Довіра чи зброя – що важливіше для українців

Довіра чи зброя – що важливіше для українців

3 Жовтня 2016
1268
3 Жовтня 2016
16:00

Довіра чи зброя – що важливіше для українців

1268
Оперативна реакція «Українських сенсацій»: епізод під назвою «Вогонь на враження» виходить у вечірній прайм «1+1» вже за шість днів після вбивства поліцейського в Дніпрі
Довіра чи зброя – що важливіше для українців
Довіра чи зброя – що важливіше для українців

Тобто, 25 вересня на автостанції злочинець розстрілює поліцейський екіпаж, перед тим роззброївши одного патрульного. Ввечері його затримують у лікарні, подію обговорюють у телевізійних студіях кілька днів. А 1 жовтня аудиторії являють 45-хвилинний фільм, котрий претендує на закриття теми. Причому авторам треба було лише звести докупи інформацію з відкритих джерел, додавши готове відео з іншої програми – «Гроші». Йдеться про розслідування, а точніше – дослідження, звідки і в яких кількостях на нашу територію заходить нелегальна зброя.

Як водиться, нічого сенсаційного «Українські сенсації» глядачам не пропонують. Уваги варта передусім швидкість підготовки матеріалу до ефіру. Чесно кажучи, ваш автор налаштувався вислухати ту саму легендарну версію, поширену в Фейсбуку. Власне, вона прозвучала: вбивство поліцейських було насправді сплановане політиками, вбивцю патрульних Макаренко й Кутушева «вели» силовики. Оскільки затриманий Олександр Пугачов – екс-боєць сумнозвісного батальйону «Торнадо», мета провокації – вкотре дискредитувати добробати. А заразом – домогтися для поліції більших повноважень.

Конспірологія в даному випадку не витримує критики хоча б тому, що один із нібито вагомих аргументів – той самий автобус, водій якого Валерій Тімонін спробував затримати вбивцю, заблокувавши ззаду проїзд. Пильні мешканці соцмереж виявили й оприлюднили «українську сенсацію»: виявляється, на відео з камери спостереження маршрутка Тімоніна їде надто повільно. А потім водій дозволив Пугачову проїхати. Отже, доходить висновку Фейсбук, усе це постановка.

Якщо приватні детективи з соціальних мереж хоч раз у житті бачили реальне відео з камер спостереження, то мають знати – рух на такому зображенні завжди в рапіді. Тобто сповільнений. Така особливість камер. Для порівняння нехай спробують зняти одне й те саме на мобільний, портативну камеру й професійну. Все це при відтворенні буде відрізнятися одне від одного, і разом – від зафіксованого чорно-білою камерою спостереження. Автори «Українських сенсацій» від подібного експерименту утрималися. І хоч не могли не озвучити чергової версії про всесвітню змову й зраду, вжили вислів «інтернет-експерти», чим свідомо або підсвідомо вивели бійців «диванних сотень» на інформаційні маргінеси. Де їм, власне, й місце.

Почута ж від такого експерта фраза, мовляв, «суспільство повинно мати доступ до цієї інформації!», тобто до матеріалів слідства й судового засідання, досить красномовна. Бо цілковито позбавлена будь-якої конкретної складової. Суспільство – це хто? Всі прошарки – чи окремі спільноти? До кого апелюють такі промовці? Бо проблема навіть не в тому, що в нас засмічений та незахищений інформаційний простір і безліч різної, часто не фільтрованої інформації, а в тому, що люди, котрі нею не володіють або думають, що володіють, постійно говорять від імені суспільства. Хоча жодна громадська спільнота таких промовців від свого імені говорити не уповноважувала.

Це до того, що коментарі краще брати в справжніх лідерів громадської думки. А не давати кожному шанс відчути себе таким, не маючи на те жодних підстав. Бо на емоціях і некомпетентних коментарях складно побудувати програму, яка претендує на подачу системної інформації з метою закрити тему. Тому правильніше говорити про трагедію в Дніпрі як про випадок, від якого не застрахований жоден із нас. Насправді боятися слід не поліцейських, а пугачових із посвідченнями учасника бойових дій та незареєстрованими стволами в кишенях. У фільмі прозвучала правильна думка: «Легальну зброю її власник у хід не пустить без нагальної на те потреби. І то сто разів подумає». Таким чином, третя частина «Вогню на враження» є, по суті, апологетикою легалізації вогнепальної зброї в Україні та озброєння населення.

Звісно, не все так добре й у країнах, громадяни яких таке право мають. Та альтернатива – лише поліція. Навіть не так самі патрульні, як довіра до них. Автори фільму акуратно й, на мою думку, цілком правильно обходять і тему поганої підготовки нових патрульних, на якій багато хто спекулює, і тему збільшення повноважень поліцейських. Це коли коп завжди правий. Натомість озвучують, хай і непрямо, питання: чи захистить нас поліція від озброєного нелегальним стволом нападника, якщо ви з бандитом сам на сам? І тут автори фільму заходять із досить несподіваного, але загалом правильного боку: довіра до силовиків може замінити вогнепальну зброю в кишені звичайного громадянина.

«Серед добровольчих батальйонів трапляються одиничні випадки, коли вони стають на злочинний шлях», - так толерантно звучить фраза на початку фільму, й потому йде послідовне викриття «Торнадо» як озброєної кримінальної групи, котра ґвалтувала людей і мала зв’язки з «сепарами». Питання: до чого тут довіра? Відповідаю: такі визначення негативно сприймає не абстрактна, а навіть цілком конкретна частина суспільства. Яка  довіряє людям із посвідченням учасника бойових дій більше, ніж поліцейським та владі загалом. Для десятків, як не сотень чи навіть тисяч українців чоловік у камуфляжі, котрий справді повернувся з фронту, – недоторканий довічно. Й навіть доказова база, котра доведе – він разом із такими самими грабував, катував, ґвалтував та вбивав мирних жителів, нічого не означає. Бо вважається: все це фабрикується Аваковим за прямою вказівкою Порошенка, аби зачистити героїв України, здатних на протест.

За великим рахунком, цей випуск «Українських сенсацій» вартувало б завершити закликом визначитися між двома позитивними висновками. Перший – суспільство, тепер уже не абстрактне, через силу починає довіряти поліції й визнавати: не всякий фронтовик є воїном світла, всі рівні перед законом. За таких умов ми відчуємо себе захищенішими, адже знатимемо своїх захисників. Другий – суспільство не довіряє нікому, тому легалізація зброї знімає градус напруги. Бо варто усвідомити: не буде ажіотажу в магазинах зброї, так само не буде ажіотажу в легальних борделях, щойно проституцію декриміналізують. І небезпека від легальної зброї значно перебільшена, поки на руках у пугачових 800 тисяч нелегальних стволів.

 

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1268
Коментарі
1
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Анна Маляр
2047 дн. тому
Дякую автору за увагу до моєї експертної думки у згаданому випуск «Українських сенсацій» від 1 жовнтя 2016 р. Разом з тим автор вирвав з контексту сюжету мій висновок і приписав слова, яких не було у коментарі. Слова А. Кокотюхи «Почута ж від такого експерта фраза, мовляв, «суспільство повинно мати доступ до цієї інформації!», тобто до матеріалів слідства й судового засідання, досить красномовна». Як експерт сказав насправді на 23-й хвилині відео: «Це може бути таємницею слідства, натомість судовий розгляд по цій справі повинен бути публічним . І суспільство, враховуючи резонанс справи, зрештою, повинно мати доступ до цієї інформації після завершення слідства». Відповідаю на питання автора цієї статті Андрія Кокотюхи – «Суспільство – це хто? Всі прошарки – чи окремі спільноти? До кого апелюють такі промовці?». Суспільство – це всі громадяни нашої держави. Йдеться про українське суспільство в цілому. Як науковець, який досліджує політичну злочинність та інші девіації в сфері політики, а також має багаторічний досвід співпраці зі ЗМІ по темам гучних кримінальних проваджень, я відстоюю позицію публічних судових процесів у резонансних справах, окрім випадків, коли може бути завдана моральна шкода жертві злочину. У нашій країні ступінь фабрикації доказів та тиску на суди досить високий. Особливо по резонансним злочинам, які перетинаються з політичними інтересами окремих осіб чи партій. Тому, саме публічність судового розгляду і доступ всього суспільства до інформації є запорукою неупередженості рішень. Так, це не панацея, але потужний запобіжник, як показує практика. юрист-кримінолог, кандидат юридичних наук, адвокат Анна Маляр.
Підтримай нас! Стань частиною проєкту!
Щодня наша команда готує для вас найсвіжі та незалежні матеріали. Ми будемо надзвичайно вдячні за будь-яку вашу підтримку. Ваша підтримка – це можливість зробити ще більше!
Підтримати нас
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду