03.21).
Газета повсякчас транслює проросійські меседжі про неспроможність України, як держави, яка нібито перебуває на закордонному управлінні.
В іншому матеріалі «Як нас вбиває "реформована" американкою Супрун та Порохом українська медицина» сайт газети посилається на джерело інформації газету «Субота». Але, якщо в першоджерелі інформація підтверджується фотокопіями документів про конкретний випадок, то на сайті «Сільського життя» замість цього лише оціночні судження (Слава «реформованій» америкосами Україні! Великому генію сучасності Володимиру Зеленському – слава, слава, слава! Ура! Реформуйте Україну так і далі – це у вас дуже добре виходить. Особливо у справі боротьби з коронавірусом та вакцинацією). Заголовок не відповідає змісту повідомлення, що є ознакою маніпуляції. Попри те, що газета «Сільське життя» на своїх шпальтах постійно називає децентралізацію «реформою, нав'язаною нам Європою та США», а новоутворені громади «резерваціями», тут публікується й офіційна інформація органів місцевої влади, зокрема й тих самих громад.
Ще один типовий наратив – «В Україні панує нацистська ідеологія»
«Не допустимо переписування нашої славної історії, не допустимо нівелювання величі Великої Перемоги та відродження нацизму, чого домагаються нинішні блазні-тимчасовці при владі» (9 травня – День Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-45 років, 8.05.2021р.)
На сайті «Сільського життя» у розділі «Блог Валерія Івановського» (редактор газети) можна знайти відверто пропагандистський допис «Битва за Полісся: окупація бандерівщиною», проілюстрований фото, запозиченим із пропагандистського російського інтернет-ресурсу EurAsia.Daily без посилань на нього. До речі, фото жодного стосунку до Житомира чи Полісся не має.
«ПЦУ – розкольницька, штучна, церква московського патріархату – істинна»
У матеріалі «Вони не скорилися «томосятині»», де йдеться про конференцію священнослужителів у Києво-Печерській лаврі, автор розставив власні акценти:
«Провал вакцинації. Лише російська вакцина ефективна»
Як газета, так і сайт, де дублюються матеріали друкованого видання, оперативно реагує на ситуацію з вакцинацією в області, розповсюджуючи чутки та страшилки навколо вакцин на користь російського «СпутнікаV» – «Вакцинація населення: є проблеми»: «Але, відмовившись від ефективної російської вакцини, яку Москва надає без жодних умов, повністю контрольований американцями Зеленський загнав себе у глухий кут: вакцинувати населення потрібно терміново, а російський “Спутнік V” постачати заборонено кураторами з-за кордону. Тому у цьому “коронавірусному хаосі”, що з кожним днем накриває Україну, Зеленський вперто тримається все за ту ж вакцину, сумнівну AstraZeneca, вірніше, її індійський аналог Covishield». Автор, який криється за псевдонімом, тут посилається на Перший незалежний.
Навіть статистичні дані щодо стану із захворюваністю на COVID-19, які щотижня надаються місцевим ЗМІ на брифінгах у житомирській ОДА, в своїх публікаціях «Сільське життя» «підкріплює» пропагандистськими закликами: «Мілітаристською та антиросійською істерією Зеленський прикриває свою повну безпорадність на посаді президента України. У справі боротьби з коронавірусом наші “друзі” та господарі з Європи та США нам не надають ніякої допомоги – лише розпалюють вигідний їм конфлікт на Донбасі. Від російської вакцини, яка б значно покращила ситуацію, київський режим відмовився з політичних міркувань та через заперечення з Вашингтона. Настав час сказати рішуче: Зелю – геть!». (Вакцинацію населення Зеленський і його «гоп-компанія» провалили!)
«Українська армія неспроможна, українські вояки здебільшого злочинці»
У публікаціях газети та її сайту використовуються маніпулятивні заголовки з метою очорнити українських воїнів – «Ще один вояка-захисник – наркоділок», «Застрелився ще один обкурений “герой”». Використовуючи власні заголовки, сайт посилається на «Страна.ua» та 112 канал, якого на цей час уже не було в ефірі.
У цій публікації автор маніпулює фактами, підводячи читача до думки, що «російської армії варто боятись і потрібно шукати точки дотику з Москвою». Хоч дані військові навчання у Польщі жодного стосунку до української армії не мали. Сайти, на які посилається автор, названі неточно, тому інформацію перевірити важко. Що є свідомою маніпуляцією.
«Ностальгія за СРСР та комуністичними святами»
Благодатною темою для маніпуляцій стало і святкування Дня Перемоги. Ілюстрацією цього є кілька інформацій на сайті газети «Сільське життя», зокрема – «Житомир відзначив День Великої Перемоги», де багато авторських суджень мови ворожнечі та проросійських меседжів, нібито українська влада нівелює це свято і пам’ять про полеглих у війні.
Сайт розмістив інформацію про день піонерії «19 травня старше покоління відзначало День піонерії», частину тексту та фото запозичивши з сайту КПУ. Джерелами для газети та сайту були й закриті нині медведчуківські телеканали. Ось, як газета зреагувала на рішення про закриття цих телеканалів: «Антинародний кривавий режим Порошенка-Зеленського, припинивши трансляцію опозиціних каналів NEWSONE, ZIK И 112 Украина, перетворив Україну в тоталітарну державу! Ганьба Зеленському та його закордонним господарям! Дивіться опозиційні до влади негідників телеканали в Ютубі. Бо розмістити пряму трансляцію телеканалів NEWSONE, ZIK і 112 Украина технічно неможливо. Мабуть, тоталітарний режим Зеленського продбав і про це. Посилання на пряму трансляцію надаємо – https://youtu.be/3e0FsU1N6OQ».
