12:00
Субота, 26 Березня 2016

Чому декомунізація — це #перемога

10 961
Скепсис щодо заміни табличок і демонтажу пам’ятників невиправданий
Чому декомунізація — це #перемога
Чому декомунізація — це #перемога

Зараз у мене полетить зброя пролетаріату, але зізнаюсь: я вважаю декомунізацію найважливішою з реформ або системних змін, що відбуваються нині в Україні. Звісно, поліція або ProZorro — це теж надзвичайно важливо, як і ще багато реформ, декларованих чи обіцяних.

Декомунізація особлива тим, що відбувається порівняно швидко, легко, не наражається на організований спротив (очевидно, через те, що зміни не зачіпають нічиїх бізнес-інтересів), а зміни, які вона несе, майже гарантовано незворотні. Важко уявити ситуацію, за якої вулиці Медові та Дубові стають знов Косіора та Кірова, а на площі повертають пам’ятники Леніну. Тобто, уявити можна, але ймовірність невелика.

Ресурси, яких вимагає декомунізація, дуже скромні й зовсім не пропорційні величезному впливу, який ці зміни матимуть у перспективі десятиріч, якщо не століть. Фактично ціною заміни табличок відбувається демонтаж дамоклового меча, який висів над нами двадцять п’ять років, і, як ми переконалися на прикладі Криму й Донбасу, несе реальну смертельну небезпеку.

Є люди, які опонують декомунізації або критикують спосіб, у який її організовано. Вони застерігають, що ми можемо виплеснути разом із водою дитину. Й це загалом добре. Потрібні люди, які виливають воду, й ті, що дбають, аби у вилитому не було дитини. Наприклад, хтось повинен захистити мозаїки радянських часів — окей, це нормальний компроміс. Головне, щоб розмови про можливість наявності гіпотетичної «дитини» не залишила нас по коліно в більшовицьких помиях, яких ми не наважуємося спекатись уже чверть століття.

Можна констатувати, що суспільство сприймає ту частину декомунізації, яка мала би би бути найбільш дражливою, спокійно. Демонтаж дніпропетровського Петровського й запорізького Леніна були геть позбавлені авантюрного духу перших ленінопадів, а про те, як ліберальна спільнота коментувала повалення найпершого, київського ідола, вже й згадувати смішно.

Є, втім, поширений аргумент, який не те що заперечує декомунізацію, але ставить під сумнів її важливість. Один із тих аргументів, під якими люди охоче ставлять лайки, бо вони критичні, яскраві та показують ситуацію з несподіваного боку. Йдеться про тезу, що від заміни табличок і демонтжу пам’ятників нічого не зміниться — потрібно міняти совкове мислення й ментальність.

Знаєте анекдот про сову, яка радила мишам стати їжачками? Отож. Ті, хто завзято оперує цим аргументом або вважає, що рекомендація «міняти мізки» вичерпує тему декомунізації, не дають відповіді на прості запитання: як і хто.

Якщо під декомунізацією мізків справді мається на увазі цілеспрямована зміна ціннісних установок громадян України, то важко уявити організацію чи інституцію, спроможну взяти на себе відповідальність за масове перевиховання. До того ж, я в житті не зустрічав людей, які би хотіли, щоби хтось вліз особисто їм у мізки й на власний розсуд змінив менталітет і спосіб мислення, навіть «на краще». Всі хочуть міняти інших — абстрактну сіру біобидломасу, яка завжди в усьому винна. А інструмент, який найчастіше пропонують — медійна пропаганда.

Я готовий довірити державі міняти таблички на вулицях і навіть обирати для них нові назви. А ось залізати мені в голову й перепрошивати… Пардон. І навіть якби при владі були найщиріші з проєвропейських технократів. Легальна можливість промивати мізки в українських умовах є занадто небезпечною, навіть якщо це робитиметься з найкращими намірами.

Люди змінюються й неодмінно зміняться. Зараз найкраще, чого б я чекав від держави, — зробити так, щоб ці зміни не відбувались у тіні пам’ятника Дзержинському.

Фото - скріншот з YouTube

Думки, висловлені в рубриці Column, передають виключно погляди самих авторів і можуть не збігатися з позицією редакції «Детектора медіа». Тексти авторських колонок суб'єктивні та не претендують на всебічне висвітлення теми.
Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
10961
Переглядів
Коментарі
Міла
11:49 / 27 Березня 2016
Радянські пам'ятники і радянські назви - це маркери "русского міра". Від них треба позбуватися.
Шурик
12:15 / 26 Березня 2016
Ленинофф сносят чтобы свои памятники ставить. Полное отсутствие идей и мыслей перестройки Страны и Экономике, вот и бросаются на всё подряд. Большинству наплевать на того Лёнина а их мнение никто не учитывает, мало того за их счёт кучка негодяев мудизмом занимается.
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2020 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
DMCA.com Protection Status
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду