«Феномен Мостової», або Чи завжди слід читати між рядків

«Феномен Мостової», або Чи завжди слід читати між рядків

22 Серпня 2017
8422
22 Серпня 2017
10:01

«Феномен Мостової», або Чи завжди слід читати між рядків

8422
«Кити» є завжди, хоча їхні покоління і змінюються...
«Феномен Мостової», або Чи завжди слід читати між рядків
«Феномен Мостової», або Чи завжди слід читати між рядків

У момент, коли я пишу ці рядки, колонка головреда «Дзеркала тижня» Юлії Мостової вже третю добу продовжує збурювати блогосферу та професійне журналістське середовище. Досить нечаста доля для тексту, що не містить «скандала-інтрігі-расслєдованія», як люблять жартувати в цьому самому середовищі про «жовтизну» популярної преси.

Текст навіть не містить ніякої нової для читача інформації. Він є наскрізь емоційним та особистісним, недарма ключовий його меседж можна сформулювати «я вірю, що…». Написано, звісно, майстерно — ну так на те ж і майстром написано.

Власне, очевидно, що причина такої популярності тексту в тих же соцмережах (поряд із «вірусною» природою соцмереж як таких) — це саме особа автора. Показово, що в численних обговореннях колонки і прихильники, й недоброзичливці пригадали пані Мостовій усе і трохи більше. І добру обізнаність у політичній кухні країни (що багато для кого автоматично асоціюється із заангажованістю); і начебто розміщення в тижневику замовних матеріалів за захмарними розцінками (знаючи економічну ситуацію у вітчизняній журналістиці, та й у країні загалом, повірити можна — але, як кажуть, «свічку не тримав»); і чоловіка Анатолія Гриценка, екс-міністра оборони, який нібито «розвалював армію» (судження суто оцінне — принаймні, знайти порівняльний аналіз міністерської діяльності Гриценка та його попередників і наступників у подібних відгуках якось не вдалося).

Звісно ж, закинули й розпалювання «зради», і навіть знайшли прояви радянськості та відсталості. Одним із аргументів на користь останнього твердження став заголовок — цитата з відомої колись в СРСР пісні у виконанні Алли Пугачової. А ще — «завуальовані» натяки на політичне протистояння (щоправда, аудиторія ніяк не може дійти згоди, про що конкретно йдеться) та завуальоване ж «прохання про допомогу».

Отже, повторімося, дуже впадає в око той факт, що обговорюється здебільшого не текст, а автор. Анітрохи не применшуючи вже згаданої майстерності Юлії Володимирівни, ваш покірний слуга може з ходу назвати десяток своїх приятелів та приятельок, серед яких немає професійних журналістів, але чиї тексти в соцмережах та на «самодіяльних» блогерських майданчиках написані не гірше. У тому числі й на ту саму тематику, й навіть із тим же настроєм. Але, як правило, подібної популярності ці тексти не завойовують.

Є підозра, що тут ідеться про притаманне навіть значній частині «підкованої» аудиторії відчуття, що іменитий журналіст не лише володіє ледь не сакральними знаннями, але й ніколи нічого не напише / скаже просто так, без якоїсь там далекосяжної мети. Хоча насправді журналісти за особистими якостями — такі ж люди, як і всі інші. І можуть, зокрема, просто говорити про наболіле, абсолютно від себе, просто тому, що схотілося.

Мало того: аудиторія часто й не уявляє масштабів власних помилок у пошуках проявів конспірології. Навіть я, не маючи ні досвіду, ні авторитету пані Мостової, десятки разів стикався з підозрами в тому, що написане мною кимось замовлено, тоді як нічого подібного не було й близько. Одного разу так помилився навіть знаний нині професійний політтехнолог (тоді — шеф видання, де я працював)… Це, звісно, не означає, що замовних матеріалів не існує. Ще й як існують! Та все ж таки часом банан — це просто банан.

Тут, звісно, можливий закид: навіщо ж захаращувати газетну площу своїми рефлексіями, якщо за цим не стоїть якась конкретна мета? Ну, по-перше, краще рефлексії, ніж маніпуляції (в чому саме й звинувачують пані Юлію критики). А по-друге, вибір простий: хто не хоче — може не читати. Скажімо, не так давно в іншому тижневику написав текст про національну ідею інший «моральний авторитет», академік і дисидент, представник уже майже зовсім зниклого покоління. Текст зводився до розсипу цитат із вітчизняної класики та кількох зізнань автора в тому, що взагалі-то він не знає, що таке — українська національна ідея і що про це написати.

Ваш покірний слуга ознайомився з тим текстом і вирішив, за всієї поваги до академіка, більше на його сучасні тексти уваги не звертати. Але водночас не підлягає сумніву ані право редакції звертатися до зазначеного академіка (а в даному випадку таке звернення мало місце), ані його, академіка, право формулювати думку так, як він сам вважає за потрібне. Точно так само й пані Мостова має рівно таке ж право на публічну рефлексію, як усі ми — на обговорення цих її рефлексій.

«Кити відпливають у вічність», — писала сама ж пані Мостова майже півтора десятиліття тому з нагоди смертей низки інших гуру української журналістики, загалом — представників її ж покоління. Чимало з нас, тодішньої молоді, сприйняли це ледь не як образу. Мовляв, дайте-но нам ще кілька років — подивимося, хто тут кити! Що ж: молодь любить скидати з п’єдесталів не лише монументи минулих режимів, а й «моральних авторитетів» минулих (як здається молоді) епох. Лише з досвідом розумієш, що наближається час, коли представником минулого назвуть самого тебе. І що цього не уникнути, як зміну літа на зиму — тож навіть і побиватися за цим немає сенсу.

Втім, резонанс нинішньої колонки пані Юлії показує, що побиватися не варто і з іншої причини: «кити» є завжди, хоча їхні покоління і змінюються — як і будь-які інші. Принаймні, я в це вірю анітрохи не менше, ніж Юлія Мостова — в неминуче «настання світанку».

На фото: Юлія Мостова

Фото: Олексій Темченко

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
8422
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду