Заява народного депутата Сергія Пашинського про необхідність кримінальної відповідальності за «поширення неправдивої інформації, яка підриває обороноздатність країни» викликала в мене відчуття дежавю. Спроби запровадити кримінальну відповідальність для журналістів у 2012 році закінчилися масовими протестами працівників ЗМІ і змусили владу відступитися.

Із дивовижною наполегливістю депутати різних політичних сил поверталися до цієї ідеї. То власник NewsOne, підтримувач кремлівської міфології в Україні Євген Мураєв виступить із такою ініціативою, то хтось від «Народного фронту». Всіх навіть запам’ятати важко.

Але є одна суттєва різниця. Якщо раніше політики висували звинувачення без прив’язки до конкретних матеріалів, то тепер пан Пашинський звинуватив журналістів у підриві обороноздатності країни, заявляючи, що розслідування журналіста «Нового времени» Івана Верстюка не відповідає дійсності.

При цьому головний редактор «Нового времени» Віталій Сич заявив, що адвокати Сергія Пашинського заявилися до нього з погрозами. За його словами, адвокати Пашинського збиралися «рвати» очолюваний ним журнал, а також запропонували мирно врегулювати конфлікт: надрукувати на обкладинці фото Пашинського й дати спростування. Тим часом Пашинський заявив, що звертатиметься до суду проти журналу «Новое время» про захист честі й гідності, а також спростування недостовірної інформації.

В унісон із членом українського парламенту польська фірма Wtorplast пообіцяла подати на журнал до суду через «шкоду діловій репутації» на немаленьку, як за нашими мірками суму — 1 мільйон доларів.

Словом, скандал вийшов гучний.

Взагалі ця ситуація вписується в сучасну тенденцію. Експерти відзначають і преса пише про те, що влада доклалася до зміцнення української армії, про поліпшення її забезпечення, а відтак і здатності протистояти ворогові. Попри всі нинішні проблеми армії, вона вже не та, що була 2014 року. І в той же час із певною регулярністю з’являються статті про те, що та сама влада застосовує корупційні схеми для самозбагачення.

У розслідуванні «Нового времени» ішлося про те, що близькі до голови парламентського комітету з оборони Сергія Пашинського шахраювали з бойовими машинами піхоти. Вони нібито закуповували за кордоном складові цих машин, складали їх в Україні і продавали міністерству оборони за значно завищеними цінами.

Автор найпершою процитував думку народного депутата Сергія Лещенка, який заявив, що грошові потоки в обороні поділені між Блоком Петра Порошенка і «Народним фронтом», «щоб ніхто не був ображений». А потім розповів про нехитру схему «найбільш дивного контракту 2016-2017 років».

Житомирський бронетанковий завод (ЖБЗ) закуповував списані з озброєння бойові машини піхоти 1980 року випуску в польської компанії Wtorplast, яка у свою чергу закуповувала їх у чеської компанії Excalibur Army по 20–25 тисяч євро за одиницю.

«Далі ЖБЗ завозив все це, — пише автор розслідування, — окремо в Україну: кожна башта оцінювалася в $ 66 тис., А кожне шасі — по $ 99 тис. Завод “ремонтував” БМП — просто з'єднував раніше розібрані частини. Вартість робіт становила ще $ 40 тис. за одиницю.

В результаті БМП вартістю € 20 тис. обходилася українському оборонному бюджету в $ 205 тис. Тільки в минулому році в рамках контракту з ЖБЗ Міноборони закупило 200 бойових машин, витративши на них $ 41 млн».

На цьому автор розслідування поставив крапку щодо цього епізоду. Прочитавши це, я був спантеличений. Мабуть, як 95 % читачів, я не знаюся на тонкощах технології складання як військової техніки, так і техніки як такої. Так само плаваю в цінах на ринку озброєнь. Я припустив, що шахрайство тут може бути, але в чому його суть, мені не роз’яснили. Завеликі вказані ціни чи замалі — мені було не ясно. Жодного пояснення з цього та інших питань. А експертна оцінка наведена така, яка не відповідає дійсності.

У публікації аналітик Центру дослідження армії Антон Міхненко висловив здивування, чому взагалі такі БМП закуповуються за кордоном, адже Харківський тракторний завод, згідно з його цитатою, випускає полегшений варіант БМП.

Керівників Центру досліджень армії я знаю вже майже три десятиліття як спершу кваліфікованих військових журналістів, а потім і шановних експертів. Я зателефонував одному з них, Сергію Згурцю, із проханням допомогти розібратися. Він мене ошелешив. Виявляється, їхній експерт Антон Міхненко нічого подібного не казав. Сергій скерував мене до своєї статті на цю тему.

У публікації Згурець спростовує інформацію «Нового времени», заявивши, що в Україні БМП не виготовляються. «… Швидко задовольнити потреби частин в БМП можна лише за рахунок закупівель, — пише він. — З одним уточненням, що купувати ці БМП просто нема в кого, а вартість ремонту на момент передконтрактної підготовки перевищувала вартість нових БМП-1АК. За часів Варшавського договору БМП вироблялися на території Росії, в Польщі і Чехословаччини. При цьому чехословацькі “копійки” — БМП-1 — через якість складання були на голову вище за надійністю від тих, що робили в Росії. Але пострадянські запаси розтанули у всіх і це було великою удачею, що в одній з компаній країн Східної Європи ще зберігалася БМП-1. З нею в 2016 р. “Укрспецекспорт” почав переговори про закупівлю. Перша партія цих комплектуючих “копійок” була поставлена ​​в Україну в 2017 р через зарубіжного партнера».

