На п’ятому місяці повномасштабної війни стає помітно, що темпи й формати, які інформаційні канали опанували в лютому, доживають своє. Спочатку поєднання «короткі новини + експертні коментарі» було єдино можливим: подій багато, часу мало, інтенсивність величезна. День починався й закінчувався різними головними подіями. Тепер, коли російська армія тупцяє на місці, а дипломатичні прориви змінилися системною роботою (четвертий «Рамштайн», сьомий пакет санкцій) інформаційним каналам теж пасувало би переходити з кількості на якість. Наприклад, не запитувати про протиракетну оборону чотирьох різних експертів, троє з яких кажуть те саме, а четвертий помиляється щодо «Залізного купола», а зробити аналітичний матеріал.

На фоні «виходу» Ріната Ахметова з телеринку та «призупинки» мовлення каналу Live Вадима Столара нас можуть чекати великі зміни в ніші інформаційних каналів. А поки що фіксуємо, як справи у прайм-таймі «FreeДома», Прямого, «Еспресо», регіонального марафону Суспільного та каналу 24 на кінець червня.

«FreeДом». Щоби перемогти монстрів, ми створили монстра

Ведучі каналу «FreeДом» не втомлюються повторювати, що їхній канал покликаний доносити правду від Канади до Нової Зеландії. Але ми всі дорослі люди й розуміємо, що насправді це пропаганда, розрахована на пострадянський світ. Ну, серйозно. Якби «FreeДом» справді цікавив цивілізований світ, він би розмовляв із ним англійською. А якби цікавила правда — не робив би сюжетів про те, як Москва вбила Кеннеді. Наскільки це правильна тактика, лишимо вирішувати вам, але факт необхідно визнати: наше іномовлення розраховане на росіян або русифікованих українців. І спілкується з ними методами російського телебачення.

У першу чергу йдеться про маніпулятивні сюжети. Подивіться, наприклад, на «порівняння» того, як Україна та Росія дотримуються Конституції. Розповідаючи про «право на життя», автори протиставляють українські пологові будинки та… російську армію: «Пока в Украине новые жизни появляются, тут же путинские солдаты их лишаются». Не треба бути майстром фактчекінгу, аби перевірити: в Росії теж народжуються діти. Аналогічне питання до рівня життя: насправді в Росії втричі більший ВВП на душу населення. Чи загальної критики того, що влада в Росії нехтує головним законом: наша власна криза з Конституційним судом досі не вирішена. Такими матеріалами «FreeДом» намагається довести, що «Рашка погана». Але якщо подібні притягнуті за вуха сюжети, не дай Пітер Джексон, справді побачить хтось освічений у Новій Зеландії, висновок буде тільки один: «Ммм, Україна теж бреше».

Маніпуляції каналу вже помічають навіть російські експерти в ефірі. Економіст Дмитро Некрасов заявив ведучим марафону, що їхній сюжет про російську економіку — це набір вирваних із контексту фактів, а деякі твердження, на його думку, суперечать базовій логіці. Ось чудове речення для довіри до іномовлення: «У российской экономики куча проблем [...], но безработица — это просто настолько последняя проблема, про которую можно говорить. Только если сознательно соврать и попытаться надергать из разных кусков…». Ведучий Василь Голованов попросив російського гостя в такому разі розповісти про інші проблеми Росії. От і весь «FreeДом» у мініатюрі.

Вираз обличчя Василя Голованова, коли він спробував поширити не російську пропаганду для українців, а українську — для росіян. 

До речі, сподіваюся, в Канаді та Новій Зеландії люблять «хороших русских» та їхні погляди на світ. Інакше глядачів може трохи обурити мігрант Альфред Кох та його позиція, що Захід уже багато робить для України: «Что вы еще от нас хотите?». Чи «опозиціонер» Леонід Гозман, який вважає, що Захід не так підтримує Україну, як вважає Росію загрозою для себе. Чи Дмитро Биков, який з’їздив в Україну й зацінив «самурайское посмертное веселье», але не зацінив реакцію українців на свій візит: «[У коментарях в інтернеті] антисемитизма очень много. Абсолютно не свойственного украинскому населению. Сейчас, по крайней мере». Нагадайте ще раз, що ми комунікуємо про Україну за кордон? Мабуть, розповіді Бикова, що в Україні багато добровольців із Росії, які допомагають біженцям. Чи вислів із сюжету «FreeДом» «путінська армія» — так наче й не було цілої кампанії, що винен не лише Путін.

