17:00
Середа, 17 Лютого 2016

Медійні реформи — 2016: від законодавства до імплементації?

2 462
Суспільне мовлення й суспільна мораль, публічна інформація й прозорість медіавласності, роздержавлення й російські ЗМІ - впродовж 2015 року було ухвалено низку надважливих законів, до яких Україна йшла багато років
Медійні реформи — 2016: від законодавства до імплементації?
Медійні реформи — 2016: від законодавства до імплементації?

Нещодавно «Детектор медіа» проаналізував головні законодавчі зміни останнього року, які стосуються медійного простору та ринку; заглянув у плани парламентарів і дав їм кілька підказок. Сьогодні пропонуємо вашій увазі експертну думку з цього приводу юриста Інституту масової інформації Романа Головенка.

Минулий рік був чи не найбільш плодючим в українській історії на законодавчі зміни в сфері медіа. Але як уже неодноразово зазначав ваш автор, Україна й без того має дуже непогане законодавство в інформаційній сфері. Проблемою є те, що в нашому суспільстві між законодавством і його належним виконанням почасти лежить прірва. Тому вважати прийняття нового законодавства реформою — або наївність, або свідома маніпуляція й підміна понять із метою отримати дивіденди суто за рахунок менш витратної початкової стадії реформування. 2016-й має стати роком переходу законодавчих змін у практичну площину, й це зумовлено тим фактом, що низка нещодавно прийнятих законів буквально передбачають суттєву зміну низки медійних структур, причому зміна форми тягне за собою й зміну змісту.

Суспільне мовлення. Прийнятий 2014 р. закон та минулорічні зміни до нього дозволили запустити процес перетворення державних телерадіокомпаній на суспільного мовника. Цей процес уже став незворотним і державного телерадіомовлення, крім каналу «Рада», в Україні очевидно не залишиться. Наскільки «державним» буде щойно заново створене іномовлення — питання, але іномовлення розглянемо нижче.

Наразі у створюваного суспільного мовника є низка проблем і слабких місць, які не вдасться швидко нівелювати. Перша проблема — брак ресурсів порівняно з добре відомими приватними мовниками загальнонаціонального масштабу. І прецедент недодавання Законом про бюджет-2016 того фінансування, котре визначено профільним Законом про суспільного мовника, тут симптоматичний. У країні справді криза й падіння економіки, тому в уряду й парламенту є певне виправдання, але не факт, що ситуація в економіці швидко виправиться, тому СМ доведеться сподіватися на власні сили та спонсорську допомогу. Частина майна НТКУ й ОДТРК, яка не знаходить застосування в СМ, могла б бути використана для здобуття додаткових ресурсів, але це майно є держвласністю, а урядові структури, ймовірно, не зможуть забезпечити швидке й ефективне використання цього майна якимось іншими суб’єктами, але з вигодою для СМ — навіть суто з технічних причин повільності й низького рівня роботи української бюрократії. Єдиним позитивом у цій ситуації є суттєве нівелювання потенційного важеля тиску на СМ з боку влади.

Другою проблемою є дилема аудиторії суспільного. Просунута вдумлива аудиторія відмовляється від ТБ і йде в інтернет. СМ могло б і там її «підхопити», але там уже є низка конкурентів, які виробляють якісний медійний продукт на суспільно важливі теми (або вважається, що виробляють). СМ доведеться в цій боротьбі знайти конкурентні переваги, які би привабили аудиторію до СМ як до мультимедійної платформи, а не суто старого доброго телеканалу.

А що стосується пересічних українців, які саме й черпають новини переважно з такого виду ЗМІ як ТБ, то приватні мовники в коротко- і середньостроковій перспективі завжди зможуть привабити цю аудиторію більш яскравим, більш скандальним контентом, псевдосенсаціями і скандалами, а також банальним «милом». І тут СМ дуже важко тягатися з приватними каналами, доведеться діяти опосередковано: впливати на просунуту аудиторію, яка в ролі лідерів думок уже тягтиме за собою решту суспільства. Тільки от, як було сказано вище, просунуту аудиторію ще доведеться завоювати.

Втім, це питання довгострокового планування, яке в 2016-му можна лише почати втілювати. Але дуже конкретним завданням для СМ у 2016 р. є початок роботи наглядової ради, яка фактично і здійснюватиме стратегічне управління СМ, має призначити виконавчий менеджмент СМ. Важливо також сформувати редакційну раду. Від того, які традиції буде закладено першими складами цих колегіальних органів, значною мірою залежатиме їхня робота в подальші роки вже і в нових складах.

У наглядовій раді доведеться виробити механізми приведення до спільного знаменника позицій своїх членів, які делеговані різними групами організацій громадянського суспільства та парламентськими фракціями. Очевидно, що цей знаменник не може будуватися на основі розмежування якихось сфер впливу в СМ між різними групами в наглядовій раді (як це іноді буває у великих структурах), це радше має бути забезпечення рівних можливостей бути представленими в інформаційному просторі та отримувати інформацію як для груп, що делегували представників у наглядову раду, так і для тих, кому не вдалося цього разу це зробити або кому таке право не було надано (за умови, що приватні мовники ігнорують інтереси відповідних непредставлених груп).

