18:47
Середа, 18 Травня 2016

«Євробачення», фінал, перемога: післямова та враження від побаченого

«Євробачення», фінал, перемога: післямова та враження від побаченого
«Євробачення», фінал, перемога: післямова та враження від побаченого

Пропонуємо вашій увазі аналіз фіналу «Євробачення-2016» від нашого постійного автора Борис Бахтєєва. Його враження від першого та другого півфіналів конкурсу - тут і тут.

Джамала — переможниця «Євробачення-2016». Багато якнайтепліших слів було висловлено співачці, ще більше буде висловлено. Джамала довела: із серйозною, навіть трагічною піснею цілком можна перемогти — якщо виконати цю пісню так, як виконала вона. Наведу цитату з російського (!) інтернет-видання «Газета.ру»: «Музыкально у Джамалы самый интересный номер нынешнего конкурса», — й це написано в матеріалі, який підносив до небачених висот росіянина Сергія Лазарєва.

Зі своїми вокальними та акторськими даними, зі своєю харизмою та енергетикою, зі своїм розмаїттям пісенних стилів Джамала має всі шанси стати європейською зіркою — й далеко не лише зіркою однієї пісні. У різних матеріалах різних ЗМІ стилістику пісні Джамали оцінюють по-різному, й у даному разі якнайбільше відповідає істині старий вислів: зірки такого класу не дотримуються стилів, а встановлюють і відкривають їх. А сценічну поведінку Джамали під час виконання пісні дуже кортить назвати медитуванням — і навряд чи хтось стане заперечувати, що в ній була гіпнотичність.

Важливо й те, що, на відміну від конкурсних номерів більшості представників пострадянських країн, пісня «1944» вже точно не стане піснею одноразового використання, піснею-понтом, аби пустити пил в очі. Ця пісня неодмінно увійде до постійного репертуару співачки.

Слідом за Джамалою друге місце посіла Демі Ім з Австралії, третє — Сергій Лазарєв із Росії, четверте — Полі Генова з Болгарії, п'яте — Франс зі Швеції, шосте — Амір із Франції, сьоме — Івета Мукучян із Вірменії, восьме — Міхал Шпак із Польщі, дев'яте — Донні Монтелл із Литви, десяте — Лаура Тесоро з Бельгії. До останнього моменту букмекери пророкували перемогу росіянинові, Джамалу ставили від другого до п'ятого місця. Дванадцять років тому Руслані так само пророкували лише друге місце. Є й інша аналогія: дванадцять років тому Руслана була другою у півфіналі, поступившись сербові Жельку Йоксимовичу; нині Джамала в півфіналі також була другою, пропустивши вперед австралійку Демі Ім.

Виступ Джамали сприйняли по-різному. Коли оголошували результати голосування національних журі, впало в око: наскільки багато країн виставили Джамалі найвищі 12 балів, настільки ж багато не дали їй жодного. За голосуванням журі, Джамала отримала 12 балів від Боснії та Герцеговини, Грузії, Данії, Ізраїлю, Латвії, Македонії, Молдови, Польщі, Сан-Марино, Сербії та Словенії. Згодом — спочатку в російських, а потім і в наших ЗМІ — з'явилася інформація, що буцімто Данія виставила Україні 12 балів помилково, насправді найвища оцінка призначалася Австралії. Пояснення було геть не зрозуміти: одна з членів данського журі не розібралася, як правильно виставляти оцінки – але ж це лише одна з п'яти членів! Аж от у виправленій новині «Української правди» все було розставлено по своїх місцях: помилкову оцінку виставила не Данія, а одна з членів данського журі Хільда Хейк — ото й лише. Втім, чимало ЗМІ поспішили посіяти зневіру в обґрунтованості перемоги Джамали, як отут: «Помилка данського журі... але вона ніяк не вплине на остаточний підсумок конкурсу».

10 балів Джамала отримала від журі Азербайджану, Великої Британії та Італії, 8 балів — від журі Литви, 7 балів — від журі Білорусі, Естонії та Німеччини, 6 балів — від журі Швейцарії, 4 бали — від журі Норвегії, 3 бали — від журі Бельгії та Нідерландів, 2 бали — від журі Австралії та Греції. Журі Австрії, Албанії, Болгарії, Вірменії, Ірландії, Ісландії, Іспанії, Кіпру, Мальти, Росії, Угорщини, Фінляндії, Франції, Хорватії, Чехії, Чорногорії та Швеції жодного балу Україні не дали.

