У середині квітня головною темою для інформаційних каналів була війна. Ескалація бойових дій, зосередження російських військ на українському кордоні, розмови світових лідерів. Медіа теж зайняли свої позиції з різних боків фронту. Прямий, «Еспресо» та 24 канал намагалися розгадати плани Путіна й обговорювали українську оборону. Youtube-канал Медведчука та «Наш» допомагали Путіну реалізувати плани, а українську оборону виставляли агресією. 

Зрозуміти Росію

«Умом Россию не понять», — написав колись Федір Тютчев і більшість українських коментаторів цього тижня з ним погоджувалися. Важко спрогнозувати дії ірраціонального, брехливого, розбещеного двадцятирічною владою лідера. Але медійники все ж намагалися. За сім років війни українські канали випрацювали своєрідні традиції на час ескалацій. В ефірі збільшилася присутність військових-політиків та російських експертів, критика влади змістилася до питань оборони та міжнародних відносин. А от відвертого політиканства, варто віддати Прямому належне, стало якось менше.

Микола Сунгуровський, директор військових програм Центру Разумкова, на «Еспресо» заперечував, що Кремль використовує ескалацію для «внутрішнього споживання». Мовляв, росіяни й так зомбовані, а агресія більше потрібна для впливу на Захід та Україну. Віталій Портников на «Еспресо» стверджував, що Росія, насправді, може не боятися певних санкцій: їй вигідно ізолювати власне суспільство. Також Портников  пояснював, що у Вашингтоні та Кремлі діаметрально протилежно розуміють сам факт перемовин між президентами: для кожного з них дзвінок Байдена був проявом власної сильної позиції. Володимир Ар’єв на Прямому розповідав, що для Путіна прояв сили — це не крайній, а перший крок. Артем Овдієнко на 24 каналі заявляв, що, незважаючи на страшну ціну, російська агресія робить Україну кращою: мотивує нас до реформ. Практично всі коментатори погоджувалися, що Росія зараз не вдасться до агресії. І що у випадку нападу Україна зможе себе захистити.

Окремо варто відзначити, що на фоні ескалації в ефірі значно зросла кількість російських лібералів, експертів, коментаторів та просто опозиціонерів у вигнанні. Результати розмов із ними сильно різнилися. Андрій Ілларіонов на «Україні 24» так реалістично показав можливу атаку Росії (ще й з картою), що аж засмутив Дмитра Гордона. А от Андрій Піонтковський у шоу The Week на Прямому навпаки був радше оптимістичним. Він стверджував, що США будуть підтримувати Україну всім, крім солдатів, адже на кону начебто не просто доля союзника Штатів, а імідж Америки та світова система безпеки. 

Скільки людей змушені були покинути Росію?

На жаль, зовсім без української політики не обійшлося. Олег Синютка, нардеп «Європейської солідарності», на Прямому стверджував, що Зеленський щось наобіцяв Росії і тепер «Кремль дуже чітко натякає, що виконайте, будь ласка, ті обіцянки, які ви давали в Нормандському форматі». Історії про агресію через невиконання Україною обіцянок, — це буквально риторика російської пропаганди. Хіба що в Медведчука говорять про Мінськ, замість Нормандії. 

Тим часом Олена Шуляк, нардепка від «Слуги народу», заявила на «Еспресо»: «На сьогодні така унікальна ситуація, що єдина людина в країні, яка займається тим, щоб у нашій країні був мир, — це наш президент». Почекайте обурюватися та згадувати про військових, волонтерів, дипломатів.  Шуляк ще вирішила пропіарити Зеленського на розмірі російської армії: «Ті озброєнні формування, та військова техніка, яка стоїть зараз на кордонах нашої країни. Її не можна порівнювати з тим, що було у 2014-2015 році». От тепер можна обурюватися.

Узагалі, якщо говорити про позицію влади, то вона на інформаційних каналах традиційно розмивалася. У групових дискусіях представники «Слуги народу» вимушені були частіше відбиватися від критики, ніж просувати власну позицію. У нечисленних особистих включеннях вони рідко могли запропонувати щось конкретніше ніж заспокоєння, дипломатичний шлях та міжнародну підтримку. Виділився хіба Олексій Арестович, який 14 квітня заявив на 24 каналі: «Я дещо вітаю активну фазу війни. Це як хірург, який побачив можливість зробити класну операцію». Точніше, як медбрат, що уявляє себе полководцем. 

Ще ніколи назва програми так не пасувала словам Арестовича

Насправді Арестович був не єдиним спікером цього тижня, який хвалив військові дії. Павло Жебрівський на Прямому стверджував, що політико-дипломатичного шляху до миру немає, і виступав за «коротку мілітарну операцію». Софія Федина на Прямому критикувала слова Олександра Корнієнка про те, що Україна не збирається ні на кого нападати: «Це категорично неправильний підхід. Ми в себе, на своїй землі. І ми маємо обороняти свою землю [...] А в даному випадку лапки підняли». Судити про правоту подібної (о)позиції ми лишимо вам. 

Шлях у могилу

Проросійські канали виставляти ситуацію на фронті діаметрально протилежною. Судячи з їхньої риторики, це українська влада ескалує ситуацію. Хоча могла б давно встановити мир, якби, мовляв,  просто цього захотіла.

Найкарикатурніше цю думку «слугам народу» озвучив Нестор Шуфрич на каналі «Наш»: «Вы допустили эту эскалацию. Вы допустили угрозу вторжения [...] Что вы сделали, чтобы Путин поменял свою позицию? [...] Что такое произошло за последний месяц, что Зеленский Путину не может даже дозвониться?». Ну, ви зрозуміли, традиційне звинувачення жертви: що ви зробили, аби маніяк у провулку змінив свою позицію? Якщо посміли заявити про готовність захищатися, як Леонід Кравчук, то у Сніжани Єгорової на «Першому незалежному» є для вас оцінка: «Маразм, идиотизм, это просто цинизм, что это такое? Это фашизм? То есть он сам, исходя из своего возраста, в принципе, стоит одной ногой уже в могиле [...] И он хочет нас, наших детей, наших мужчин…»

Навіть дипломатію на «Першому незалежному» зуміли розкритикувати. Якась Олена Льошенко 17 квітня заявила: «Начнем с кластеров, кейсов и нарративов [...] Эта вся странная лексика появляется тогда, когда в принципе нечего сказать по-сути. Нет каких-то главных тезисов, таких основополагающих. Сказать, что «Я все решил. Будет мир. Мир будет завтра. Будет на таких условиях. Вот, да, мы договорились». Этого нет, поэтому начинается нарративы, кластеры». Якби Медведчук не підтримував російську агресію, його коментатори могли б писати фентезі про дипломатію. 

Але, на жаль, кум Путіна усе ж займається іншими речами. Тому на його каналі розповідають, що це США штовхає Україну на агресію, і війна потрібна лише Штатам. Повторюють російську пропаганду про вбитих мирних жителів та порівняння російсько-української війни з російсько-грузинською. В’ячеслав Піховшек у своїй пародії на шоу Кисельова 18 квітня просуває слова Миколи Патрушева, голови Радбезу Росії, про підготовку терактів з боку України. І, звісно, YouTube Медведчука намагається переконати українців у тому, що союзники покинули нас, а вступ у НАТО неможливий. Нестор Шуфрич заявив після перемовин Зеленського з Макроном: «Сегодня Зеленский понял, что дороги в ЕС и НАТО у нас нет».

Андрій Лесик на «Першому незалежному» також стверджував, що вірити можна кому завгодно, крім українського президента. В’ячеслав Піховшек у своєму щотижневому стенд-апі заперечував «официальную украинскую пропаганду» про російську агресію. 