Не хочеться бути «русофобом», але особливо в цьому контексті виділяється ведучий Євгеній Кисельов. Це російський журналіст, який перебрався на роботу в Україну до того, як це стало мейнстримом, — у кінці нульових. Та ще у 2019 році заявляв, що не хоче відмовлятися від російського громадянства через Путіна. Тепер у марафоні «FreeДом» він каже речі на кшталт «у нас в России». І буквально в ефірі іномовлення суперечить позиції українського суспільства: «Как же так получилось, что люди, которые читали эту русскую литературу замечательную, совершают такие вещи в Украине?» Якби ж міністр інформаційної політики, який бореться за блокування російської культури у світі й підписується під тим, що вона токсична, міг якось повпливати на іномовлення...

Також сподіваємося, що жителям Веллінгтона цікава російська опозиція. Бо цього тижня «FreeДом» приділяв їй особливо багато уваги: якогось чоловіка затримали, іншому Кисельов подякував за позицію, Кремль впровадив нові тоталітарні норми, кулінарна інстаграм-блогерка веде боротьбу ціною підписників. Російський правозахисник дає інтерв’ю на фоні шолома мисливця за головами.

 Шолом із «Зоряних війн» та Біблія. Одразу видно фаната фентезі.

Після скандалу з проханням журналістки «FreeДома» до голови Полтавської ОВА перейти на російську місцеві ведучі ще раз пояснили в ефірі: «Это проект, который не работает для украинцев и на территорию Украины. И это проект, где украинские журналисты, для кого родным является украинский язык, говорят на другом — на русском языке. И быть может не всегда это, скажем, самое приятное занятие и для нас. Но говорим мы для того, чтобы  можно было максимально донести правду [...] Выходим из зоны комфорта и говорим на этом языке».

Питання: якщо цей проєкт не дивляться українці, перед ким тоді виправдовується журналіст? Якщо він для жителів Росії чи, вибачте, Канади, навіщо їм чути, що їхня мова — неприємна? І навіщо слухати інтерв’ю про програму «Е-робота» для громадян України?

Не подумайте, «FreeДом» — це не суцільна трагедія. Інколи тут бувають непогані інтерв’ю з європейськими політиками чи ізраїльськими експертами. Але здебільшого — так, трагедія. Не щодня побачиш іномовлення воєнного часу, де гість із країни-агресорки розповідає журналістам, що вони свідомо брешуть. З іншого боку, в рекламі каналу стверджують, що «путь испытаний и страданий — это путь к воскресению». Тож глядачів каналу «FreeДом» чекає принаймні щось хороше.

Прямий, де живе дух старої школи

Пам’ятаєте, як у перший місяць повномасштабної війни українські журналісти прямо з екрана закликали росіян здохнути? На Прямому періодично досі так роблять. А пам’ятаєте, як до повномасштабної війни піарили Петра Порошенка? На Прямому знову так роблять. Цей канал крутиться навколо ведучих та їхніх гостей. І вони люблять згадати минуле.

Наприклад, українську зброю, яку розробляли в часи п’ятого президента. На фоні звільнення острова Зміїного нардеп Олег Синютка закликав владу не відмовлятися від української зброї. Прямо в цей момент на екрані показували участь української зброї — САУ «Богдана» — у звільненні острова. Софія Федина бідкалася, що останні три роки українська ракетна програма «динамилася, зупинялася та саботувалася». І заявила, що якби в нас була система «Грім», під питанням стояла би безпека Москви. Не заглиблюючись в усі інші аспекти, максимальна омріяна дальність «Грому» менша (500 кілометрів), ніж відстань від крайньої північної точки України до Москви (542 кілометри). Також пані Федина обурилася, що українська влада досі не подала заявку на відключення України та Росії від GPS, щоб російські навідники не могли передавати координати цілей.

Тетяна Чорновол теж згадувала тему української зброї, якій у часи Володимира Зеленського буцімто не приділяли належної уваги. Але озвучувала владі й інші, значно серйозніші претензії. Наприклад, політикиня та військова заявила, що до 24 лютого оборона Києва не вибудовувалася. І що лише «звитяжність українців» та «реакція української армії» зупинили владу від капітуляції. Крім того, Чорновол вирішила, що на першу лінію фронту пішли здебільшого ті 25% українців, які не голосували за Володимира Зеленського. Але в іншому її інтерв’ю можна навіть порадити до перегляду. Там є багато цікавого про зміни Олександра Вілкула, сексизм в армії та українську зброю.

Чого ми точно не радимо, то це рекламу благодійності Петра Порошенка. Ні, це не іронічний вислів, а буквальний ролик, у якому Порошенко із сім’єю… доторкаються до військової техніки та розповідають про свій фонд. Наступного дня вийшла ще одна версія — з іншою технікою, кращою якістю зображення й без членів родини. Та головна новація: цього разу лідер «Європейської солідарності» додав у відео жарт, що це все піар. Мабуть, самоіронія мала б знезброїти критиків. Але в них досі лишається на руках той факт, що лідер парламентської фракції привіз до пам’ятника засновникам Києва техніку, вибудував її рівними рядами, зняв там відео та спонукав свій телеканал це показати.

У рекламі навіть є інша реклама. Це називається «ефективність».

І це ще не все. Поїздку партійців «Європейської солідарності» до Німеччини рідний телеканал висвітлював три дні. Зокрема, двадцятихвилинну промову Петра Порошенка на форумі Міжнародного демократичного союзу показали у прямому ефірі та повністю. А член «Європейської солідарності» Ростислав Павленко заявив: «П’ятий президент Порошенко є одним із найсильніших дипломатів світу [...] І його участь, особливо переговори за зачиненими дверима, дають Україні потужний поштовх для того, щоби завоювати позиції, з яких уже офіційній дипломатії буде набагато легше працювати». Матвій Ганапольський тим часом розкритикував, як він сказав, «висєр» «1+1» про Порошенка (йдеться про кринжовий сюжет про зламаний ніготь) та сказав, що йому хочеться «блювати на» колег. Також Прямий лишається чи не єдиним телеканалом, у праймі якого можна помітити Кіру Рудик, лідерку партії «Голос», яка напередодні повномасштабної війни якраз оголосила про союз із «Європейською солідарністю». 

Узагалі Прямий цього тижня концентрувався на дипломатії. У Мадриді якраз відбувався саміт НАТО, а телеканал паралельно критикував владу за те, що вона навіть не намагається отримати План щодо членства в Альянсі. Масштаби маніпуляцій різнилися. Володимир Омелян просто не міг уявити, хто в НАТО проти приєднання України. Софія Федина вирішила, що «всі аналітики» вважали, наче наша держава могла б отримати план дій щодо членства у НАТО в Мадриді. Цікава ситуація: НАТО з усіх сил намагається не вступити у прямий конфлікт із Росією, у стратегічну концепцію Альянсу (попри прохання нашої влади) не додають натяку на можливий швидкий вступ України, Німеччина навіть за межами НАТО не готова піти на гарантії втручання у випадку загрози для нашої держави. Але «всі аналітики» кажуть, що нам могли дати План дій щодо членства. Здається, хтось забув уточнити: «Всі аналітики… Прямого».

Але якщо чесно, то Прямий є за що й похвалити. Наприклад, канал щодня розповідає історії загиблих військових, щоб вони не були просто статистикою. Тарас Березовець і Пітер Залмаєв продовжують випускати інформативний зовнішньополітичний тижневик The Week. Для цього Березовець вмикається з армії по відеозв’язку й у нього нік Jack Reacher — це персонаж серії книжок про, якщо коротко, суперсолдата. Тим часом Матвій Ганапольський та його редактори чомусь спілкуються у студії на гучному зв’язку. І з цих діалогів можна було би зробити чудовий ситком.

Місце «Еспресо» на карті

До повномасштабної війни канал «Еспресо» часом виглядав як іще один Прямий: медіа поділяли гостей, марафони, теми, політичну позицію та піар «Європейської солідарності». Але зараз, хоча більшість цих речей зберігаються, різниця між майданчиками стає помітнішою. Зокрема, «Еспресо» — єдиний канал з аналізованих у межах цього моніторингу, який має чітку та якісну рубрикацію.

Ефір інших медіа будується навколо новин та коментаторів, які їх оцінюють. Тому події на фронті, в економіці, в дипломатії змішуються, потрапляють в ефір нерівномірно, а часом навіть у межах одного інтерв’ю. Натомість на «Еспресо» є рубрика «Воєнні підсумки дня», яку веде Сергій Згурець із Defence Express. Тут зібраний огляд головних подій, розповіді про конкретну зброю, аналіз ситуації і навіть, о боже, карти. У це складно повірити, але «Еспресо» — чи не єдиний інформаційний канал України, який нормально розповідає про події на фронті з картою. Так само у прайм-таймі є рубрики з оглядом культури та міжнародних новин, які стосуються України. Крім того, на «Еспресо» виходить блок новин від Бі-бі-сі.  

 А ще регулярний прогноз погоди. З нерегулярним котиком.

А от чого на «Еспресо» немає — це політизації, яка потроху повертається на Прямий. Замість виступів Порошенка тут ретранслювали Київський безпековий форум. А замість критики влади критикували колег-журналістів. Наприклад, на каналі два дні поспіль обговорювали матеріал «Української правди» про Людмилу Денісову. Показували публікації російської пропаганди на його основі та критикували персонально авторку тексту Соню Лукашову за її попередні роботи. Також ведучий Василь Зима не змовчав про марафон «FreeДом», де голову Полтавської ОВА попросили перейти на російську. Чоловік порівняв марафон із пропагандиським «Росія 1» та обурився, чому іномовлення не працює англійською (насправді воно працює англійською, просто не так потужно й помітно, як російською).

З іншого боку, невеличка політична драма на «Еспресо» все ж була. Петиція про відновлення цифрової трансляції цього каналу, 5-го та Прямого нарешті назбирала необхідну кількість підписів для розгляду. І, крім радості, журналісти також зробили сюжет про те, що петиція весь цей час підозріло глючила. 

Суспільне та народне

Регіональний марафон Суспільного займає в цій війні унікальну нішу. Як і на всіх інших телеканалах, тут обговорюють масштабні події. Але, крім них, згадують також про дрібніші, ближчі до пересічних глядачів чи просто менш популярні історії. Як там справи у переселенців за кордоном, як просувається посівна й чи не заважає їй мобілізація працівників, яка зараз ситуація зі ввезенням автомобілів в Україну, на кого повпливає перейменування вулиць, кого оберуть очільником Міжнародної організації шахістів: українця чи росіянина?

Практично весь марафон складається з новин та репортажів, і це якраз той випадок, коли хороші речі непомітні. Можна багато говорити про Прямий, де рекламують Порошенка. Але що ти скажеш про репортаж із Кременчука, в якому журналісти просто дотримуються стандартів? Молодці. Зрозуміло, що не всі регіональні повідомлення однаково хороші: у них стрибають якість звуку та підготовка журналістів. Але, на відміну від драматизованих новин на інших каналах, ці виглядають більш справжніми. На жаль, дуже хороша ілюстрація — це історії загиблих. Не будемо давати посилання, аби не перетворювати особисті трагедії на приклади. Але в марафоні «FreeДом» поки чоловік розповідає історію про загиблу дружину, сюжет супроводжує драматична музика і зйомка з різних ракурсів. Коротше кажучи, кіношний підхід, який має начебто підсилювати емоції, але насправді маскує особисте за шоу-елементами. На Суспільному, коли показують похорон, нічого не захищає вас від реальності. Також лише на Суспільному є ролики про те, як діяти під час обстрілу. І ролики про мінну безпеку від пса Патрона. Останні особливо круті, бо привертають увагу дітей. У рубриці «Що там на болотах?» глядачам показують смішні відео з Росії. Без надмірних коментарів із боку автора, бо що тут додати, коли якісь бабусі кажуть західній цивілізації, що в неї самої буде дефолт, понятно?!

Ще одна перевага Суспільного — наявність власного анонімного кореспондента на Херсонщині. Таким чином канал не чекає на «події», а розповідає про повсякденне життя в області. І, взагалі, це ж регіональний марафон. А Херсон — це регіон України.

Блогери «24»

Телеканал «24» обертається навколо ведучих. Пара журналістів, наприклад Артем Овдієнко та Катерина Соляр, разом повідомляють новини, інтерв’юють гостей та, головне, висловлюють свою думку. Як і на Прямому, тут можна почути спорадичне побажання смерті росіянам. Хоча з гостьовою політикою 24-го це поєднується погано: щотижневий стрім із Марком Фейгіним, включення російських опозиціонерів…

Практично немає на 24-му телеканалі політиків, хіба що інтерв’ю з Михайлом Подоляком. Чи коментарі колишніх народних депутатів, які зараз на фронті, наприклад, Єгора Фірсова. Взагалі в ефірі медіа фігурують здебільшого компетентні коментатори. Російську дезінформацію обговорювали особисто з Пітером Померанцевим. Визнання ЮНЕСКО борщу національною спадщиною українців — із Євгеном Клопотенком. 24-й був, здається, єдиним каналом нашого моніторингу, який розкрив тему борщу у прайм-таймі. Також тут, мабуть, найбільше говорили про дефолт у Росії.

Як і «Еспресо», 24-й канал розкритикував «Українську правду» за матеріал про Денісову. Ведучі закинули колегам зміну заголовка без вибачення, анонімні джерела, публікацію «не на часі». Та нагадали про інші «ниці» історії під час повномасштабної війни, наприклад, матеріал «УП» про електоральну конкуренцію Зеленського й Залужного.

***

У всьому іншому воєнне телебачення України схоже. Це не часи до 24 лютого, коли телеканали різних політичних гравців фокусувалися на різних подіях, опитували ексклюзивних експертів та мучили глядачів маніпуляціями. Зараз мовлення складається з однакових новин, які базуються на одних офіційних повідомленнях. А більшість коментарів дають одні й ті ж профільні спікери. Наприклад, якщо йдеться про звільнення Зміїного, ситуацію автоматично коментує речник Одеської ОВА Сергій Братчук. Але це зовсім не критика, навпаки, під час повномасштабної війни медіа не варто намагатися виділятися якоюсь шоу-програмою. Хоча можна спробувати виділитися глибшим зануренням у теми.