Юлія Орлова вже впродовж 25 років займається роботою, пов’язаною з реалізацією та виготовленням книжок. Тепер вона очолює харківське видавництва Vivat, яке входить до п’ятірки найбільших в Україні, згідно з даними Книжкової палати. Це видавництво заснували в 2013 році шляхом злиття двох інших — Pelican та «Аргумент-принт». Vivat входить до складу групи компаній «Фактор» бізнесмена Сергія Політучого.

Торік Vivat видав 540 нових видань, а загальний наклад виданих ним книжок склав 2,913 млн примірників. Середній тираж книжки Vivat становив 5300 шт.

В останні роки видавництво активно продає авторські права на українські книжки в понад 20 країн світу, а ще здобуває премії на українських та іноземних фестивалях. Минулого року Vivat навіть відкрило свою книгарню в Харкові.

«Детектор медіа» розпитав Юлію Орлову про асортимент видавництва й увагу до книжок журналістів та блогерів, поточний стан тиражів і проблеми книжкового бізнесу після введення обмежень для російської видавничої продукції.

— Юліє, видавництво Vivat існує з 2013 року, воно вже стало одним із найбільших в Україні. Які його досягнення за ці п’ять років вважаєте найважливішими, чим можете похвалитися?

— Узагалі, видавництво — це свого роду магія, адже воно збирає дуже творчих людей. На цьому етапі вже очевидно, що ми успішні. Та мені як директору потрібно масштабувати цей успіх. А це можна зробити тільки тоді, коли є системність у бізнесі.

За останній рік ми наблизилися до цього. У нас прописані всі бізнес-процеси, але водночас ми намагаємося бути достатньо гнучкими. Оце поєднання я вважаю досягненням і передумовою ще більшого успіху.

— Асортимент Vivat вирізняється різноманітністю: ви видаєте книжки різних жанрів, для різної аудиторії, як українською, так і російською мовами. Це і класичні романи, як-от «Чорний принц» Айріс Мердок, і сучасні детективні бестселери — «Літак без неї» Мішеля Бюссі, а ще ж є науково-популярні й дитячі книжки… Які проекти виявилися найбільш успішними з точки зору продажів?

— Так, ми працюємо в різних напрямках: дитяча література, художня література й нон-фікшн. ُУ кожному є свої хіти.

В рамках першого ми видаємо багато енциклопедій, які користуються чималим попитом У цьому році отримали права на видання енциклопедій National Geographic. Це дуже цікаві книжки з чудовим ілюстративним матеріалом та якісним контентом. Рада, що саме Vivat познайомить українського читача із ними. Це, до речі, також вважаю великим досягненням. Крім того, ми видаємо книжки для дітей сучасних українських авторів. Наприклад, у вересні дитяча збірка віршів Галини Крук «Раз овечка, два овечка» отримала нагороду Book Forum.

Прикро, що в Україні чомусь дуже люблять видавати перекладну літературу й не цінують своєї. Для мене, як для директора українського видавництва, принципово важливо видавати вітчизняних письменників. Я дуже тішуся, коли саме за книжки наших сучасних авторів ми отримуємо відзнаки та премії.

З-поміж художніх творів можу виділити детективи «Літак без неї» Мішеля Бюссі та «Вдову» Фіони Бартон, чудові романи Сари Джіо «Ожинова зима» та «Остання камелія».

Якщо ж казати про нон-фікшн, то тут книжкою року, беззаперечно, стала «Емоційний інтелект» Деніела Ґоулмана. Сумарно вже вийшло понад 10 тисяч книжок, а ще й ріку не минуло. І це, до речі, хороший показник того, що українське суспільство розуміє: емоційний інтелект для успіху в бізнесі й кар’єрі не менш важливий за IQ.

— Чому видавці менш охоче публікують українських авторів?

— Сучасна українська література — це дуже непростий напрямок роботи. Бо для того, щоб видати іноземну книжку, треба лише знайти якісний текст і зробити хороший переклад. Цей процес простіший, ніж праця з вітчизняним автором, який може по декілька разів змінювати свою думку в процесі роботи над твором.

Крім того, виводити на ринок письменника — це спільна робота автора й видавця. Але при всій повазі до видавництв, ми — лише посередник, головні дійові особи — це автор, ілюстратор та читач.

Як посередник між автором і читачем, ми організовуємо тури, зустрічі, підтримуємо роботу авторів у соцмережах. Але якщо сам автор не буде активно просувати себе та свій продукт, спілкуватися з читачем, успіху не буде. І ми матимемо великі фінансові втрати. Добре, що в нас — активні автори. Хороший приклад — письменниця Дара Корній. Її книжки мають по кілька тиражів.

Не всі книжки вистрілюють — і це нормально. Я усвідомила, що Україна нині в ситуації, коли все більше авторів починають жити зі своєї письменницької праці. Раніше основний заробіток у них був з іншої діяльності, а писали вони вечорами й ночами. А тепер з’явився пул авторів, яких читають, люблять і на нові твори яких чекають. Це й Андрій Кокотюха, й Дара Корній, і Юрій Винничук, і Сергій Жадан, — можна довго перераховувати. І це чудово!

Для мене видавати наших — дуже важливо, це одна з місій видавництва Vivat.

— Оскільки я сама пишу огляди книжок, пов’язаних із медіа, то помітила, що Vivat видає чимало лідерів думок, зокрема журналістів та блогерів. В інших видавництв такого асортименту менше. Чому вирішили взятися й за цей напрямок?

— Ми вже давно видаємо блогерів, адже не можемо не реагувати на те, що відбувається. Блогерство й соцмережі сьогодні мають дуже велике значення. З одного боку, у блогерів багато підписників, а з іншого — їхні тексти мають дуже короткий життєвий цикл і певні жанрові обмеження. Їх прочитали, обговорили й забули. А нерідко це дуже хороші думки. Тому нам захотілося це зберегти, бо книжка якраз має довший життєвий цикл. Ми подумали, що є теми, які можна розвинути.

У блогерів і журналістів є чимало плюсів: вони найчастіше добре пишуть й оперативно реагують на події у країні та світі. Серед наших авторів — Горький Лук, Татуся Бо, Севгіль Мусаєва та Алім Алієв. Ми видали вже декілька проектів із головним редактором інтернет-видання «Історична правда» Вахтангом Кіпіані.

У випадку такої співпраці й ми вчимося, й автори ростуть. Виникає синергія роботи автора з видавництвом. Книжки журналістів завжди цікавлять читачів — мені здається, це дуже перспективний напрямок.

— Як він проявляється в тиражів і прибутку?

— У будь-якому разі видавництво — це бізнес. І якби це не були фінансово успішні проекти, ми б не робили цього. Практично з кожним автором у нас не одна книжка вийшла. З Кіпіані от четверту зараз обговорюємо, із Татусею Бо маємо вже дві.

— Що ще плануєте по цьому напрямку видати? Вже маєте домовленості?

— Домовленості є, але я ще не готова про них розповідати. Адже, на жаль, не завжди домовленості переходять у підписання договору, бо це пов’язано з великою завантаженістю журналістів. Але є ідеї, які здаються дуже перспективними.

— А що взагалі у вас відбувається тепер із тиражами?

— Бачимо сумну тенденцію — зменшення тиражів. Це серйозний сигнал того, що українці не читають. Я поспілкувалася на Book Forum з іншими видавцями й усі відзначають те саме: зменшення тиражів та зменшення відвідувачів на фестивалі.

Цей фестиваль восени, як і столичний «Книжковий Арсенал» навесні, показують ситуацію на книжковому ринку. Київ цього року продемонстрував зростання, а Львів, попри те, що це читуще місто, де багато читають, зниження. Ми вимушені це визнати.

— А ще пару років тому казали про розвиток ринку… Із чим пов’язаний такий спад?

— Перш за все з економічним чинником. У людей немає грошей — і це сумно. Багато з тих, хто любить читати, не може дозволити собі придбати книжку.

— Що саме можна й потрібно робити в цій ситуації? Чи є можливість, наприклад, здешевити виробництво?

— Я розповім вам про структуру ціни, адже вона залежить від багатьох чинників. По-перше, від вартості прав на книжку зарубіжного чи українського автора — бо вони мають заробляти, а не отримувати копійки. Далі йде гонорар перекладачу — а від нього залежить якість тексту. Крім того, є праця редактора й коректора, папір і поліграфматеріали.

Шкода, що в Україні немає своїх заводів паперу — сировину ми купуємо за валюту, тому всі видавці дуже залежать від курсу долара та євро. Склавши ці витрати, ми бачимо, що загалом немає процесів, де ми могли би зекономити та за рахунок яких зменшити ціну. Економія на будь-якому з вищезгаданих етапів неабияк вплине на якісь книжки.

Нині видавцям слід активніше лобіювати питання, пов’язані зі введенням податкових пільг. До речі, в європейських країнах такі кроки — нормальна, поширена практика. Будемо збиратися й обговорювати це, а потім подивимося, чи уряд дослухається.

— Про які саме пільги йдеться? І як плануєте звертатися до влади?

— Це може бути пільга на податок на прибуток — зname="_GoBack">меншення відсотка податку.

Як відомо, вже двадцять років існує Асоціація книговидавців та книгорозповсюджувачів. Я є членкинею її правління. Асоціація може виносити важливі для галузі питання на обговорення. Тож незабаром будемо збиратися, а потім голова організації Олександр Афонін буде лобіювати наші інтереси у Верховній Раді. Це офіційний інструмент взаємодії галузі з Кабміном.

У високопосадовців є розуміння того, що книжковий напрямок дуже важливий. Останнім часом усе більше політиків та державних діячів відвідають та виступають на книжкових заходах.

— Наскільки такі пільги могли би вплинути на ціну книжки?

— Дуже сильно. Ми зможемо знизити її вартість на 20 %, а це відчутна різниця для споживача. Суми, яке кожне видавництво сплачує державі, достатньо суттєві, щоб ми виводили їх із обороту.

— Чи плануєте розширювати мережу власних книгарень?

— У нас є таке бажання, але наразі немає фінансової можливості. Ціна на оренду не зіставна з прибутками книгарні.

Взагалі відкриття книжкових мереж — це важкий бізнес, тому я дуже поважаю тих, хто це робить. Ми ж поки фінанси направляємо насамперед на книговидання, на жаль.

— Кілька місяців тому Український інститут книги очолила Олександра Коваль. Які ваші очікування від нього, як думаєте, чи вдасться йому нарешті запрацювати? Як ця інституція може допомогти видавцям?

— Сподівань багато, й вони дуже релевантні. Пані Коваль працює в цьому бізнесі понад 25 років. Вона дуже вагома фігура. Але будь-які зміни в цій сфері — не швидкі. І ми, як видавці, маємо насамперед підтримати пані Коваль, а не чекати, поки вона щось зробить для нас. Ми маємо обговорювати наявні проблеми й разом їх вирішувати. Я вірю у співпрацю, а не в сидіння в очікуванні.

— Як на українську книговидавничу галузь вплинули обмеження російської видавничої продукції — чи мало це позитивний ефект на наклади паперових книг, чи ні? Як у цілому змінився видавничий ринок після введення цих заборон?

— Ця заборона стала як ковток повітря. Вона однозначно допомогла всім українським видавництвам якщо не встати на ноги, то принаймні розправити крила.

Але, на жаль, сьогодні в Україні існує величезна кількість контрабанди й контрафакту: коли російська книжка підпільно друкується в Україні. Вона виходить значно дешевшою, ніж наші, адже її «видавцям» не треба ані купувати права, ані замовляти переклад, платити редактору та дизайнеру. Така книжка коштує до 100 гривень.

Наразі контрафакт настільки захлеснув Україну, що це дуже б’є по українських видавцях. За цей рік близько 30 % видавництв не надрукували жодної книжки. У них просто немає грошей, тож це вбиває галузь. Одна з причин її стагнації — цей божевільний контрафакт. Та й держава недоотримує податків. Це проблема, про яку, я вважаю, дуже важливо говорити. Вона — наче ракова пухлина, яка роз’їдає галузь ізсередини.

Схожа проблема і з електронними книжками. Коли сьогодні велику кількість літератури можна скачати безкоштовно, в нас немає особливого запалу розвивати електронну книжку чи аудіокнижку. Тому боротьба з піратством — це теж дуже актуальна проблема.

— Яких заходів, на вашу думку, потрібно вжити, аби покінчити з піратством?

— Розумієте, деякі проблеми ми можемо вирішити самі. Але якісь, на жаль, ні, як би ефективно Асоціація чи Інститут книги не працювати. Це питання державного регулювання й СБУ: контрабанда, контрафакт, інтернет-піратство. Нам потрібна підтримка й захист, адже ми платимо податки.

Для боротьби з піратами є інструментарій, який застосовується в інших країнах. І це призводить тільки до позитивних змін — і для держави теж.

— Тож ви поки не плануєте видавати електронні книжки?

— Ми трохи їх продаємо, але це не можна назвати бізнесом. Хоча він міг би таким стати.

Моє завдання — щоб люди читали; не важливо, на якому носії. Тому я зацікавлена в кожному з цих форматів.

— Юліє, насамкінець розкажіть про видавничі плани Vivat до кінця року.

— Ми готуємо книжку про Вінстона Черчилля. Її автор — англійський політик, колишній мер Лондона й міністр закордонних справ Великої Британії Борис Джонсон. Вона, на мою думку, просто приречена стати хітом, бо й автор, і його герой дуже яскраві особистості.

Також видаємо книжку «хрещеної матері» панк-музики Патті Сміт «Просто діти» — гучний бестселер у США, свого роду ностальгія за 1970-ми. Тішуся, що нам вдалося купити на неї права.

У нас також буде нова серія перекладних проектів про мандри — найпершими вийдуть друком книжки про Китай і про Париж. Але це не путівники. Це теплі й актуальні нині книжки, адже завдяки безвізу ми почали більше подорожувати. У них подано враження людей, які жили деякий час у цих кранах: найцікавіше про культуру, кухню, побут.

Пишаюся й нашими планами щодо дитячих книжок. Нещодавно ми видали кілька великих книжок-іграшок із віконцями, до кінця року вийде ще кілька. Напередодні свят у нас з’явиться одразу кілька книжок про Різдво з чудовим ілюстративним матеріалом. Це перекладні проекти «Гість на Різдво» й «Три різдвяні ангели, сім зірочок та безліч подарунків», а також збірник казок та оповідань від українських письменників «Диво на Різдво».

Фотографії надані видавництвом Vivat