Прозорість корпоративних прав на ЗМІ. Домогтися виконання відповідного Закону може бути ще важче, ніж прийняти його. Регулятор схвалив підзаконку щодо форми подання ліцензіатами інформації про корпоративну структуру (з корисною новелою щодо ключового учасника юрособи), але цьому документу ще потрібно пройти реєстрацію в Мін’юсті.

Нацраді об’єктивно не вистачає ресурсів для опрацювання інформації про більш як півтори тисячі ліцензіатів. Можливе запозичення досвіду системи «Омбудсмен+», яка діє у сфері контролю за дотриманням законодавства про доступ до інформації, але ще питання, чи вистачить навіть ресурсів громадянського суспільства для розкриття кінцевих фактичних володільців усіх українських ТРО.

Пріоритетними для опрацювання Нацрадою логічно було би зробити найвпливовіші канали, загальнонаціональні та регіональні / місцеві. Зважаючи на те, що розкриття кінцевих бенефіціарів юридичних осіб регулюється також і загальними законодавчими нормами щодо реєстрації юросіб та СПД-ФО, то Нацраді доцільно було б зосередитися на якості розкриття ліцензіатами цих про володільців істотної участі (фізособи з прямим чи опосередкованим володінням мінімум 10 % статутного капіталу або голосів у вищому органі ліцензіата). Хоча визначення кінцевого бенефіціара в законодавстві щодо реєстрації юросіб (мінімум 25 % статутного капіталу) та в медійному законодавстві відрізняється (немає відсотка), малоймовірно, що ліцензіати зазначатимуть різних бенефіціарів у звітності до Нацради і до держреєстраторів, хоча б для уникнення непорозумінь. При цьому фокусування на володільцях істотної участі апріорі дозволить детальніше розкривати структури корпоративної власності ліцензіатів порівняно з роботою над кінцевими бенефіціарами.

Лунало також питання вдосконалення норм Закону щодо прозорості корпоративних прав на електронні ЗМІ, але не можна допустити, щоби такі спроби перетворилися на фактичне вихолощення законотворчих досягнень 2015 р. Чинні законодавчі норми справді недосконалі, дещо переобтяжені деталізацією, але за ними можна й наразі треба працювати.

Окремим питанням залишається забезпечення прозорості корпоративних прав щодо друкованих видань, як зважаючи на складність багатосуб’єктного процесу випуску видання, так і на відсутність регулятора для цієї медійної сфери. Тож і так уже очевидно, що основну частку роботи в цьому напрямі доведеться тягти громадянському суспільству, а не органам влади.

Новий закон про телерадіомовлення (аудіовізуальні послуги). Розробка нового закону триває вже три роки, проект переходив із однієї робочої групи до іншої й наразі ще навіть не внесений до ВР. Імовірність його прийняття цього року ще зберігається, але імплементація — це вже справа як мінімум 2017-го.

Планується, що проект регулюватиме телерадіомовлення — як ефірне та в кабельних мережах, так і в інтернеті. Хоча щодо технічної реалістичності останнього є питання, адже інтернет не знає кордонів (за винятком кількох авторитарних країн).

Але також було би дуже бажано чіткіше врегулювати питання дотримання мовниками норм, які обмежують певний контент: приховану рекламу, мову ворожнечі, а також встановлюють вимоги до якості певних видів контенту, особливо новинного — збалансованість подання інформації, відділення фактів від коментарів та оцінок. Очевидно, що нагляд за дотриманням таких вимог має здійснювати Національна рада, а така її функція може здійснюватися як у форматі жорсткішого державного регулювання, так і в форматі співпраці Нацради з органами саморегулювання галузі, залучення зовнішніх експертів тощо.

Окремим питанням є створення мовниками власного контенту, при цьому бажано не орієнтованого на експорт в РФ та інші країни СНД. До останнього часу в Україні спостерігалося домінування інформаційного продукту з однієї сусідньої держави, і хоча після законодавчих змін на початку минулого року ситуація дещо змінилася в бік інформпродукту з країн Заходу, питання щодо власного продукту залишаються. Фактично для російсько-радянської частини телеаудиторії раніше створювався інформаційний продукт як в РФ, так і в Україні — з подальшою трансляцією на вітчизняних каналах, а тепер цією частиною аудиторії опікуються українські телеканали, які охоче створюють / замовляють кіно, яке можна буде продати і на ринку РФ, тобто з мінімальною прив’язкою сюжету і навіть тла до України. Внаслідок цього такі фільми практично нічим не відрізняються від російських, а проукраїнська аудиторія залишається без свого медійного продукту, максимум чим може задовольнятися, — це лубочними творами на кшталт «Останнього москаля». При цьому орієнтування на російський ринок апріорі більш вигідне завдяки економічному ефекту масштабу, яке підкріплюється сприянням російської влади власному / спільному кіновиробництву. Все це дає підстави говорити про потребу закріпити на рівні законодавства режим сприяння виробництву / трансляції інформаційного продукту для проукраїнської аудиторії. Маркерами такого продукту могли б виступити такі ознаки, як прив’язка сюжету до подій в Україні (сучасних або з минулого), творів українських авторів, зокрема класики, українська мова.

Іномовлення. Під кінець минулого року Верховна Рада таки прийняла Закон «Про систему іномовлення України», хоча, зважаючи на його зміст, можна було б обійтися додаванням кількох статей до вже наявних законів. Позитивом прийняття окремого Закону можна вважати хіба те, що, згідно з його нормами, іномовлення не зводиться суто до телебачення: додано також мультимедійну платформу й інформагентство. Щоправда, з огляду на це, в Законі потрібно було виписувати не так вимоги до управління цією системою та засади її роботи (що цілком можна було зробити і в підзаконних актах), а правове регулювання створення і статус контенту, адже діяльність ТБ та інформагентств у нас регулюється різними законами, а для інтернет-ЗМІ відсутнє якесь окреме законодавство.

Загалом мультимедійна платформа (повноцінний сучасний веб-сайт із відеоматеріалами й текстовими публікаціями) плюс інформагентство — це крок у правильному напрямку. Автор у попередніх публікаціях уже зазначав очевидну незіставність російських і наших ресурсів для мовлення на закордон. А це зумовлює потребу зосередитися на донесенні інформації саме до просунутої закордонної аудиторії, яка готова почути позицію української сторони (а просунута аудиторія пішла в інтернет), а також на донесенні наших матеріалів / меседжів у закордонні ЗМІ (інформагентство).

Окремим питанням є мовлення на окуповану частину України. Щодо проукраїнської частини громадян, які ще залишилися на окупованих територіях, то для їхнього інформування достатньо і вже наявних загальнонаціональних приватних каналів — за умови якісного і збалансованого подання ними інформації (а це Нацрада має забезпечити не лише для окупованих територій). Для проросійської частини населення нині переважно лунають заклики (за якими вже пішли й дії) — а давайте просто переведемо наші наявні ЗМІ на російську й одразу достукаємося до «зазомбованого населення». Але українська мова є тільки найпростішим фактором відторгнення українських ЗМІ для проросійської аудиторії. Мова — це найпомітніший ідентифікатор, але такими ж факторами відторгнення є те, що канал український і підтримував Революцію (або належить державі) чи фінансується західними донорами, критика Путіна та РФ у контенті, наявність позитивних оцінок «київської хунти» тощо. Просто такі фактори відторгнення спрацьовують повільніше.

Таким чином, щоби проросійська аудиторія погодилася дивитися наше іномовлення, відповідний канал має бути не просто російськомовний, він не має мовити в Україні й не має бути підозри, що це взагалі український канал (бажано створити окремий канал у юрисдикції якоїсь країни СНД або ментально близької росіянами європейської країни — Сербії, Болгарії). І, звісно ж, відповідний контент: подавати трохи критики української влади (але саме влади, а не України як такої) з вуст громадянського суспільства або проукраїнських політиків.

Реформування державної й комунальної преси. Передусім Закон про реформування преси потребує вдосконалення для усунення невдалих формулювань (наприклад, замінити «відчуження майна редакцій» на «вилучення майна в редакцій або позбавлення їх прав користування майном») та уточнення процедурних моментів реформування (як-от вибір або узгодження способу реформування, якщо засновник видання і трудовий колектив обрали різні способи). Потребує врегулювання питання оподаткування переходу прав до (їх виникнення у) членів трудового колективу при реформуванні. Закон необхідно змінити впродовж року, допоки не почався другий етап реформування за масової участі районок.

Також необхідне організаційно забезпечити реформування: підвищення кваліфікації (перепідготовки) працівників районок, підвищення знань керівників з менеджменту й маркетингу, правового регулювання заснування та діяльності суб’єкта господарювання, а також створення можливостей для укрупнення, тобто злиття кількох районок в одну редакцію — юридичну особу (але з можливим збереженням кількох газет) — для забезпечення їхньої конкурентоспроможності й виживання в ринковому середовищі.

Якість упровадження нового медійного законодавства в життя залежатиме передусім від роботи середньої ланки як у самих реформованих об’єктах (СМ, районках), так і в державних (Нацрада, ДКТР, МІП) і комунальних органах управління. При цьому виконавцям законодавства слід зважати не лише на буквальний текст законів, а значною мірою на мету відповідної реформи.

Фото - Максим Лісовий



Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
2462
Переглядів
Коментарі
Код:
Ім'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2021 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
DMCA.com Protection Status
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду