«Детектор медіа» продовжила опитування членів Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі (першу частину можна прочитати тут).

Цього разу в нашому опитуванні взяли участь Василь Костицький, Анатолій Мураховський, Наталя Богашева, Олексій Богданович, Роман Іваничук, Володимир Кметик, Олександр Злотник, Петро Кононенко.

Нагадаємо, що на відміну від апарату комісії (близько 90 осіб), який працює на постійній основі за бюджетний кошт, до складу самої комісії входить 35 осіб, які працюють на громадських засадах. Нинішній склад зі змінами та доповненнями затверджено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 червня 2009 р. (№650-р). Більшість членів комісії стали ними за згодою, решта - за посадою.

Як з'ясувалося, не всі члени комісії ставляться до цієї суспільної місії з пієтетом. Приміром, письменник Роман Іваничук пояснив ТК, що згоди на участь у комісії не давав, бо має важливіші справи - пише книжку, а розмови в комісії про мораль вважає звичайною тріскотнею. Тим не менш дякуємо панові Роману та його колегам, які знайшли час відповісти на запитання ТК:

1. Коли і як ви стали членом Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі? Чим ви керувалися, погоджуючись стати членом НЕК?

2. Яке з прийнятих рішень НЕК суперечить вашим особистим переконанням, а яке ви вважаєте найбільшим досягненням НЕК?

3. Чи журналісти, на вашу думку, більше сприяють чи заважають роботі НЕК? Чому?

Василь  Костицький, голова Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі:

1. Ідея створити державний орган, подібний Національній комісії, виникла у травні 1996 року. Коли я був вдруге обраний народним депутатом України, то написав і подав на розгляд сесії Верховної Ради України проект закону «Про захист суспільної моралі і психіки населення від негативного впливу кіно-, відео- та іншої продукції».

Після складення  мною депутатських повноважень законопроектом опікувались інші народні депутати. І у 2003 році Верховна Рада прийняла Закон України «Про захист суспільної моралі» дещо в іншій редакції, яким нині регулюються правовідносини у сфері захисту суспільної моралі.

У червні 2008 року, через дванадцять років,  мені випала доля очолити Національну комісію.

Проте питаннями, пов'язаними зі сферою етики і моралі, я почав перейматися значно раніше - і свою першу наукову роботу, написану у 1974 році, присвятив співвідношенню права і моралі.

Діючи виключно у межах повноважень, передбачених Конституцією та законодавством України, сприяючи побудові високодуховного та морального суспільства, захисту законних прав і свобод наших громадян, у своїй роботі я послуговуюсь принципом, вичитаним в одній із праць видатного державного діяча, третього президента США Томаса Джеферсона: «Прагніть завжди виконати свій обов'язок, а історія виправдає Вас, навіть якщо Ви зазнаєте невдачі». Я роблю те, що маю робити, і не можу зробити більше.  

2. Кожне прийняте комісією рішення є нашим досягненням. І для мене як для батька і як для людини важливо усвідомлювати, що з прийняттям чергового рішення інформаційний простір України стає чистішим від проявів протиправних посягань на суспільну мораль.

Проте мене турбують не «найбільші досягнення НЕК», як ви сформулювали у запитанні. Робота Національної комісії не обмежується рішеннями, які набувають постійного розголосу у засобах масової інформації і стають приводом для скандалів. Найбільш важлива і продуктивна частина нашої роботи, зокрема прийнятих рішень, залишається, на жаль, поза увагою ваших колег. Національна комісія приймала рішення про те, що у одному фільмі висміюється і перекручується українська культура, у іншому фільмі -  принижують український і російський народ. Національна комісія приймала рішення, у яких пред'являла претензії до авторів продукції, які висловлювали образу на адресу єврейської нації, сіяли антисемітську пропаганду. Національна комісія прийняла рішення щодо газети, у якій було принижено молдован. Цей перелік можна продовжувати.

Якщо ж говорити про досягнення Національної комісії, то найбільшою подякою і визнанням є те, що до нас звертаються люди. Суспільство почало обговорювати і реагувати на болючі проблеми нашого сьогодення.  Так,  у червні цього року до органів державної влади під гаслом «Живий ланцюг - протест матерів міста проти розтління душ дітей та молоді» надійшов лист за підписом тисяча шестисот матерів міста Івано-Франківска.  Ми постійно отримуємо звернення і пропозиції від громадян та громадських організацій. Започаткування суспільного діалогу - це і є наше найбільше досягнення.  

3. Давайте визначимо для початку, хто є журналістом. Якщо говорити про людей, які є майстрами пера за своїм покликанням, які мають певну нішу у журналістській професії і не намагаються з розумним виглядом давати дилетантські оцінки у певних сферах, які дотримуються норм журналістської етики і висвітлюють протилежні точки зору неупереджено і об'єктивно, то такі журналісти, звичайно, сприяють нашій роботі.

Якщо ж говорити про нечисленну категорію людей, які, скоріше, є ремісниками, а не журналістами, то тут справа дещо інша. Ми живемо у час, коли бажання швидкої наживи будь-якою ціною стає на першому місці, поступаючись і етиці, і моралі. Такі співробітники засобів масової інформації часто дезінформують суспільство про діяльність Національної комісії. Так що тут питання моральної відповідальності перед самим собою, в першу чергу, ваших колег.

Ми вдячні кожному  журналісту, який є небайдужим до проблем  захисту суспільної моралі і пише або говорить про це. Ми вдячні кожному  телеканалу, який дотримується норм редакційних статутів. І ми вдячні «Детектор медіа» за те, що сторінках вашого інтернет-ресурсу українці можуть знайомитись з роботою Національної комісії.

Анатолій Мураховський, перший заступник Державного комітету телебачення та радіомовлення:

1. Мені запропонували стати членом комісії, я погодився. Затверджений згідно з розпорядженням Кабміну. Керувався я тим, що, по-перше, потрібно наводити порядок в елементарних речах - приміром, у сфері збереження історичних та формування нових традицій нашого суспільного життя. Бо суспільство деградує, збочується, і це сприймається за норму. Не потрібно таким чином самознищувати нашу духовність. Думав, що зможу зробити щось корисне. Хоча іноді буває обтяжливо поєднувати свої обов'язки як члена НЕК зі стаціонарними службовими повноваженнями, бо я завжди намагаюся приходити на засідання комісії.

2. Я не пам'ятаю такого рішення, яке б абсолютно суперечило моїм принципам, тому що мої принципи апріорі не є істиною в останній інстанції. А от приємно, що робота комісії потужно стартувала і, головне, що НЕК створила прецедент прискіпливої уваги до моральних проблем - таким чином завдяки її роботі було проілюстровано, що в суспільства з'явився імунітет від хвороб, уже пережитих у розвинутих демократіях. Врешті-решт, це не цензурний орган, він лише спонукає ЗМІ та інституції, які влаштовують видовищні заходи, зважати на те, чи відповідає їхня філософія тому, що безболісно чи без зайвої роздратованості сприймається переважною більшістю українського суспільства.

3. Я сам журналіст. Це так само, як запитати пацієнта: «Чи заважає вам жити медицина?». Здоровий скаже, що ні, хворий скаже, що так. Безперечно, журналісти - це когорта людей, які допомагають вирівняти якісь суспільні процеси. Навіть коли це незручно і комусь не подобається. Інша річ, що журналістику, на жаль, не можна стерилізувати... Нині журналісти не завжди дотримуються клятви Гіппократа «Не нашкодь!», у таких випадках вони й самі знають, що працюють не за покликанням чи внутрішнім почуттям. Бувають матеріали, далекі від об'єктивності, без двох точок зору - це порушення класичних норм журналістики. А журналістика завжди була лікарем суспільства, в тому числі відносно НЕК.

Наталя Богашева, заступник міністра юстиції:

1. Я стала членом НЕК відповідно до постанови Кабміну. До складу комісії входять за посадою представники різних державних органів, і оскільки питання, які вона розглядає, входять до моєї компетенції (бо, згідно із своїми функціональними обов'язками, відповідаю за гуманітарну сферу), урядом і було запропоновано мою кандидатуру до НЕК. Якщо мене звільнять, до складу НЕК увійде хтось інший, хто очолить цей напрям роботи міністерства.