За результатами смс-голосування глядачів, Джамала отримала 12 балів від Італії, Польщі, Сан-Марино, Угорщини, Фінляндії та Чехії; 10 балів — від Австрії, Азербайджану, Білорусі, Болгарії, Вірменії, Грузії, Латвії, Литви, Молдови, Росії, Франції та Хорватії; 8 балів — від Австралії, Естонії, Ізраїлю та Чорногорії; 7 балів — від Боснії та Герцеговини, Іспанії, Кіпру, Нідерландів, Сербії, Словенії та Швеції; 6 балів — від Албанії, Греції, Македонії та Німеччини; 5 балів — від Великої Британії; 4 бали — від Ірландії, Мальти, Норвегії та Швейцарії; 3 бали — від Данії; 2 бали — від Бельгії. Й лише глядачі Ісландії не дали Джамалі жодного балу.

Українське журі віддало 12 балів Донні Монтеллу з Литви (загалом він посів 9-те місце), 10 балів — Лаурі Тесоро з Бельгії (10-те місце), 8 балів — Юстсу з Латвії (15-те місце), 7 балів — Самрі з Азербайджану (17-те місце), 6 балів — Гові Стару з Ізраїлю (14-те місце), 5 балів — Демі Ім з Австралії (2-е місце), 4 бали — Франсу зі Швеції (5-те місце), 3 бали — Ніці Кочарову та «Янг Джорджіан Лолітаз» із Грузії (20-те місце), 2 бали — Фредді з Угорщини (19-те місце), 1 бал — Полі Геновій із Болгарії (4-те місце).

Глядачі нашої країни мали багато в чому відмінні смаки: 12 балів вони віддали Сергію Лазарєву з Росії (3-тє місце), 10 — Самрі з Азербайджану (17-те місце), 8 — Міхалу Шпаку з Польщі (8-ме місце), 7 — Іветі Мукучян із Вірменії (7-ме місце), 6 — Ніці Кочарову та «Янг Джорджіан Лолітаз» із Грузії (20-те місце), 5 — Юстсу з Латвії (15-те місце), 4 — Демі Ім з Австралії (2-ге місце), 3 — Донні Монтеллу з Литви (9-те місце), 2 — Полі Геновій із Болгарії (4-те місце), 1 — Франсу зі Швеції (5-те місце). Російські «типу ЗМІ» поквапилися зробити висновок: «Народ України — за Росію!»

Від журі Джамала отримала 11 найвищих балів. Окрім неї, дванадцятки отримали: 9 — Демі Ім (Австралія, 2-ге місце — від Австрії, Албанії, Бельгії, Литви, Нідерландів, Угорщини, Хорватії, Швейцарії та Швеції); 4 — Сергій Лазарєв (Росія, 3-те місце — від Азербайджану, Білорусі, Греції та Кіпру); по 3 — Франс (Швеція, 5-те місце — від Естонії, Фінляндії та Чехії) та Івета Мукучян (Вірменія, 7-ме місце — від Болгарії, Росії та Іспанії); по 2 — Лаура Тесоро (Бельгія, 10-те місце — від Австралії та Ірландії) та Франческа Мік'єлін (Італія, 16-те місце — від Норвегії та Франції); по 1 — Амір (Франція, 6-те місце, від Вірменії); Донні Монтелл (Литва, 9-те місце, від України); Дауе Боб (Нідерланди, 11-те місце, від Ісландії); Іра Лоско (Мальта, 12-те місце, від Чорногорії); Гові Стар (Ізраїль, 14-те місце, від Німеччини); Ніка Качаров та «Янг Джорджіан Лолітаз» (Грузія, 20-те місце, від Великої Британії); Барей (Іспанія, 22-ге місце, від Італії); Джо та Джейк (Велика Британія, 24-те місце, від Мальти). От цікаво: оскільки українське професійне журі, що має безпосередній стосунок до вітчизняного шоу-бізнесу, так високо оцінило виступ литовського співака, чи треба очікувати, що він стане частим гостем українських музичних ефірів? А чи це була одноразова акція — поставив найвищу оцінку й наступного ранку забув? Що ж до російського співака, то дванадцятки від Греції та Кіпру корелюють із фактом, що його пісню написав грецький композитор, хай навіть «під редакцією» всюдисущого Філіппа Кіркорова.