У публікації також міститься посилання на пост цитованого у статті експерта Антона Міхненка, який побував у військах і роздивився новопридбані БМП на місці: «Це цілком нові БМП-1, — твердить він, — якщо говорити про їхній фактичний стан, старими їх можна назвати через рік випуску і не більше того».

Із посиланням на Міністерство оборони Згурець твердить, що у війську дуже задоволені новим поповненням техніки.

Член постійного парламентського комітету з оборони Дмитро Тимчук в інтерв’ю телеканалу «UA: Перший» заявив, що журналісти припустилися помилки. За його словами, вартість складання БМП на житомирському заводі становить 4 тисячі доларів, а не сорок, як написав журнал. Він також заявив, що всі ключові вузли БМП — 2016-2017 років виготовлення. Напрошується висновок, що в цій машині лише корпус давнього виготовлення.

А як щодо цін? Ці БМП є технікою середнього класу вагою до 20 тонн. Я погуглив англійською: 20 ton infantry combat vehicle price for sale. Пошук показав мені рекламну інформацію про китайські БМП аналогічного класу. Ціна їхня становила на 2015 рік до 325,704 доларів США. Як бачимо, ціни на закуплені українцями аналоги значно нижчі.

Після скандалу навколо публікації в соціальних мережах було оприлюднено листа від головного редактор «Нового времени» Віталія Сича до державного зовнішньоторгівельного підприємства «Спецтехноекспорт», у якому автор листа визнає помилки у статті «Служили два товариша». «Оскільки редакція зацікавлена тільки у викладенні об’єктивної та достовірної інформації, то спростує інформацію, в якій міститься помилка. А саме: “Именно эта компания выдает лицензии на экспорт вооружения». Також наголошуємо, що у статті Івана Верстюка у журналі “Новий час країни” № 13 від 05 квітня 2018 року під заголовком “Служили два товариша” не міститься інформації щодо господарських відносин між PH Strategic Bussiness Limited та ДП ДГЗП “Спецтехноекспорт”».

Помилка в публікації стосується іншого епізоду, який описав Іван Верстюк у своїй статті. Він розповів про «інший сумнівний контракт», який реалізував шосткінський завод «Імпульс», який також входить до структури «Укроборонпрому». Підприємство нібито продало кіпрському офшору PH Strategic Bussiness Limited детонатори.

За висновком автора, у результаті оборудки осіли в чиїхось кишенях 600 тисяч євро. При цьому він твердив, що до цього причетний син Пашинського, який очолює відділ зовнішніх контрактів «Спецтехноекспорту», котрий, за твердженням автора, видає ліцензії на експорт озброєнь.

Із вищецитованого листа головного редактора «Нового времени» випливає, що ні ліцензій «Спецтехноекспорт» не видає, ні до офшору не має жодного відношення. Себто звинувачення нічим не підтверджуються.

У ще одному епізоді один із керівників Центру досліджень армії Сергій Згурець нарахував одинадцять (!!!) помилок. Він вказав на них у вищецитованій публікації.

Я не схильний критикувати колег. Кожен може помилятися й навіть виживати, як може, за нинішніх складних обставин. Але є одна сфера, яка потребує до себе особливо дбайливого ставлення. Це сфера оборони.

Донедавна я висвітлював війну і на власні очі бачив, як поліпшувалося забезпечення армії. При цьому усвідомлював і наявність серйозних проблем. Мало того, зважаючи на багаторічні корупційні традиції в Міністерстві оборони, можу припустити, що корупція там таки наявна. Її треба викривати. Та якщо братися за цю тему, треба робити так, щоб комар носа не підточив.

У протилежному випадку це виглядає або як лобіювання чиїхось інтересів при закупівлі зброї, або навіть як гра на руку ворога. Вибачте, я не схильний до параної й пошуку ворогів, але не забуваю, що вони таки існують у нашій із вами реальності.

Чи можуть цитовані мною Згурець і Тимчук, які спростовують публікацію «Нового времени», помилятися або казати неправду? Гіпотетично — так. Я теж можу помилятися у своєму пошукові по цінах на БМП у світі — не враховувати якихось нюансів. Але обов’язок автора розслідування зібрати таку інформацію, навести такі аргументи на користь своєї версії, щоби жоден гіпотетичний брехун не зміг її спростувати. А читачі не потребували додаткових роз’яснень і не мусили шукати правду самостійно.

Відносно кримінальної відповідальності, яку пропонує запровадити народний депутат Сергій Пашинський, то це не найкращий спосіб вирішення питання. Наше нинішнє законодавство дає всі можливості карати тих, хто видає брехливу інформацію. Власне, Пашинський і польські партнери українців пішли цим шляхом — звернулися до суду. Якщо суд визнає журнал винним, то він зазнає таких репутаційних втрат, що жодні кримінальні покарання будуть не потрібні.

Колаж: «Новое время»