Міжнародний семінар «Розвиток медіа в Європі та Україні: орієнтири для порядку денного» розпочався з невеликим запізненням: Тарас Петрів, який мав виступати першим, давав інтерв’ю ICTV. «Бачите, яка реальна роль ЗМІ в Україні», – пожартував модератор заходу директор МГО «Інтерньюз-Україна» Костянтин Квурт.

 

 

 

У своєму виступі голова Національної комісії з утвердження свободи слова та розвитку інформаційної галузі Тарас Петрів перелічив ключові проблеми українських ЗМІ. По-перше, це низька якість інформації. «53% українців незадоволені якістю інформації. Це проблема не тільки медійного ринку, а й усього українського суспільства. Нині часто медіа стають трансляторами політтехнологічних ідей і не дають інформації для прийняття усвідомлених рішень», – сказав пан Петрів. Також він назвав затягування запровадження в Україні суспільного мовлення, реформування друкованих ЗМІ, впровадження системи цифрового мовлення, відсутність прозорості медіавласності, погану перепідготовку журналістських кадрів, брак вітчизняної інформації у прикордонних районах України. Відзначив Тарас Петрів і певні позитиви: «Український медійний ринок є досить привабливим, і сьогодні присутність на ньому іноземних інвесторів уже стала постійною».

 

 

 

Невід’ємним елементом багатьох українських ЗМІ сьогодні стала джинса, тобто прихована реклама, або, якщо називати речі своїми іменами, звичайна корупція у медіа. Цьому була присвячена промова шеф-редакторки видань проекту «Детектор медіа» Наталії Лигачової.

 

«Проблема джинси – тема, яка сьогодні вимагає дискусії не тільки в медіасередовищі. Невелика група журналістів, яка нині бореться з джинсою, розпочавши акцію “Не продаємося!”, не лише не знаходить підтримки в державних контролюючих і регуляторних органах, але й наражається на небезпеку залишитися без роботи. Свідченням конфлікту між власниками ЗМІ, менеджерами та журналістами є проблеми, які виникли у Єгора Соболєва та Іванни Коберник. Не підтримують журналістів у їхній боротьбі з корупцією, зрозуміло, ні менеджери, ні власники ЗМІ, які, власне, від прихованої реклами й мають зиск; не реагують на проблему і міжнародні інституції», – зазначила Наталія Лигачова.

 

Вона наголосила на тому, що міжнародна громадськість недооцінює небезпеку джинси для розвитку плюралізму і демократії в Україні. Водночас, шеф-редакторка «ТК» нагадала, що у проблеми джинси є багато складових, і деякі з них потребують не лише однозначного несприйняття, але й, на цьому етапі, дискусії у професійному середовищі. Що робити, наприклад, із тим, що найбільшими легальними замовниками джинси є державні органи, які витрачають бюджетні кошти для власного піару? Яким чином бізнес має доносити до споживача своїх послуг позитивну інформацію про свою діяльність, якщо за будь-яку подібну новину ЗМІ вимагають проплат? Чому, водночас, бізнес боїться працювати з прямою рекламою? Яка межа між соціальною відповідальністю бізнесу та ЗМІ і звичайним піаром у висвітлені доброчинних акцій тощо? Наталія Лигачова запропонувала колегам долучитися до широкого обговорення та артикуляції цих питань.  

 

 

 

Якщо наша журналістика хворіє то на темники, то на джинсу, тоді варто не тільки боротися з цими хворобами, а й робити щось із самою журналістикою. Наприклад, виховувати професіоналів, зазначив Єгор Соболєв. На його думку, в Україні дуже мало справжніх журналістів.

 

Сьогодні захищати українські медіа треба не від держави, а від власників. Про це заявив народний депутат, представник Блоку Юлії Тимошенко, член Комітету з питань свободи слова та інформації Віктор Уколов. Не забезпечивши певну незалежність державних і комунальних ЗМІ від власників на законодавчому рівні, ми не знімемо цю проблему роздержавленням, зауважив він.

