Такими є проміжні результати моніторингу 120 фейсбук-сторінок партій, партійних лідерів, партійних осередків і кандидатів у мери за 26 вересня – 9 жовтня, який проводить коаліція громадських організацій за підтримки Проєкту «ЄС та Рада Європи працюють разом для підтримки свободи медіа в Україні».

Основні висновки цього проміжного моніторингу* представила під час онлайн-презентації 22 жовтня Ольга Юркова, експертка Ради Європи, співзасновниця StopFake.

1. Продовжується тренд конкуренції пропозицій місцевих політичних команд і кандидатів у міські голови з брендами та меседжами партій національного рівня. Останні різко активізували свою роботу із соцмережами осередків у регіонах – більшість наповнюються у декілька разів активніше, ніж на початку моніторингу. Меседжі таких гравців стосуються всеукраїнського порядку денного і повторюють меседжі партії, за незначними винятками.

«Лідери партій переважно не дуже активні у Facebook – сторінки партій активніші. Але в партійних лідерів велика кількість взаємодій з аудиторією», – відзначила Ольга Юркова.

2. Риторика місцевих осередків партій має свої особливості. За словами Ольги Юркової, у партій чітко простежується стратегія комунікації в соцмережах.

Партія «Слуга народу» центральною темою обрала «велике будівництво» з акцентом на місцеві об’єкти у регіоні та обіцянки щодо подальших кроків. «Зазвичай голова ОДА представляє об’єкти «великого будівництва», відкриває їх – він же балотується від партії в мери», – зауважила пані Юркова.

«Європейська солідарність» активно просуває партійний порядок денний у всіх регіонах, при цьому не менш активно презентує кандидатів.

«Батьківщина» майже цілковито будує кампанію на особистості та меседжах Юлії Тимошенко. При цьому партія майже не представляє місцевих кандидатів (за винятком міст, де є активний мер).

«Опозиційна платформа – За життя» змінює риторику залежно від регіону: якщо на Луганщині партія веде дуже радикальну кампанію, просуваючи не лише заяви центрального офісу, що перегукуються з наративами Кремля, а й додаючи власні, то на Закарпатті й у Вінниці сторінки ведуться українською мовою і висловлюються відносно помірковано.

За даними моніторингу, активізувалися сторінки ВО «Свобода», але контент суттєво різниться.

3. Більшість кандидатів на посаду міського голови будували кампанії навколо проблем місцевого господарства. Виняток – партія «Слуга народу», де партійну риторику щодо «великого будівництва» активно використовували майже всі осередки і кандидати від партії. Часто при цьому застосовували адмінресурс.

4. Наскрізною темою періоду як у партій, так і у кандидатів, була пандемія COVID-19 (за винятком «Партії Шарія»). Усі парламентські партії критикували державну владу за нецільове використання коштів із «коронавірусного фонду» та «провалену боротьбу з пандемією». Кандидати у мери та партії локального масштабу також використовували цю тему для критики місцевої влади або інформування про ситуацію.

Інші гарячі теми – пожежі на Луганщині (осередки партій на Луганщині, ОПЗЖ, «Європейська солідарність»), а також імовірна фальсифікація виборів – багато партій писали про скандали при реєстрації їхніх кандидатів у ТВК.

5. Інші меседжі загальноукраїнських партій здебільшого продовжують бути популістичними: знизити тарифи, підвищити зарплати, домовитися про мир. Практично всі вони будували свою риторику на критиці чинної влади, зокрема правлячої партії «Слуга народу» і президента Володимира Зеленського.

Найбільш виразні меседжі щодо майбутнього країни і далі висловлювали «Європейська солідарність», «Голос» (проєвропейський вектор), а також проросійські сили «Опозиційна платформа – За життя» та «Партія Шарія». Натомість локальні партії та кандидати активно критикували місцеву владу за проблеми, які існують у містах. Для їх вирішення найчастіше пропонували «усунути корупцію».

6. Більшість партій та їхніх лідерів намагалися дискредитувати опонентів і використовували образливу лексику. Надзвичайно активно її поширювали «Опозиційна платформа – За життя» та «Партія Шарія». Їхні тези перегукуються з російською пропагандою та дезінформацією. Зокрема, про те, що Україна – «нацистська держава», «failed state», перебуває під «зовнішнім управлінням», «медична реформа провалилася».

7. Практично всі партії поширили інформацію про те, як користуватися новими бюлетенями. Сторінки окремих осередків розповідали про механізм виборів. Жодна з партій не надавала освітню інформацію для виборців про складні аспекти, які допомагають зробити поінформований вибір. Партії і кандидати попереджали про кандидатів-клонів та фейкові сторінки у соцмережах. Водночас окремі партії поширювали соціологію маловідомих компаній або «своїх штабів», за якою вони «перемагають».

8. Партії та їхні лідери як на всеукраїнському, так і на місцевому рівні активно використовували рекламні пости для просування своїх передвиборчих тез. Деякі з них перегукувалися з дезінформацією РФ проти України.

9. Зросла популярність гендерної тематики: дописи про жінок в політиці, гендерні квоти, зустрічі з жінками, жінки підтримують того чи іншого кандидата, жінки збирають підписи тощо.

10. Місцеві сторінки великих партій активно використовують візуальну партійну символіку і характерні для партій кольори і формати. Практично всі поширюють короткі професійно змонтовані відео Instagram-формату, які добре сприймаються алгоритмами соцмережі.

11. Велика частка кандидатів на місцевому рівні та окремі лідери партій на національному рівні досі ведуть особисті акаунти замість публічних сторінок. Це не дозволяє розміщувати рекламні дописи та не дає бачити, з якої країни і скільки осіб ведуть сторінку. Окремі кандидати ведуть по декілька особистих і публічних сторінок, що «розмиває» їхню комунікацію з виборцями у соцмережі.

Нагадаємо, перший моніторинговий період 5-25 вересня зафіксував, що кандидати активніше використовують Facebook для просування порівняно з минулими виборами.

* Моніторинг проводить з 5 вересня по 25 жовтня коаліція громадських організацій, що включає «Комісію журналістської етики», «Платформу прав людини», «Український інститут медіа та комунікації», StopFake та асоціацію «Жінки в медіа». Моніторинг охоплює контент 33 місцевих суспільно-політичних онлайн-медіа з найширшою аудиторією у 12 областях України (Вінницька, Волинська, Житомирська, Закарпатська, Київська, Львівська, Рівненська, Сумська, Чернівецька, Чернігівська, підконтрольні уряду України частини Донецької та Луганської), а також 120 Facebook-сторінок партій, партійних осередків, партійних лідерів і кандидатів у мери.

У Facebook моніторяться 5 сторінок парламентських партій, 5 сторінок позапарламентських партій, 10 сторінок лідерів партій, по 5 сторінок рейтингових партій у кожній області, по 3-6 сторінок кандидатів у мери в обласних центрах.