Обговорюючи скандальний виступ «Кварталу-95» із хором імені Верьовки на підспівуванні, ведуть мову здебільшого про персоналії. Той самий хор, Коломойський... Та звернімо увагу на зміст проспіваного тексту.

У прес-службі «Кварталу» скандальний виступ назвали «гострою політичною сатирою». Тож от запитання: з кого й із чого була ця сатира? Які й чиї негативні або незграбні вчинки вона висміювала, гіперболізуючи й доводячи до абсурду? Чого не треба робити, щоби не стати об'єктами такої сатири? Не мати прізвище Гонтарєва? Виходить, що саме так — бо більше нічого та «сатира» не висміювала. Вона нічим Гонтарєвій не дорікала. «Гонтарєва — ги-ги-ги» — ото й уся сатира.

А це вже називається зовсім не сатирою. Це вже називається цькуванням. Російською мовою — травлею.

Їдемо далі. Хата буцімто згоріла «зі стида». А за що Гонтарєвій має бути соромно? А цього не було сказано. Й загальновідомим не є. От дуже хотілося би спитати в того самого Кошового, в усього «Кварталу імені Верьовки»: а чим їм, власне кажучи, не догодила Гонтарєва? От цікаво: чи почули б ми бодай одну притомну відповідь, окрім «ме-ме-ме-бе-бе-бе-ну-розумієте»?

А звідки, до речі, взагалі взявся хор? Чому й навіщо? Якось же «Квартал» досі обходився без нього? Єдина логічна відповідь напрошується така: він мав символізувати «весь український народ», «усі, мов один» і «пліч-о-пліч». «Робітничий клас, колгоспне селянство та радянську інтелігенцію», одне слово.

У цьому нас переконує зміст: люди, буцімто, з радістю підливали в полум'я «соляру». Чому, навіщо, з якої причини? А з тієї самої: бо прізвище власниці — Гонтарєва. Чим вона завинила перед тим «народом», так і залишилося невідомим. Що це, як не плекання ненависті? Ба більше: що це, як не заохочення до ненависті? Аудиторію абсолютно відверто нацьковували ненавидіти й не гребувати засобами для висловлення тієї ненависті. Аудиторію відверто переконували, що Гонтарєву НАЛЕЖИТЬ ненавидіти, бо ненавидить її буцімто «весь народ», і це є достатньою причиною.

Знову про хор. Ну, отакими — у вигляді радянського хору — бачить «Квартал» українців. Додайте до того суржик («від стида»), додайте знижену лексику - «соляра» (освічені люди кажуть «солярка»), й ми отримаємо цільову аудиторію «Кварталу». Одіозний російський ідеолог Сурков запровадив термін «глибинний народ» — ото він і є.

І цьому «народу» прямим текстом кажуть: ату її! Розіпни її! Вам це нічого не нагадує — з радянської історії? Ну, коли люди, доведені до екзальтованості, вимагали розіп'яти чергового «ворога народу»?

Досі ми вели мову про «Квартал» із кордебале... даруйте, з хором, але... Вичитує й досі Володимир Зеленський тексти кварталівських «жартів» чи не вичитує, знаходить він у своєму захмарно щільному президентському графіку, про який він казав на пресмарафоні, час для «творчості» чи не знаходить — це, зрештою, деталі. Він має добре розуміти: у сприйнятті українців він дуже міцно пов'язаний із «Кварталом», і так тепер буде завжди. Кварталівці, до речі, теж мають розуміти те саме й не підставляти свого лідера — якщо, звісно ж, їм не відведено тепер ту саму комунікаційну роль, що в Росії Жириновському — казати те, що самому президентові казати незручно.

Отут і стає зовсім кепсько. Під час нещодавнього пресмарафону Володимир Зеленський заявив: «Я думав, ми будемо всіх корупціонерів садити. При цьому коли перші наручники наділи. всі сказали „ай-яй-яй», президент не має права впливати на правоохоронні органи». Винесемо за дужки той факт, що Володимир Зеленський має вищу юридичну освіту, а отже, не міг насправді так думати — тож цей пасаж було мовлено саме для «глибинного народу», який не розуміється на основоположних «тонкощах». Знову звернімо увагу на зміст. Чи є в президента — ні, навіть не повноваження, а можливості й інструменти встановлювати, хто корупціонер, а хто ні? Ні, президент такої змоги не має. А отже, чи не йшлося про те, що корупціонерами будуть призначати, довільно? На кого президент укаже, той і корупціонер? То чим тоді це відрізнялося б від тих самих «ворогів народу» — хіба що назвою?

А таке «призначення корупціонерів» — воно, так, може допомогти в боротьбі проти політичних опонентів, може тримати всіх посадовців в остраху й слухняності. Єдине, чого воно не здатне побороти — це корупцію. Бо «садити» будуть перш за все не тих, хто справді вкрав, а тих, на кого ясновельможний палець указав. І якщо до виступу «Кварталу» цей вислів Зеленського виглядав просто як комунікаційна неакуратність або  недоречна легковажність, то тепер... не знаєш, що й гадати.

От і почали пригадуватися перестороги, які ще півроку тому здавалися дрібницями й прискіпуваннями. «Слуга народу» - це поняття з того самого понятійного ряду, що й «вороги народу». У них спільний автор і спільний історичний контекст. А ми досі до пуття не знаємо світогляду нашого президента. Знаємо, що довгі роки він виступав на сцені для пострадянської аудиторії з пострадянським контентом. Знаємо, що під час передвиборчої кампанії він стверджував, що його політичний кумир — це Лі Куан Ю, тобто такий собі «справедливий диктатор». Знаємо, що під час уже двох виборчих кампаній він скористався поняттям саме зі згаданого ряду. То, може, той Лі Куан Ю був із вусами й у галіфе? Якби не кварталівська «політична сатира», подібне запитання не постало би — принаймні так гостро.

...А під боком ми маємо яскравий приклад того, що діячі культури й художні колективи, зокрема й із ім'ям та репутацією, наввипередки виступають із тими меседжами, які просуває влада. Коли розважальні телепрограми несуть аудиторії пропагандистські послання й є мало не авангардом у тому. Так-так, ідеться про Росію. Але там — пропаганда, засилля пропаганди. Там усе одержавлене. То саме там не рідкість, коли розповідають, що українці, умовно кажучи, «підливають соляру» «ненависній хунті», бо буцімто хочуть єднання з Росією, то саме там телебачення привчає ненавидіти «хохлів», «піндосів», «ліберастів», Навального — й так далі, й таке інше.

То невже й ми вступили в епоху тотальної пропаганди? І ще одне запитання. Люди, в яких усе просто й зрозуміло, в яких «тарифи виросли, бо Порошенко з Гонтарєвою поклали до кишені різницю між новими та старими», в яких «Порошенко з Гонтарєвою поклали до кишені Приватбанк», у яких «от усіх посадимо — й тоді заживемо не гірше за Німеччину» - чи не на таких людей тепер орієнтується влада у своїй комунікації? Чи не вони, з її погляду, мають становити кістяк «громадянського суспільства»? Якби не виступ «Кварталу», не було б підстав поставити ці питання руба. Бо не виходить відокремити «Квартал» від влади — ну, от не виходить.