Засновник і керівник Інституту конструктивної журналістики Ульрік Хаагеруп (Ulrik Haagerup) каже, що в більшості журналістів настає момент, коли треба стати перед дзеркалом, чесно подивитися собі в очі й оцінити все, що було зроблено. І тут є вибір: або це дзеркало розбити, або ж зробити свою роботу кращою. Це відбиває одну з головних ідей конструктивної журналістики — коли медіа розуміють необхідність «довести до ладу» свій контент, зробити його корисним для аудиторії.

Якщо мета журналістики — інформувати людей, щоб вони могли приймати свідомі рішення, то журналістам для виконання цієї місії доводиться бути критичними. Але це лише один з інструментів, якими медійники мають користуватися у своїй роботі. І критичність — саме інструмент, але не кінцева мета журналістики. Водночас конструктивна журналістика пропонує фокусуватися на можливих шляхах вирішення проблеми замість критикувати саму проблему. Для цього напрямку також важливо показувати більше бекґраунду новин, щоби краще інформувати людей і давати їм реалістичне уявлення про навколишній світ.

Про цей відносно новий напрямок ми поспілкувалися з Джулі Арнфред Бойдесен, яка працює над дослідженням про конструктивну журналістику при Університеті Мальмє. Експертка приїхала на тренінг для редакторів ЗМІ Луганської й Донецької областей, оскільки бачить можливість запровадити підходи конструктивної журналістики для місцевих медіа. Як пояснила пані Бойдесен, конструктивна журналістика може бути ефективною для об’єднання місцевих громад та для зменшення поляризації в суспільстві через негативні новини.

Джулі, розкажіть, будь ласка, як ви трактуєте концепцію конструктивної журналістики.

Це нове поле в науці і водночас це й модель журналістики. Конструктивна журналістика останнім часом активно розвивається у Скандинавії. Наприклад, у Данії в нас є окремий незалежний дослідницький інститут, який базується у другому за величиною університеті країни. Ця модель переосмислює журналістику, оскільки в цілому медіаконтент має тенденцію тяжіти до негативу, фокусуватися на проблемах, скандалах, війнах, тероризмі. Внаслідок цього з’явилася й інша тенденція — споживачі новин почали відчувати виснаження та втому, вони стали менше читати й дивитися їх, припинили стежити за медіа. Дослідження показують, що аудиторія стала пасивнішою, в людей з’являється почуття безнадії. Ви вмикаєте новини й усе, що бачите, — це війна в Сирії, війна в Україні, терористичні атаки у Франції. І ви відчуваєте безсилість, тому що світ котиться у прірву.

Інша проблема полягає в тому, що така подача новин створює поляризацію в суспільстві. З’являється багато злих, розчарованих голосів, яким здається, що справи йдуть дуже погано, політики та й інші люди навколо створюють лише проблеми. Тож підходи, які розглядає конструктивна журналістика, пропонують не лише розповідати позитивні історії, але й знаходити можливі рішення для історій негативних. Визнавати, що окей, у нас тут є проблема, давайте подивимось, які для неї можуть бути рішення; дивитися на можливий розвиток ситуації в майбутньому.

Звісно, це складно. Я обговорювала це з іншими журналістами, які приїхали на тренінг. На сході країни йде війна, це велика і складна тема й ми не можемо просто сказати: «Ой, у нас є рішення для цього!» Але все ж ми можемо створити медіа, націлені більше на рішення, орієнтовані на позитив, які дають надію, що в Україні справді відбуваються зміни. Наприклад, український парламент нещодавно ухвалив закон про створення Вищого антикорупційного суду. Це дуже велика зміна в тому, що стосується боротьби з корупцією. Медіа можуть більше фокусуватися на цьому, а не лише на проблемах.

Також важливий фокус на локальному контенті. Медіа мають репрезентувати місцевих мешканців, давати їм відчуття громади. Це важливо для таких вразливих спільнот, як мешканці сходу України, скажімо.

Як з’явився й розвивався цей напрямок? Які медіа тепер використовують його підходи в роботі?

Є дослідження, які з’явилися на початку 90-х років і були присвячені позитивній психології. Згодом багато чого з них було імплементовано в конструктивну журналістику. За останні п’ять років багато публічних мовників у країнах Західної та Північної Європи почали запроваджувати елементи конструктивної журналістики у своїй роботі. У Данії Danmarks Radio почало створювати невеличкі історії, в яких фокусується на хороших новинах. Цей формат є й у мовників із Бельгії, Нідерландів, у британської мережі BBC. В американській газеті The New York Times є колонка, в якій розповідають про хороші речі, що трапилися. Це не прикрашання реальності, а спроби показати, що у світу є більш ніж один бік, показати його весь. Показати, що є погані речі, але є й хороші.

Але це доволі нова галузь у науці. Інститут у Данії, який я вже згадувала, був заснований наприкінці 2016 року. Він дуже новий. Більшість ініціатив, пов’язаних із конструктивною журналістикою, почали з’являтися в 2015 році.

Ви згадували, що через негативну подачу новин великі світові медіа втрачають довіру аудиторії. Така ж ситуація складається й у Скандинавії?

Я не впевнена щодо довіри, але споживання контенту великих мейнстримних медіа значно зменшується. Люди переходять у соціальні мережі. Значно падають перегляди в телеканалів та в громадських медіамереж. Люди втомилися й більше не хочуть дивитися новини. Й одна з причин — це негативні новини. Крім того, в них є інші, простіші варіанти споживати інформацію — в онлайні.

Загалом, порівнюючи з Україною, в Данії немає такої проблеми із медіавласністю, тож питання довіри до ЗМІ не стоїть так гостро.

Конструктивну журналістику критикують за поділ на «позитивні» та «негативні» новини і вказують, що для медіа важливо просто робити достовірні новини.

Це слушне зауваження. Я знаю, що факти — це факти. Але є дуже багато шляхів, як про них можна розповісти. Конструктивна журналістика не ставить за мету розповідати, що не існує воєн та проблем. Натомість вона привертає увагу не до самих проблем, а до можливих шляхів їх вирішення. Ми не кажемо, що всюди світить сонце, а в небі лише веселки. Я наведу приклад, щоби пояснити, що я маю на увазі. У США опублікували статистику щодо кримінальних порушень у розрізі за штатами. Й лише два штати з усіх 48 виділялися в цій статистиці. І всі новини були саме про ці два штати, замість звернути увагу на те, що в решти 46 штатів справи йшли добре. І це такий підхід, така тенденція фокусуватися на проблемі, хоча загалом усе досить добре.

На вашу думку, як конструктивна журналістика може бути втілена в Україні?

Для місцевих медіа в Україні важливо не втрачати віру. Багато міст на сході опинилися в дуже складній ситуації. Люди мають дуже мало віри в те, що військовий конфлікт зрештою вирішиться чи умови їхнього життя покращаться. Тож важливо пояснювати їм, що відбувається. Наближаються вибори й важливо допомогти їм зробити поінформовані рішення. Які тут є можливості? Давати інформацію для підприємців, показувати, які можливості вони мають, пояснювати людям, як вони можуть долучитися до громадської активності, як вони самостійно можуть зробити свою громаду кращою. Багато проблем у місцевих громадах можуть бути вирішені, якщо її члени достатньо активні. Деякі з них простіше вирішити на регіональному рівні, аніж на національному. Тож в Україні конструктивна журналістика може в першу чергу фокусуватися на можливостях для різних людей.

Насправді багато медійників використовують принципи конструктивної журналістики у своїй роботі, але вони ніколи не називають це такими термінами. Це не така вже й нова концепція, просто це нова термінологія, нові слова.

Я хотіла навести ще один приклад від організації Gapminder. Вона підготувала статистику, яка демонструє, що світ не настільки поганий, як ми думаємо. В ній зібрано дані, які демонструють, що саме відбувається у світі.

Фрагмент із аналітичного інструменту від Gapminder, який допомагає працювати зі статистичними даними від різних світових організацій.

Люди схильні думати, що справи йдуть дуже кепсько. Це особливо стосується журналістів, вони бачать реальність похмурішою. Тож Gap Minder наводить дані від різних світових організацій — Світового банку, ООН тощо, — показуючи, що насправді все не так погано. Можливо, це наслідки професійної деформації. Але важливо усвідомлювати, що це лише частина повної картинки. Й завжди на противагу знайдуться хороші історії.

Організатором тренінгу для редакторів ЗМІ Луганської й Донецької областей виступила ГО «Детектор медіа». Партнери заходу: ГО «Вільна преса для Східної Європи» (Чеська Республіка), ГО «Європейське радіо для Білорусі» (Республіка Польща), ГО «Тенденції» (Словацька Республіка).