 

Хоча політичну силу, представником якої є Віктор Уколов, під час останніх парламентських виборів неодноразово звинувачували у джинсі, він зазначив, що політикам не до вподоби проплачені ефіри. «Якщо ви думаєте, що політики зацікавлені в джинсі, то помиляєтеся. Наприклад, на політичному ток-шоу одразу видно, хто провів відповідну роботу перед ефіром – йому дають по двадцять разів мікрофон, а хто ні, той сидить мовчки всю програму», – обурювався народний депутат. Він зазначив, що на сьогодні добре вже навіть те, що почали відкрито говорити про корупцію в медіа. Адже ще 2004-го про це просто мовчали. На його думку, ми перебуваємо в матриці, яку потрібно ламати.

 

Перш ніж виступити з доповіддю «Теле- та радіомовлення в Україні: проблеми, досягнення, перспективи», перший заступник голови Нацради з питань телебачення і радіомовлення Ігор Курус відкинув усі звинувачення Наталії Лигачової в тому, що їхній орган поміж інших має розбиратися із джинсою. «Нацрада не має права втручатися в контент. Це не входить до нашої компетенції, ми не слідчі. Крім того, тих, хто це робить, важко зловити за руку. Скільки будуть охочі купити і продати, стільки існуватиме джинса», – зазначив він. Щодо останнього, то голова правління Всеукраїнської рекламної коаліції Ірина Кузнєцова зауважила, що, за підрахунками їхньої організації, торік на джинсу було витрачено 100 млн доларів. Для порівняння вона навела ще одну цифру: на інтернет-рекламу пішло 12 млн доларів.

 

Що ж до проблем, досягнень і перспектив телерадіомовлення в Україні, то у виступі пана Куруса про досягнення майже не йшлося. А більшість проблем, на думку першого заступника голови Нацради, можна буде вирішити тільки через 20 років, коли виросте нове покоління з новим мисленням. Серед найбільших проблем Ігор Курус відзначив постійні непорозуміння з кабельниками.

 

«Національну Раду хвилює те, що маємо проблему з доступом українського суспільства до українського сегменту. Це внаслідок тривалого дерегулювання кабельного мовлення. Транслювали, що хотіли. Нацрада звертається до міжнародної спільноти, щоб іноземні програми потрапляли в Україну напряму, а не через інші країни», – заявив Ігор Курус.

 

Представникам Європи цей виступ не в усьому припав до душі. Під час дискусії вони зазначали, що половина проблем, які зараз так складно вирішувати Нацраді, зникли б, якби парламентом було ратифіковано конвенцію про транскордонне мовлення. Це по-перше. А по-друге, кажуть вони, не потрібно чекати десятки років, щоб вирішувати проблеми, з тією ж джинсою. Прихована реклама заборонена українським законодавством – і справа в тому числі і Нацради контролювати, наскільки телеканали дотримуються законодавчих норм. Якими ж інструментами це робити – це, власне, і має запропонувати українська Нацрада. Щодо трансляції іноземних програм, то керівник проекту «План дій Ради Європи для ЗМІ в Україні» Ізабелла Хруслінська наголосила: «Польща також мала такі ж проблеми з кабельниками на початку 90-х. Але після ратифікації конвенції про транскордонне мовлення ці питання зникли».

 

Саме про досвід вирішення у своїх країнах актуальних медійних проблем і йшлося у виступах європейських учасників семінару. «Коли ми сидимо в Брюсселі, то нам здається, що світ сповнений проблем», – сказав генеральний директор Європейської асоціації рекламних агентств Домінік Лиле. Сьогодні на порядку денному в європейських країнах – перехід на цифрові стандарти, адаптація рекомендацій Ради Європи до національних реалій. Так само, як і ми, вони намагаються захистити своїх дітей від насильства, жорстокості та порно в інтернеті. В Німеччині, приміром, такі сайти заносяться до чорного списку і блокуються. Якщо ж вони продовжують працювати, то громадські організації звертаються до правоохоронних органів.

