Нещодавно до мене звернувся один західний журналіст, який для свого видання писав статтю про деолігархізацію українських медіа. Ми зустрілися, поговорили, після розмови він звертався по додаткові дані. А коли стаття вийшла, то свої дані я в ній побачила, а от свої ідеї щодо подальших кроків — ні. Мабуть, вони не здалися слушними йому чи його редактору. Зате я побачила в тій статті інші думки, серед яких мені особливо запам’яталися дві:

• вимикати неприбуткові телеканали;
• забороняти одноосібне володіння телеканалами.

Опустімо міркування про те, чому всюди в світі серед журналістів так багато людей із лівими поглядами — в Україні ці погляди в професійній спільноті настільки поширені, що, можливо, це навіть стало одним із чинників згасання в нас ділової журналістики. Поговорімо про те, чому під деолігархізацією кожен розуміє щось своє.

Вимикати неприбуткові телеканали — це страшилка, ніби спеціально створена для того, щоби довести до абсурду ідею фінансової прозорості. Бо заборона неприбутковості — це фактично нівелювання принципів вільного підприємництва, унеможливлення взяття на себе ризиків при інвестуванні в інновації. А от фінансова прозорість — це хороший інструмент, особливо якщо поставити перед аудитором задачу звертати увагу на фінансування з Росії.

Прийнято думати, що великі медіавласники кістьми ляжуть, аби не допустити відкритого фінансового звітування. Але, здається, це не зовсім правда. StarLightMedia з 2019 року публікує фінансові звіти своїх телеканалів.

«StarLightMedia публікує фінансову звітність та звіти про управління телеканалів, оскільки фінансова прозорість — це хороша управлінська практика для будь-якого відповідального бізнесу. Наша фінансова звітність проходить незалежний аудит. Безумовно, це залишиться нашою практикою і в майбутньому: ми виконуємо і будемо виконувати всі вимоги законодавства щодо розкриття інформації», — так це коментує пресслужба компанії.

Зі звітами компанії всі охочі можуть ознайомитися тут, тут і тут. Я би радила зробити це всім розробникам політик, законопроєктів та рекомендацій — як із державного, так і з громадського сектору.

Що до заборони одноосібного володіння телеканалами, то є, наприклад, Inter Media Group, якою володіють кілька неродичів. Як це допомагає обмежити їхній вплив на просування в контенті цих телеканалів політичних та бізнес-інтересів їхніх власників?

Анонсуючи розробку законопроєкту про статус олігархів, президент Володимир Зеленський сказав таке: «Я запропонував Раді національної безпеки та оборони та Офісу президента разом із Антимонопольним комітетом розробити новий законопроєкт, такого у нас в Україні не було. Вважаю, що сьогодні це один із пріоритетів — розробити фундаментальний законопроєкт про статус олігарха в нашій країні. Що буде з такими особами, які будуть впроваджувати санкції, як олігархи будуть перетворюватися на бізнесменів».

Усе правильно, одне з рішень проблеми великого впливу великих гравців, безвідносно до сфери їхніх активів, – це дієве законодавство на захист конкуренції. А ще — працюючі чесні суди, прозорі конкурси на державні посади, зведена до мінімуму корупція. Іншими словами, я не вірю, що проблему можна вирішити одним законопроєктом.

А щоби в цього самурая окрім дороги з’явилася ще й мета, то починаючи боротьбу з олігархами, варто тримати в голові, кого бажано бачити на їхньому місці і хто його може зайняти з високою ймовірністю. Нові обличчя з числа успішних бізнесменів, які заробили свої статки без участі у схемах із державними активами? Транснаціональні корпорації? Російські олігархи? Особисто я, говорячи про ймовірність, ставлю на останніх: фінансово вони набагато потужніші за будь-яких українських бізнесменів та, на відміну від ТНК, звикли працювати в неідеальному з точки зору верховенства права середовищі.