2015 рік виявився плідним на медійні закони.Держава зробила рішучий крок і позбулась інструменту самопіару, — так кажуть члени профільного парламентського Комітету з питань свободи слова та інформаційної політики про ухвалення законів про cуспільне мовлення та реформування державної й комунальної преси. Важливими з-поміж ухвалених нормативних актів народні депутати також вважають закони про прозорість медіавласності та відкритість публічних коштів.

Довгоочікувані нормативні акти поки не дають ефекту й змін від медіареформ не видно тому, на думку членів Комітету свободи слова, що, по-перше, на їхню імплементацію потрібен час, а по-друге, є фактори, які перешкоджають медіареформам, приміром, саботаж, безвідповідальність і корупція.

А проте народні депутати не збираються скидати темп і на четвертій сесії планують розробити не менше важливих законопроектів, один із яких — закон про аудіовізуальні послуги.

Щоби дізнатися думку членів комітету про ефективність їхньої роботи та плани на майбутнє, «Детектор медіа» поставив парламентарям кілька запитань:

1. Які з ухвалених 2015 року медійних законів ви вважаєте найважливішими для свободи слова та галузі?

2. Чому, на ваш погляд, немає очікуваного результату від ухвалених законів: через низьку виконавчу дисципліну, низьку якість самих законів тощо?

3. У парламентарів є право контролювати виконання законів. Питання про виконання яких медіазаконів ви б ініціювали на засіданні комітету?

4. Робоча група при комітеті розробила проект «Стратегії розвитку законодавства України з питань свободи слова та діяльності ЗМІ відповідно до європейських стандартів» із переліком законопроектів, які необхідно ухвалити до червня 2016 року. Назвіть закони, які, на вашу думку, необхідно прийняти в першу чергу.

На запитання відповідають: Олена Кондратюк, Олександр Опанасенко, Юрій Павленко, Дмитро Стеценко, Вікторія Сюмар, Ольга Червакова.

Олена Кондратюк, секретар комітету (фракція ВО «Батьківщина»):

1. Без сумніву — про суспільне телебачення і радіомовлення, про прозорість власності медіа і реформування державних та комунальних ЗМІ. Наслідки прийняття цих законів можуть кардинально змінити якість медіа — законодавчо всі рішення прийняті, а далі все залежатиме від якості і громадянської позиції самих журналістів. Зауважу також закон про обмеження тривалості рекламного часу на телебаченні до дев’яти хвилин — він допоміг зупинити падіння ринку і приніс полегшення телеглядачам.

Ба більше, для галузі найважливішими стали не тільки прийняті рішення, але й не прийняті. Я задоволена тим, що ми захистили галузь від багатьох безглуздих ініціатив із контролю за медіа.

В частині адекватного представлення української позиції у світі — закон про іномовлення.

2. Справа створення суспільного мовлення — за медіаспільнотою, яка мріяла про це рішення багато років. Ми створили всі можливості, залишилося прийти і зробити якісного мовника. Побачимо, хто ці люди, які прийдуть і зроблять: обговорення в соціальних мережах про те, що можна було би зробити, і конкретна щоденна робота — зовсім різні речі. Але я вірю, що суспільне мовлення відбудеться — це справа честі багатьох людей, які зараз обіймають ключові позиції в українській владі.

Безумовно, хотілося б і кращої якості медійних законів та виконавчої дисципліни, але думаю, що все ж таки проблема більшою мірою у відповідальності дотримання законів.

3. Питання суспільного мовлення буде під пильною увагою не лише парламенту, але й суспільства. Пригадайте, в день підписання закону старт реформі поклали Президент і прем’єр, тому і про роздержавлення медіа, і про суспільне мовлення ми точно будемо говорити, й не раз.

