Кіноклуби документалістики в Маріуполі: активізм бібліотекарок, монументальне мистецтво та археологічні артефакти кіммерійців

Кіноклуби документалістики в Маріуполі: активізм бібліотекарок, монументальне мистецтво та археологічні артефакти кіммерійців

22 Вересня 2019
1580
22 Вересня 2019
14:00

Кіноклуби документалістики в Маріуполі: активізм бібліотекарок, монументальне мистецтво та археологічні артефакти кіммерійців

Комунікаційна менеджерка Docudays UA
1580
Подорож із фокусом на документальному кіно та людях, які його показують, дивляться та обговорюють. Репортаж про кіноклуби Docudays UA, що працюють у місті.
Кіноклуби документалістики в Маріуполі: активізм бібліотекарок, монументальне мистецтво та археологічні артефакти кіммерійців
Кіноклуби документалістики в Маріуполі: активізм бібліотекарок, монументальне мистецтво та археологічні артефакти кіммерійців

Маріуполь — місто, в пейзажі якого поєднуються шлакова гора та ніжні південні рослини, а в повітрі — викиди металургійного гіганту «Азовсталь» із морським бризом. Кінематографічний ландшафт, звісно, як і всюди, визначають передусім комерційно орієнтовані мультиплекси. У Маріуполі також працює кінотеатр «Перемога», який у 2008 році було викуплено в міста. Перший і один із найстаріших у країні, він є постійним майданчиком багатьох фестивалів, що орієнтуються на артхаусне кіно. Щоправда, минулоріч установа була на межі закриття. Керівник опублікував відкритого листа, в якому просив допомоги, бо за результатами планової перевірки на кінотеатр було подано позов із вимогою припинити роботу через порушення в експлуатації будівлі. За словами директора, жодних перебудов із моменту придбання не було, а методи і швидкість проведення процедури викликали багато сумнівів. Зрештою, київські найстаріші кінотеатри так само раптово виявляються нерентабельними, пожежонебезпечними або просто непотрібними місту.

Docudays UA ще з початку свого існування поширював документальне кіно регіонами. З 2003 року це відбувалося завдяки Мандрівному фестивалю, а з 2014-го — кіноклубам, яких нині уже 218 по всій країні. Документальні фільми стали показувати у школах, університетах, бібліотеках, громадських організаціях, галереях, хабах і навіть у пенітенціарних закладах. Формат показу передбачає обов’язкове обговорення побаченого. У цілому, кіноклуби Docudays UA мають на меті посилення діалогу про права людини, але за фактом діють і як дискусійний майданчик — осередок неформальної освіти, і як альтернативна мережа дистрибуції документального кіно.

У місті діє декілька кіноклубів. Серед них є і майданчик у пенітенціарній системі, і в правозахисній організації, два працює в бібліотеках. П’ятий кіноклуб відкрився в кінці серпня в культурному центрі Vezha Creative Space.

Кіноклуб Docudays UA при Vezha Creative Space

Vezha Creative Space розташувався у столітній водонапірній вежі архітектора Нільсена, будівлі 33 метри заввишки, крізь яку йде важка гвинтова драбина, що веде на оглядовий майданчик із панорамним видом на місто. Центр нещодавно відкрився після ремонту і проводить VR-екскурсії про історію міста, виставки, майстер-класи й кінопокази. В останні дні серпня Маріуполь поступово заповнювався державною символікою і атрибутами свят.

Для першого кінопоказу, що мав анонсувати відкриття кіноклубу, ми обрали фільм української режисерки Аліси Коваленко «Домашні ігри» — історію дівчини Аліни, яка грає у футбол і в життя в умовах нерівності. Після фільму говорили про спорт як соціальний ліфт, gender gap у чоловічих і жіночих зарплатах, який найбільший саме в Донецькій області, а також намагалися розібратися з питанням дискримінації. Але розмова точилася більшою мірою про кіно. Після показу режисерці ставили запитання про межі документального жанру, етичність втручання в життя героїні та розпитували про новий фільм «Експедиція 49», який уже восени поїде до IDFA разом з українською делегацією «Ukraine: Here We Go!».

Кіноклуб Docudays UA при Центральній бібліотеці імені В. Г. Короленка

Кіноклуб Docudays UA в одній із найбільших міських бібліотек працює вже чотири роки, він відкрився першим. Нині там є також: англійський клуб, безкоштовні комп'ютерні курси для літніх людей, дискусійний клуб, проходять виставки. Велику частину аудиторії складають діти із шкіл, що розташовані неподалік.

Декілька останніх місяців бібліотеку виселили з автентичного неомодерністського приміщення 70-х років за для ремонту. Бібліотекарки мусили самотужки виносити книжки та важкі металеві стелажі. Час ремонту затягнувся, ніхто з його ініціаторів не запропонував тимчасового приміщення та не повідомив деталей і причини змін. Пізніше, уже з публічної піар-кампанії місцевих політиків, колектив дізнався про те, що замість бібліотеки там буде сучасний IT-хаб, — комерціалізований простір. Безкінечна іронія цієї історії в тому, що бібліотеки в сучасному контексті вже давно працюють як безкоштовний коворкінг, доступний усім верствам населення. У тому числі незахищеним і забутим людям пенсійного віку, які за замовчанням не входять до аудиторій культурних подій і установ через низькі статки.

