- Оксано, Інститут масової інформації, який ви очолюєте, є співавтором законопроекту №2474а-1, покликаного врегулювати політичну рекламу. Є й інший законопроект на цю тему, який пропонує її взагалі заборонити. Перед прийняттям нового закону «Про місцеві вибори» так само було декілька законопроектів, автори яких хотіли заборонити політичну рекламу, але тоді вони не пройшли. Чи були подібні ініціативи в законотворців у попередні роки?

- Я не пригадую, щоби такі ініціативи виникали раніше. Навпаки, медіаексперти, які займаються темою «джинси», завжди закликали ЗМІ та журналістів не приховувати політичну рекламу серед журналістських матеріалів, а правильно й відповідально її маркувати. Ми вважаємо, що забороняти політичну рекламу в Україні в умовах відсутності медіаринку, корупції в ЗМІ, економічної кризи, коли прихована політична реклама на минулих парламентських виборах становила до 30 відсотків журналістських матеріалів - це трохи популістично. Зрозуміло, що якщо просто вилучити із закону згадку про політичну рекламу на ТБ, вона не зникне, а масово перейде в тінь.

Що пропонуємо ми: по-перше, обмежуємо частку політреклами в ефірі загалом і встановлюємо мінімальну тривалість ролику на телебаченні - дві хвилини. Це не має бути шоу, де прекрасні спортсмени або милі діти агітують незрозуміло за що - це повинні бути чіткі тези політичної програми. Ми також пропонуємо прибрати з соціальної реклами назви юридичних осіб (бо це вже політична реклама - чого тільки вартий Дмитро Фірташ і його Федерація роботодавців) і вносимо зміни в низку законів з тим, щоби забезпечити рівний і безкоштовний доступ партій і кандидатів до дебатів тощо.

- Коли можуть проголосувати за законопроект №2474а-1 і чи встигне він вплинути на місцеві вибори-2015?

- Я сподіваюся на голосування у вересні і на те, що він встигне вплинути. Та навіть якщо не встигне, у ньому є цілий спектр дуже потрібних і позитивних змін, які вплинуть на медіасферу.

- Які інструменти є найдієвішими для боротьби з «джинсою», на вашу думку?

- На мою думку, основний інструмент боротьби з «джинсою» - це запровадження культури прозорості на ринку реклами. Є чудові приклади і серед ЗМІ, в тому числі регіональних, і серед політичних сил, які свідомо відмовляються від «джинси», відповідально і правильно маркують всю рекламу, тим самим даючи читачеві можливість критичніше поставитися до пропонованого тексту. Повторюся: в умовах падіння рекламного ринку, залежності ЗМІ від волі власників, та що там, в умовах, коли ЗМІ в Україні здебільшого не бізнес, а політична перевага - тотальна заборона політичної реклами просто зробить ЗМІ ще більш залежними. Ті, хто джинсували, будуть джинсувати ще більше, а ті, хто намагалися маркувати, опиняться перед складним вибором. І той тренд прозорості, який вони задавали, згине безслідно. Я впевнена: якщо і буде раптом заборона, то потім доведеться її скасовувати і знову закликати до правильного маркування.

- Не секрет, що для невеликих регіональних ЗМІ вибори - це хороша (і, може, наразі єдина) можливість заробити й вижити. Що їм робити, якщо б і вона зникла?

- Потрібно шукати нові бізнес-моделі та способи заробітку. Є позитивні приклади регіональних ЗМІ, які знайшли свою нішу і можуть собі дозволити не джинсувати. Я вчора повернулася зі Львова, і там є як мінімум два приклади таких ЗМІ - це «Коловорот» Романа Рака та «Твоє місто» Тараса Яценка . Вони побудували репутацію, і тепер репутація працює на них. Вони залучають інвестиції місцевих бізнесменів, рекламу, всю політичну рекламу обов'язково маркують. І це дуже круто виглядає. Вони чітко вирізняються із загальної сірої маси однакових регіональних ЗМІ, які розміщують одну і ту ж саму «джинсу», одні і ті самі фотографії.

Я думаю, ми пошукаємо цікаві бізнес-моделі, позитивні приклади і спробуємо зробити їх більш публічними. Раптом вони когось надихнуть, для когось спрацюють? І ще одне: ринок регіональних ЗМІ у нас насправді дуже роздутий. Їх забагато, вони часто не конкурують між собою або конкурують чисто номінально, і це теж заважає нормальному заробітку і розвитку. Це дуже комплексна тема, відповідь на яку тут не вміститься, я боюся.

- На «5 каналі» виходять тематичні ролики з рекламою партії «Відродження», стилізовані під передачу Андрія Охрімовича «Машина часу». Внаслідок інсульту журналіст вже тривалий час поза ефіром. Замість нього історичну передачу нині веде Олег Криштопа. У роликах, що тривають близько хвилини, текст читає диктор, чий голос глядачі чують у згаданій програмі. Такі самі, як у тій передачі, і музичний супровід та графіка. В них розповідають про життя національних громад України. Назва циклу - «Україна одна на всіх». В кінці ролику з'являється напис «Партія «Відродження», а диктор закликає відроджувати Україну разом. Питання: як це слід сприймати - як «історичну рубрику» чи рекламу? Цю хвилину, яку триває ролик, належить відносити до рекламного ліміту у дев'ять хвилин на астрономічну годину, чи як?