4.Крім, звісно, важливої гармонізації українського законодавства з європейським, я вважаю надзвичайно важливим повернутися до впорядкування зовнішньої реклами в містах і на трасах, попри неймовірний спротив тіньових ділків ринку; прийняти так чи інакше антипіратські закони у сфері аудіовізуальних послуг і припинити цей сором, коли США вносять Україну у список найбільших піратів; провести повноцінні рішення у сфері телебачення й радіо, нових медіа. Але це мають бути рішення, які розвиватимуть індустрію, а не посилюватимуть контроль держави над нею зі створенням нових органів контролю.

Олександр Опанасенко, заступник голови комітету (фракція партії «Самопоміч»):

1. Парламентська асамблея Ради Європи ще в 2005 році у своїй резолюції закликала органи влади України розпочати роздержавлення преси. Країни Балтії, приміром, зробили цю реформу одразу після здобуття незалежності, тимчасом як в Україні досі залишався такий рудимент, як державна й комунальна преса. Тому одним із найважливіших законів, прийнятих Верховною Радою 2015 року, є, вочевидь, Закон України «Про реформування державних та комунальних друкованих засобів масової інформації», яким послаблено контроль державних органів та органів місцевого самоврядування на редакції засобів масової інформації.

Також важливим етапом законодавчої ініціативи стало внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прозорості власності засобів масової інформації та реалізації принципів державної політики у сфері телебачення і радіомовлення. Цими змінами держава законодавчо зобов’язала розкривати інформацію про власників телерадіоканалів (фактично тих, хто контролює медіа). Ці зміни дуже важливі, адже є кроком до прозорого й незалежного медіапростору України. Очевидно, що прийняття цього закону, з одного боку, дозволяє кожному громадянинові дізнатися, хто є власником того чи іншого телеканалу та впливає на його редакційну політику, а з іншого — створить умови запобігання монополізації медіаринку, бо не маючи в законі вимоги розкривати кінцевого власника, неможливо визначити, чи склалася монополія на ринку.

2.Перш за все, в медіапросторі України відсутні незалежні органи контролю, які би моніторили його. Реальна картина нині така, що всі телеканали контролюються олігархами та перебувають під контролем упливових ділових кіл, які й диктують журналістам та керівництву ЗМІ, як працювати. Що, в свою чергу, позбавляє телерадіомовлення незалежності та об’єктивності.

Одним із прикладів є те, що понад п’ять років Юрій Мороко фігурує в ЗМІ поряд із назвою такої компанії, як «Зеонбуд», котра через ланцюжок власників входить до групи СКМ Ріната Ахметова. Висновок, чиї інтереси відстоює колишній регіонал, робіть самі.

Телебачення в Україні є нині одним із головних факторів формування громадської думки. Деякі канали тяжіють до однобокого висвітлення інформації, що позбавляє користувачів можливості об’єктивно її оцінити. Всім достеменно відомо, що такі програми є «замовними» й діють в інтересах певного кола осіб.

Очевидно, що наразі в Україні немає достатньої політичної волі для створення реально незалежних ЗМІ. Тому комітет повинен обговорити питання, які би справді сприяли створенню незалежного й непідконтрольного медіапростору.

3. Протягом третьої сесії Верховної Ради комітет провів 18 засідань, на яких розглянув 91 питання, в тому числі 53 стосовно контролю за виконанням законів і постанов, та провів десять конференцій, семінарів і круглих столів. Проте не відбулося жодного слухання щодо стану впровадження суспільного мовлення. До цього часу Кабмін не вніс на розгляд Верховної Ради пропозиції щодо приведення законів України у відповідність із прийнятим Законом «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України». Єдине, що було виконано, так це підготовлено Державним комітетом телебачення і радіомовлення у шестимісячний строк (як і прописано в законі про суспільне) пропозиції щодо запровадження мовлення громад на принципах суспільного мовлення.

Очевидно, що такі слухання щодо стану впровадження суспільного мовлення не завадили би, зважаючи на те, що Кабмін не виконує своїх прямих обов’язків, тим самим гальмуючи реформу.