Кілька років тому голосування фахового журі повернули для того, щоб уникнути такого відвертого сусідського голосування. Чи допомогло?

Від глядачів Джамала отримала шість дванадцяток. Дев’ять найвищих балів отримав Сергій Лазарєв (Росія, 3-те місце — від Азербайджану, Білорусі, Болгарії, Вірменії, Естонії, Латвії, Молдови, Німеччини, Сербії та України). Стільки ж, скільки й Джамала, тобто 6 дванадцяток, неочікувано отримала Саня Вучич із гуртом «ЗАА» (Сербія, 18-те місце — від глядачів Боснії та Герцеговини, Македонії, Словенії, Хорватії, Чорногорії та Швейцарії). По 3 найвищих бали отримали Демі Ім (Австралія, 2-ге місце — від Албанії, Мальти та Швеції), Івета Мукучян (Вірменія, 7-ме місце — від Грузії, Росії та Франції) та Донні Монтелл (Литва, 9-те місце — від Великої Британії, Ірландії та Норвегії); по 2 — Полі Генова (Болгарія, 4-те місце — від Іспанії та Кіпру), Франс (Бельгія, 5-те місце — від Данії та Ісландії), Міхал Шпак (Польща, 8-ме місце — від Австрії та Бельгії) та Лаура Тесоро (Бельгія, 10-те місце — від Австралії та Нідерландів); по 1 дванадцятці в активі Аміра (Франція, 6 -темісце — від Ізраїлю; тут зовсім не зайвим буде згадати, що Амір має ізраїльське громадянство), Юстса (Латвія, 15-те місце — від Литви) та гурту «Майнус Уан» (Кіпр, 21-ше місце — від Греції).

Якщо підсумки голосування журі прозоро натякають на сусідське голосування, то підсумки смс-голосування глядачів просто-таки кричать про нього. Тим приємніше, що найвищі бали Джамали далеко не завжди можна пояснити сусідським голосуванням або іншими позапісенними преференціями.

Але годі статистики. Цьогорічний фінал (трансляція «UA:Першого», Першого та Другого каналів Національного радіо 14 травня, повтор на «UA:Першому» вранці 17 травня) був сильним, тут не прискіпаєшся. І, взагалі-то, цікавим. Але от же в чому річ – написавши це, так і кортить дописати: «Якщо слухати конкурсні виступи невеликими порціями». Бо надто вже багато виступів (подеколи й тих, що йшли поспіль) пропонували слухачам мелодійні пісні в повільному або трохи швидшому за повільний темпі, сильний вокал, найчастіше форсований до надриву в кульмінаційних моментах, та аранжування з підкресленою ритм-секцією. Запальних енергійних виступів було в цілому не так уже й багато. Й це створювало враження якщо й не одноманітності, то, принаймні, однотипності більшості конкурсних номерів.

Саме ця однотипність зіграла злий жарт із лідеркою за голосуванням журі австралійкою Демі Ім: глядачі сприйняли її виступ не так захоплено, як він був того вартий. Її пісня була мелодійною, вокал сильним, але без надриву — але, менше з тим, пісня загубилася в загальній масі. З тієї самої причини не варто шкодувати українському гуртові «Хардкісс», що посів друге місце на національному відборі: його пісня на загальному тлі загубилася б так само; вони отримали б високе місце, але перемогти не змогли б.

Місця ж у першій десятці посіли виступи, що відрізнялися від загальної «моди». «Кислотна» дискотечність болгарки Полі Генової. Щира проникливість і небанальні мелодії пісень шведа Франса та представника Франції Аміра. Безпафосна й мелодійна балада поляка Міхала Шпака, чий імідж відсилав до стереотипних шляхтичів XVII–XVIII століть, залишилася непоміченою журі, але вибухнула. Російські ЗМІ вже оголосили його пісню мало не списаною з «Давай за жизнь» гурту «Любе» (ой-ой, незабаром виявиться, що й «Бітлз» плагіатували свої пісні в улюбленого гурту пана Путіна?), й дійшли висновку: це, мовляв, зайвий доказ, що моду на «Євробаченні» диктує Росія. Хай собі — тільки можна було би згадати, що поляки — слов'яни, й їхній традиційний мелос є дуже близьким до російського; істотно ближчим, ніж український і до російського, й до польського.

Що ж до виступу росіянина Сергія Лазарєва, то якщо в першому півфіналі він виділявся на загальному тлі, то у фіналі це враження було істотно меншим. І знову ті самі враження. По-перше, номер. Так, вигадливий, так, непересічний. Але надто вже нагадував він картину, написану спеціально для того, щоб цінителі захоплювалися: ой, яка нестандартна техніка нанесення мазків, ой, який непередбачуваний підбір фарб! Нецілісним був номер, усе було намішано до купи: тут тобі й крила, що відростають — чомусь по одному послідовно: спочатку зникло перше, а потім виросло друге; тут тобі й балет, що з'явився буквально на кілька секунд і зображував «розшестеріння особистості» співака; тут тобі й альпіністські вправи спочатку на екрані, потім на якійсь коробці; тут тобі й стояння на острівці, коли все довкола кудись провалюється — подібний, практично один до одного, прийом у цьому ж концерті я бачив ще щонайменше двічі. Одне слово, цілком за радянською традицією: якщо каструля — то розмірами з паровий котел, усе має бути великим, і всього має бути багато й одразу. Що ж до пісні, то так, вона вирізнялася з-поміж інших, але... писали її двоє композиторів, і це дуже відчувалося: їхні внески так і залишилися кожен сам по собі.

Запам'яталися й не такі успішні виступи — сповнена французького шарму франкомовна пісня австрійки Зое, енергійне диско іспанки Барей. З іншого боку, стандартний і не надто натхненний брит-поп британців Джо та Джейка, щось геть банальне й анемічне у виконанні німкені Джеймі-Лі.

Виступи болгарки Полі Генової та латвійця Юстса виглядали помітно краще, ніж у півфіналах.

Цьогоріч у фіналі була лише одна пісня зовсім без англійської мови: австрійка Зое співала французькою. Лунали зі сцени й кримськотатарська, й болгарська, й італійська, але це не були пісні повністю. Лише англійською співали іспанка Барей, сербка Саня Вучич, хорватка Ніна Кралич — попри те, що дотепер представники їхніх країн здебільшого привозили пісні своїми мовами. Англомовним був один із куплетів пісні італійки Франчески Мік'єлін, англомовним був приспів у пісні представника Франції Аміра. У пісні Джамали куплети (заспів) лунали англійською, приспів — кримськотатарсько. Добре це чи погано? З одного боку, зникає розмаїття мов та народів, які мають єднатися, як закликало гасло цьогорічного конкурсу. З іншого боку, усі учасники опиняються в рівних умовах, і журі та глядачі не можуть недооцінити пісню лише через незвичність якоїсь мови та її фонетики. Адже ще й цим чинником можна пояснити стабільно низькі місця представників Греції, Туреччини, Фінляндії та Югославії 1970-х — 1980-х років, коли співати треба було лише державними мовами. «Традиційна естрада», що домінувала на «Євробаченні «до кінця 1960-х, давно вже поступилася модерній поп-музиці, й незвична фонетика рідкісних мов часто ставила артистів у нерівне становище. Згадаймо: «АББА» (як і нідерландці «Тіч-Ін») перемогла саме тоді, коли протягом кількох років було дозволено виконувати пісні англійською.

Однією з цьогорічних новацій було те, що «велика шістка» – учасники, що не проходять півфінали, – в тих-таки півфіналах постали перед глядачами не у вигляді кліпів, а у вигляді записів фрагментів виступів під час репетицій. Шведові та французові це допомогло (надто давно Франція не піднімалася так високо), іншим — не дуже.

Іншою новацією була нова система підрахунку балів, але це тема для окремого розбирання, тим паче що довкола неї виникло чимало спекуляцій.