2. Не можу сказати, що якісь рішення суперечили моїм переконанням. Але рішення щодо мультфільму «Сімпсони», - визнаного у всьому світі, його свого часу дивилися всі мої знайомі, - вважаю помилковим. Думаю, це було одне з невдалих рішень. А позитивним рішенням вважаю хартію про партнерство з телеканалами. Про НЕК було сказано дуже багато, в той же час комісія завжди діяла в межах повноважень, вона нічого не закривала, лише давала певні рекомендації відповідним органам. Тобто підписання меморандумів про співпрацю з різними комерційними та громадськими організаціями вважаю позитивними рішеннями, які мають певний резонанс і результат.

3. Тяжко сказати. Журналісти як завжди тлумачать все по-своєму. Відповідно, від того буває такий розголос. Часто буває, що журналіст слухає те ж, що й усі, але в матеріалі тлумачить інакше. Інколи буває на шкоду, інколи на позитив. Однозначної відповіді на це питання немає.

Олексій Богданович, народний артист України:

1. Мене запросив Василь Васильович Костицький, із яким ми давно знайомі. Оскільки я довіряю йому як порядній людині і фахівцю, вирішив пристати на його пропозицію. Керувався я, мабуть, думками про те, що твориться в наших мас-медіа, на телебаченні, в інтернеті. Там багато інформації, до якої не можна допускати дітей. Колись я зайшов до своїх знайомих, їхня дитина сиділа в інтернеті, грала в якусь гру. Вона вбивала людей, і якийсь жахливий голос їй говорив: «Молодець, ты убийца, ты настоящий убийца». Мене це вразило, я зробив зауваження батькам, що вони кодують дитину на жахливі речі, які потім відгукнуться в дорослому житті. Я не вважаю себе аж надто великим моралістом, але пускати на самоплив те, що відбувається в суспільній моралі, просто неможливо.

2. Якщо я згоден із думкою колег, то підтримую рішення. Якщо в мене виникає внутрішня суперечність чи контрфакти, я висловлюю їх і відстоюю свою точку зору з кожного питання. Обговорення відбувається у формі дискусії, немає ні «одобрямсу», ні «поріцамсу». Кожен має право висловлювати свою думку, ніхто ні на кого не чинить тиску. Якби я відчув, що на мене тиснуть чи намагаються переконати мене в тому, що суперечить моїм поглядам, мене би в тій комісії не було.

Я думаю, з важливих речей було підписання хартії з телеканалами. Представники каналів приходять на засідання комісії, представляють свої аргументи щодо появи в ефірі програм, які суперечать моральним аспектам. Якщо члени НЕК і роблять їм зауваження, то не втручаючись у редакційну політику каналів.

3. Журналістика - така сфера, яка завжди хибує на необ'єктивність. Завжди береться якийсь факт, його починають обсмоктувати, не розібравшись у суті. Щоби щось продукувати, треба ретельно розібратися в ситуації й не писати, як то кажуть, «від балди». А коли пишуть, не вивчивши предмету, виходять абсолютно необ'єктивні й поверхові речі, які викривляють справжню ситуацію. Це неприпустимо. Тому однозначної відповіді на це питання немає. Лише порада журналістам: спочатку добре вивчити предмет, а тоді вже про нього писати.

Роман Іваничук, письменник:

- Я не давав згоди бути членом цієї комісії. Бо не хотів. По-перше, я старший чоловік, мені вже минуло 80 років. По-друге, я живу у Львові, і їздити до Києва за будь-якої потреби мені затяжко. Крім того я маю дуже багато своєї роботи. Я письменник, працюю над новим твором і не маю часу для дурниць. Я дивився, як це все говориться про мораль, це все є тріскотня і несерйозно.

Володимир Кметик, журналіст:

1. Згідно з постановою Кабміну. У мене спитали згоди, і я відповів ствердно. Треба в Кабміні спитати, якими мотивами вони керувалися, включаючи мене до комісії.

Чи потрібна в Україні така інституція, яка займалася б оцінкою стану інформаційних процесів та їх адекватності нормам української системи цінностей? Жодна громадська організація не знайде коштів на утримання апарату, який повинен виконувати цю роботу. А якщо у громадських організацій таких коштів немає, то держава мусить забезпечити функціонування такої структури.

2. За окремі рішення я голосував «за», стосовно деяких - «проти». Я б не сказав, що є якісь такі фундаментальні, кардинальні рішення, як відправні точки мого емоційного внутрішнього стану. Не було епохальних рішень. Очевидно, це рутинна робота. Більшість питань завжди залишає неприємний осад, бо загалом ти дивуєшся, як людина, здебільшого маючи вищу освіту, може опуститися до подібного рівня моралі. Це, на жаль, правда. Рішення комісії - це колективна думка, хоча хтось голосує «за», а хтось «проти». Коли я голосую, я чітко знаю, чому я це роблю.

3. Робота журналістів необхідна, але давайте проаналізуємо ситуацію. Наприклад, журналіст пише статтю про те, що НЕК прийняла рішення обмежити доступ журналістів до ознайомлення з роботою комісії. І пізніше в тому ж виданні з'являються розлючені коментарі. Насправді комісія такого рішення не приймала, це дуже легко перевірити. Як ви думаєте, робота такого журналіста сприяє чи шкодить? Я думаю, що це недобросовісна журналістика. Але ми вже всі змирилися, що є різні рівні журналістики. Тому журналісти повинні бути присутні на засіданнях, повинні виступати партнерами суспільства, повинні інформувати, але крім цього вони повинні мати обов'язок інформувати об'єктивно і фахово. Якщо це не так, це погано.

Мушу сказати, що кілька разів я особисто зустрічав викривлення інформації з точністю до навпаки. Мабуть, люди мають свої мотиви так чинити. НЕК існує на перетині ліній конституційного та звичаєвого права. Те, що добре для Іспанії чи Нікарагуа, не обов'язково добре для України. Треба захищати традиційні цінності української нації, але, захищаючи їх, не скотитися до рівня ретроградства. Ось ми маємо знайти таке почуття міри. Звісно, кожне рішення має як своїх прихильників, так і опонентів. Якщо суспільство веде дискусію щодо рішень НЕК, це вже добре, бо на них звертається увага. Відбуваються процеси саморегуляції в площині допустимої і недопустимої інформації тощо. Ідеалу тут не буває, як і в будь-якому конфлікті.

Тому загалом робота такої комісії потрібна, вона суспільно необхідна. Хотілося б, щоби всі рішення були абсолютно правильними, але вони приймаються більшістю голосів. З одними ти погоджуєшся, з іншими - ні. Але слава Богу, що в Україні немає монополії на точку зору. Тому інколи зустрічаєшся з певною істерією і недобросовісною подачею інформації.

Олександр Злотник, композитор, народний артист України:

1. Я став членом НЕК улітку 2009 року по запрошенню Василя Костицького. Керувався тим, що в нас дуже багато проблем зі станом суспільної моралі і духовності. І для мене як для професора, композитора, викладача, ректора Київського інституту музики ім. Глієра і, нарешті, як громадянина України це дуже важливо.

2. Жодне рішення НЕК не суперечить моїм переконанням. З тих, що пам'ятаю, важливими вважаю заборону видання літератури, той же «Майн кампф», що вийшов у Харкові. Також новий законопроект про зміни до закону «Про захист суспільної моралі», рішення про рекламу чи фільми, які не можна показувати в час, коли малі діти не сплять, про видання ганебного характеру. Вважаю, що треба припинити цей бруд, який ллється з літературних сторінок. Я - за здоровий духовний простір, проти приниження національної гідності, культури. Ті критерії, якими ми керуємося, вважаю правильними.

3. Ви знаєте, така вже доля в журналістів, що їм треба завжди щось смажене. Колись я розмовляв із французьким композитором Мішелем Леграном, то він сказав, що їхню пресу також не цікавлять хороші й добрі новини. Їх цікавлять тільки скандали й убивства, корупція. Це в усьому світі так, на жаль. Ображатися на них не варто, така вже ця професія. Але все ж у них повинна бути позиція, бо вони майже всі - вихованці вищих навчальних закладів, в основному університету Шевченка. Вони мають дотримуватися критеріїв духовності, етики, естетики, повинні підкреслювати напрями, за якими повинно розвиватися українське суспільство, і не давати змоги випливати на поверхню всьому поганому і злому.