Пропаганда може бути лише одна 

На каналі «Наш», своєрідній молодій та енергійній версії каналу Медведчука, притримувалися схожих ідей. Подивіться лише на цей анонс програми, у якому Україну виставляють винною і в початку війни, і в її продовжені. А про існування Росії не згадують ні словом, ні кадром. При цьому, хоча російську агресію «Наш» ігнорує, на саму позицію Кремля тут регулярно посилаються. Наприклад, цитують «логічне пояснення» присутності російських військ на українському кордоні. Вмикають якогось російського журналіста, що розповідає про можливі плани України на маленький наступ. Або Макс Назаров просто переповідає Скабєєву.

Також «Наш» стабільно виправдовував Росію. Михайло Чаплига стверджував, що Кремль встановив мир, а от Київ у свою чергу не виконав політичні домовленості. Юрій Бойко відбілював погрози українській державності з боку російського МЗС, мовляв, у кожній країні є яструби та голуби. Макс Назаров стверджував, що Україні заважають розвиватися Росія та США. І, звісно, коментатори постійно наголошували, що війна не вигідна Кремлю. Ігноруючи запитання, навіщо він тоді сім років її веде?

Паралельно з цим «Наш» просував просту терористичну вимогу Росії — Україна повинна відмовитися від вступу в НАТО. Ведуча Ангеліна Пичик стверджувала: «Якраз таки вступ до НАТО — це, очевидно, що може бути загрозою для України. З боку Російської Федерації щонайменше. А нейтралітет — це якраз вихід, мабуть, із ситуації». Анатолій Урбанський із «За життя» сформулював ще прямолінійніше: «Четко было сказано: внеблоковость Украины снимет эскалацию конфликта в отношении Украины». Нагадаємо шантажистам, що Україна прямо зараз і так позаблокова. 

Росія ж чітко сказала. Чому ви не виконуєте?!

На «Україні 24» куточком російської пропаганди став випуск програми Наталі Влащенко з Дмитром Співаком. Ведуча навела одразу три регалії гостя, але вгадала лише останню: «политолог, журналист, телеведущий». У своєму виступі коментатор поширював маніпуляції про біолабораторії, війну/торгівлю та відсутність у Росії причин нападати. Але найвеселішою цитатою була ця: «Скажите мне, в России дебилы что ли, работают в политическом руководстве? [...] Они что, не понимают, что счас пытаются здесь все сделать британцы и американцы, чтобы столкнуть нас?» 

Інші цікаві цитати та маніпуляції тижня

Доля судді Миколи Чауса, якого викрали з території Молдови, дуже хвилювала Прямий канал. За оцінками «Європейської правди», наявні докази та публічні позиції української й молдовської влад загалом дають підстави говорити про українську провину. Але Прямий аж занадто гучно її смакував. Ведучі доводили представникам влади провину України. Володимир Ар’єв, посилаючись на джерела, стверджував, що йому підтвердили участь нашої розвідки. Також Прямий постійно порівнював цю історію з «вагнерівцями». Коментатори казали, що через неї Україна виглядає як Росія та Сомалі. І, звісно, опозиція будувала теорії змови про мотивацію викрадення. Найкращий варіант: Чаус потрібен проти свідків у «справі вагнерівців». Зрозумійте правильно, говорити про проблеми потрібно й критикувати владу теж. Але баланс та презумпція невинуватості існують не просто так. 

Два найкращих запитання тижня пролунали на «Україні 24» та «Наш», й обидва стосувалися Дня космонавтики. Наталія Влащенко поцікавилася в патріарха Філарета: «От з боку церкви, потрібно розвивати космонавтику?». Макс Назаров запитав у Юрія Бойка, чи вірить той в НЛО. Політик цілих п’ять секунд мовчав, перш ніж відповісти про «вещи за гранью человеческого разума». Однопартійцю Іллі Киви та Вадима Рабіновича видніше.