- Я не бачила цих роликів, але з того, що ви кажете, це виглядає як типова прихована реклама. Обов'язково подивлюся -  і тоді відреагуємо.

- У розробці яких ще медійних законопроектів брав участь ІМІ?

- Наші медіаюристи брали участь у розробці законодавства про доступ до інформації, про інформацію, про суспільне мовлення, про прозорість медіавласності і в багатьох інших важливих медійних реформах. А зараз ось хочемо врегулювати питання політичної реклами таким чином, щоби медіаринок не з'їхав безпорадно у тінь, а навпаки, отримав можливість для розвитку.

- Оцініть законопроект про прозорість медіавласності: чи буде він дієвим?

- Як і кожен законопроект, він буде дієвим, якщо працюватимуть на практиці всі механізми і санкції, тобто якщо вони не лишаться на папері. І я вважаю, що потрібен також законопроект про прозорість власності друкованих ЗМІ, ми зараз над цим працюємо. В ідеалі було би добре запровадити фінансову прозорість ЗМІ, щоб було зрозуміло, яку частину медіа здатні заробити самі, а яку складають дотації; варто було би газетам відкрити реальні цифри своїх тиражів - так, як це, наприклад, у Польщі. І останній крок у запровадженні прозорості на медіаринку - це публічність і прозорість редакційної політики як запобіжник від цензури, «джинси» і тиску власника.

- Чи вірите ви в можливість саморегуляції українських ЗМІ?

- Так. Тільки крокодили можуть зрозуміти крокодилів (сміється). Так само ні держава, ні власники, а тільки самі журналісти можуть сказати колегам, що вони неправі, або що Вася чи Петя нерукопожатні, і будуть почуті - всі інші середовища будуть сприйняті в штики. Це цехова регуляція, і вона вже не раз у нас спрацьовувала, правда, несистемно і зненацька, але ефективно. Наприклад, наші ЗМІ все-таки не постять відвертих фейків, а якщо таке, не дай Боже, трапляється, це «фу-фу-фу» і скандал.

Натомість навесні я була у Латвії, і там місцеві газети писали якусь печерну муть про Україну. І раптом я зрозуміла, що у нас таке би не пройшло. Просто тому що у нас є певна усна культура журналістики, попри «джинсу», попри власників, є ось це відчуття належності до певної спільноти, яке потрібно розвивати, бо воно все-таки у нас спонтанне і несистемне.

- Ви очолюєте ІМІ вже два роки. Чи не важко? І що для вас найскладніше в цій роботі?

- Не знаю. ІМІ прекрасний. Я тут, мабуть, необ'єктивна. У нас чудовий колектив, який здатний і генерувати, і втілювати їдеї. А «важко» - це таке складне поняття. Ось за часів Януковича проти нас відкривали кримінальні справи, весь колектив ІМІ кілька разів допитували, вилучали обладнання, і нам цілком світила перспектива затримання. Але чомусь важче стало під час війни, коли ми почали видавати бронежилети, шукати гроші на поранених, спілкуватися з журналістами-заручниками. Відбулася, напевно, якась переоцінка цінностей. Якби мені у 2013 році хтось сказав, що я буду підтримувати блокування телеканалів, я би розсміялася. А у 2015 році я сама настійливо переконувала міжнародні організації, що інакше не можна і що вони мають нас підтримати.

А що для мене найскладніше в роботі ІМІ? Писати нудні звіти, мабуть. Мені для цього потрібне натхнення, яке часто приходить тільки з наближенням дедлайну. І ще мені весь час здається, що ми можемо більше, що ми недопрацьовуємо. Я також перфекціоністка, і всі звіти перевіряю особисто, всі цифри мають відповідати подіям у реальному житті, «джинса» повинна бути «джинсою». Кожен кейс порушення свободи слова ми ретельно перевіряємо. Ой, це не складно. Навпаки, коли ти впевнений у продукті, який, це приносить задоволення. Ще спершу мені було складно делегувати, зараз уже навчилася довіряти і навіть захоплюватися професійністю моїх експертів. Вони круті, так.

- Чим закінчилася справа зі зламом вашої електронної пошти? Чи хтось покараний? Чи віддала вам міліція комп'ютер?

- Ніхто не покараний, мій ноутбук згинув десь у нетрях міліцейських структур. Користуючись нагодою, передаю привіт Арсену Авакову. Виявляється, «януковичі» забрали у мене ноутбук без жодних папірців, потім його тасували серед відділів МВС, з того часу мій слідчий встиг звільнитися, і так жодної інформації по справі у мене немає. Ніхто не зв'язувався, а мені самій теж було не до того - революція, війна, реформиname="21.08.2015:11.02.44">.