Петро Кононенко, директор Науково-дослідного інституту українознавства МОН:

1. Я став членом НЕК з того часу, як її очолив Василь Костицький. Я народжений у селі на Чернігівщині. А в українського народу на першому плані завжди були питання честі, моралі, совісності. Сьогодні відбувся зсув понять. Ніхто не говорить про працю - мають бути гроші, гарне життя, поїздки за кордон на навчання чи відпочинок. Але ніхто не каже, що запорукою цього є праця. Колись із людиною, яка втратила честь, ніхто не спілкувався, а сьогодні ЗМІ, особливо телебачення, культивують порушення норм моралі й етики. Чи пише наша преса про людину праці? Ні, їм немає місця в наших ЗМІ, які пишуть тільки про те, скільки разів якась іноземна артистка вийшла заміж. Наші ЗМІ перетворилися на розсадник якщо не прямого аморалізму, то повної байдужості до питань людської честі й гідності, совісті та законослухняності. У нас корупція охопила всі сфери життя, порушено основу основ національної народної етики й моралі. Ось і стало питання, що хтось же має якось хоча б спробувати щось зробити, щоб наше суспільство повернулося на позиції моральності та етичності.

2. Питання, що розглядалися в комісії, викликали в мене позитивну реакцію. В НЕК дуже професійні й моральні люди. Все починається з голови. Василь Костицький завжди наголошує на тому, що це комісія національна, державна, і вона повинна підходити до всього з точки зору кожної людини, кожної соціальної верстви та урядових кіл. Питання моралі й етики - це питання національної безпеки. Якщо в нас це питання не буде поставлено на належному рівні, наша держава не зможе вистояти в умовах катаклізмів і потрясінь сьогодення.

Ми приймали рішення консенсусом, здебільшого вирішували поставити до відома про порушення норм суспільної моралі передусім ЗМІ, особливо телебачення. До речі, нас звинувачували, що, мовляв, комісія щось забороняє. Це неправда. Було одне рішення про один фільм, але його просто соромно було дивитися. Єдине, чого ми не робимо, то це не контролюємо, що ж зроблено по виконанню наших рекомендацій. Бо дехто нібито виконує, а потім продовжує порушувати. Взагалі, ми розглянули вже десятки питань, і я вважаю це досягненням, бо все-таки певні інституції припинили випуск аморальної продукції.

3. На це питання немає однозначної відповіді. Скажімо, журналісти радіо в нас дотримуються вищих вимог і принципів першого каналу. Коли ми беремо телебачення, то з 15 каналів майже всі провадять недержавну політику. Наша преса не пише про ювілеї відомих українських людей, зате Бузину друкує. Для чого ці публікації? Нехай би це було у спеціальних виданнях, але ж це дається для найширшої аудиторії. Чи можуть у Росії написати щось нищівне про Пушкіна, Толстого чи Лермонтова? Та ніколи! А в Польщі про Міцкевича? Та ніколи! А у Франції про Гюго чи Бальзака? Та ніколи. А в Україні спеціалізуються на постійному викривальному тоні про наші святині.

Якщо журналіст пише професійно та відповідально про Національну експертну комісію - це одне, а якщо пише тому, що зачепили чиїсь інтереси, він починає протестувати: «Комісія забороняє, повертається до цензури». Але ж ми цього не робимо! Ми повертаємося до спроб відродити суспільну мораль, етику, культуру. Журналісти цими питаннями майже не займаються. Журналіст повинен мати внутрішні засади і моральні принципи. Виконуючи волю власника видання, журналіст уже не є творчим працівником, він перетворюється на обслуговуючий персонал. І це загрожує суспільству. Реальної допомоги з боку журналістів комісія не одержує, бо ніде не було хорошого аналізу жодного засідання. А коли пишуть тільки на основі чуток, то яке це сприяння? Сприяючи комісії, преса допомагає державі відроджувати духовність і мораль.