Малоросійські видання сліпо передруковували новини, навіть не замислюючись про зміст і можливе використання пропаганди. Приміром, був інцидент із Євгеном Гудзем, якого всі російські медіа переклали з американських і європейських «російським емігрантом» із «ukrainian», а всі українські новинарі взяли і просто опублікували цей варіант.

Українське інформаційне поле п’ятирічної давності — це, приміром, зіткнення двох потягів у сусідній Польщі, яке добу не потрапляло у стрічки українських ЗМІ, оскільки ті були надто перейняті виборами в Росії, що наближалися. Виборами в іншій країні, результати яких наперед знали всі, чомусь дуже переймалися в Україні. Новини про липових кандидатів Прохорова й Миронова, експертні реакції в українському Фейсбуку, безглузді новини про ЛДПР і КПРФ, ще більш фейкові соціологічні опитування громадян РФ були значно важливішими для українських медіа, аніж події в реальному світі.

Тимчасом як у західних медіа про вибори в Росії писали під зовсім іншим кутом. Інформаційно більш урівноваженим. Скажімо, на противагу офіційним заявам усіх зареєстрованих кандидатів подавали заяви незареєстрованих, висвітлювалися мітинги й протести замість уявних новин і фіктивних позицій чергових розіграних російських «виборів», як це висвітлювалися в перекладених із російської, українських ЗМІ.

Тоді попри прагнення до ЄС, ми й уявити не могли, наскільки далекі ми були від інформаційного поля Європейської унії. Ми часто дивилися на ЄС як на цивілізаційний порятунок, навіть не уявляючи, наскільки активно ми власноруч створюємо нові й нові інформаційні вузли залежності від російського культурного, ментального та, звісно, інформаційного поля.

Наша втеча із хворого російського інформаційного поля триває, за п’ять років українські ЗМІ навчилися перекладати з англомовних джерел, навчилися писати і знімати світові новини й аналітику, навчилися фактчекінгу, навчилися навіть більше і якісніше шукати внутрішні інформаційні приводи, та чи навчився цього глядач, читач, слухач?

Історія з російським «Дождьом» показує, що не дуже. Частині українців заміна інформаційного поля не підійшла, тож вони досі перебувають у стані активного пошуку тих новин, яких усе менше в українському інфопросторі. Саме тому реакція Нацради на грубе порушення українського законодавства російським телеканалом так різко була сприйнята серед деяких його підписників.

Українці не перестали шукати інформаційні канали, із яких можна отримати антиукраїнську пропаганду. Це показує, скажімо, рейтинг найпопулярніших фейсбук-сторінок, на які підписані українці.

Клікніть для збільшення

За даними Socialbakers, серед десяти найпопулярніших — лише три українських проекти, а до п’ятірки потрапляє лише один — і це не медіа, а фан-сторінка «Океану Ельзи». Якщо провести паралелі з найпопулярнішими проектами сусідніх по СРСР країн, ті ж самі сторінки є найпопулярнішими лише в білоруському, казахському й молдовському сегменті. Кавказька трійка чи Прибалтійська трійка до цього медіаполя вже не входить, а в більшості сторінок, як-от в «Адме», «Фішек» чи інших, зокрема і в телеканалу «Дождь», українська аудиторія є другою найбільшою після російської.

Клікніть для збільшення

Отже, українська аудиторія продовжує бути надзвичайно лояльною до російських медіа різного штибу й де-факто залишається другою найбільш чисельною біомасою Радянського Союзу, що шукає новини з «центральних московських» джерел.

Ще страшніше виглядає список найпопулярніших каналів на YouTube.

Клікніть для збільшення

Найпопулярнішим, за версією Socialbakers, українським каналом є відомий відеоблогер-утікач і рупор «русского міра» Анатолій Шарій, який cпершу, на думку вашого автора, інсценував напад на самого себе й переслідування режиму Януковича, у зв’язку з чим отримав політичний притулок у ЄС, під час Майдану почав активно співпрацювати з українською владою, а після поразки Януковича влаштував ще одну інсценізацію зі втечею й викладенням даних своєї кредитної картки для допомоги, а буквально за кілька днів уже став широкоцитованим провладними російськими ЗМІ. Відеоблогером журналіст Шарій став після того, як цілком «випадково» отримав відео з підпалу одеського Будинку профспілок. Нині, за даними Socialblade, приблизний дохід від реклами каналу становить від 12,7 до 200 тис. доларів на місяць.

Чи є канал Шарія небезпечнішим за канал «Дождь» для українського споживача? Гадаю, так. Але Україна не має жодного впливу на інтернет-простір і не має свого «Роскомнадзора», щоби заборонити чи обмежити тих, хто порушує український закон у мережі. А тому ті, хто пише про «заборону “Дождя” в Україні», не розуміють суті — не йдеться про жодну заборону навіть «Дождя». Ідеться про порушення українського законодавства та обмеження у використанні, які отримує порушник. На жаль, не йдеться навіть про жодні фінансові санкції, українським законодавством вони досі не передбачені. Єдиний канал, через який «відеоблогер» Анатолій Шарій міг потрапити через телебачення до українського глядача, залишався канал «Дождь», а тепер канал Шарія знімає про заборону каналу «Дождь», а той вдячно коментує скандального українського псевдобіженця (скрін у кінці).

Історія про захист українськими глядачами російського «Дождя» — це лакмус на розуміння ситуації з разючим медіавпливом Росії, на розуміння впливу пропаганди й на справжні пріоритети середньостатистичного медіаспоживача. Порушення Росією власних кордонів, що визнане ООН, закріплене американськими та європейськими санкціями, спростовує канал, який вважався в Україні російсько-ліберальним (утім, таке визначення саме по собі звучить наразі як оксюморон.) Українські глядачі, що захищають позицію «Дождя» й обирають російське інформаційне поле, мають усвідомлювати, що захищають і Шарія, і Роскомнадзор, і Путіна, і, на відміну від правового поля, в якому є порушники й покарані, а не «дозволені» й «заборонені», можуть непомітно опинитися у менш приємному, цілком окупованому, вже без жодних альтернативних поглядів полі.

Клікніть для збільшення