- А що зараз із рухом «Стоп цname="_GoBack">ензурі!»? Він живий?

- Рух «Стоп цензурі!» виник у відповідь на режим Януковича. Він виконав свою функцію на сто відсотків, і я вважаю, ми маємо йому подякувати і відпустити. «Стоп цензурі!» багато чому нас навчив, але зараз перед нами стоять інші виклики, які потребують інших відповідей. Інших підґрунть для об'єднання. На жаль, журналістська спільнота сьогодні досить поляризована, незважаючи на загальну духовну «мобілізацію», пов'язану з загрозами нацбезпеці, реформам тощо. Потрібно сформувати і озвучити ті цінності, які зараз актуальні для активних представників журналістської спільноти. Пропонуйте свої ідеї, чому ні.

- Чи досі ви представляєте «Репортерів без кордонів» в Україні? Що робите в цьому плані?

- Так. Моніторинг свободи слова, звернення до української влади і міжнародної спільноти, допомога біженцям і багато іншого. «Репортери» партнерять з ІМІ, інколи просять мене озвучити певні заяви. Ми з «Репортерами» якось близькі по духу, в основному співпадаємо в оцінці ситуації зі свободою слова, багато консультуємося, в тому числі з юридичних питань. Вони є також першою з міжнародних організацій, які сприйняли і постаралися зрозуміти нашу оцінку ситуації з інформаційною війною. Багатьом європейським структурам це було складно зробити. І вони також допомагають нам оцінювати різні ситуації з точки зору європейського законодавства - я вважаю, це дуже цінно.

- Цікавить ваша думка: чи мають журналісти йти в депутати? Чи пішли б особисто ви?

- Головне не те, якої професії людина - журналіст, лікар чи міліціонер, - а особисті якості, я думаю. Відповідальність, розуміння, як працює політика. Чітке розуміння того, що саме є твоєю ціллю - особиста вигода чи ти хочеш змінювати світ на краще. Щодо мене, то якби я захотіла піти в депутати, я б пішла.

- Чому наші ЗМі сприймають вибори як можливість заробити, а не допомогти суспільству обрати адекватну владу?

- У ЗМІ працюють такі самі люди, як і в інших професіях, тому запитання трохи риторичне. Чому наші лікарі сприймають хворих як можливість заробити? І так далі, і тому подібне. Але після Майдану сформувалась певна протестна енергія, яка все ж змусила багатьох журналістів і представників інших професій поставити перед собою складні етичні питання. Важливо зараз, щоби ця енергія не пішла в пісок, а отримала різні форми втілення в реальному житті - як на особистому рівні, так і на рівні різних професійних середовищ.

Втілити цю енергію допомагають багато інструментів, наприклад, соцмережі. Це дуже класно, я вже кілька разів спостерігала, як, наприклад, журналісти якогось містечка створюють там спільноту. Спершу обмінюються інформацією, анонсами, починають обговорювати професійні питання, потім - етичні, а потім раз - і там формується певна професійна культура. Довіра. А це вже абсолютно реальний і практичний механізм для підвищення стандартів професії.

-Які основні порушення свободи слова і прав журналістів були під час режиму Януковича і зараз, у часи Порошенка?

- Під час режиму Януковича основними порушеннями були перешкоджання, побиття, цензура. У 2013 році на знак протесту проти цензури звільнилися п'ять журналістських колективів та поодинокі журналісти. Критикувати владу було заборонено, це ні для кого не секрет.

Зараз основні виклики - це побиття і перешкоджання, самоцензура (я це називаю «своя правда») і тиск медіавласників. Багато побиттів, причому не тільки на війні, а і в регіонах. Основними агресорами є охоронці, місцеві чиновники. А основна причина - та сама безкарність. За перше півріччя 2015 року, за даними ГПУ, тільки три справи по 171-й статті дійшли до суду. Побитих журналістів більше в десятки разів, а якщо згадаємо Майдан - у сотні. Агресори не отримують покарання, і якщо журналісти не можуть захистити свої права, будучи публічними людьми, маючи зв'язки, то що казати про пересічних громадян.

Систему потрібно змінювати, вона повинна нарешті запрацювати, і якщо агресори будуть отримувати покарання, тоді вони тричі подумають перед тим, як ламати ніс журналісту. Найгіршим регіоном є Крим: там ситуація не просто жахлива, вона пекельна - і також тому, що ми не можемо практично нічого зробити, щоб її виправити. Хоча весь час над цим думаємо.

- Вам подобається, як працює Нацрада?

  Не дуже. Мені подобалося б, якби вони були більш активні, помічали приховану рекламу, наприклад. Вони кажуть, що у них не вистачає ресурсів, щоби робити моніторинги, і це сумно. Нацрада повинна більше реагувати, я вважаю. Можливо, потрібно внести зміни в законодавство і передбачити якісь додаткові механізми або створити групу медіаекспертів при Нацраді, які давали би свій висновок по «джинсі», і Нацрада брала би його в роботу.