Наприкінці 2015 року ми разом із колегами з Інституту масової інформації, Незалежної асоціації мовників та низкою народних депутатів просували законопроект, покликаний врегулювати деякі проблемні моменти передвиборної агітації та приховану політичну рекламу. Однією з наших пропозицій було встановити мінімальний час політичного рекламного ролику на телебаченні – дві хвилини. Цим ми хотіли унеможливити створення емоційних беззмістовних рекламних відео і змусити політиків говорити щось по суті. Не судіть суворо нашу наївність. Ми були молоді й вірили у найкраще в політиках та медійниках.

З того часу в моїй пам’яті закарбувалася розмова з одним із медійних топ-менеджерів. У відповідь на моє запитання, як він оцінює таку нашу пропозицію, той відповів: «Мені все одно. А якщо ви збільшите мінімальний час до 90 хвилин, ми почнемо знімати серіали».

Минуло 3,5 роки. Наш законопроект отримав схвальні висновки всіх медійних регуляторних органів, але пав смертю хоробрих у казематах Комітету Верховної Ради з питань правової політики та правосуддя. А Україна побачила політичну кампанію Володимира Зеленського, у серцевині якої лежить серіал. І хоча зробив цю кампанію інший медійний топ-менеджер, а не той, чиї слова я так добре запам’ятала, це не змінює висновків: а) довжина промовідео не впливає на зміст, б) значній частині українців до змісту байдуже.

Їм настільки байдуже, що топ-кандидати в президенти можуть дозволити собі напередодні голосування просто не прийти на дебати. Або прийти, не знімаючи пальта. А експертне середовище, якому до змісту якраз-таки не байдуже, в якийсь момент настільки впало в відчай, що почало намагатися відшукати програму Зеленського у серіалі. Камон, гайз, це ж художній твір. Із нас кепкують.

І це ж треба, щоб раптом про дебати згадав Петро Порошенко, який цілу кампанію провів у теплих ваннах щедрої любові медіавласників: «Щоб не було жодних сумнівів, вибори у другому турі і ключовим елементом мають бути передвиборчі дебати. Той, хто буде ухилятися, буде знати, що йому нема чого сказати». А Зеленський заявив, що приймає кинуту рукавичку: «Та я готовий! Порошенко, не Порошенко, яка мені різниця?». Тепер головне – щоб вони правильно зрозуміли один одного щодо майданчика для розмови. А то вийде в них телеміст: Зеленський – на «1+1», Порошенко – на «Україні». Із міжгалактичною затримкою в одну добу.

Ми знаємо, що політику в незалежній Україні завжди творив телевізор. Але перший тур президентських перегонів – 2019 показав, що цього разу телевізор програв телевізору. Джинса – сторітеллінгу. Беззмістовність – беззмістовності. Що виборча кампанія в розважальному форматі, в нових медіа та спілкування з виборцем на рівні побутових повідомлень в соцмережах працює набагато ефективніше, ніж дискусії та «собачі бої», кандидатські програми під копірку та серйозно пропрацьовані, «нові курси» та томос, телевізійні теплі ванни та політтехнологічні багатоходовки. Як влучно сказала політкоментатор Олександра Решмеділова в ніч виборів на каналі «112 Україна», виборці прагнуть простих відповідей на складні запитання, та ще й таких, які б дозволяли нічого не робити самим.

А щоразу, як захочете поскаржитися, що в нас неправильний народ, який постійно неправильно голосує, поміркуйте, чи немає тут логічної помилки. Наш народ постійно змушений обирати краще з гіршого, тому що лише такі варіанти йому висувають і показують власники того самого телебачення. Точніше – ті з них, які вміють вчасно вловлювати найостанніші тренди в засобах та інструментах маніпулювання мізками виборців.