Редакція бурхливо підтримала позицію голови НСЖУ щодо закриття цих каналів «Сергій Томіленко: закриття опозиційних телеканалів – це наступ на свободу слова!». Ще й надала читачам посилання на новостворений Перший незалежний в Ютубі.
Однак, чи «свобода слова» та проросійська пропаганда в офіційно зареєстрованому українському виданні одне й те саме? Відповіді на це міг би дати недоопрацьований та не прийнятий досі Закон, який перебуває у статусі законопроекту про протидію дезінформації. Розробники законопроекту посилаються на дослідження USAID-Internews «Ставлення населення до ЗМІ та споживання різних типів медіа у 2019» – тільки 11% серед тих, хто обізнаний про існування дезінформації, зуміли відрізнити достовірну інформацію від дезінформації. У законопроекті ж дезінформація визначається, як «недостовірна інформація з питань, що становлять суспільний інтерес, зокрема стосовно національної безпеки, територіальної цілісності, суверенітету, обороноздатності України, права українського народу на самовизначення, життя та здоров’я громадян, стану довкілля. Дезінформацією не є оціночні судження, в тому числі критичні; сатира та пародія; недобросовісна реклама». Виникає запитання, а як розцінювати критичні оціночні судження, співзвучні з антиукраїнськими меседжами, які постійно транслюють російські медіа?
Звісно, аудиторію житомирської районної газети «Сільське життя» не можна порівнювати з кількамільйонною аудиторією «медведчуківських телеканалів». Але матеріали, які публікує місцева газета і розповсюджує її сайт чомусь(?) співзвучні з тими, які розповсюджують про Україну російські медіа. І чомусь представників місцевої влади, яка розміщує там інформацію про свою діяльність, зовсім це не бентежить. Невже і її представники не входять у 11% тих, хто не відрізняє дезінформацію від справді критичної інформації? Втім, розробники законопроекту мають відповідь на цей виклик. А саме – «обов’язкове навчання основ медіаграмотності у школах, в навчальних закладах, при підвищенні кваліфікації держслужбовців». У законопроекті йдеться й про знецінення статусу журналіста та порушення норм професійної етики. Проблеми, які, на думку розробників, могла б вирішувати вища самоврядна професійна організація журналістів, до складу якої мали б входити ряд громадських інституцій та дотичних, здебільшого, до телерадіомовлення медійних компаній та підприємств. Не можна не помітити, що все це перегукується із законопроектом про медіа, який вже понад два роки чекає розгляду у ВР. Тож деякі ЗМІ можуть собі дозволяти грубі порушення професійних стандартів, аж до пропагандистських закликів. Якщо всеукраїнські медіа, що охоплювали мільйонні аудиторії і робили це «більш витончено», таки помітили і закрили, то гіперлокальні, до яких відносять газети, що виходять у громадах, досі можуть відкрито тиражувати на тисячні аудиторії проросійські пропагандистські меседжі.
Керівник Центру моніторингу та аналітики ГО «Детектор медіа» Отар Довженко, який досліджує проросійські дезінформаційні наративи в регіональних ЗМІ, вважає, що медіаграмотність тут ніяк не допоможе, бо подібні медіа працюють на вузьку, «пригодовану» аудиторію, яка погоджується чи потенційно погоджується з ключовими тезами. Що ж до законодавчих механізмів боротьби з дезінформацією, то вони потрібні, але їх застосування можливе за двох умов: по-перше, якщо систематичне поширення шкідливої дезінформації наочно доведене; по-друге, якщо цей висновок підтвердила незалежна експертна інституція. «Є медіа, схожі на купу гною за змістом і формою, але забороняти медіа лише тому, що вони нам огидні, ми не можемо. Потрібні докази, що вони цілеспрямовано завдають відчутної шкоди суспільству», – зазначає аналітик. На його думку, окремі регіональні медіа можуть це собі дозволити, бо до них не привертають увагу правоохоронних органів, а аудиторія в них не досить велика, щоб перейматись їхнім реальним впливом — «тому негативні наслідки від закривання рота таким медіа для влади переважають позитивні». «Ця ситуація змінюється, коли починається розголос, наприклад, у соцмережах. Якби який-небудь топ-блогер чи інший “лідер думок” виклав кілька зразків таких публікацій у ФБ, риторично запитавши, куди дивиться СБУ, з редакцією цієї газети, скоріш за все, оперативно почали би спілкуватися», – говорить Отар Довженко.
Законопроекти, які б мали врегулювати вітчизняне інформаційне поле, повсякчас піддаються критиці медіаспільноти. Почасти й небезпідставно. У законотворців вчергове не доходять руки до їх доопрацювання з урахуванням проблемних питань, зокрема і в пункті визначення дезінформації і зарегульованості «згори» пропонованого органу саморегулювання роботи журналістів. Однак пролонгація прийняття нових законів у сфері медіа не йде на користь суспільству країни, яка довгий час перебуває в стані інформаційної війни. І навіть принесення в жертву пари «дезінформаційних монстрів» на всеукраїнському рівні виявилося недостатнім для того, щоб «дезінформаційні блохи» не продовжували їхню справу на периферії.
Нові інституції, як Центр протидії дезінформації при РНБО, Уповноважений з питань інформації теж мали б керуватись новими законами, яких досі немає. І, хоч вони за попереднім визначенням не матимуть каральних функцій, але звертати увагу на сумнівний контент деяких ЗМІ будуть зобов’язані.