Увесь цей час бібліотекарки відстоювали свої права на приміщення попри загрозу звільнення й те, що альтернативних робочих міст за спеціальністю для людей, наприклад, з освітою бібліографа в місті немає. Вони писали листи можновладцям, організовували публічні акції, намагаючись привернути суспільну увагу. А ще проводили виїзні кінопокази. Коли не було свого приміщення, ходили до шкіл, університетів і військової частини. Трохи пізніше, їм запропонувала свій підвал Маріупольська камерна філармонія, колишній ДК «Маркохім». У підвальному приміщенні вологі стіни, немає повноцінного книгосховища, а червоний ковролін, укритий геральдичними ліліями, залишився від казино, що певний час розташовувалося там. Показ кіноклубу, організований у серпні, мав на меті актуалізувати діалог про приміщення. Тому ми обрали стрічку Таїсії Кутузової «Ти, б**, рота закрий» із платформи Civil Pitch, яка поєднала документальне кіно та активізм, щоб розпочати діалог про суспільно важливі проблеми. Фільм про підлітка-активіста, який протистоїть свавіллю забудовників, був дзеркалом реальної ситуації й мав отримати порцію уваги до ситуації з бібліотечним приміщенням. Жодне із запрошених організаторкою події ЗМІ не відгукнулося на запрошення висвітлити кінопоказ і проблему.

Утім, невдовзі після показу працівниці бібліотеки нарешті отримали офіційну відповідь: їх переводять у краще відремонтоване приміщення вже восени. Бібліотекарки пов'язують це зі своєю принциповою позицією та активістською роботою. Хочеться вірити, що все буде так як їм пообіцяли.

Кіноклуб Docudays UA при Маріупольській міській історичній бібліотеці імені М. Грушевського

Історична бібліотека імені М. Грушевського свого часу так само примусово-добровільно мусила виїхати зі свого приміщення. Взамін просторих залів для читання та містких книгосховищ їм запропонували перший поверх одного з будинків у Приморському районі, що в десяти хвилинах до моря й міської набережної. Утім, історична бібліотека і в новому місці розгорнула активну діяльність: крім кіноклубу Docudays UA там працюють літературний і психологічний клуби, гурток майстринь вишивки, а також клуб для слухачок/-ів університету третього віку. Формат кіноклубу обігрує можливості приміщення бібліотеки, яке вміщує не більше ніж 30 осіб. Тож покази камерні, побудовані насамперед на довірі й тривалих стосунках з аудиторією. За словами співробітниць, у такій невимушеній атмосфері легше ділитися своєю позицією, аніж у закладах формальної освіти. До обговорень після кінопоказів долучається також співробітниця, яка має диплом психологині.

Нерідко діти й підлітки, які відвідують покази, намагаються знайти рішення складного питання, що мало би відтінки, багатші за чорно-біле. За словами працівниць бібліотеки, саме кіно виконує роль каталізатора діалогу.

А ще саме тут, у історичній бібліотеці можна знайти детальну інформацію про монументальне мистецтво 60–80-х, яке й досі визначає вигляд міста. Мозаїки, панно та барельєфи Віктора Арнаутова, Лєля Кузьмєнкова і Віктора Константінова, Алли Горської та Віктора Зарецького. Місця, де розташовані роботи художників, уже давно must see не тільки дослідницьких подорожей, але й звичайних туристичних маршрутів. Звісно, до деяких з них додані «оздоблення» у вигляді кондиціонерів або шматка фасадної панелі, деякі навіть пофарбовані на смак нових володарів. З іншого боку, їх принаймні ніхто не декомунізує. А на центральному залізничному вокзалі мозаїка «Металурги» Лєля Кузьменкова та Валентина Константинова зберігається в чудовому стані й навіть має технологічні отвори, вписані в архітектурне рішення та спроектовані самими художниками.

Кіноклуб Docudays UA при Студентському науковому історико-археологічне товаристві Маріупольського державного університету

Кіноклуб Docudays UA при Маріупольському Державному Університеті функціонує як повноцінний дискусійний майданчик, у якому майже фахово беруть участь студент(к)и історичного факультету з  історико-археологічного товариства. Керує ним доцентка кафедри історичних дисциплін МДУ Світлана Арабаджи.

Права людини із фокусом на історичному підґрунті обговорюють у мінімузеї кафедри, в оточенні археологічних експонатів, а біля дошки чатує лицарський обладунок. Студентське історико-археологічне товариство влітку виїжджає в експедиції або на розкопки. Минулорічна практика була у Закарпатті в Чинадіївському замку, цьогорічна — на розкопках у Ялті, в Донецькій області поблизу Маріуполя, де, за словами Світлани, видобули рідкісний кіммерійський артефакт.

Для серпневого показу обрали стрічку «Я не тутешня» режисерок Майте Альберді та Ґ’єдре Жіцките. «Я не тутешня» — кінематографічний нарис про літню жінку, яка може забути деталі дня, але раз за разом відтворює у розмовах баскське місто свого дитинства.

Обговорення фільму торкнулося питання ідентичності, порушило дискусію про корінні народи, національні меншини та їхні права. Особлива увага дісталася грекам Приазов'я, адже це третя за чисельністю етнічна група Донецької області. Серед відомих представників цієї етнічної групи — пейзажист Архип Куїнджі, а також засновник Харківського університету Василь Каразін.

***

Кожен із кіноклубів має свої індивідуальні риси, аудиторії та навіть методи роботи. Утім, є дещо, що єднає їх: траєкторіями, не одразу помітними на карті, документальне кіно формує спільноту людей.

Фото: Дмитро Ганжеєв

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1580
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Підтримай нас! Стань частиною проєкту!
Щодня наша команда готує для вас найсвіжі та незалежні матеріали. Ми будемо надзвичайно вдячні за будь-яку вашу підтримку. Ваша підтримка – це можливість зробити ще більше!
Підтримати нас
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду