Першого січня 2016 року в Україні стартувала реформа державних та комунальних засобів масових інформації. Після десяти років навмисного зволікання та бюрократичних перепон, які влада створювала на шляху до роздержавлення, важко повірити, що процес і справді пішов. Адже охочі застопорити його на невизначений час є як серед чиновників і політиків, які звикли користуватися прирученими, керованими ЗМІ, так і серед медійників, які бояться злізати з голки бюджетного фінансування.

Що таке роздержавлення

Наприкінці 2015 року було ухвалено закон «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації». Коли Президент України Петро Порошенко 21 грудня повернув його зі своїми пропозиціями для повторного розгляду, видавалося, що це лише черговий привід загальмувати реформу, проте за три дні Верховна Рада повторно проголосувала за закон із урахуванням пропозицій Президента, який 26 грудня його підписав. 1 січня закон набув чинності. Реформа повинна завершитися до кінця 2018 року.

За словами співавтора закону Миколи Томенка, 2015 року лише з київського міського бюджету на комунальні медіа було витрачено 35 мільйонів гривень. У всій країні — сотні мільйонів. Голова Комітету з питань свободи слова та інформаційної політики Вікторія Сюмар, агітуючи за ухвалення закону, продемонструвала з трибуни парламентський журнал «Віче», на який щороку витрачаються мільйони.

Закон передбачає вихід органів державної влади та місцевого самоврядування зі складу засновників друкованих ЗМІ або перетворення друкованих ЗМІ, заснованих центральними органами виконавчої влади, на офіційні друковані видання. Це повинно відбутися в два етапи: перший — впродовж 2016 року, другий — впродовж 2017–18 років.

Перший етап — добровільний: реформують медіа, що звернуться з клопотанням та будуть включені до переліку, затверджуваного Кабінетом Міністрів за поданням Державного комітету телебачення і радіомовлення.

Другий етап — добровільно-примусовий: реформують усі видання, що не подались у перший рік. Із тим, чи зголошуватися добровільно до реформування в першому етапі, чи чекати на другий, видання мали визначитися до кінця березня 2016 року.

Є чотири способи реформування:

• «вихід органів державної влади, інших державних органів та органів місцевого самоврядування із складу засновників (співзасновників) друкованого ЗМІ та редакції — у разі відсутності державного (комунального) майна у майні редакції;
• вихід органів державної влади, інших державних органів та органів місцевого самоврядування із складу засновників (співзасновників) друкованого ЗМІ та редакції з перетворенням редакції членами її трудового колективу у суб'єкт господарювання із збереженням назви, цільового призначення та тематичної спрямованості друкованого ЗМІ;
• вихід органів державної влади, інших державних органів та органів місцевого самоврядування із складу засновників (співзасновників) друкованого ЗМІ та редакції з наступною приватизацією майна редакції, що перебуває у державній чи комунальній власності, відповідно до законодавства з питань приватизації, — у разі, коли трудовий колектив редакції не подає протягом установленого законом строку пропозиції щодо своєї участі у реформуванні друкованого ЗМІ;
• перетворення друкованих ЗМІ, заснованих центральними органами виконавчої влади, в офіційні друковані видання».

Рішення реформувати видання приймають засновники разом із колективом. Останній має пріоритетне право визначати спосіб реформування. Також закон зобов’язав засновників видань протягом чотирьох місяців — до кінця квітня 2016 року — погасити всі заборгованості перед редакціями.

На перший-другий розрахувалися

Головним органом виконавчої вертикалі, який відповідає за проведення реформи й виконання закону, став Держкомтелерадіо. В комітеті акумулюється вся статистична інформація щодо реформування, яка оприлюднюється в рубриці «Реформування друкованих ЗМІ», а також розробляються необхідні підзаконні акти.

За словами голови комітету Олега Наливайка, ще на початку року було розроблено календарний план реформи під назвою «15 років до свободи», до підготовки якого долучилися Національна спілка журналістів та громадські організації. Вже затверджено Порядок формування переліку друкованих засобів масової інформації та редакцій, що підлягають реформуванню на першому етапі, та Порядок формування Зведеного переліку об’єктів реформування. Обидва документи зареєстровано в Мін’юсті. Тепер комітет готує проект постанови Кабміну про перелік учасників першого етапу та проект Порядку надання адресної фінансової підтримки реформованим друкованим ЗМІ місцевої сфери розповсюдження. Для цього комітет звернувся до громадських організацій, щоб вони долучилися до розробки документа, та збирає інформацію про фінансовий стан комунальних газет.

Медіаюрист Центру демократії та верховенства права CEDEM Галина Чижик натякає, що Верховна Рада могла би стати взірцем виконання закону, але дотепер не прийняла рішення щодо реформування парламентських видань — «Голосу України» та журналу «Віче».

За інформацією Держкомтелерадіо, до участі в першому етапі зголосилися 260 редакцій. 110 із них подали повний пакет документів, потрібних для роздержавлення. Ще 212 поінформували комітет про те, що реформуватимуться в другу чергу. Перелік цих ЗМІ розміщено на сайті Держкомтелерадіо. Це не остаточний список, він буде поповнюватися до 1 липня 2016-го в міру надходження документів.

Близько сотні з 560 редакцій комунальних і державних видань проігнорували вимогу закону й не визначилися з етапом і типом реформування. Тепер, згідно з законом, рішення за них прийматимуть засновники — органи влади чи місцевого самоврядування.

Колективи газет «Голос України» та «Урядовий кур’єр» обрали другий етап, як і більшість державних і відомчих ЗМІ, а також столичні «Вечірній Київ» і «Хрещатик». На думку Галини Чижик, ці видання хочуть якнайдовше побути на бюджетному фінансуванні. «Здебільшого це головний аргумент, навіть якщо його й не озвучують уголос, — каже вона. — Необхідність самостійно аналізувати потреби аудиторії й залучати рекламодавців лякають редакторів, не звиклих до того, що їхні доходи залежать від тиражів. Також не всі органи влади готові відпустити свої ЗМІ у вільне плавання».

Ті, хто обрав другий етап, матимуть змогу повчитися на чужих помилках. «Перший етап ми називаємо пілотним, — коментує Олег Наливайко. — Саме він допоможе визначити проблемні місця закону, побачити вади й виправити їх. Ми думали, що охочих реформуватись у першому етапі буде не більше ста, а виявилося, що майже половина комунальних і державних видань хоче пройти роздержавлення в 2016 році».

Є й інший мотив зволікати: комунальні й державні видання за цей час можуть знайти спосіб і надалі отримувати кошти з бюджетів.

Палиці в колеса

Як і слід було чекати, найбільша перепона на шляху до роздержавлення — саботаж органів місцевого самоврядування, які не виконують норми закону про визначення способу реформування їхніх ЗМІ. Деякі органи не підтримали пропозиції трудового колективу щодо етапу реформування або ж, гальмуючи ухвалення рішення, ініціювали проведення фінансових перевірок. Держкомітет мусив звернутися до Кабінету Міністрів із проханням доручити районним та обласним адміністраціям «допомогти» місцевим радам роздержавити свої ЗМІ.

21 квітня з аналогічним проханням у зверненні до Президента виступила Національна спілка журналістів. Главу держави попросили знайти можливість переконати органи місцевого самоврядування, що роздержавлювати треба, й робити це треба саме у спосіб, передбачений законом. А ще — включити в бюджет витрати на висвітлення діяльності державних адміністрацій у ЗМІ, щоби реформовані газети мали змогу укласти угоди про подальшу співпрацю з владою. Це від 35 до 50 тисяч гривень на рік у кожному районі. Крім того, спілка просить передбачити в державному бюджеті на 2017 років 20 мільйонів гривень тимчасової допомоги редакціям, які вже пройдуть роздержавлення.

«На перший погляд, найбільшою проблемою закону є те, що він не враховує особливостей окремих видань, — каже Галина Чижик. — Державна й комунальна преса настільки різна за юридичними формами та способами організації, що навряд чи можна написати закон, що врахує всі нюанси. Оскільки йдеться про видання, засновниками яких здебільшого є місцеві ради, для виконання закону необхідна політична воля. Депутати деяких місцевих рад відмовляються голосувати за реформування. Але проблеми не лише на місцях: деякі міністерства сміливо заявляють, що їхні ЗМІ не підпадають під зміну закону. А журналістів, схоже, така ситуація цілком влаштовує».

Іще одна проблема — плутанина у визначенні, хто саме є суб’єктом реформування. В деяких ЗМІ функції редакції виконують редакційно-видавничі об'єднання, телерадіопрес-центри, інформаційні агентства, видавництва, видавничі об’єднання, засновниками яких є органи державної влади. І які, крім випуску газети, займаються іншими справами, тож органи місцевої влади не хочуть виходити зі складу їхніх засновників. Тоді, як і в інших випадках бездіяльності органів місцевого самоврядування, Олег Наливайко радить колективу звертатися до суду.

Конфліктів, що передують неминучому роздержавленню, в регіонах чимало. Правління Запорізької обласної організації НСЖУ звернулося до голови Запорізької обласної ради Григорія Самардака та депутатського корпусу облради із закликом не ліквідовувати обласну газету «Запорізька правда» й виконати вимоги закону про роздержавлення. В Херсоні депутати звільнили редактора комунальної газети «Херсонський вісник» ще в лютому 2016 року. А в березні на Харківщині депутати звільнили редактора районної газети «Наш край». Профспілки заявили, що захищатимуть у суді права журналістів комунальної газети «Херсонський вісник» на збереження свого видання, яке хоче ліквідувати засновник — Херсонська міська рада. Головний редактор (директор) газети «Чернівці» Василь Семчук заявив, що Чернівецька міська рада затягує процес роздержавлення видання. За його словами, трудовий колектив «Чернівців» прийняв рішення реформувати газету ще 9 лютого. «Чернівецька міська рада мала місяць на прийняття рішення про вихід зі складу засновників газети. Однак це рішення й досі не прийнято», — розповів головред. Хмельницька обласна рада не підтримала рішення про вихід із числа співзасновників обласної газети «Подільські вісті».

Втім, є чимало законослухняних рад. Хмельницька міська рада погодилася на реформування комунальної газети «Проскурів». Співзасновники газети «Обрії Ізюмщини» підтримали пропозицію колективу про реформування, вийшовши 26 квітня 2016-го зі складу співзасновників редакції. Депутати Львівської міськради проголосували за вихід із переліку засновників львівської газети «Ратуша».

Чи треба міняти закон

11 травня 2016 року Комітет з питань свободи слова та інформаційної політики розглянув законопроект № 4412 про внесення змін до закону «Про реформування державних і комунальних друкованих ЗМІ». Цей проект пропонує не поширювати дії закону на видання, засновані Міністерством оборони, Національною гвардією та Державною прикордонною службою. Комітет вирішив створити робочу групу, що працюватиме над удосконаленням закону, проте очевидно, що Міністерству оборони, радше за все, залишать щонайменше одне видання. Адже, як наголосив співавтор законопроекту і заступник голови комітету Сергій Висоцький, під час війни Міністерство не можна позбавляти засобів пропаганди — вона, на його думку, потрібна військовим для підтримки бойового духу.

Держкомтелерадо погоджується, що фінансовані з бюджету видання силових структур потрібні для того, щоб «проводити ефективну інформаційну політику, спрямовану на захист національних інтересів, суверенітету й територіальної цілісності України, на боротьбу з іноземною агресією, тероризмом, проявами сепаратизму та іншими викликами, які виникли внаслідок російської агресії проти України». Тепер робоча група повинна розібратися, чи всі видання, засновані силовими міністерствами та відомствами, справді виконують важливу функцію.

«Схоже, автори цієї ініціативи не розуміють логіки, закладеної в закон про реформування преси, — коментує Галина Чижик. — Ідея не лише в тому, щоби звільнити місцеві бюджети від надмірних витрат чи припинити випуск неактуальних міністерських видань. Ідея в тому, що держава взагалі не може мати власних ЗМІ, через які доноситиме свою позицію. Такий піар влади коштом платників податків є нонсенсом у демократичній державі і реальною загрозою свободі вираження. Навряд чи кілька журналів допоможуть Міністерству оборони в боротьбі з агресором, а ті сотні тисяч гривень, що йдуть щороку на ці ЗМІ, можна скерувати на потреби армії».

Держкомітет, аналізуючи перші результати реформи, також готує пропозиції змін до закону, які, зокрема, стосуватимуться й офіційних друкованих ЗМІ. Має свої зауваження і пропозиції до нього й Національна спілка журналістів України.