4. Завдання, які наразі стоять перед комітетом, такі ж глобальні, як і ті, що має весь парламент: провести реформи медіагалузі, адаптувати законодавство до європейських стандартів, захистити інформаційний простір тощо. Очевидно, що основними напрямами роботи комітету повинні стати прозорість медіавласності, забезпечення конкуренції, захист журналістів, етика на медіапросторі. Тому комітету доведеться плідно попрацювати в цьому році.

Комітет, зокрема, вже визначив першочергові заходи на період наступної четвертої сесії Верховної Ради України восьмого скликання. Так, поставлено завдання підготувати до реєстрації та розгляду парламентом законопроект про аудіовізуальні послуги.

Пріоритетними напрямами роботи також вважаю зміни до Конституції України в частині обмеження державою регулювання засобів масової комунікації та інтернету, вдосконалення механізму захисту журналістів, а також оновлення застарілої інституційної основи державного регулювання та нагляду у сфері діяльності засобів масової інформації.

Крім того, одним із напрямів роботи комітету є внесення змін до деяких законів України, спрямованих на вдосконалення законодавчого регулювання в галузі зовнішньої реклами, створення законодавчих передумов для модернізації цієї галузі та сприятливих умов для ведення такої господарської діяльності.

Юрій Павленко, член комітету (фракція партії «Опозиційний блок»):

1.Якщо говорити в загальних рисах та про галузь у цілому, то, напевно, слід виділити прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прозорості власності засобів масової інформації та реалізації принципів державної політики у сфері телебачення і радіомовлення» — так званий закон про прозорість медіавласності. Як відомо, історія розкриття реальних власників ЗМІ триває вже доволі давно, при цьому головною перемогою в контексті роботи над законопроектом є не стільки його прийняття, скільки недопущення ухвалення окремих положень та поправок до закону (від «драконівських» санкцій за порушення цього закону до залучення органів безпеки для нагляду за його виконанням), які не тільки могли би паралізувати медіагалузь, а й у подальшому поставили би під загрозу основи свободи слова в нашій країні.

Серед інших важливих для галузі законів, прийнятих 2015 року, хотілося б виокремити прийняття в новій редакції Закону України «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України» та закони «Про систему іномовлення», «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації».

2.Як не прикро визнавати, але дуже велика кількість законопроектів, які потрапляють до Комітету з питань свободи слова та інформаційної політики, є документами вкрай сумнівної якості. За прикладом не потрібно далеко ходити, достатньо лише проаналізувати висновки Головного науково-експертного управління до таких законопроектів. І здебільшого це зауваження стосується саме законопроектів, внесених до парламенту урядом. Проте, як це часто буває, через політичну необхідність деякі з таких недосконалих актів усе ж приймаються парламентом. Як наслідок — низька виконавча дисципліна, викликана низькою якістю самих нормативно-правових актів.

3. Вважаю за необхідне особливо пильно стежити за виконанням законів України «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України» та «Про систему іномовлення», адже ці вкрай важливі й концептуально нові закони передбачають значні бюджетні видатки для їхньої реалізації, а тому дуже не хотілося б, щоб ці акти стали додатковою шпаринкою для безглуздого витрачання бюджетних коштів.

4.Важко виокремити черговість, у якій слід вносити зміни до вітчизняного законодавства, адже загалом це питання вже давно потребує вирішення. При цьому, якщо зіставити необхідність та «фізичну» можливість внесення відповідних змін до зазначеної дати, то найбільш реальним є прийняття закону про аудіовізуальні послуги, який фактично є новою редакцією Закону України «Про телебачення і радіомовлення». Також, на мою думку, вкрай потрібно передбачити в законодавстві особливий механізм захисту дітей від шкідливого контенту, ефективну систему інформування батьків про зміст контенту та його можливий вплив на дітей.

Дмитро Стеценко, голова підкомітету з питань телебачення та радіомовлення, друкованих засобів масової інформації, інформаційних агентств та інтернету (член фракції партії «Народний фронт»):

1. Одними з реформаторських законів, що заслуговують на особливу увагу, є закони «Про реформування державних та комунальних друкованих ЗМІ» та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення гарантій законної професійної діяльності журналістів». Щодо роздержавлення ЗМІ, то тут держава здійснила рішучий крок і позбулась інструменту самопіару, а найголовніше — надала можливість колективам редакцій розвивати і вдосконалювати засоби масової інформації на ринкових умовах, висвітлювати саме ту інформацію, яка є нагальнішою для громади.

В теперішніх умовах, що диктуються загостреною ситуацією у країні, закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення гарантій законної професійної діяльності журналістів» покликаний значно посилити безпеку журналістів. Із жахом згадуються часи, коли за відверту і професійно об’єктивну думку журналістів переслідували, катували, позбавляли життя, і винуватці так і не були належно покарані.

2. Закон одразу не може бути ідеальним. Так, поряд із низькою виконавчою дисципліною в законодавстві є шпарини, і саме ці недоліки слід виправляти. Деякі держоргани в силу умов, які історично склалися, не вбачають за необхідне реформувати свою звичну діяльність відповідно до нового законодавства, але тут має допомогти контроль депутатського корпусу.

3. Думаю, що це був би Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення гарантій законної професійної діяльності журналістів».

4. Обсяг запланованих до прийняття законопроектів значний, та разом із тим багато вже було прийнято, тож необхідно підсилити якість виконання шляхом внесення змін. Стратегія розвитку робочої групи є чітким вектором руху на найближчий час. На мою думку, слід звернути увагу на рекламне законодавство, закони «Про аудіовізуальні послуги» та «Про запобігання монополізації та контроль за концентрацією на ринках медіапослуг».

Вікторія Сюмар, голова Комітету з питань свободи слова та інформаційної політики (фракція партії «Народний фронт»):

1. Очевидно, що в 2015 році вдалося ухвалити базові реформаторські медійні закони: для запуску суспільного мовлення, про забезпечення прозорості медіавласності, про реформу друкованих ЗМІ, про захист інформаційного простору від впливу держави-агресора. Це той порядок денний, який напрацьовувався останні 10–15 років і який нам спільно з громадськими організаціями і журналістами вдалося реалізувати на законодавчому рівні.

2. Всі закони потребують часу на підготовку до практичної реалізації. Потрібні різні процедури, від аудиту до затвердження статуту нової юридичної особи суспільного мовлення, підготовки форми звітності про власність відповідно до закону про прозорість і три роки на реформування друкованих ЗМІ. Це нормальний процес. Але очевидно, що заборона російської медіапродукції вже працює і точно має ефект.

3. Ми детально стежимо за процесом запуску суспільного мовлення і будемо пильнувати дотримання вимог прозорості власності. Дещо з захисту інформпростору потребує доопрацювання, й ми це робимо. Наприклад, закон про квоти європейського продукту.

4. Наш ключовий пріоритет — закон про аудіовізуальні послуги, який, по суті, є новою редакцією закону про телебачення і радіомовлення й задає базові основи розвитку цього сектору. Також важливою є низка ініціатив про відкритість, недопущення гендерної дискримінації, впорядкування зовнішньої реклами тощо.

Ольга Червакова, перший заступник голови комітету (член фракції партії «Блок Петра Порошенка “Солідарність”»):

1. Ключова реформа — це запуск суспільного мовлення. Ви пам'ятаєте, яка робота цьому передувала: і щодо самих формулювань у законі, і щодо подолання радянських фобій деяких представників депутатського корпусу, які вперто не бажали роздержавлення? Саме останні перешкоди зобов'язували нас зробити цей процес бездоганним. На жаль, зараз ми бачимо, що гальмування першого етапу роздержавлення дає аргументи опонентам ідеї суспільного мовлення. І це, очевидно, спонукатиме нас до більш жорсткого парламентського контролю за цим процесом. Позитив полягає в наявності політичної волі до роздержавлення і, в хорошому сенсі, в заповзятості керівництва НТКУ та Держкомтелерадіо довести цю реформу до кінця.

Друга позиція мого рейтингу — закони «Про відкритість використання публічних коштів» та «Про внесення змін до деяких законів України щодо доступу до публічної інформації у формі відкритих даних». Це вдосконалення механізму реалізації прав людей на доступ до інформації, що становить суспільний інтерес, та права знати, куди витрачаються кошти платників податків України. Інше питання — виконання цих законів, але цей процес треба розпочинати.

Третя сходинка — це Закон України «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації», який в експертному середовищі називають законом про роздержавлення комунальних ЗМІ. Я вважаю дуже позитивним те, що цей закон ухвалено з поправками Президента України, хоча і після цього не всі зауваження експертів до тексту закону були враховані. З іншого боку, те, що документ ухвалено в 2015 році, дає підставу сподіватися, що реформу буде розпочато цьогоріч, попри знов-таки шалений лобістський спротив чиновників із тоталітарними уявленнями про свободу слова.

Не можу не згадати про ліквідацію Нацкомморалі — це був мій законопроект, поданий на виконання найпершого рішення нашого комітету. Від 2008 року ця ідея кочувала з одного скликання в інше, але так і не діставала підтримки депутатського загалу. Нарешті законом ліквідовано бюрократичну надбудову, яка займалася виключно цензурою, поглинаючи протягом десяти років значні бюджетні кошти.

Є ще два важливих законопроекти, які потрібно було ухвалювати, але в інший спосіб. Це заборона російських серіалів та прозорість власності ЗМІ. Першого вимагали від нас інтереси інформаційної безпеки, другого — зобов'язання перед Радою Європи. Але ні в першому, ні в другому, на жаль, не закладено досконалих механізмів реалізації положень законопроекту, жага піару перемогла здоровий глузд. І це те, що заважає мені назвати це реформами.

Добрим знаком є ухвалення закону «Про систему іномовлення України» і створення мультимедійної платформи, яка має стати промоагенцією України в світі. І це також дуже добре, але є одне «але»: недофінансування. Закон чітко встановлює розмір фінансування іномовлення — не менше 0,06 % видатків загального фонду держбюджету. Отже, потреба іномовлення — 332,7 млн грн., а заклали на нього втричі менше.

2. Причин декілька:

• Саботаж. Саме через нього зривається виконання закону про суспільне мовлення. Один із суб’єктів, на базі яких має бути створено суспільне мовлення, «Укртелефільм», зараз гальмує цей процес. Його керівництво постійно каже про те, що воно пильнує державні інтереси, а насправді йдеться про контроль над майном, яке вони побудували, і про змогу надалі здавати в оренду обладнання, не виробляючи жодного продукту. Терміни створення об’єднаної НТКУ через спротив «Укртелефільму» двічі зірвані й постійно переносяться. За цими фактами відкрито кримінальне провадження, і я сподіваюся, що його буде доведено до кінця.

Крім того, ризики буксування реформи закладені ще й у держбюджеті 2016 року: на існуючі державні мовники, які увійдуть в майбутнє суспільне мовлення, в держбюджеті виділено 746 млн 945,3 тис. грн. Це недостатня сума, закон зобов'язує фінансувати ПАТ НСТУ в обсязі не менше 0,02 % видатків загального фонду держбюджету за попередній рік (це понад 1 млрд грн.). Якщо ми не врахуємо потреб НСТУ в змінах до держбюджету на початку року, ця реформа залишиться на папері.

• Корупція і «покривання своїх» — це гальмує застосування 171-ї статті Кримінального кодексу («Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів»). Сказати, що в комітету є політична воля, щоби ця стаття запрацювала — це нічого не сказати. Ми ухвалили законопроект нашого колеги з попереднього скликання Валерія Карпунцова № 0924 щодо посилення гарантій діяльності журналістів, чекає другого читання ще один законопроект, № 1630, щодо вдосконалення цього механізму. Ми постійно розглядаємо на своїх засіданнях ситуації з нападами на журналістів, викликаємо представників правоохоронних органів, ці розмови відбуваються публічно й досить жорстко. Однак їм усе як з гуся вода.

