Історія з начебто забороною на в’їзд в Україну російському телерадіоведучому Отару Кушанашвілі триває. Принаймні, на час написання цієї колонки в медіахолдингу «Вести Украина» у відповідь на свій запит ще не отримали офіційних документів на цю тему від Служби безпеки: є лише заява речниці СБУ Олени Гітлянської. Але є підстави вважати, що і з появою офіційного рішення нічого ще не скінчиться.

Достатньо поглянути те саме інтерв’ю «Лайф Ньюс», через вислови в якому й «постраждав» Кушанашвілі. Крім цих висловів, він там у фантастичних барвах розповідає, як його влітку 2015 року начебто запросив працювати до Києва «мерзенний» Коломойський (хоча завбачливо не називає прізвища прямо), порівнює себе з Маркесом і Манделою, скаржиться на синів від першої дружини, які живуть у Києві й, за його словами, «однозначно» підтримують Україну, а головне — вголос мріє, щоби його депортували з української території, бо це принесе йому славу в Росії.

Тепер, із подачі низки народних депутатів, така заборона наче є. Що ж — тим краще, є привід прилетіти в Бориспіль, звідки й справді «депортують»… До речі, дуже несхоже, щоби принаймні в цих фрагментах були сліди «склейки», про які казав Кушанашвілі днями. Та й навіщо це було б потрібно тому ж «Лайф Ньюс»?

Тим часом варто згадати, що ідея «Вестей» запросити Кушанашвілі ведучим викликала значне невдоволення ще тоді, коли про це інтерв’ю широкий загал і не знав. Чимало медійників, експертів і споживачів медіапродукції — принаймні, з числа відомих блогерів — у принципі не сприймають практики залучення до роботи в Україні журналістів чи медіаменеджерів із ворожої держави. Логіка в таких настроях є.

По-перше, ясна річ, ідеться про можливості впливати на громадську думку. По-друге, не забуваймо, що журналіст ще з першої половини позаминулого століття — це ідеальний розвідник. Так-так, не смійтеся. Сучасність сповнена електронних технологій шпигування, а українські силові структури — російських агентів. Проте високі технології самі по собі не всесильні: зазвичай треба вже наперед знати, що й де шукати з їх допомогою. А агент, припустімо, в Генштабі, навіть дуже високого рівня, все-таки обмежений у здобуванні інформації своєю посадою та полем діяльності. Журналіст же в цьому відношенні значно вільніший, особливо в плані політичного й економічного шпіонажу.

Це ніяк не значить, що всі чи навіть більшість російських медійників в Україні — агенти впливу чи розвідки. Але, зрештою, навіть звичайного заробітчанина зазвичай неважко перетворити на агента — саме тому, що він заробітчанин.

Не будемо вдаватися до таких аргументів — теж відносно популярних — як те, що «варяги» відбирають роботу у вітчизняних акул пера (це вже якраз проблема останніх) чи що вони, мовляв, насаджують «чужий світогляд» (оскільки поняття «світогляду» в жодних нормативних актах не прописане). Достатньо сказаного в попередньому абзаці.

Завдання протидії подібним загрозам не може повністю лежати на громадськості чи депутатах — це завдання спецслужб. Свою чергою, спецслужби повинні спиратися на певну політику в даному питанні, вироблену, відповідно, політичною владою. Як показав місяць тому казус із депортацією медіаменеджерки Марії Столярової, поки що така політика, скажімо так, не простежується.

В цьому сенсі почасти зарадити справі могли б якраз ті ж депутати й громадськість. Справді, хай ідеться навіть не про якусь законодавчу заборону росіянам обіймати медійні посади (досить складно уявити проходження подібної ініціативи в парламенті, та й Захід може «не зрозуміти»). Але цілком можливо організувати кампанію для запровадження подібних правил де-факто. Власне, на мінімальному рівні тут навіть не потрібно змінювати чинних правил гри. Достатньо, щоб та ж СБУ моніторила, по-перше, будь-які ініціативи будь-яких медійних організацій із залучення іноземців, а по-друге — одразу ж при появі інформації про намір залучити іноземця перевіряла його, — назвімо речі своїми іменами, — на лояльність.

У наш час соцмереж це зовсім не складно. От тільки такий моніторинг повинен бути системним, а не проявлятися точково вже після того, як вибухає скандал.

Безумовно, трапляються російські журналісти, цілком лояльні до України (хоча хтось може сказати, що всі вони вже давно тут). Ну на такий випадок, загалом, є універсальний критерій лояльності — набуття українського громадянства з відмовою від іноземного паспорта. Куди вже простіше.

Між іншим, якби вітчизняна спецслужба ґрунтувалася на подібних принципах, то у випадку з тим же Кушанашвілі не виглядала б недолугою структурою, яку треба чи то тягти, чи то підштовхувати. Звісно, самому «героєві» це все одно не завадило б улаштувати сеанс самореклами — та це вже не українська проблема.

Фото - yamoskva.com