 

 

 

На відміну від нас, у європейській спільноті ринок реклами саморегулюється. Наприклад, контентом неполітичної реклами займається міжнародна громадська організація Європейський альянс зі стандартів у рекламі (SPO), яка має свої представництва у десятках європейських країн.

 

 

 

«Ми займаємося розглядом скарг від громадян та моніторингом реклами. 2004 року нами складено хартію, в якій закладено вимоги, спрямовані на захист прав споживача. 2009 року плануємо розробити документ, який допоможе управляти ринком реклами в інтернеті. За нашими спостереженнями, ринок реклами в інтернеті щороку збільшується. Але телевізійний ринок поки що не втрачає своїх позицій», – розповів присутнім про сучасні тенденції розвитку реклами в європейських медіа голова проектів SPO Рихард Кнубен. Найбільше скарг, які надійшли торік до SPO (37%), стосуються введення споживачів в оману; щодо нарікань на рекламу алкоголю, то їх усього 0,8%. Найприскіпливіше досліджується реклама, спрямована на дітей.

 

В Україні ж рекламний ринок ще не готовий до саморегуляції, зазначила Ірина Кузнєцова. «Стандарти в рекламі – це те, що нас може об’єднати з Європою. Наш рекламний ринок ще дуже молодий, тому нам цікаво повчитися у європейців», – сказала голова правління Всеукраїнської рекламної коаліції. Також Ірина Кузнєцова поскаржилася на відсутність партнерських зв’язків із владою, які існують у їхніх закордонних колег, а також на брак громадських організацій, які б досліджували контент реклами. «Реклама залишається одним із головних фінансових джерел для медіа. Тому наше завдання – щоб реклама стала ще й джерелом інформації і була привабливою для споживачів», – завершила свій виступ пані Кузнєцова.

 

 

 

Обговорюючи підсумки міжнародного семінару, його учасники визначили певні орієнтири для плану розвитку медіа в Україні. Орієнтирами, на думку учасників семінару, в законодавчому полі є:

 

- створення суспільного мовлення;

- роздержавлення друкованих ЗМІ;

- прийняття змін до законів, які б забезпечували прозорість медіавласності;

- врегулювання стосунків між власниками ЗМІ та журналістами;

- впровадження цифрового мовлення;

- створення громадських рад НТКУ і НРКУ;

- ратифікація Конвенції про транскордонне мовлення;

- забезпечення жителів прикордоння України вітчизняною інформацією.

 

- поліпшення підготовки і перепідготовки журналістських кадрів;

- покращення якості інформації;

- розвиток кореспондентської мережі в сусідніх країнах та найбільших світових центрах;

- боротьба з джин сою;

- визначення принципів взаємодії піар-агенцій та ЗМІ.

 

- саморегуляція рекламного ринку;

- громадський контроль за інтернет-контентом;

- боротьба з джинсою.

 

 

 

Хоча доповідачі відзначали багато досягнень нашої медіасфери, все ж, за їх словами, у ній залишається ще багато проблем. На жаль, вони тісно пов’язані з проблемами у суспільстві та державі. Міжнародна спільнота може допомогти Україні своїми порадами і досвідом, але зі своїми проблемами, кажуть вони, ми маємо впоратися самі. Хоча європейцям не дуже сподобалося, що наші доповідачі, розповідаючи про Україну, розглядають її відірвано від європейських реалій. Європейці, навпаки, бачать Україну як частину Європи і вважають, що в контексті глобалізації загалом і розвитку медійного ринку зокрема Україні не вдасться чекати десятиріччя з вирішенням своїх проблем. З ними доведеться розбиратися вже сьогодні.