Останній випадок — військова прокуратура закрила справу про перешкоджання журналістам програми «Радіо Свобода» «Схеми» працівниками СБУ. Це сталося після розгляду цього питання на чотирьох (!) засіданнях комітету, роз'яснень щодо застосування положень закону, благань, умовлянь і прямих вимог депутатів захистити права журналістів на професію. Результатом стала ганебна постанова слідчого про те, що працівники СБУ «не усвідомлювали, що своїми діями перешкоджають законній професійній діяльності журналістів», тому в їхніх діях «немає складу кримінального злочину». Я кажу «ганебна», тому що склад злочину очевидний, і я не знаю, що ми як законодавці можемо ще написати в законі, щоби він запрацював. Насправді зміни до цього закону — це радше кроки відчаю перед бездіяльністю й саботажем правоохоронців і суддів, які вперто не бажають бачити в перешкоджанні перешкоджання.

Найкрасномовніший «висяк» 171-ї статті — напад на журналістів СТБ в Ірпені влітку 2013 року. Справа, за якою прокуратура повністю довела провину нападника, розвалилася в судах трьох інстанцій, судді просто підміняли одні норми закону іншими. Я написала звернення до Вищого спеціалізованого суду України та Вищої кваліфікаційної комісії суддів. Голова останньої пан Козьяков, очевидно, в небажанні «здавати своїх» брутально порушив закон ще раз, відповівши, що повертає депутатське звернення без розгляду. З вимогою розібратися я надіслала запити до генпрокурора і до пана Козьякова, але вже від 40 народних депутатів. Проте адекватних рухів досі немає, що дає мені підстави підозрювати вже не просто саботаж, а корупцію.

Отже, відповідь на питання про ефективність застосування 171-ї статті ККУ лежить у площині судової реформи, люстрації суддів і всього того, на що чекають не лише журналісти, а й все суспільство.

• Безвідповідальність виконавців — це історія про ліквідацію Нацкоммору. Закон відвів Кабміну три місяці, щоб видати чи скасувати всі необхідні розпорядження. Уряд зайнявся цим лише наприкінці відведеного терміну. Звіту досі не було. Натомість члени ліквідкомісії зажадали отримати премію в розмірі коштів, що залишилися на утримання НЕК на 2015 рік, у чому їм було відмовлено. Уривчасті відомості про нинішню діяльність НЕК нагадують фантасмагоричний калейдоскоп: наприклад, листом від 09.12.2015 № 551/5 голова ліквідкомісії Г. Дерев'янчук пропонує Кабміну, Верховній Раді, Адміністрації Президента та іншим державним органам скористатися створеною Нацкоммором базою даних порнографічної продукції і надсилає код доступу. Все це не смішно, бо йдеться про подальшу витрату державних коштів бюджетом 2016 року на орган, який міг би бути ліквідований наприкінці 2015-го.

• Лобісти, що користуються невігласами. Це ганьба VIII скликання, якої не було в жодному попередньому, стосується вона не лише медіазаконодавства. Коли закони подаються або заради піару, або заради кілерства чи віджиму частини ринку, або з відверто лобістською метою, а рішення, як голосувати, багато хто приймає з чужих слів, із трибунних гасел, не читаючи ані закону, ані хоча б висновків Головного науково-експертного управління.

Наведу два найяскравіші приклади. Перший — це закон Миколи Княжицького про заборону російських серіалів. Ще влітку галузь вимагала внести до нього зміни через хаос, який спричинили на ринку розпливчасті формулювання. Закон ішов через Комітет культури і духовності, очолюваний паном Княжицьким. Наш комітет просив провести по цьому проекту спільне засідання і врахувати зауваження, але марно. Тож улітку внаслідок вступу в дію закону ми мали шалені зловживання в Держкіно з прокатними посвідченнями, вибіркове застосування Нацрадою санкцій, яке призвело до сварки двох великих телеканалів — «1+1» і «України». А тішилися з цього власники маленьких каналів. Таких, наприклад, як «Еспресо ТV», які цим законом отримали фактичні преференції. До речі, комітет Княжицького досі не ініціював внесення змін до цього закону, хоча брав на себе такі зобов'язання. Якби не здатність галузі до саморегуляції, вона би вже стояла догори дриґом, завдячуючи таким законодавцям.

Другий приклад — це закон того ж Княжицького про прозорість медіавласності. Абсурд полягав у тому, що сам автор, який найгучніше кричав, як важливо, щоби суспільство знало структуру власності мовників, при розгляді в другому читанні намагався в сесійній залі з голосу «забанити» положення про заборону офшорам засновувати телекомпанії. Причому обманом, спекулюючи на темі захисту від російських агресорів. Розраховував на те, що депутати не вчитаються в закон і не зрозуміють, що трапилося. На щастя, ця норма не пройшла. Регламент, до речі, при голосуванні та обговоренні законопроектів обмежує права депутатів із конфліктом інтересів. Але Княжицький, який де-факто є власником телеканалу «Еспресо ТV», постійно подає законопроекти, що регулюють цю галузь.

3. Майже всі перераховані вище — суспільне мовлення, ліквідація НЕК, прозорість медіавласності. Думаю, на наступній сесії треба буде протестувати ефективність норм навесні, коли канали будуть зобов'язані подавати перші звіти про власників.

Перешкоджання діяльності журналістів — треба негайно ухвалити в другому читанні проект № 1630. До речі, посилення захисту прав журналістів вимагає від нас Рада Європи в рамках адаптації медіазаконодавства до європейських стандартів.

Реформування державних і комунальних ЗМІ: час ще є, але вже зараз можна сказати, що виконання закону наражатиметься на шалений спротив. Це видно з настроїв керівників деяких парламентських ЗМІ і «ходоків», запущених ними по всіляких кабінетах на захист начебто державного інтересу. Крім того, в закон треба буде вносити зміни: до нього було два з половиною аркуша зауважень Ради Європи, які парламент не врахував, бо приймав у першому читанні й одразу в цілому.

Доступ до публічної інформації — тут узагалі повний правовий нігілізм: офіс Уповноваженого з прав людини складає протоколи про адмінправопорушення, навіть виграє суди, чиновники платять 430 гривень штрафу — і продовжують приховувати мільйони. Недорого.

Виконання Україною зобов'язань щодо запровадження цифрового наземного ефірного мовлення. Таке питання ми вже розглядали, в комітеті працює робоча група, яку я очолюю, були комітетські слухання, є певні зрушення, але поки процес просувається важко.

4. Виконання наших зобов'язань стосовно переходу на цифрове наземне ефірне мовлення в рамках угоди «Женева-2006». Це треба робити не на завтра, а на вчора. Бо ми вже й так зірвали виконання Україною міжнародних зобов'язань, згідно з якими аналог мав бути відключений по всій Україні ще влітку 2015 року. Процес підготовки було зірвано протягом років президентства Ющенка та Януковича через шалену корупцію. Зокрема, незаконне кодування сигналу, розкрадання грошей на декодерах тощо. Якби не розікрали гроші, зараз хоча б населення було забезпечено сет-топ-боксами. А так забезпечення соціально незахищених верств становить лише третину, а бюджет-2016 фінансування цих видатків не передбачає. Потрібен закон «Про аудіовізуальні послуги», який замінить закони «Про телебачення і радіомовлення» та «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення», і я вважаю великим позитивом те, що над ним працюють наші нові колеги по парламенту, колишні члени Нацради Григорій Шверк і Владислав Севрюков.

Фото — Максим Лісовий