Про несподіваний початок розведення військ поблизу села Золоте в Луганській області першим оголосив міністр закордонних справ України Вадим Пристайко. Зробив він це в кулуарах інвестиційного форуму в Маріуполі, в якому брав участь і президент Зеленський. Причому новини з цитатою «розведення йде прямо зараз» з’явилися в публічному доступі за кілька хвилин до полудня, часу, коли процес мав стартувати формально.

Небайдужа громадськість — принаймні в соцмережах — одразу звернула увагу на те, що досі вимогою Києва була відсутність обстрілів на ділянці розведення протягом семи днів. А тим часом хоча міністр Пристайко заявив, що обстрілів не було вже цілих десять днів, на сторінці Штабу Операції Об’єднаних сил (ООС) за 26 жовтня повідомлялося про обстріли безпосередньо ДІЛЯНКИ РОЗВЕДЕННЯ СИЛ поблизу Золотого. Крім того, цього дня, як і в наступні дні, там розміщувалася інформація про регулярні обстріли ПОБЛИЗУ ділянки розведення сил.

Новинні стрічки дають підстави вважати, що для багатьох у Штабі ООС сам початок сьогоднішнього розведення військ теж виявився сенсацією. Майже одразу після появи заяви міністра Пристайка «Укрінформ» зв’язався із керівником пресцентру Андрієм Агеєвим, який повідомив: «Я не можу коментувати міністра закордонних справ, але у нас підтвердженої від нашого командування жодної інформації на ранок не було. Ніяких рухів в напрямку розведення сторін наразі не проводиться».

Цю інформацію широко процитували чи не всі новинні стрічки країни. Більшість із них так само дружно потім її зняли. Адже вже за пару годин на тій-таки сторінці ООС з’явилося повідомлення, що розведення сил таки проводиться!

Що ж. Згідно із сепаратистськими та російськими інформагенціями, а пізніше й випусками теленовин, про початок розведення заздалегідь не знали навіть ватажки терористів. І навіть учасники чергового раунду переговорів Тимчасової контактної групи в Мінську, який відбувався саме цього дня. За інформацією РИА «Новости», коли повідомлення про це прийшло в Мінськ, у зустрічах підгруп навіть оголосили незаплановану перерву.

І вже лише близько 8-ї вечора Штаб ООС повідомив, що «зафіксований 26.10.2019 представниками Об'єднаних сил факт обстрілу ділянки розведення у Золотому-4 не знайшов підтвердження у представників СММ ОБСЄ».

Жодних пояснень того, чому дані лишалися на сторінці Штабу ООС майже три дні і як взагалі можливе таке неузгодження, надано не було. Як тепер вірити іншим повідомленням ООС — питання в принципі без відповіді.

Звісно, одразу ж напрошується конспірологічна версія: насправді обстріли були, але офіційний Київ у «змові» з ОБСЄ вирішив їх замовчати, банально підставивши українських військових.

Щоправда, перегляд російських телеканалів та новиних стрічок дає й інший варіант відповіді. Перевага якого в тому, що це — хоч якийсь варіант, причому внутрішньо несуперечливий, тоді як з українського боку, принаймні до ранку 30 жовтня, адекватних пояснень плутанини так і не надійшло.

Якщо вірити, повторімося, російським медіа, вся справа полягає в тому, що в Києві нібито страшенно боялися спроб ветеранів добровольчих батальйонів завадити розведенню військ у Золотому. Тому все й трималося під величезним секретом. Ба більше: саме з цієї причини нібито тримається в таємниці дата розведення військ у третій ключовій точці, під селом Петрівське на Донеччині.

Про цю дату начебто домовилися на тій-таки зустрічі в Мінську (після отримання інформації про справи в Золотому). Але, як заявила «міністр закордонних справ ДНР» Наталя Ніконорова, тримати цю дату будуть у секреті саме для того, щоби про неї не дізналися «українські націоналісти», в чому, мовляв, не зацікавлені ні сепаратисти, «ни украинская сторона».

Понад те. Телеканал «Россия-1» у своєму сюжеті показав відео, де нібито зафільмовано українських військових, які спеціально обманюють українських же добровольців, що збираються (теж нібито) завадити розведенню сил в Золотому. «Військові» повідомляють, що насправді розведення буде в Петрівському, й тим самим, мовляв, героїчно допомагають здійснити «перший крок до миру».

Загалом, до речі, російське телебачення поставилося до початку розведення сил у Золотому зі стриманим пафосом. На російських телеканалах не стомлювалися повторювати, що українська армія обстрілює мирні об’єкти (як закцентував один із представників у сюжеті «России-1», боєприпасами «стандарту НАТО»), що добровольці лишаються на лінії розмежування, й місцеві мешканці нібито масово пишуть президенту Зеленському скарги на їхні «злочини», що самого Зеленського «радикали» зустріли в Маріуполі знущальною маніфестацією і що єдина мета Росії в цій ситуації — мир, а стороною конфлікту вона жодним чином не є.

У плані останнього телеканал ТВЦ поглузував із голови Офісу президента України Андрія Богдана, який напередодні в інтерв’ю «Українській правді» заявив, що «формула Штайнмаєра», мовляв, розрахована на росіян, які нібито почнуть вимагати від своєї влади «піти назустріч» Києву.

Загалом, поки що початок розведення військ нічого особливого не означає, оскільки все залежатиме від подальших дій Києва, Кремля та Заходу. Пом’якшення риторики з боку російської пропаганди, попри всі реверанси Києва, наразі не спостерігається. Як висловився в підводці до сюжету про розведення військ у Золотому ведучий «Первого канала» (до речі, єдиного зі згаданих тут російських каналів, що пустив цей сюжет у вечірньому випуску першим, а не третім-четвертим), «конечно, есть вещи, из-за которых войны начинаются… Но что-то подсказывает, что жители Донбасса эти вещи уже получили, и не отдадут их никогда: право говорить на родном языке и право выбирать себе власть. Эти права… граждане Донбасса вырвали себе с оружием в руках».

В цьому контексті чергова заява речниці голови української делегації в мінській групі Леоніда Кучми Дарки Оліфер про те, що політичне узгодження статусу ОРДЛО можливе лише «після повного вирішення безпекового блоку питань мінських угод, разом з врегулюванням проблеми контролю за українсько-російським кордоном», виглядає швидше побажанням. Як і її ж слова про те, що тепер відкрито «шлях до зустрічі у Нормандському форматі на найвищому рівні».

Насправді добре, якщо хоч би вдасться-таки домовитися про черговий обмін полоненими, можливість якого анонсував спецпредставник ОБСЄ Мартін Сайдік, але на яке сепаратисти погоджуються (як вони самі заявили 29 жовтня в Мінську) лише за умови зняття Україною судимостей із усіх обмінюваних терористів.

Власне, не зовсім зрозумілою лишається навіть доля розведення сил у Петрівському, яке, як заявив міністр Пристайко, можливе лише за тієї ж таки умови семиденної «тиші» з боку бойовиків. Особливо враховуючи, що надмірна секретність «миролюбного» Києва вже посіяла велику недовіру до офіційних повідомлень і Штабу ООС, і ОБСЄ і, звісно, політиків.

Фото: «Укрінформ»