Наприкінці минулого тижня ГО «Детектор медіа» спільно з Київським міжнародним інститутом соціології презентували результати щорічного всеукраїнського соціологічного опитування, в рамках якого вивчалися думки й погляди дорослих жителів України стосовно користування засобами масової інформації, медіаграмотності населення й російської пропаганди. Наразі публікація з його результатами на нашому сайті має близько 8 тис. переглядів, а також безліч цитувань в інших ЗМІ. Оскільки звіт цього дослідження нараховує 75 сторінок, кожен знаходить уньому щось своє. Нижче — дуже суб’єктивний перелік моїх висновків із результатів опитування.

1. Українці бувають сліпими. Більшість українців не бачить, яких політиків просувають які телеканали. Серед населення загалом найбільш вираженим є розуміння, що «1+1» просуває Володимира Зеленського, 5 канал — Петра Порошенка, «Інтер» — Юрія Бойка. Ті, хто дивиться конкретні телеканали, Порошенка помічають також на Прямому каналі, Бойка та Вадима Рабіновича — на NewsOne. Щодо решти — сліпі плями. Так що між сприйняттям інформаційного простору з боку середньостатистичного медіаексперта і середньостатистичного медіаспоживача — прірва.

2. Українці можуть переоцінювати себе. Трохи більше половини респондентів (52 %) вважають, що вони принаймні в більшості випадків особисто здатні відрізнити якісну інформацію від дезінформації та фейків. Але є причини в цьому сумніватися. Лише 10 % респондентів пригадали, що впродовж останнього місяця дивилися які-небудь програми, що ставили за мету боротьбу з дезінформацією, і ще 15 % хотіли б дивитися такі програми. Ті, хто вже щось дивився, серед топ-5 програм називали такі (відповідь на відкрите запитання): «Антизомби» (ICTV), StopFake, блог Шарія, «Гражданская оборона» (ICTV), «Вата шоу» (Прямий канал). Якщо ви посміхнулися, думаючи, що місцями це такий собі перелік, то додам, що дехто серед антифейкових програм називав навіть шоу Зеленського.

3. Українці здатні на самокритику. Троє з чотирьох активних користувачів соціальних мереж (77 %) погоджуються, що в них багато дезінформації і фейків. Водночас, 51 % вважає, що в першу чергу заходів боротьби з ними мають вживати власники й керівники мереж, 39 % — держава, 28 % — самі користувачі мереж. Звісно, в усьому винна невістка Цукерберг. Але здатність побачити і власну відповідальність за розповсюдження дезінформації в соцмережах обнадіює.

4. ЗМІ — менше зло. Ті, хто отримує інформацію про події у світі та Україні і, зокрема, на Донбасі від родичів, друзів тощо, частіше поділяють проросійські інтерпретації цих подій, ніж ті, хто отримує інформацію з українського телебачення, українських інтернет-сайтів та соціальних мереж. І хоча аналітики радять враховувати, що саме на загалом більш проросійських півдні і сході Україні більше тих, хто отримує інформацію від родичів, а не зі ЗМІ, я все ж скажу: як би не лаяли журналістів, але вони несуть хоч якусь відповідальність за інформацію, що розповсюджують. Ще промовистіші результати я нещодавно бачила в одному зі свіжих досліджень у Латвії: там уже є 8 % громадян, які взагалі не користуються жодними ЗМІ, і серед них негативні настрої є поширенішими.

5. Російська пропаганда працює. Експерти неодноразово помічали системне просування тез російської пропаганди в певних українських ЗМІ. Дослідження підтвердило, що цей контент досягає своєї цілі, потрапляючи в серце, кров і мозок українців. Найбільше виділяються глядачі NewsOne, які значно менше поділяють проукраїнські інтерпретації подій, що відбуваються в Україні, в тому числі війни на Донбасі. Також є тенденція до менш виражених проукраїнських інтерпретацій серед глядачів телеканалів «Інтер» і «112 Україна» (хоча це менш помітно, ніж у випадку NewsOne) і читачів сайту «Страна.ua». Варто також зауважити, що близькість поглядів є серед топ-2 критеріїв, за допомогою яких українці обирають, якими ЗМІ користуватися. Тож, можливо, ці ЗМІ акумулюють навколо себе прибічників «зради» і заганяють їх у бульбашку постійних проросійських інтерпретацій.

6. Українці прагнуть спокою. За рік із 86 % до 74 % зменшилася частка тих, хто вказував українські центральні телеканали серед топ-джерел інформації. І ці люди не пішли в інтернет. Вони просто пішли від «блакитних екранів» (джерелом інформації можна було обрати кілька варіантів відповідей). При цьому знизилася популярність усіх топ-каналів, крім «України». Поміркуймо, що може відрізняти «Україну» від решти. Ми не перевіряли цю гіпотезу, але пропонуємо звернути увагу на спокій контенту цього телеканалу. Якщо ви захочете ввечері розслабитися без того, щоб вам нагадували про «дідів, які воювали», або показували, як жартує та співає кандидат у президенти, або пропонували етичний вибір між модною мелодією та гастролями її виконавиці в Росії, — ви ввімкнете «Україну».

7. Українці оцінили серіальні зусилля телеканалів. Більшість жителів України (56 %) помітили, що за останні три роки на українському телебаченні почали показувати більше серіалів українського виробництва. При цьому більша частина тих, хто погодився їх оцінити, відзначають цікавість їхніх історій, гру в першу чергу українських акторів, європейський рівень зйомки. А також не вважають, що в українських серіалах мало відомих цікавих акторів, що вони менш цікаві за європейські, американські чи російські серіали, та не сумують за присутністю російських акторів. При цьому серіали на всіх розважальних каналах глядачі сприймають приблизно однаково.

Телевізійна індустрія справді гуртом стала на певні рейки — у тому числі в питанні виробництва праймових серіалів російською мовою задля можливості їхнього продажу на інші ринки (отакий індустріальний евфемізм). І стривожена законопроектом про мову. Для тих, хто хотів би дошкулити «цим жадібним олігархічним ЗМІ», процитую приказку, яку любить повторювати старше покоління в моїй родині і яка інспірована виключно досвідом життя в Україні: не буває настільки погано, щоб не могло стати ще гірше. В експертних колах починають обговорювати можливі кадрові зміни в керівництві державних органів, які опікуються інформаційною та культурною сферами, в разі зміни президента нашої держави. Яким буде їхній стратегічний курс? На жаль, топ-кандидати у президенти рідко говорять про своє бачення розвитку медійної сфери. Виборці не вимагають від них цього. Виборці хочуть чути про тарифи, медицину, пенсії чи покарання корупціонерів в оборонній сфері.

Українці не розуміють, що ЗМІ — це і є зброя.