Основні висновки цього проміжного моніторингу* представила під час онлайн-презентації 8 жовтня Ольга Юркова, експертка Ради Європи, співзасновниця StopFake.

1. У конкуренцію вступили не лише місцеві команди і кандидати у міські голови, а й бренди та меседжі партій на всеукраїнському рівні. При цьому часто навіть в однієї партії місцеві організації в різних областях працювали по-різному за активністю, контентом, форматами. Виглядає, що партії здебільшого мало контролюють інформаційний складник кампаній, немає стандартів та вимог. Винятків – декілька, зокрема, «Європейська солідарність», правляча партія «Слуга народу». Її представники акцентують увагу на центральній темі – програмі «Велике будівництво», але з акцентом на об’єкти конкретної області та на стратегії розвитку (окремої для кожного регіону). Часто при цьому застосовують адмінресурс: скажімо, чинні голови ОДА пишуть про відкриття інфраструктурних об’єктів як свій здобуток, закликаючи обрати їх мерами.

2. Лідери партій у соцмережі здебільшого, за незначним винятком, були малоактивні. Основна активність відбувалася на партійних сторінках національного чи місцевого рівнів. Сторінки обласних осередків партій почали активізуватися із наближенням активної фази кампанії, що говорить про відсутність системної роботи з виборцями у соцмережі у міжвиборчі періоди.

3. Меседжі загальноукраїнських партій здебільшого були популістичні: знизити тарифи, підвищити зарплати, домовитися про мир. Практично всі вони будували свою риторику на критиці чинної влади, зокрема правлячої партії «Слуга народу» і президента Володимира Зеленського. Найбільш виразні меседжі щодо майбутнього країни висловлювали «Європейська солідарність», «Голос» (проєвропейський вектор), а також проросійські сили «Опозиційна платформа – За життя» та «Партія Шарія». Натомість місцеві партії будували свою риторику навколо вирішення проблем міста.

4. Більшість партій та їхніх лідерів намагалися дискредитувати опонентів і використовували щодо них образливу лексику. Надзвичайно активно її поширювали «Опозиційна платформа – За життя» та «Партія Шарія». Їхні тези перегукуються з російською пропагандою та дезінформацією. Зокрема, про те, що Україна – «нацистська держава» або «failed state», про «зовнішнє управління» державою, необхідність «домовлятися» із псевдореспубліками на Донбасі, знімати санкції з Росії.

5. Партії та їхні лідери як на всеукраїнському, так і на місцевому рівні активно використовували рекламні пости для просування своїх передвиборчих тез. Деякі з них транслювали мову ворожнечі й перегукувалися з дезінформацією РФ проти України.

6. Понад половина партій розмістили календар виборця і розповіли, як змінити місце голосування. Дещо ширші роз’яснення робили «Самопоміч», «Сила і честь», «Партія Шарія», «Слуга народу». Найчастіше йшлося про законодавчу частину, роботу з бюлетенями і права виборця. Партії попереджали про кандидатів-клонів та фейкові сторінки у соцмережах. Окремі партії і кандидати активно закликали виборців іти волонтерами. Втім, ніяка з партій і ніхто з кандидатів не надавали виборцям інформації про те, як зробити осмислений і поінформований вибір, як аналізувати виборчі програми тощо.

7. Кандидати активніше використовують інструменти і переваги Facebook для просування порівняно з президентськими і парламентськими виборами. Більшість використовують сучасні формати відео та фото, щоб залучити більшу аудиторію, інструмент створення події – для зустрічей із виборцями.

8. Велика частка кандидатів на місцевому рівні й окремі лідери партій на національному рівні досі ведуть особисті акаунти замість публічних сторінок. Це не дозволяє розміщувати рекламні дописи та не дає бачити, з якої країни і скільки осіб ведуть сторінку.

9. Зросла популярність гендерної тематики: дописи про жінок у політиці, гендерні квоти, жіночі зустрічі, про жінок, які підтримують того чи іншого кандидата. Водночас інколи це набуває гротескних форм.

Зростання популярності соціальних мереж серед електорату показало й соціологічне дослідження, проведене на замовлення ГО «Детектор медіа» фондом «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» спільно з Центром Разумкова. Частка соцмереж як джерела інформації для українців зросла з 24% (за опитуванням КМІСу та «Детектора медіа») у 2019 до 44% у 2020.

«За цей рік дуже зросло користування соцмережами. І це дуже загрозливо, бо якщо медіа мають хоч мінімальний редакційний контроль, то в соціальних мережах узагалі немає редакційного контролю, вони не користуються журналістськими стандартами. А туди йдуть політики, блогери, туди заходять рекламні гроші – і їх усе більше читають наші майбутні виборці. Звертати увагу на те, що відбувається в соцмережах, зараз дуже важливо. Надалі треба думати, яким чином, з одного боку, зберегти свободу слова, а з іншого боку – покласти край поширенню трешу», – сказала голова ГО «Детектор медіа» Наталія Лигачова.

* Моніторинг проводить з 5 вересня по 25 жовтня коаліція громадських організацій, що включає «Комісію журналістської етики», «Платформу прав людини», «Український інститут медіа та комунікації», StopFake та асоціацію «Жінки в медіа». Моніторинг охоплює контент 33 місцевих суспільно-політичних онлайн-медіа з найширшою аудиторією у 12 областях України (Вінницька, Волинська, Житомирська, Закарпатська, Київська, Львівська, Рівненська, Сумська, Чернівецька, Чернігівська, підконтрольні уряду України частини Донецької та Луганської), а також соціальної мережі Facebook.

У Facebook моніторяться 5 сторінок парламентських партій, 5 сторінок позапарламентських партій, 10 сторінок лідерів партій, по 5 сторінок рейтингових партій у кожній області, по 3-6 сторінок кандидатів у мери в обласних центрах.