Сергій Гармаш в ефірі Прямого вчив канал не робити маніпулятивні узагальнення та не звинувачувати в конкретних проблемах владу загалом. Це далеко не вперше, коли гості знайомлять медійників Порошенка з журналістськими стандартами. 

На «Наш» теж стався конфуз із роботою журналістів. Канал показав сюжет про декомунізацію, який вийшов настільки апокаліптичним, що розсмішив ведучих токшоу. «Самі його зробили, самі посміялися», — підмітив Іван Крулько з «Батьківщини». І на цьому веселощі не закінчилися. Пізніше ведуча запитувала у Крулька, щоб сьогодні сказав його дід. Макс Назаров заперечував, що СРСР окупував українську націю. А Володимир Кальцев із «ОПЗЖ» жалівся, що декомунізацією постійно прикривають провали в економіці. Ого, то «Наш», виявляється, працює на владу, раз нізвідки вирішив про неї говорити. 

Сніжана Єгорова на «Першому незалежному» 17 квітня хвалилася, що ще півроку тому передбачала «крупномасштабные боевые действия с Россией». Передбачити бойові дії на сьомому році бойових дій — це талант, гідний «Битви екстрасенсів».

Узагалі залишки людей Медведчука цього тижня радували абсурдом. Наприклад, В’ячеслав Піховшек 18 квітня пов’язував історії про замах на Лукашека з російськими історіями про підготовку диверсійних центрів в Україні. А 16 квітня ведучий хвалив гостя за гарну російську та стверджував, що для нього принципово, аби «язык» став другим державним. Також Піховшек заявив, що виступає за антибандерівську ідеологію та «равенство всех людей с разными политическими позициями». Аби за буквально дві хвилини після цього Сергія Пояркова вигнали зі студії, бо він почав кричати про умови життя на окупованих територіях.

Дмитро Гордон у своєму щотижневому бенефісі на «Україні 24» (помилково відомому як інтерв’ю у Василя Голованова) рекламував власні цукерки та анонсував новий мерч. Як то кажуть, піпл хаває.

Гуманітарний шта… а ні, вибачте. Це інша прямолінійна реклама  

Петро Охотін на каналі «Наш» назвав російські терористичні організації «ЛДНР» «країнами-ізгоями». Які політичні коментатори, такі й «країни».

Тарас Березовець на Прямому заявив, що перший імпічмент Трампа  ледь не стався через необачні слова Зеленського. Хоча, насправді, звинувачення стосувалися тиску президента США на українську владу. Пізніше ведучий Прямого пішов ще далі й вигадав цілий ефект метелика. Березовець зумів нафантазувати логічну лінію, згідно з якою, Зеленський виявився винним навіть у штурмі Капітолію. Мистецтво карикатури вже не встигає імітувати життя на Прямому.

Для тих, кому мало Макса Назарова, на «Нашому» виходить окрема програма — «Просто Назаров». Здебільшого вона присвячена фантазіям на тему демонізації України. Наприклад, 15 квітня ведучий іронізував, що заради вступу в НАТО Україна готова змінити назву. Роздмухував історію «позора» українок у Дубаї. Та брутально брехав, що у 2014 році відбулися консультації в рамках Будапештського меморандуму за участі всіх гарантів. Там не було Росії. 

Завершити це мракобісся логічно коронавірусом. Адже на другому році пандемії «Перший незалежний» досі поширює тупі теорії змови, наче в перший тиждень. Олександр Качний розповідав, як під маскою розростаються бактерії. Та стверджував, що країни, які обійшлися без карантину та вакцинації, мають менше хворих. 

Виготовлення цього моніторингового звіту стало можливим завдяки фінансовій підтримці Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), що була надана через проект «Медійна програма в Україні», який виконується міжнародною організацією Internews. Ця програма зміцнює українські медіа та розширює доступ до якісної інформації.  Зміст матеріалів є виключно відповідальністю громадської організації «Детектор медіа» та не обов’язково відображає точку зору USAID, уряду США та Internews.