Проведено фінал було мов на одному диханні. Динамічність — от, мабуть, слово, що найбільше характеризує сценарій конкурсу. Навіть неуникні великі паузи було заповнено так, що це не сприймалося як «а тепер можна піти випити кави». Завершення розповіді про історію участі Швеції в «Євробаченні» не лише нагадало про численних шведських мегазірок, що з'явилися після перемоги гурту «АББА» на конкурсі 1974 року, – «Роксетт», «Юроп», «Ейс оф Бейз», «Армі оф Лаверз», Доктор Олбан, Араш, «Ей-Тінз» та чимало інших, — а й змусило усвідомити одну фундаментальну річ: саме з гурту «АББА» розпочався масований наступ континентальної Європи на світові поп-музичні ринки, причому не з «традиційною естрадою», а з мейнстримовими стилями. Ба більше: незабаром континентальна Європа стала окремим самодостатнім музичним ринком і почала слухати хай англомовну, але свою, відмінну від американської та британської, музику. І в цьому розумінні значення конкурсу «Євробачення» 1974 року справді є переламним.

Гість фіналу Джастін Тімберлейк... Чомусь видалося, що він влаштував собі такий joyride і викладався аж ніяк не на 100%.

Тимур Мірошниченко й Тетяна Терехова коментували перебіг фіналу у своєму стилі й на звичному рівні. Віддаючи належне їхньому почуттю міри й дотепності, неможливо не відзначити: чимало важливих процедурних моментів вони належним чином не роз'яснили. Розповісти, як обіцяли ще в першому півфіналі, про дискваліфікацію Румунії вони так і забули. Про новий порядок представлення артистів із країн «великої шістки» в тому ж таки першому півфіналі розповіли дуже поспіхом, про те, що ці шість країн теж голосують у півфіналах — по три в кожному — вже й не пригадаю, чи згадували.

З тієї ж серії — й коментування загадками: образно розповідаючи про те, що від пісні Джамали «мурахи по спині бігають», Мірошниченко сказав, що «ми привезли вдосталь мурах» і що «їх вистачить навіть на те, щоби проспівати на біс — якщо ви розумієте, що я маю на увазі». Аудиторія складалася не з самих лише фанатів «Євробачення», тож легко було здогадатися: зрозуміли цей пасаж далеко не всі. Бо далеко не всі знають, що, за традицією, на біс виступає переможець.

Зате розв'язалася інтрига з ім'ям ведучої на сцені: майже протягом усієї трансляції Мірошниченко й Терехова за звичкою називали її П'єтрою Меде, потім раптом назвали Петрою М'єде, й уже під кінець непомітно почали звати Петрою. Саме Петрою, як і належить, від самого початку її називали ведучі радіотрансляції.

Що різонуло вухо, то це коли Мірошниченко перед виступом Джамали закликав: «Уболіваймо за нашу рідну Україну, за єдину Україну!» Отак затаскуються штампи: недоречне й у неадекватному контексті використання хай навіть найкращих гасел деконструює їх. Коли після перемоги Джамали Мірошниченко привітав: «Із перемогою, націє!» – це було формально як і годиться, але, зважаючи на наявну традицію вживання слова «нація», видалося дуже вже недоречним.

...А Україна стала першою зі східноєвропейських країн, чиї представники вигравали конкурси «Євробачення» двічі. Країн, чиї представники перемагали двічі, й узагалі небагато — це Австрія (1966 та 2014), Іспанія (1968 та 1969), Італія (1964 та 1990), Німеччина (1982 та 2010) та Швейцарія (1956 та 1988). Ірландія (7 разів), Швеція (6 разів), Велика Британія, Люксембург та Франція (по 5 разів), Нідерланди (4 рази), Данія, Ізраїль та Норвегія (по 3 рази) перемагали більше — але то справи далеких, а то й дуже далеких років: скажімо, Нідерланди востаннє перемагали 1975-го, а Франція 1977 року. Починаючи з 2000 року, жодна країна не здобула більше, ніж дві перемоги, й таких країн усього три — Данія, Швеція та Україна. Тож Джамала вивела нашу країну до когорти країн-лідерів «Євробачення».

Конкурс наступного року пройде в Україні. Дещо здивували слова Зураба Аласанії про те, що Україна «повинна» провести наступний конкурс. Нічого вона нікому не «повинна»: проведення наступного конкурсу — це почесне право, а не обтяжливий обов'язок, і було чимало прецедентів, коли та або інша країна цим правом не користувалися. Тож хотілося б, щоб і приготування до наступного конкурсу проходили з таким настроєм — як реалізація почесного права, винагороди, а не виконання повинності.

Фото - fusion.net

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
2324
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2019 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop