Хотів би, щоб мене зрозуміли правильно: я не стверджую, що Петро Порошенко — святий і безгрішний, і так само я не стверджую, що бездоганно правдивими є всі пояснення його та його адвоката Іллі Новикова. Біда в іншому: я про це не знаю й із наявної публічної інформації від протилежної сторони, тобто ДБР, Офісу генпрокурора тощо й через те майже не можу робити висновків, бо твердження й роз'яснення Порошенка та Новикова найчастіше нема з чим порівнювати.

Вкотре вже доводиться вести мову про недостатність, а то й майже відсутність комунікації з боку влади, тим паче в суспільно резонансних справах, що привертають велику увагу медіа.

От уже близько року в інформаційному просторі не вщухає тема кримінальних розслідувань щодо п'ятого президента. Останніх уже понад двадцять. Й офіційна інформація про всі розслідування та звинувачення є винятково скупою. Причому, наскільки мені відомо, серед висунутих звинувачень немає жодного, яке без натяжок можна було б назвати корупційним.

І тут спрацьовує відомий ефект підміни суті та глибини інформації її кількістю. Значна частина суспільства сприймає кількість розслідувань проти Порошенка як цілком достатній доказ того, що він буцімто «всю країну поклав собі до кишені». Пригадаймо, як після приходу до влади Віктора Януковича кримінальне переслідування Юлії Тимошенко за звинуваченням, власне кажучи, у службовій недбалості й не більше від того, менше з тим, чималою частиною суспільства сприймалося як буцімто неспростовний доказ, що «Юлька- воровка».

Нині ж навіть юридично грамотним людям важко відстежити й запам'ятати, в чому саме звинувачено Порошенка. І хоч би якими абсурдними або дріб'язковими були ті звинувачення, а їхня кількість і постійне пред'явлення все нових і нових справляє на суспільство цілком певний вплив: українцям у позасудовий спосіб навіюють, що на Порошенкові тавра нема де ставити.

Усі ми добре пам'ятаємо брифінг щодо «розкриття» вбивства Павла Шеремета — беру слово «розкриття» в лапки, бо поки не відбувся суд, навіть кваліфікований спостерігач не може бути переконаним, що справу й справді розкрито. Тоді публічну акцію супроводжували й міністр внутрішніх справ, і навіть президент Зеленський.

Що ми маємо сьогодні? Порошенка звинувачують у перевищенні повноважень під час призначення пана Семочка на посаду у Службі зовнішньої розвідки. Нерядове, неабияке звинувачення. Й — жодного брифінгу, нуль офіційних роз'яснень. За теорією кримінального права, злочин має три складові: а) провина, тобто порушення закону; б) заподіяння шкоди; в) причинно-наслідковий зв'язок між першим та другим. Якщо бодай однієї складової немає — немає й злочину. А коли немає злочину,  відповідальність політик може нести лише політичну; Порошенко її вже поніс, позбувшись посади.

А чи пояснював хтось із керівників слідчих органів, у чому полягає заподіяння шкоди в даному разі? Причому такої шкоди, яка була б от саме з вини Порошенка, а не лише самого Семочка? І, до речі, про самого Семочка влада зараз не нагадує ніяк — які претензії до нього, що такого злокапосного він зробив. Ніби це не має ніякого значення. Спонукання Порошенка — хай навіть воно й було — влада подає як вирвану з контексту подію, ані передумови якої, ані її наслідки невідомі.

А що у призначенні Семочка було аж такого небезпечного, що Порошенка треба було брати під варту — адже саме це вирішував суд 18 червня? Знову незрозуміло. А чи розслідують дії самого голови Служби зовнішньої розвідки, якого Порошенко злочинно спонукав? А чи факт спонукання важливіший за факт незаконного призначення (якщо воно й справді таким було)? Влада поводиться так, щоби українці не розуміли, що відбулося, а просто затямили, зазубрили: Порошенко — злочинець, байдуже в чому — але злочинець. Аж такий злочинець, що постало питання про арешт. Був би Порошенко, а стаття знайдеться.

Картини, що їх буцімто було завезено контрабандою. Порошенко та Новиков заявляють, що супровідні до картин документи є у відкритому доступі, й вони є саме такими, якими їм належить бути — влада не намагається не лише заперечити, а й просто прокоментувати ці заяви. Що це — демонстрація сили? Але це зовсім не така сила, яка є заведеною в демократичних, не диктаторських державах. Хоч би чим це було насправді, а у владній комунікації все це виглядає не як сила закону, а як сила сваволі.

Порошенко та Новиков заявляють, що підозру їм було вручено з порушенням процедури. Влада у відповідь знову мовчить, окрім кількох слів Венедиктової у стилі «сам дурень».

А це — взагалі визначальна історія. Якщо вірити стороні Порошенка, підозру в спонуканні глави Служби зовнішньої розвідки до призначення Семочка Офіс генпрокурора намагався вручити п'ятому президентові в будівлі ДБР. Наскільки мені відомо, до будівлі ДБР не зможе зайти будь-хто от просто з власного бажання. Його просто не впустять. Для того потрібна попередня домовленість і вагомі підстави. А ще серед правоохоронних інстанцій не заведено, щоб одна інстанція вручала підозри у приміщенні іншої — підкреслю: зовсім іншої, не колегіальної. А ще не заведено, щоби підозри вручали отак, на додаток до слідчих процедур у зовсім іншій справді (якщо між двома справами не знайдуть причинно-наслідкового зв'язку).

Тож напрошується цілком очевидне запитання: наскільки Офіс генпрокурора та ДБР у даній справі діють незалежно — одне від одного, а чи від третіх, сторонніх і для ОГП, й для ДБР інстанцій? Або трохи загальніше: чи не є даний факт очевидним свідченням, що ані Офіс генпрокурора, ані ДБР незалежними не є?

Влада мовчить. Ото й уся комунікація.

І тут візьмімо до уваги кілька, здавалося б, супутніх обставин. Передусім: відкрито кримінальне провадження проти Віктора Ющенка — за те, що підписав документ про виведення з державної власності Межигір'я. А тепер запитання: чи Ющенко був кінцевим вигодонабувачем? Зовсім ні — але в жодному своєму релізі влада не ставить питання про відповідальність Януковича от саме за Межигір'я, узагалі не згадує про Януковича.

Що виходить у підсумку? Суспільство отримує чіткий меседж: от вони, корупціонери — Порошенко та Ющенко. Не Янукович, не Кучма, а саме ці двоє. Саме ті двоє, що прийшли на президентську посаду після перемоги двох майданів. «Майдани лише породжують корупцію» — чи не цей сигнал адресовано суспільству? Сидіть, мовляв, тихо й покірно — й корупції вам не буде?

А от у чому зізнався Володимир Зеленський: він не читає соцмережі (а як же тоді «без посередників»? — Б.Б.), бо «там порохоботи». Зокрема, «я не лізу у фейсбук».

Президент ображає значну частину своїх співгромадян лише за те, що вони підтримують не його, і називає їх ботами. І ще президент фактично зізнається, що критичну інформацію, протилежну точку зору не читає, бо це — «боти». Окрім усього, це викликає запитання: наскільки взагалі раціонально діє Володимир Зеленський? Бо ставлення його до Порошенка видається геть ірраціональним.

І супутнє запитання: до якої міри за таких умов пан Зеленський може (або не може) перебувати під впливом проросійської пропаганди — адже це саме вона вже понад шість років навіює ірраціональну ненависть до Порошенка? А чи в даному разі річ у чомусь іншому?

Ще на вікопомних стадіонних дебатах Зеленський заявив Порошенкові: «Я — ваш вирок». Тож інше запитання: до якої міри президент має символічне мислення: мовляв, от посадимо Порошенка — й заживемо, нарешті, щасливо? Або ж навпаки: до якої міри у спосіб «будь-що посадити Порошенка» президент прагне переконати суспільство в тому, що він виконує свої обіцянки? Іншими словами, як можна дешифрувати меседжі, що надходять от уже понад рік?

Утім, сьогодні довкола персони Петра Порошенка стоїть надзвичайно сильний інформаційний шум. Оцей інформаційний шум і є головним реальним продуктом усіх переслідувань попереднього президента. То, може, оцей інформаційний шум і є самоціллю — бо допомагає імітувати бурхливу діяльність? Піар, тільки піар — і нічого іншого?

Фото: Фейсбук